Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 754/6177/19

провадження № 61-10694св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

представник відповідача -Гандзюк Тетяна Олегівна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Лісовської О. В., від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., від 16 січня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1989 року її батьки як переселенці відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» отримали земельну ділянку, площею 0,10 га, по АДРЕСА_1 . Вказувала, що починаючи з 2001 року вона разом зі своїми батьками користувалась цією земельною ділянкою, доглядала за нею та обробляла город. Зазначала, що батьки за життя не оформили своє право власності на земельну ділянку, а після їх смерті вона продовжує добросовісно та безперервно користуватися вказаною землею. У 2009 році нею розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, але право власності так і не отримано, чим порушено її право на отримання земельної ділянки за законом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, по

АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня

2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності або ж вона є безхазяйною. Також районний суд зазначив, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю встановлено особливий порядок, а суть вимог позивача полягає не в оцінці правомірності чи неправомірності відмови органу місцевого самоврядування передати їй земельну ділянку, а саме у визнанні за нею права на спірну землю, отже такі вимоги не підлягають до задоволення. Також апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наданим позивачем доказамта дійшовобґрунтованого висновку про те, що стороною позивача не було належним чином надано достатніх доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму

права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що позивач надала необхідні докази на підтвердження всіх умов для набуття нею права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. На думку заявника, суди не врахували, що земельною ділянкою вона тривалий час відкрито користується у відповідності статті 41 Конституції України та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Київська міська рада просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові

рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає ті самі аргументи, які були вказані нею у касаційній скарзі, та просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

До Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, під час якої судове засідання не проводиться, повідомлення учасників не передбачено ЦПК України, підстави для задоволення клопотання про розгляд справи з викликом сторін, відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виділено квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,10 га, по АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 09 листопада 2017 року № 376/3383 «Про відмову у наданні земельної ділянки у власність громадянці

ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 для ведення садівництва» відмовлено у наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, орієнтованою площею 0,08 га, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва у зв`язку із відсутністю розробленого та погодженого відповідно

до статті 186-1 Земельного кодексу України проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, невідповідністю заявленої ініціативи містобудівній документації за функціональним призначенням.

Відповідно до інформації, наданої департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, від 13 грудня 2019 року

№ 0570202/3-23586 згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка по АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки, площею 68,37 га, між АДРЕСА_3 та р. Десенкою, яка обліковується як землі, не надані у власність чи користування.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з вимогами частини першої та другої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відповідно до статті 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15-ти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом

15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом положень статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю за рішенням суду.

Колегією суддів враховано, що позивач зверталась до Київської міської ради,яка компетентна вирішувати питання про безоплатну передачу спірної земельної ділянки у власність у відповідності до статі 118 ЗК України, що визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Іншого порядку положеннями ЗК України не передбачено. Рішення Київської міської від 09 листопада 2017 року № 376/3383 «Про відмову у наданні земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 для ведення садівництва» позивачем у встановленому порядку не оскаржувалось.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2013 року у справі

№ 754/6810/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року, ОСОБА_1 відмовлено у позові до виконавчого органу Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, по

АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення.

При вирішення справи № 754/6810/13 судами встановлено, що вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним правом органу місцевого самоврядування як суб`єкта права власності на землю. Крім того, ОСОБА_1 не надано жодних документів, які підтверджують виділення спірної земельної ділянки її батькам або їй особисто у користування.

Встановивши, що позивач не довела обґрунтованості позовних вимог щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а відкритість і безперервність користування земельною ділянкою не є достатніми підставами для набуття права власності на неї на підставі рішення суду за правилами статті 344 ЦК України, з урахуванням положень статті 119 ЗК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Необґрунтованими є посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, оскільки

у вказаній справі суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Встановлені судами фактичні обставини у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18, в якій спір вирішено щодо рухомого майна, та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович