ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2020 справа № 914/683/20

За позовом Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області, м. Червоноград, Львівська область в інтересах держави в особі

Позивача: Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Винярського Володимира Петровича, м. Дубляни, Жовківський район, Львівська область

про: стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортом в розмірі 36858,00грн

Суддя У.І. Ділай

Секретар В.Д. Андрусик

За участі представників сторін:

Від прокуратури: Н.Т. Леонтьєва - прокурор

Від позивача: А.Ю. Кріль - представник

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, до відповідача: Фізичної особи - підприємця Винярського Володимира Петровича про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортом в розмірі 36858,00грн.

Ухвалою від 24.03.2020 позовну заяву Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області залишено без руху.

01.04.2020 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 07.05.2020.

Ухвалами від 07.05.2020, від 18.06.2020, від 09.07.2020 та від 23.07.2020 розгляд справи відкладено.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 01.09.2020 підтримали позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судове засідання 01.09.2020 відповідач повторно явку повноважного представника не забезпечив, вимог ухвали не виконав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду.

Поштову кореспонденцію з ухвалами суду було скеровано на адресу відповідача: 80381, Львівська область, м. Дубляни, вул. Садова, 6/18. Така ж адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємства та громадських формувань. При цьому, поштові конверти з ухвалами повернуті поштовим відділенням до суду із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Таким чином, відповідач своєю суб`єктивною поведінкою ухилився від отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Крім того, суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який продовжений до 31 жовтня 2020 року.

Відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Натомість відповідач протягом тривалого розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

Начальником Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області затверджено графік рейдових перевірок Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області на підставі чого видано направлення на рейдову перевірку № 018875 від 04.03.2019.

Так, 07.03.2019 посадовими особами Управління на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп на 271 км +330 м проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить В.П. Винярському на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06.11.2018 та встановлено перевищення нормативно вагових параметрів на строєну вісь з одиничними шинами 24.55т при допустимих 22 т.

Співробітниками Управління складено акт № 0001860 від 07.03.2019 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів і довідку №0007520 про результати здійснення габаритно-вагового контролю та проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 143557 від 07.03.2019 на суму 1231,20 євро., яка еквівалентна 36858,00 грн (згідно з даними офіційного сайту Національного банку України курс гривні, встановлений Національним банком України на день проведення розрахунку 07.03.2019 до 100 євро становив 2993,69 грн).

15.03.2019 Управлінням скеровано на адресу відповідача лист-повідомлення щодо необхідності сплати плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 36 858,00 грн, який залишений відповідачем відповіді та задоволення.

На підставі вказаного акту №0009892 від 03.05.2018 Управлінням складено розрахунок №0009892 від 03.05.2018 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким за виявлені порушення відповідача зобов`язано здійснити оплату на суму 221,60 євро.

Як зазначили представники прокуратури та позивача результати габаритно-вагового контролю не оскаржені в установленому законом порядку.

Прокуратура подала позов в інтересах Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області, оскільки вважає, що стягувана за позовом плата є дохідною частиною Державного бюджету України, з якого здійснюється фінансування витрат на відновлення стану та утримання автомобільних доріг загального користування в належному стані, відповідно до п.26 Порядку №879, а не внесення вказаної плати може призвести до недостатності коштів для відновлення пошкоджених великоваговим транспортом автомобільних доріг та неможливості збереження й розвитку мережі автомобільних доріг загального користування, що відповідно до положень ст.6 Закону України «Про автомобільні дороги України» має пріоритетне значення для держави. При цьому представництво прокурором у суді законних інтересів держави (Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області) здійснюється у зв`язку із тим, що захист цих інтересів неналежним чином здійснює відповідний орган, а позивач тривалий час не вчиняв дій на стягнення заборгованості.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Суб`єктний склад сторін у цій справі свідчить про те, що спір про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 803/3/18.

Щодо права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами Державною службою України з безпеки на транспорті, за наявності підстав, не вжито заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до Державного бюджету України, що підтверджується копією листа Укртрансбезпеки від 03.12.2019.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано те, що наслідком несплати коштів є ненадходження коштів до Державного бюджету України, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті.

При цьому, судом встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду Львівської області, а також після подання прокурором позову, Державна служба України з безпеки на транспорті, не зверталася до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь держави плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні периметри, яких перевищують нормативні. Окрім того, останнім не вживалися заходи, направлені на врегулювання будь-яким іншим способом питання щодо стимулювання відповідача до виплати нарахованої плати.

Таким чином, дії позивача: Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області свідчать саме про пасивність поведінки останнього, який, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не звертався.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" несплатою коштів відповідачем та ненадходженням коштів до Державного бюджету України.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оцінюючи підстави для звернення прокурора з даним позовом, судом проаналізовано поведінку органу, у повноваження якого входить здійснення функції габаритно-вагового контролю, нарахування та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та здійснюють нарахування, вживають заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (п. 27 ч. 1).

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, порядок здійснення такого контролю, а також вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Постановою Кабінету Міністрів України №320 від 25.04.2018 внесено зміни до підпункту 27 п.5 Положення №103, доповнивши п. 5 після слова нарахування словами: "вживає заходів щодо стягнення", що набрали чинності 03.05.2018.

Разом з тим, Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області звернулося до прокуратури з листами про забезпечення представництва 05.10.2018 та 17.04.2019, тобто після набрання законної сили відповідних змін, а тому така поведінка органу, уповноваженого державою здійснювати забезпечення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, є неналежною, та такою, що не забезпечує належне виконання покладених на нього функцій.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачем.

Щодо позовних вимог у даній справі, суд враховує наступні положення чинного законодавства України.

Пунктами 3, 6 вказаного Порядку № 1567 передбачено, що зупинення транспортного засобу здійснюється для проведення рейдової перевірки посадовою особою в будь-який час на маршруті руху, а у разі виявлення порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів посадові особи складають акти за формою згідно з додатками 2 і 3 до цього Порядку.

Відповідно до п.3, п.п.15, 27 п.5, абз.1 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 "Про деякі питання забезпечення діяльності Держаної служби з безпеки на транспорті", ст.29 Закону України "Про дорожній рух", п.31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Уктрансбезпека здійснює функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно з п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, з наступними змінами), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком №879.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотриманий визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Враховуючи вище вказане, суд констатує, що відповідачем було порушено вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт", яке має своїм наслідком спричинення державі збитків у вигляді некомпенсованого руйнування автомобільних доріг.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: актом № 0001866 від 01.03.2019 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідкою №0014436 від 07.03.2019 про результати здійснення габаритно - вагового контролю.

При цьому відповідачем в порушення вимог ст. ст. 73, 74 ГПК України не надано будь-яких доказів на спростування факту перевищення нормативно вагових параметрів транспортним засобом, який йому належить.

Позивач направляв відповідачу повідомлення про необхідність оплати спірної суми, оскільки відповідно до абз. 3 п. 31-1 Порядку № 879, перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Судом береться до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17, а саме, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговими транспортними засобами є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Перевіривши розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, судом встановлено, що розрахунок відповідає правовим приписам. Так, розмір плати за проїзд визначено у відповідності до вимог зазначених вище норм Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879). Сума, заявлена до стягнення із відповідача, була обчислена із врахуванням курсу гривні до євро. Відповідно до розрахунку за перевищення вагових параметрів відповідачу нараховано 1231,20 євро, що становить 36858,00 грн. Враховуючи вищевикладене, Господарський суд Львівської області вважає підставним позов про стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у сумі 36858,00 грн.

Щодо справності приладу вимірювальної техніки, на якому здійснювалось зважування суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

При цьому, пункт 12 Порядку № 879 передбачає, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку № 879 визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Як вбачається з матеріалів справи, зважування транспортного засобу відповідача проведено приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-АS2-РWIА, виробник ЕSIT ELEKTRONIК IMALAT ve TICARET LTD. STI, Туреччина, який відповідає вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою КМУ №94 від 13.01.2016.

Таким чином пункт габаритно-вагового контролю був обладнаний згідно із вимогами чинного законодавства України, а зважування автомобіля відповідача здійснювалось зважування відповідною технікою.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із вимогою щодо проведення повторного вимірювання і зважування, як і докази звернення водія автомобіля з проханням надати можливість власноруч привести габаритно-вагові показники у відповідність шляхом перерозподілу вантажу по осям, яке це зазначено у п.23 Порядку № 879.

Також в матеріалах справи немає та відповідачем не доведено, що ним було отримано у встановленому порядку дозвіл на участь у дорожньому русі належних йому транспортних засобів, загальна вага та навантаження на осі яких перевищували нормативні параметри. Крім цього, суд звертає увагу, що відповідач не надав доказів, які б спростували результати габаритно-вагового контролю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складання відповідної довідки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд, посадові особи управління Укртрансбезпеки діяли на підставі та у спосіб, встановлений чинним законодавством, а також з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги Червоноградської місцевої прокуратури про стягнення з відповідача 1231.20 євро, що становить 36858,00 грн за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Винярського Володимира Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: Управління Державного казначейства у м. Рівне, призначення платежу 22160100, р/р Ш898999980000031214216017002, банк: Казначейство України (ЕАП) МФО 899998, ідентифікаційний код 38012714) 36858,00грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортом.

3.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Винярського Володимира Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Прокуратури Львівської області (отримувач: прокуратура Львівської області, ідентифікаційний код 02910031, банк платника Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 35211093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 2102,00 грн судового збору

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 07.09.2020.

Суддя У.І. Ділай