П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/521/19

Провадження № 11-37заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - Батюсь Т. В.,

представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року (судді Шишов О. О., Бевзенко В. М., Дашутін І. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 5 вересня 2019 року № 2352/0/15-19 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Львівської області у відставку» (далі - Рішення), обґрунтоване тим, що суддя ОСОБА_1 не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи;

- зобов`язати ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення його з посади судді Господарського суду Львівської області у відставку.

Так, на переконання позивача, ВРП протиправно не врахувала до стажу роботи, необхідного для звільнення судді у відставку, а саме:

1) половину строку його навчання за вечірньою формою у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 1 вересня 1984 року по 27 червня 1989 року (2 роки 4 місяці 28 днів), а також за заочною формою в Академії державного управління при Президентові України з 1 вересня 1999 року по 28 лютого 2002 року (1 рік 2 місяці 15 днів), адже чинне на час призначення позивача на посаду судді (7 жовтня 2005 року) законодавство, зокрема й УказПрезидента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року; далі - Указ № 584/95), не передбачало, що до названого стажу може бути включено період навчання у вищих юридичних навчальних закладах лише за денною формою;

2) період роботи на різних посадах у структурних підрозділах податкової міліції Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у місті Львові з листопада 2000 року по січень 2004 року, адже позивач працював на посадах, які, за його твердженням, відносяться до посад слідчих, а отже, цей період підлягав врахуванню згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді; далі - Закон № 2862-ХІІ). Зокрема, ідеться про такі посади: заступник начальника управління дослідчої перевірки - начальник відділу з проведення перевірок в галузях ПЕК, фінансово-кредитних систем; в.о. заступника начальника управління дослідчої перевірки відділу перевірок у пріоритетних галузях економіки Державної податкової інспекції у місті Львові; в.о. заступника начальника управління - начальника відділу контролю сплати непрямих податків управління дослідчих перевірок; головний державний податковий ревізор - інспектор відділу контролю сплати непрямих податків управління дослідчих перевірок Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у місті Львові; головний державний податковий ревізор - інспектор відділення перевірок сплати інших податків та зборів відділу дослідчої перевірки Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у місті Львові;

3) 5 років стажу роботи за спеціальністю, наявність якого статтею 22 Закону України від 4 червня 1991 року № 1142-XII «Про господарські суди» (далі - Закон № 1142-XII) вимагалася для призначення на посаду судді господарського суду, натомість ВРП, помилково застосувавши замість цієї спеціальної норми положення частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ, врахувала лише 3 рокистажу роботи в галузі права.

ОСОБА_1 також послався на порушення ВРП процедури розгляду його заяви про відставку, оскільки відповідачем не дотримано строків повідомлення позивача про розгляд його заяви, який, крім того, не було включено до порядку денного на відповідну дату (5 вересня 2019 року), а запит на надання суддею додаткових матеріалів для обґрунтування заяви про відставку (при встановленому законом десятиденному терміні для їх надання) йому було вручено лише 30 серпня 2019 року, що позбавило позивача можливості представити необхідні документи та обґрунтування до дати фактичного вирішення його заяви.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 18 грудня 2019 року відмовив у задоволенні позову, дійшовши, зокрема, таких висновків:

1) ОСОБА_1 (окрім роботи суддею) не працював на посадах (слідчих), час роботи на яких згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ зараховується до стажу роботи, що дає право на відставку судді;

2) ВРП, відмовляючи в зарахуванні половини строку навчання ОСОБА_1 у вищих навчальних закладах за заочною та вечірньою формами, безпідставно послалася на постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яка на час призначення позивача на посаду судді не містила жодних положень щодо обчислення стажу судді. Не містив вимог про саме денну форму навчання у вищих навчальних закладах, половина якого може бути зарахована до стажу, необхідного для відставки судді, і Указ№ 584/95 у чинній на час призначення позивача суддею редакції. Водночас, на переконання суду першої інстанції, половина строку навчання ОСОБА_1 у вищих навчальних закладах за заочною та вечірньою формами все одно не підлягає зарахуванню до стажу судді, який дає право на відставку.

Такий висновок суд зробив, проаналізувавши положення Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція), у результаті чого вказав на те, що коли діяльність власника трудової книжки не є трудовою, а іншою, але не основною, зокрема коли йдеться про навчання на заочному або вечірньому факультеті, відомості про неї не можуть стосуватися трудового стажу. Такі дані не можуть заміщувати (поглинати) собою даних, що становлять безпосередній трудовий стаж.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій порушив питання про його скасування та ухвалення нового - про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права при вирішенні питання про можливість зарахуваннядо стажу судді, який дає право на його відставку, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за заочною та вечірньою формами навчання.

Скаржник також послався на наявність передумов для зарахування до стажу судді, який дає право на його відставку, строку служби в органах податкової міліції на посадах, які слід вважати посадами слідчих, адже приписи спеціального законодавства до повноважень працівників податкової міліції відносили, зокрема, проведення досудового слідства, збір доказів, у тому числі й вилучення фінансово-бухгалтерської документації осіб, що скоїли господарські правопорушення у сфері оподаткування.

Крім того, ОСОБА_1 указує на помилковість висновку суду про те, що порушення ВРП процедури розгляду заяви ОСОБА_1 не зумовило ухвалення неправильного по суті рішення ВРП.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вважаючи це рішення законним і обґрунтованим з огляду на відсутність у судді ОСОБА_1 достатнього стажу, який дає право на відставку судді.

У судовому засіданні позивач, його представник та представник ВРП підтримали доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзиву представника ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 призначений на посаду судді Господарського суду Львівської області, Постановою Верховної Ради України від 7 жовтня 2010 року № 2594-VI обраний суддею Господарського суду Львівської області безстроково.

14 серпня 2019 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 та матеріали про звільнення з посади судді Господарською суду Львівської області у відставку.

30 серпня 2019 року ВРП подала судді ОСОБА_1 запит з вимогою надати додаткові матеріали, які стосуються обставин, на які він посилався в обґрунтуванні заяви про відставку. Станом на 30 серпня 2019 року на офіційному вебсайті ВРП були опубліковані проєкти порядку денного засідань ВРП по 11 вересня 2019 року. Питання щодо розгляду заяви судді ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року про відставку не було включено до порядку денного жодного засідання ВРП, включаючи й засідання 5 вересня 2019 року, на якому фактично було розглянуто це питання.

Рішенням ВРП від 5 вересня 2019 року № 2352/0/15-19 ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з посади судді Господарською суду Львівської області у відставку.

Таке рішення мотивоване тим, що позивач не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи, а тому не може бути звільнений з посади судді у відставку, оскільки періоди його навчання та період роботи з листопада 2000 року по січень 2004 року не можуть бути зараховані до стажу судді, який дає право на звільнення у відставку.

Вирішуючи питання щодо віднесення на підставі абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року) до стажу роботи, що дає право на відставку судді, періоду служби ОСОБА_1 в органах податкової міліції на вказаних ним посадах, з огляду на визначені Законом України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ) повноваження податкової міліції, а також щодо можливості віднесення таких посад до посад слідчих у розумінні абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ у згаданій редакції, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Частиною першою статті 116 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час подання заяви про відставку; далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно зі статтею 1 Закону № 509-ХІІ у складі органів державної податкової служби знаходилися відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Відповідно до абзацу сьомого статті 2 зазначеного Закону одним із завдань органів державної податкової служби було запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У частині першій статті 19 Закону № 509-ХІІ зазначалося, що податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Відповідно до частини другої статті 19 цього Закону одним із завдань податкової міліції було запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До складу податкової міліції належали, серед інших підрозділів, Головне слідче управління, слідчі підрозділи податкової міліції відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, слідчі підрозділи (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних, спеціалізованих та об`єднаних державних податкових інспекцій (стаття 20 Закону № 509-ХІІ).

У статті 21 Закону № 509-ХІІ, яка визначала повноваження податкової міліції, було зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків (пункт 2 частини першої цієї статті).

Відповідно до статей 101 (пункт 1-1 частини першої) та102 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (в редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року (далі - КПК)) органами дізнання є, зокрема, податкова міліція, попереднього слідства - слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

У пунктах 6-а та 7 статті 32 КПК у згаданій редакції надавалося таке роз`яснення значення термінів цього Кодексу:

- начальник слідчого відділу - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;

- слідчий - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції.

Таким чином, КПК у вказаній редакції відносив до посади слідчого роботу слідчим в органах податкової поліції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, щодля визнання стажу роботи, що дає право на відставку судді особа: а) мала перебувати на посаді слідчого (у слідчому підрозділі) податкової міліції; б) повинна мати процесуальні права та реалізовувати обов`язки, передбачені КПК. Отже, до стажу судді має зараховуватися робота саме на посаді слідчого в органах податкової міліції, а не робота на будь-якій іншій посаді в податковій міліції як в органі, доповноважень якого(на що посилається позивач)у цілому віднесено проведення досудового слідства, збір доказів, вилучення фінансово-бухгалтерської документації осіб, що скоїли господарські правопорушення у сфері оподаткування.

За матеріалами справи не встановлено факту перебування позивача у період злистопада 2000 року по січень 2004 року саме на посаді слідчого у відповідному структурному підрозділі податкової міліції, що врозумінні абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ є передумовою для зарахування часу роботи до стажу роботи, що дає право на відставку судді.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про законність Рішення в частині незарахування часу роботи ОСОБА_1 (з листопада 2000 року по січень 2004 року) в органах податкової міліції до стажу роботи, що дає право на відставку судді, відповідає встановленим у справі обставинам та ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції про те, що вечірня та заочна форма навчання позивача у вищому навчальному закладі не враховується до стажу роботи судді, який дає право на відставку, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Стаття 55 Закону Української РСР від 28 червня 1974 року № 2778-VIII «Про народну освіту» (втратив чинність згідно з Постановою Верховної Ради Української PCP від 4 червня 1991 року № 1144-ХІІ) передбачала, що вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів. У вищих навчальних закладах може проводитися денне, вечірнє і заочне навчання. Навчання у вищих навчальних закладах без відриву від виробництва є формою здобуття спеціальності і підвищення кваліфікації особами, які працюють у різних галузях народного господарства.

Зазначений Закон не містив норм щодо зарахування строку навчання у вищих навчальних закладах до стажу роботи (трудового стажу).

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України від 5 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року) підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна, дистанційна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Зазначений Закон не містив норм щодо зарахування строку навчання у вищих навчальних закладах до стажу роботи (трудового стажу).

Не було врегульовано зазначене питання й у Законі України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту».

Приписами статті 1 Указу № 584/95 визначено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Водночас зазначена норма не конкретизує, яка саме форма навчання має бути врахована до суддівського стажу.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року) не містила норм про зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.

Норма про зарахування до такого стажу роботи половини строку навчання лише за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів з`явилася у пункті 3-1 цієї постанови вже після 7 жовтня 2005 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для того, щоб встановити, чи зараховується до стажу позивача половина року навчання на заочній та вечірній формі у вищому юридичному навчальному закладі, необхідно з`ясувати зміст поняття «трудовий стаж».

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) ідеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року) встановлено, що трудова книжка є повним документом про трудову діяльність працівника.

У Порядку також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2.18 Інструкції до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

Тобто зазначена Інструкція передбачала (і передбачає на сьогодні) внесення до трудових книжок студентів записів про час навчання лише на денних відділеннях.

Таким чином питання ведення, контролю за веденням запису в трудовій книжці відомостей щодо трудового (в тому числі спеціального) стажу віднесено до компетенції роботодавця або, у виняткових випадках, юридичної особи, в якій власник трудової книжки провадить не трудову, але іншу основну свою діяльність. У випадку, коли така діяльність є не трудовою, а іншою, але не основною, зокрема навчання на заочному чи вечірньому факультеті, то відомості про неї не можуть стосуватись трудового стажу, а відповідно до пункту 2.18 Інструкції можуть вноситись до трудової книжки інформаційно. Такі дані не можуть заміщувати (поглинати) собою даних, що становлять безпосередньо трудовий стаж.

Подібних висновків дійшла колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 5 листопада 2013 року у справі № 21-289а13, яку слушно взяв до уваги суд першої інстанції з огляду на подібність правового регулювання питання щодо зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію для прокурорів, половини строку навчання у вищих навчальних закладах.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що заочна та вечірня форми навчання у вищому юридичному навчальному закладі не зараховуються до стажу судді, який дає право на відставку.

Не спростовує відсутності підстав для зарахування згаданого періоду до відповідного стажу й унесення у лютому 2020 року до трудової книжки позивача запису про навчання за вечірньою формою у Львівському державному університеті імені Івана Франка.

Наведений підхід у правозастосуванні унеможливлює подвійне зарахування того самого періоду до стажу роботи судді, оскільки в протилежному випадку у стаж роботи, який слід враховувати у суддівський відповідно до норм закону (як наприклад за посадою), необхідно було б врахувати за той самий період і заочну або вечірню форму навчання.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про необхідність включення до його стажу, що дає право на відставку судді, половину строку навчання за вечірньою формою у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 1 вересня 1984 року по 27 червня 1989 року (2 роки 4 місяці 28 днів), а також за заочною формою в Академії державного управління при Президентові України з 1 вересня 1999 року по 28 лютого 2002 року (1 рік 2 місяці 15 днів).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив про наявність підстав для зарахування до стажу ОСОБА_1 , який дає право на відставку судді, саме 5 років стажу роботи за спеціальністю,наявність якого статтею 22 Закону № 1142-XII вимагалася для призначення на посаду судді господарського суду, замість зарахованих ВРП 3 років стажу роботи в галузі права у зв`язку з помилковим незастосуванням положень названої норми.

ВРП рішення суду першої інстанції не оскаржила та в ході апеляційного перегляду справи не навела заперечень проти зарахування у стаж ОСОБА_1 , який дає право на відставку судді,п`яти років стажу роботи за спеціальністю, а не трьох з огляду на призначення ОСОБА_1 на посаду у спеціалізований (господарський) суд.

Водночас оскільки ВРП було нараховано ОСОБА_1 суддівський стаж, який дає право на відставку судді тривалістю 16 років 11 місяців (за встановленої законодавствам вимоги щодо наявності 20-річного стажу), то додавання до суддівського стажу позивача на підставі статті 22 чинного на час призначення судді Закону № 1142-XII недорахованих двох років не надасть зазначеному судді права на відставку і не вплине на правильний по суті результат розгляду його заяви про відставку, викладений у резолютивній частині оскаржуваного Рішення, адже необхідних 20 років для відставки все одно не вистачає.

Велика Палата відхиляє доводи ОСОБА_1 про незаконність Рішення ВРП про відмову у його звільненні з посади судді у відставку з огляду на недотримання строків повідомлення позивача про розгляд його заяви, невключення цього розгляду до порядку денного та позбавлення, як стверджує позивач, можливості представити ВРП необхідні документи й обґрунтування до дати вирішення його заяви, оскільки, як установлено за матеріалами справи, всі документи які були надані ОСОБА_1 на розгляд ВРП, були досліджені відповідачем. Жодних додаткових (іншого змісту) документів, які б мали бути враховані ВРП й унеможливили б висновок про відсутність у судді достатнього стажу для відставки, ОСОБА_1 не подавав. Не надано таких матеріалів і в ході судової перевірки оскаржуваного Рішення. Отже порушення, на які вказує скаржник, не впливають на висновок ВРП про відсутність у ОСОБА_1 необхідного суддівського стажу для виходу у відставку та не можуть стати передумовою для визнання його незаконним і скасування по суті правильного Рішення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування оскаржуваного Рішення та повторний розгляд ВРП його заяви про звільнення з посади судді у відставку ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального й процесуального права, зроблені за повного з'ясування обставин справи та відповідають установленим у ході розгляду справи обставинам. Викладені в апеляційній скарзі міркування й твердження позивача не спростовують правильності таких висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне і законне рішення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко