ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/9871/17

адміністративне провадження № К/9901/22350/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколов В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 травня 2019 року (суддя: Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (судді: Коротких А.Ю., Литвина Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - відповідач, МЗС України), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй належного грошового забезпечення та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження;

- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачене за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно грошове забезпечення в сумі 154 878,99 грн. та 80 857,41 дол. США, а також 1 042,7 дол. США витрачених на переїзд позивача та членів її родини на авіаквитки, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження;

- стягнути з відповідача на користь відповідних органів соціального забезпечення України суми виплат, що повинні сплачуватись у зв`язку з виплатою позивачу заробітної плати другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач неодноразово звертався до відповідача з метою пошуку шляхів врегулювання ситуації, яка склалася у зв`язку з прийняттям наказу від 25 лютого 2016 року № 377-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ", який скасовано в судовому порядку, однак пропозиції щодо вирішення ситуації, у тому числі щодо переведення позивача на іншу посаду, від відповідача не надходили. На переконання позивача, скасування вказаного наказу є підтвердженням того, що позивач перебуває у статусі працівника, відрядженого у довготермінове відрядження до Посольства України в США, у зв`язку з чим просила стягнути грошове забезпечення в сумі 154 878,99 грн. та 80 857,41 дол. США, а також 1 042,7 дол. США витрачених на авіаквитки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України щодо невиплати ОСОБА_1 належної їй заробітної плати. Стягнуто з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 невиплачену за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно заробітну плату в сумі 139 406,54 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року задоволено клопотання Міністерства закордонних справ України про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства закордонних справ України щодо невиплати ОСОБА_1 відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження та про стягнення цих коштів залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року не було предметом перегляду в апеляційному порядку та не оскаржується до касаційного суду.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду у вказаній частині, суди виходили з того, що адміністративний позов подано поза межами строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 3 статті 99 КАС України (у редакції станом на час звернення до суду), а з матеріалів справи не вбачається таких обставин, які б непереборно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо позивач вважала їх порушеними. При цьому врахували відсутність заявлених клопотань про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченого за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно грошового забезпечення в сумі 80 857,41 дол. США, рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що вказана виплата за спеціальним законом, є компенсаційною виплатою в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, які направлені у довготермінове відрядження і не є складовою заробітної плати, а тому вимога про її стягнення обмежуються строком позовної давності відповідно до частини 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) і правила відсутності обмежень строку для звернення із заявою про стягнення заробітної плати на підставі частини 2 статті 233 КЗпП, як на тому наполягає позивач, на компенсаційну виплату не розповсюджуються.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позивачу про порушення своїх прав, в контексті заявлених у цій частині позовних вимог, достеменно стало відомо у січні 2017 року на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 826/5863/16, якою скасовано наказ МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос про відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря посольства України в США у зв`язку із закінченням довготривалого відрядження, однак остання звернулась із даним позовом лише 07 серпня 2017 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. Крім того, у справі № 826/5863/16 вимоги щодо зобов`язання виплатити добові відшкодування в іноземній валюті та належну частину посадового окладу в національній валюті із надбавками за час вимушеного прогулу з 08 березня 2016 року по дату фактичного завершення періоду вимушеного прогулу судами визнано необґрунтованими.

Також суди дійшли висновку, що відповідачем порушено строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення 1 042,7 дол. США, витрачених на переїзд позивача та членів її родини, у зв`язку із переведенням на інше місце роботи в рамках довгострокового службового відрядження, стверджуючи, що позивачу було достеменно відомо про нездійснення відшкодування вартості квитків на авіапереліт ще у березні 2016 року, посилаючись на лист позивача від 25 березня 2016 року, адресований відповідачу щодо невідшкодування вартості самостійно придбаних квитків на авіапереліт у вказаній сумі.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що у позовній заяві від 01 квітня 2016 року в адміністративній справі №826/5863/16 позивач зазначає про порушення процедури організації її від`їзду із Вашингтона та про відмову в оплаті квитків.

Також судами врахований лист відповідача від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373, яким зазначено про неможливість здійснення відшкодування коштів, витрачених на авіаквитки, придбаних позивачем на власний розсуд, без погодження з керівництвом МЗС України. На переконання судів попередніх інстанцій, невжиття відповідачем заходів щодо розгляду звернень позивача, не може вважатися істотною перешкодою для звернення позивача до суду, а також враховуючи обізнаність ОСОБА_1 про бездіяльність з боку МЗС України стосовно відшкодування їй вартості придбаних квитків.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В частині відшкодування компенсаційних витрат за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року, позивач зазначає, що на ці виплати розповсюджується правовий режим, аналогічний до заробітної плати, включаючи і відсутність обмежень строком щодо звернення до суду відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП, оскільки компенсаційні виплати, які визначені у наказі від 24 січня 2014 року № 151-ос є невід`ємною складовою структури заробітної плати.

Таким чином, скаржниця стверджує, що компенсаційні виплати є складовою структурою заробітної плати і працівник відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Скаржниця зазначає, що саме з цього виходили суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи №826/14366/16 між тими самими сторонами з подібного предмету, розглядалась протиправна невиплата компенсаційних виплат відповідачем позивачеві за цим же наказом МЗС України від 24 січня 2014 року № 151-ос, але в іншому часовому періоді.

Скаржниця підтверджує, що неврахування судами попередніх інстанцій у справі вимог чинного законодавства України щодо визначення поняття заробітної плати та її структури, в тому числі рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, а також ігнорування чинних рішень судів між тими самими сторонами, ставить під сумнів їх законність та обґрунтованість.

Також скаржниця вказала, що посадові особи МЗС України обізнані з тим, що компенсаційні виплати, які встановлюються наказами про направлення дипломатів для роботи за кордон, теж є частиною їхньої заробітної плати.

Крім того, на переконання позивача, з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно у трудових відносинах відповідача з позивачем тривав простій, який мав місце не з вини працівника, а був викликаний наполегливим невизнанням відповідачем, всупереч приписів статті 14 КАС України, судового рішення у справі № 826/5863/16 про визнання протиправним і скасування наказу МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос, яке виразилось у не організації робочого місця на посаді другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США, а також у не запропонуванні позивачу іншого робочого місця.

Водночас позивач зазначила, що рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 визначено що під простоєм необхідно розумніти зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Щодо залишення позовної заяви без розгляду у частині відшкодування коштів за квіток на авіапереліт, позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій поза увагою залишили вжиття ним заходів досудового вирішення спору.

Позивач зазначає, що досудовий спосіб врегулювання спору це спосіб врегулювання спорів, застосований з використанням позасудових засобів захисту, який передує зверненню до суду, а також частини 4 статті 55 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Скаржниця вказує, що до відповідача про повернення коштів за придбання авіаквитків вона зверталась неодноразово, однак відповідач лише листом від 19 липня 2017 року № 201/19-091-2373 відмовив їй у відшкодуванні витрат за авіаційні квитки у сумі 1042,70 дол. США на переїзд пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження, зазначаючи що вони були придбані позивачем на власний розсуд без погодження із керівництвом Посольства та МЗС України.

На переконання скаржниці, позов у цій частині подано 07 серпня 2017 року з дотриманням місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 4 статті 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) відповідно до якої, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Скаржниця зазначає, що суди при вирішенні питання щодо встановлення моменту від якого необхідно обчислювати строк позовної давності помилково не врахували вказані обставини, оскільки до часу отримання позивачем вказаного листа № 201/19-091-2373 у взаєминах між позивачем та МЗС України щодо відшкодування вартості квитків існувала ситуація невизначеності, а не відмови у відшкодуванні витрат на переїзд за наказом МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос про відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря посольства України в США.

Тому, скаржниця наполягає на тому, що позов подано з дотриманням строку звернення до суду.

Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не повно з`ясовані обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог.

Позиція інших учасників справи.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, наполягаючи на необґрунтованості та безпідставності доводів скаржниці.

У своєму відзиві позивач наголошує на тому, що за нормами спеціального законодавства, а саме статті 35 Закону України «Про дипломатичну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду) компенсаційні виплати в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, які направлені у довготермінове відрядження не входять до структури заробітної плати.

Відповідач стверджує, що строк звернення до суду необхідно встановити в один місяць і обчислювати з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а саме з моменту видання наказу МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос про відкликання її з посади.

Тому, на переконання відповідача, приписи частини 2 статті 233 КЗпП щодо відсутності обмежень строку для звернення із заявою про стягнення заробітної плати на підставі частини 2 статті 233 КЗпП, як на тому наполягає позивач, на компенсаційну виплату не розповсюджуються.

Відповідач вказує, що посилання позивача на дату 19 липня 2017 року, як на момент коли вона дізналась про рішення МЗС України не сплачувати вартість квитків, є штучним намаганням поновити строк стосовно фактів, про які ОСОБА_1 було відомо набагато раніше, а саме у березні 2016 року, після повернення її в Україну, а також при зверненні з відповідною вимогою до суду при подачі позову 01 квітня 2016 року у справі № 826/5863/16 або в межах шестимісячного строку, однак таким правом ОСОБА_1 не скористалась.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., (судді): Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Наказом МЗС України від 24 січня 2014 року № 151-ос позивача переведено з 7 лютого 2014 року з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України у США на час довготермінового відрядження та відряджено з цього ж дня до посольства України в США.

Час призначення позивача на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України у США починається у лютому 2014 року і закінчується у грудні 2017 року (лист посла України в США від 10 лютого 2014 року № 6147/24-920-525).

Наказом МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос позивача відкликано в Україну з 7 березня 2016 року у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження.

Не погоджуючись з наказом про відкликання позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо необґрунтованого та передчасного відкликання її з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США та скасувати наказ від 25 лютого 2016 року № 377-ос «Про відкликання ОСОБА_1 »; зобов`язати МЗС України поновити позивача на посаді другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США з 8 березня 2016 року; забезпечити безперешкодний доступ до робочого місця у будівлі Посольства України в США та надати належним чином обладнане у ньому робоче місце дипломата до закінчення визначеного планового строку довгострокового закордонного відрядження; виплатити позивачу добові відшкодування в іноземній валюті та належну частину посадового окладу в національній валюті з надбавками за час вимушеного прогулу з 8 березня 2016 року по дату фактичного завершення вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року у справі № 826/5863/16 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 826/5863/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року та прийнято нову, якою визнано протиправними дії МЗС України щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США; скасовано наказ МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос про відкликання ОСОБА_1 , другого секретаря по посаді першого секретаря посольства України в США у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У цій справі ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь витрат в іноземній валюті за період з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року у розмірі 80 857,41 дол. США, встановлених за наказом МЗС України від 24 січня 2014 року № 151-ос та відшкодування витрат за авіаквитки, понесених нею на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження за наказом МЗС України від 25 лютого 2016 року № 377-ос.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 99 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 КАС (у редакції до 15 грудня 2017 року)).

Частиною 4 статті 99 КАС України встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 103 КАС (чинного на час звернення до суду) перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Згідно з частиною першою статті 100 КАС України (чинного на час звернення до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

За пунктом 17 статті 4 КАС України (у редакції після 15 грудня 2017 року) публічну службу розуміють як діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічне визначення викладене у статті 3 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до стаття 35 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 № 2728-III умови оплати праці працівників дипломатичної служби встановлюються відповідно до Закону України "Про державну службу". Працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, крім заробітної плати, визначеної цією статтею, отримують компенсаційні виплати в іноземній валюті. Розміри компенсаційних виплат в іноземній валюті та встановлених надбавок до них визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, зокрема передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Статтею 121 КЗпП України зокрема передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженням.

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Матеріали справи підтверджують, що наказом МЗС України від 24 січня 2014 року №151-ос "Про переведення ОСОБА_1 " серед іншого позивачу встановлено норму відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 3 485 дол. США на місяць (а.с. 7 т.1).

Спеціальним законом, який визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України є Закон України "Про дипломатичну службу".

З аналізу Закону України "Про дипломатичну службу" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 вбачається, що компенсаційні виплати в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби не є складовою їх заробітної плати, оскільки не є посадовим окладом, премією, доплатою за ранги, за науковий ступінь, надбавкою за вислугу років, за знання іноземних мов чи будь-якою іншою надбавкою.

Оскільки компенсаційні виплати не є заробітною платою, то для звернення до адміністративного суду підлягають застосуванню строки визначені частиною 3 статтею 99 КАС України, а саме в один місяць і обчислюються з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (в редакції, чинній на момент звернення до суду).

Як свідчать матеріали справі, наказом від 25 лютого 2016 року №377-ос ОСОБА_1 відкликано з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США в Україну 07 березня 2016 року, у зв`язку із закінченням довготермінового відрядження.

Таким чином, компенсаційні виплати в іноземній валюті позивачу припинено з 08 березня 2016 року, що визнається сторонами.

Як свідчать матеріали справи, 01 квітня 2016 року позивачем подано позов про визнання протиправними дій відповідача щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США; скасування наказу від 25 лютого 2016 року №377-ос "Про відкликання позивача"; зобов`язання відповідача забезпечити безперешкодний доступ до робочого місця у будівлі Посольства України в США; зобов`язання виплатити добові відшкодування в іноземній валюті та належну частину посадового окладу в національній валюті з надбавками за час вимушеного прогулу з 08 березня 2016 року по дату фактичного завершення періоду вимушеного прогулу.

За результатами розгляду вказаної справи, рішенням в адміністративній справі №826/5863/16, яке набрало законної сили 18 січня 2017 року, визнано протиправними дії МЗС України щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США та скасовано оскаржуваний наказ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

З наведеного вбачається, що про існування обставин, які на думку позивача порушують її права, в контексті заявлених у цій частині позовних вимог, ОСОБА_1 відомо з квітня 2016 року, однак позивач звернулась із цим позовом лише 07 серпня 2017 року.

При цьому прийняття судом рішення про скасування наказу, який був підставою для припинення компенсаційних виплат, про яке позивачу було достовірно відомо, дає підстави стверджувати про обізнаність позивача щодо наявності порушеного права у січні 2017 року.

Крім того, позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявами, у яких інформувала про готовність проведення зустрічі з державним секретарем МЗС України, у тому числі з приводу виплати належного їй грошового забезпечення за оскаржуваний період, зокрема листом від 07 лютого 2017 року (а.с.96 т.2).

Наведене підтверджує, що адміністративний позов у цій частині подано поза межами місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України.

Суд звертає увагу, що позивач не надала доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та не просила поновити строк звернення до адміністративного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що компенсаційні виплати є складовою структурою заробітної плати і працівник відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком є необґрунтованими, оскільки за приписами статті 35 спеціального Закону України «Про дипломатичну службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) компенсаційні виплати в іноземній валюті працівників дипломатичної служби, направлених у довготермінове відрядження є окремим видом таких виплат і не входять у структуру заробітної плати.

Також відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, до яких відносяться також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень є мінімальними державними гарантіями і не відносяться до сукупного доходу.

Посилання скаржника на висновки при розгляді справи №826/14366/16 між тими самими сторонами з подібного предмету щодо протиправної невиплати компенсаційних виплат відповідачем позивачеві за наказом МЗС України від 24 січня 2014 року № 151-ос, але в іншому часовому періоді є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на обставинах справи щодо встановленої невиплати належної їй суми за один день 07 березня 2016 року у розмірі 117 доларів США на підставі наказу від 24 січня 2014 року № 151 -ос про переведення на посаду другого секретарі по посаді першого секретаря Посольства України в США. У справі №826/14366/16 суди не робили висновки щодо правового режиму компенсаційних виплат, які входять у структуру заробітної плати.

Доводи скаржниці щодо неправильного визначення судами попередніх інстанцій поняття заробітної плати та її структури з посланням на рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 є помилковими, оскільки у вказаному рішенні під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а саме Законом України «Про дипломатичну службу» компенсаційні виплати не входять у структуру заробітної плати.

Отже, твердження позивача про те, що посадові особи МЗС України обізнані з тим, що компенсаційні виплати, які встановлюються наказами про направлення дипломатів для роботи за кордон, теж є частиною їхньої заробітної плати не ґрунтуються на нормах законодавства та не надають достатніх підстав для такого висновку.

Доводи скаржниці, що з 08 березня 2016 року по 12 лютого 2018 року включно у трудових відносинах відповідача з позивачем тривав простій, який мав місце не з вини працівника, а був викликаний наполегливим невизнанням відповідачем, всупереч приписів статті 14 КАС України, судового рішення у справі № 826/5863/16 не можуть бути предметом доказування у цій справі, оскільки учасники справи наводять тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення.

Стосовно строку звернення до суду з питання відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження, Верховний Суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що квитки на авіапереліт за маршрутом Вашингтон-Київ, копії яких містяться в матеріалах справи, датовані 21 березня 2016 року, прибуття в Київ 22 березня 2016 року (а.с.14,15 т.1).

У своєму листі від 25 березня 2016 року, адресованому відповідачу позивач зазначає про те, що їй не відшкодовано вартість самостійно придбаних квитків на авіапереліт у сумі 1 042,7 дол. США (а.с.27 т.2).

Також зміст заяви позивача від 01 квітня 2016 року свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про лист бухгалтерії МЗС України від 30 березня 2016 року, яким зазначено про відмову позивачки від оплати Посольством квитків за вказаним маршрутом та про її заборгованість перед компанією перевізником (а.с.29 т.2).

Листом від 01 вересня 2016 року позивач, зокрема, повідомила відповідача про готовність у заздалегідь узгоджений час отримати в касі МЗС України відшкодування заборгованості, у тому числі у сумі 1042,7 дол. США, а також зазначено, що документальне підтвердження реалізації авіаперельоту Вашингтон-Київ передано до бухгалтерії МЗС України 30 березня 2016 року (а.с. 91-92 т. 2).

Крім того, у позовній заяві від 01 квітня 2016 року в адміністративній справі № 826/5863/16 позивач зазначає про порушення процедури організації її від`їзду із Вашингтона в Україну та про відмову в оплаті квитків (а.с.27 т.1).

Таким чином, позивачу було достеменно відомо про не здійснення відшкодування вартості квитків на авіапереліт станом на 1 квітня 2016 року.

Разом з цим, з даним адміністративним позовом позивач звернулась 07 серпня 2017 року, тобто майже через півтора року після того, як дізналась про порушення своїх прав.

Позивач зазначає, що нею вживались заходи з метою досудового вирішення спору, та, посилаючись на лист відповідача від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373, вважає, що строк звернення до суду дотримано.

Так, листом від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373 МЗС України надано відповідь на заяву позивача, у якій зазначено про неможливість здійснення відшкодування коштів, витрачених на авіаквитки, що були придбані позивачем на власний розсуд, без погодження з керівництвом МЗС України.

Разом з тим, невжиття відповідачем заходів щодо розгляду звернень позивача, не може вважатися істотною перешкодою для звернення позивача до суду, а також враховуючи обізнаність ОСОБА_1 про дії МЗС України стосовно невідшкодування їй вартості придбаних квитків. Докази поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

Наведене підтверджує, що адміністративний позов в частині стягнення коштів, витрачених на переїзд, подано поза межами місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України.

Отже, доводи касаційної скарги щодо досудового порядку вирішення спору відповідно до частини 4 статті 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) шляхом звернення до відповідача з посиланням на лист МЗС України від 19 липня 2017 року №201/1-091-2373 колегія суддів відхиляє, оскільки таке звернення не є досудовим врегулюванням спору в розумінні частини 4 статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №804/2536/16.

Суд звертає увагу, що частиною 4 статті 99 та частиною 4 статті 122 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення спірної ухвали), передбачено не будь - який порядок досудового вирішення спору, а лише такий, який передбачений законом. Скаржниця не вказує норми закону, який би врегулював досудове вирішення спорів щодо подібних правовідносин у сфері проходження дипломатичної служби.

Разом з цим слід позивачем не наведено обставин, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

При цьому місячний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб в адміністративних справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу відшкодування витрат в іноземній валюті у розмірі 80 857,41 дол. США та відшкодування витрат на переїзд, пов`язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості в рамках довгострокового службового відрядження та про стягнення цих коштів, так як в даному випадку з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається таких обставин, які б непереборно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо позивач вважала їх порушеними, а також враховуючи, що позивач не заявляла про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовний та апеляційних скаргах, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та зводяться до їх переоцінки.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruizv. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов