ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа №810/18/16

адміністративне провадження №К/9901/20233/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за заявою Національного банку України

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року (колегія у складі суддів Шведа Е.Ю., Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.)

у справі №810/18/16

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, НБУ,

треті особи публічне акціонерне товариство "Банк Велес", уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Товариства Северин Юрій Петрович,

про визнання протиправним та скасування рішень, -

І. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Голови Правління Національного банку України Гонтаревої В.О. по відкликанню банківської ліцензії та ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Велес» (далі - ПАТ «Банк Велес»; банк);

- визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України № 857/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Велес» від 10.12.2015 з моменту її прийняття;

- визнати протиправним та скасувати Рішення №219 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Велес» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 10.12.2015 з моменту його прийняття.

2. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 позов задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано постанову правління Національного банку України № 875/БТ від 10.12.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Велес»;

- скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №219 від 10.12.2015 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Велес». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16.11.2016 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 скасував та залишив в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2016.

5. 28.12.2016 Національний Банк України подав заяву до Верховного Суду України про перегляд та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 про залишення без змін постанови Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 про часткове задоволення позовних вимог у зазначеній справі.

6. Суддя Верховного Суду України ухвалою від 25.01.2017 відкрив провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016.

7. 12.02.2018 заяву було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»).

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Суди попередніх інстанцій встановили, що ПАТ «Банк Велес» зареєстроване 18.03.1994 як юридична особа і є банком у розумінні положень ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», здійснює свою діяльність на підставі ліцензії №117 від 16.11.2011, виданої Національним банком України.

9. Згідно з виписки з рахунку у цінних паперах позивач є власником 3422150 шт. простих іменних акцій ПАТ «Банк Велес», випущених в бездокументарній формі, що становить 32,5919 відсотків голосів у вищому органі управління банку.

10. У період з 16.10.2015 по 04.12.2015 на підставі посвідчення Національного банку України від 15.10.2015 №25-03005/76201 (зі змінами від 26.10.2015 № 25-03005/80312, від 06.11.2015 №25-03005/84651, від 13.11.2015 №25-03005/87588 та від 27.11.2015 №25-03005/92813) Департаментом фінансового моніторингу здійснено планову виїзну перевірку ПАТ «Банк Велес» з питань дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення, за результатами якої складено відповідну Довідку від 04.12.2015.

11. Перевіркою встановлено факти порушення ПАТ «Банк Велес»:

1) абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 1702-VII) в частині неналежного виконання обов`язку АТ «Банк Велес» розробляти, впроваджувати та постійно з урахуванням законодавства оновлювати правила фінансового моніторингу, програми його здійснення та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу;

2) п. 5 ч. 2 ст. 6 Закону № 1702-VII та п. 78 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 № 417, що полягає у незабезпеченні реєстрації фінансової операції, що підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу за ознакою, передбаченою п. 17 ч. 1 ст. 15 Закону № 1702-VII;

3) п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону № 1702-VII, що полягає у виявленні фінансової операції, як такої, що підлягає фінансовому моніторингу, за відсутності відповідних підстав;

4) п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону № 1702-VII, що полягає у виявленні фінансової операції, як такої, що підлягає фінансовому моніторингу, за відсутності відповідних підстав;

5) пп. «а» п. 9 ч. 2 ст. 6 Закону № 1702-VII, що полягає у порушенні строку надання на запит (пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня надходження запиту) спеціально уповноваженого органу додаткової інформації, яка може бути пов`язана із зупиненням фінансових операцій відповідно до вимог Закону № 1702-VII;

6) ст. 10 Закону № 1702-VII, що полягає у невиконанні обов`язку відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

7) ч. 4 ст. 17 Закону № 1702-VII, що полягає у порушенні строку (пізніше 11 години наступного робочого дня з дня здійснення прибуткової операції) повідомлення про здійснення прибуткових фінансових операцій спеціально уповноважений орган;

8) п. 5.15 розділу V Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 року № 189 (яке діяло на момент вчинення порушення), що полягає у незабезпеченні використання для проведення оцінки фінансового стану клієнта фінансової звітності клієнта - юридичної особи, що складена відповідно до вимог законодавства України (вимога щодо забезпечення використання для проведення оцінки фінансового стану клієнтів, зокрема, фінансової звітності клієнта, що складена відповідно вимог законодавства, передбачена абз. 1 п. 66 розділу V Положення № 417).

12. Крім того, за результатами інспекційної перевірки встановлено ознаки здійснення банком ризикової діяльності, визначеної абз.абз. 14, 15, 16, 18 та 20 п. 3.3 глави 3 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення № 346), зі змінами, а саме:

1) участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що метою їх здійснення є виведення капіталів, легалізація кримінальних доходів, уникнення оподаткування тощо (зокрема пов`язаних із зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів тощо);

2) проведення банком або клієнтами банку фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення виконання вимог та обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу;

3) нездійснення банком достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

4) здійснення банком або клієнтами банку фінансових операцій з використанням втрачених, викрадених, підробних документів;

5) подання банком Національному банку України недостовірної (их) інформації/документів/висновків.

13. 10.12.2015 Правління Національного банку України, розглянувши інформацію Департаменту фінансового моніторингу та Департаменту банківського нагляду, викладену у вказаній пояснювальній записці, керуючись ст.ст. 14 та 24 Закону № 1702-VII, ст.ст. 7, 15, 55 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 48, 63, 67, 73, 74, 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 39-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», главою 1 розділу ІІІ Положення № 346 прийняло спірну постанову № 875/БТ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Велес», якою, зокрема, відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Банк Велес».

14. На підставі зазначеної постанови Національного банку України від 10.12.2015 №875/БТ Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 10.12.2015 №219 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Велес» та делегування повноважень ліквідатора банку».

15. Позивач, не погоджуючись з такими діями, рішеннями відповідачів, вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

16. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, у редакції, яка діяла на дату виникнення та вчинення операцій. Застосувавши принцип неприпустимості зворотної дії у часі нормативно-правових актів, за відсутності здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Велес» від 10.12.2015 за № 875/БТ, Національний банк України діяв не у спосіб, передбачений законом, а прийняте рішення, всупереч вимогам ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є неадекватним засобом впливу, тому підлягає скасуванню. Також суд виходив з того, що у зв`язку з незаконністю рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Велес» від 10.12.2015 за № 875/БТ, рішення від 10.12.2015 №219 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Велес» також підлягає скасуванню

17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що судом підтверджено вчинення банком виявлених порушень вимог законодавства. Національний банк України, приймаючи спірне рішення, діяв у визначеному законодавством порядку, що був чинний під час прийняття вказаного рішення.

18. Суд касаційної інстанції не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що спірні постанови відповідачів створюють для позивача об`єктивні перешкоди на шляху до здобуття відповідних матеріальних і нематеріальних благ, а отже, порушують його охоронюваний законом інтерес, що в свою чергу зумовлює виникнення у ОСОБА_1 права на звернення до суду з ЦИМ позовом за для його захисту.

V. ДОВОДИ ЗАЯВИ ПРО ПЕРЕГЛЯД

19. З тексту заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 вбачається, що Національний банк України посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 73, 79 Закону України від 07.12.2000 №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та статті 48 КАС України (в редакції на момент виникнення правовідносин), що, на думку заявника, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 09.02.2012, 16.07.2015, 27.01.2016, 02.06.2016 та 09.06.2016 (справи №№ К/9991/19230/11, К/800/15389/15, К/800/15168/15, К/800/27757/15, К/800/21892/15 та К/800/4153/16 відповідно).

20. Заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України 16.11.2016 та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016.

21. На обґрунтування заяви надано копії вищезазначених рішень суду касаційної інстанції.

22. Відзив від Позивача не надходив.

VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Перевіривши наведені у заяві доводи, Суд дійшов висновку, що заява Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

24. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 (надалі - Закон).

25. Відповідно до пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного Закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей.

26. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

27. Відповідно до статті 235 КАС України (в редакції до 15.12.2017) Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

28. Згідно зі статтею 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

(а) щодо права акціонера звертатися до суду на захист прав товариства

29. На підтвердження неоднакового застосування судами статті 79 Закону України від 07.12.2000 №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та статті 48 КАС України (в редакції на момент виникнення правовідносин) Національний банк України наводить (справи №№ К/9991/19230/11, К/800/15389/15, К/800/15168/15, К/800/27757/15 та К/800/4153/16).

30. У вищезазначених рішеннях суди дійшли висновку про відсутність у акціонера права звертатися до суду за захистом прав акціонерного товариства, що суперечить висновкам, викладеним в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016.

31. Стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» установлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

32. Суд звертає увагу, що на розгляді ЄСПЛ перебувала справа «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», у якій, серед іншого, заявники скаржилися на те, що банк не мав доступу до суду для оскарження постанови НБУ.

33. Так, у рішенні від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ підкреслив, що «за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі «Агротексім та інші проти Греції» від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)».

34. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

35. Водночас у контексті згаданої справи «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив таке: «подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки», п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі «Капітал банк АД проти Болгарії» від 09 вересня 2004 року)».

36. При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. «a» п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

37. Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

38. Така позиція була висловлена Великою Палаою Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 у справі №826/2184/17, та Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від неї.

39. Позивач є власником 3422150 шт. простих іменних акцій ПАТ «Банк Велес», випущених в бездокументарній формі, що становить 32,5919 відсотків голосів у вищому органі управління банку.

40. За звичайних обставин ОСОБА_1 , як контролюючий акціонер банку, не вправі звертатися до суду в інтересах позивача - ПАТ «Банк Велес». Але, ураховуючи, що виконавчі органи ПАТ «Банк Велес» були позбавлені своїх повноважень, Суд погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера, тобто Бондарєва К.А. звернутися до суду з позовом у цій справі в інтересах ПАТ «Банк Велес», і призначити осіб, уповноважених на процесуальне представництво.

41. Відтак, доводи заяви у цій частині Суд відхиляє.

(б) щодо адекватності застосованих Національним банком України заходів впливу

42. На підтвердження неоднакового застосування судами статті 73 Закону України від 07.12.2000 №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та статті 48 КАС України (в редакції на момент виникнення правовідносин) Національний банк України наводить (справи №№ 826/17942/14 та 826/1225/15).

43. Суд не бере до уваги доводи заявника, оскільки наведені ним для прикладу неоднакового застосування норм судові рішення стосувалися саме адекватності обраного заходу впливу у разі наявних систематичних порушень банку.

44. У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції не ставив питання адекватності вжитого заходу, оскільки Національним банком України виявлено, а судом апеляційної інстанції підтверджено вчинення ПАТ «Банк Велес» порушень ряду норм законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, проте відповідачем, внаслідок хибного розуміння норми п. 1 Прикінцевих положень Закону № 1702-VII в контексті її темпорального застосування до спірних правовідносин, притягнуто ПАТ «Банк Велес» до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення, не були підставою для такої відповідальності.

45. Тому суд першої та касаційної інстанцій дійшли правильного висновку, що за відсутності обставин, передбачених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, у редакції, яка діяла на дату виникнення та вчинення операцій, вірно застосувавши принцип неприпустимості зворотної дії у часі нормативно-правових актів, а також зважаючи на відсутність здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку в період її нормативного визначення та визначення змісту останньої, Національний банк України, приймаючи рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Велес» від 10.12.2015 № 875/БТ, діяв не у спосіб, передбачений законом,

46. Враховуючи зазначене, Суд не знайшов неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 73 Закону України від 07.12.2000 №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність».

На підставі викладеного, керуючись ст. 237, 241, 242, 244 КАС України, пп. 1 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року у справі №810/18/16 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб