ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року Справа № 915/140/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

представник позивача в судове засідання не з`явився,

представник відповідача в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Комунального підприємства Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів, вул.Волгоградська, 23, м.Запоріжжя, 69035

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Запоріжнафтострой, 56203, Миколаївська область ,Березнегуватський р-н, смт.Березнегувате, вул.Першого травня, 16

про: стягнення 8 272,87 грн.

10.02.2020 Комунальне підприємство Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №110 від 07.02.2020 в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Запоріжнафтострой збитки у розмірі 8 272,87 грн.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/140/20, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 17.03.2020 року.

У зв`язку з перебуванням судді Семенчук Н.О. у відпустці, судове засідання у справі №915/140/20 призначене на 17.03.2020 року, не відбулось.

31.03.2020 року розгляд справи №915/140/20 ухвалено провести поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу COVID-19, про дату та час розгляду справи №915/140/20 повідомити учасників справи додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою суду від 05.06.2020 року судове засідання призначено на 02.07.2020 року.

Ухвалою суду від 02.07.2020 року судове засідання відкладено на 02.09.2020 року.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив. 16.03.2020 року від позивача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшло клопотання, в якому позивач просить суд розглянути справу без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами (а.с. 129).

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином ухвалою суду від 02.07.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54001 40875445 (а.с. 160).

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19 від 11.03.2020 №211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема уряд продовжив карантин до 22 травня 2020 року на усій території України та послабив деякі карантинні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 року Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів від 20 травня 2020 року № 392 (з урахуванням змін встановлених постановою Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020) продовжено дію карантину до 31 липня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 22.07.2020 року № 641 (з урахуванням змін встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 712 від 12.08.2020, №760 від 26.08.2020 року) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 жовтня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 50 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Здійснення правосуддя суддями у відкритих судових засіданнях з безпосередньою участю сторін процесу в умовах оголошення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, створює загрозу для життя та здоров`я суддів і учасників судових засідань.

Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та розвинуто статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як право на справедливий суд. Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020):

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Беручи до уваги, що відповідач жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину до суду не надав, то суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача та представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

14.04.2014 року між Комунальним підприємством «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Запоріжнафтострой» (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №38/2 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити сіль технічну (далі товар) згідно накладних, на умовах передбачених даним Договором (а.с. 29-30).

Відповідно до п. 2.1 Договору покупець здійснює оплату кожної поставленої постачальником партії товару за ціною вказаною у накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору, на підставі рахунку, виставленого постачальником.

Відповідно до п. 2.2 Договору покупець здійснює 100% передоплату товару.

Відповідно до п. 3.3 Договору товар вважається прийнятим покупцем по якості та кількості у відповідності до товарно-транспортних документів.

Відповідно до п.п. 5.1.1 п. 5.1 Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, сертифікат якості на поставлений товар, видаткову накладку, товарно-транспортну накладну, податкову накладну по першій події (отримання коштів або відвантаження товару), оформлену відповідно до правил, встановлених п. 201.1 Податкового кодексу України. Оформлена постачальником податкова накладна повинна бути зареєстрована постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 днів з дня виникнення податкових зобов`язань.

Відповідно до п. 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним Договором, сторони несуть майнову відповідальність у відповідності до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 6.2 Договору за порушення постачальником п. 5.1.1 даного договору, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі суми ПДВ.

Відповідно до п. 9.1 Договору строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов`язань, але в будь-якому випадку до 31.12.2018 року.

Відповідно до п. 9.3 Договору Договір може бути пролонгований на рік за згодою сторін або якщо жодна сторона письмово не заявила за місяць до закінчення строку дії Договору про свій намір його розірвати.

05.01.2017 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 274 401,12 грн в якості оплати за товар згідно договору №38/2 від 14.04.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №11 від 05.01.2017 року (а.с. 106).

16.01.2017 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 548 802,24 грн в якості оплати за товар згідно договору №38/2 від 14.04.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №66 від 16.01.2017 року (а.с. 107).

15.02.2017 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 25 284,11 грн в якості оплати за товар згідно договору №38/2 від 14.04.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №2095 від 15.02.2017 року (а.с. 108).

23.02.2017 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 24 353,10 грн в якості оплати за товар згідно договору №38/2 від 14.04.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №2126 від 23.02.2017 року (а.с. 109).

Позивач зазначає, що на виконання Договору відповідач поставив позивачу товар згідно накладних:

№001 від 20.01.2017 року на суму 25 166,51 грн, в тому числі ПДВ 4 194,42 грн (а.с. 32);

№002 від 20.01.2017 року на суму 24 852,90 грн, в тому числі ПДВ 4 142,15 грн (а.с. 34);

№003 від 20.01.2017 року на суму 25 685,90 грн, в тому числі ПДВ 4 280,98 грн (а.с. 36);

№004 від 20.01.2017 року на суму 27 165,71 грн, в тому числі ПДВ 4 527,62 грн (а.с. 38);

№005 від 21.01.2017 року на суму 14 827,46 грн, в тому числі ПДВ 2 471,24 грн (а.с. 40);

№006 від 21.01.2017 року на суму 24 990,11 грн, в тому числі ПДВ 4 165,02 грн (а.с. 42);

№007 від 22.01.2017 року на суму 27 097,12 грн, в тому числі ПДВ 4 516,19 грн (а.с. 44);

№008 від 22.01.2017 року на суму 25 970,11 грн, в тому числі ПДВ 4 328,35 грн (а.с. 46);

№009 від 22.01.2017 року на суму 24 353,10 грн, в тому числі ПДВ 4 058,85 грн (а.с. 48);

№010 від 23.01.2017 року на суму 25 627,10 грн, в тому числі ПДВ 4 271,18 грн (а.с. 50);

№011 від 23.01.2017 року на суму 25 156,70 грн, в тому числі ПДВ 4 192,78 грн (а.с. 52);

№012 від 23.01.2017 року на суму 26 636,51 грн, в тому числі ПДВ 4 439,42 грн (а.с. 54);

№015 від 30.01.2017 року на суму 26 950,12 грн, в тому числі ПДВ 4 491,69 грн (а.с. 56);

№016 від 30.01.2017 року на суму 26 313,11 грн, в тому числі ПДВ 4 385,52 грн (а.с. 58);

№017 від 30.01.2017 року на суму 25 578,11 грн, в тому числі ПДВ 4 263,02 грн (а.с. 60);

№018 від 30.01.2017 року на суму 27 636,11 грн, в тому числі ПДВ 4 606,02 грн (а.с. 62);

№019 від 30.01.2017 року на суму 27 244,12 грн, в тому числі ПДВ 4 540,69 грн (а.с. 64);

№020 від 30.01.2017 року на суму 26 264,11 грн, в тому числі ПДВ 4 377,35 грн (а.с. 66);

№021 від 30.01.2017 року на суму 26 656,10 грн, в тому числі ПДВ 4 442,68 грн (а.с. 68);

№023 від 01.02.2017 року на суму 26 019,11 грн, в тому числі ПДВ 4 336,52 грн (а.с. 70);

№024 від 04.02.2017 року на суму 27 244,12 грн, в тому числі ПДВ 4 540,69 грн (а.с. 72);

№025 від 04.02.2017 року на суму 27 538,12 грн, в тому числі ПДВ 4 589,69 грн (а.с. 74);

№026 від 04.02.2017 року на суму 27 097,12 грн, в тому числі ПДВ 4 516,19 грн (а.с. 76);

№027 від 04.02.2017 року на суму 27 587,11 грн, в тому числі ПДВ 4 597,85 грн (а.с. 78);

№028 від 04.02.2017 року на суму 27 636,11 грн, в тому числі ПДВ 4 606,02 грн (а.с. 80);

№029 від 06.02.2017 року на суму 25 627,10 грн, в тому числі ПДВ 4 271,18 грн (а.с. 82);

№030 від 06.02.2017 року на суму 27 342,11 грн, в тому числі ПДВ 4 557,02 грн (а.с. 84);

№031 від 06.02.2017 року на суму 27 538,12 грн, в тому числі ПДВ 4 589,69 грн (а.с. 86);

№032 від 06.02.2017 року на суму 25 970,11 грн, в тому числі ПДВ 4 328,35 грн (а.с. 88);

№033 від 06.02.2017 року на суму 26 607,11 грн, в тому числі ПДВ 4 434,52 грн (а.с. 90);

№034 від 08.02.2017 року на суму 27 244,12 грн, в тому числі ПДВ 4 540,69 грн (а.с. 92);

№035 від 08.02.2017 року на суму 26 852,11 грн, в тому числі ПДВ 4 475,35 грн (а.с. 94);

№036 від 08.02.2017 року на суму 23 667,10 грн, в тому числі ПДВ 3 944,52 грн (а.с. 96);

№037 від 10.02.2017 року на суму 14 798,06 грн, в тому числі ПДВ 2 466,34 грн (а.с. 98).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 8 272,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем не зареєстровано у ЄРПН податкові накладні у сумі 49 637,21 грн. на дату події, що відбувалася раніше (поставки), протягом 15 днів з дня виникнення податкових зобов`язань, у зв`язку з чим позивач втратив право на включення суми ПДВ 8 272,87 грн. до податкового кредиту, що призвело до зайвої сплати позивачем цієї суми до бюджету. Всупереч вимог п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України відповідач не виконав встановленого обов`язку щодо реєстрації податкових накладних на дату виникнення податкових зобов`язань. Згідно з приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, таке порушення відповідача позбавило позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, та відповідно скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 8 272,87 грн., тобто позивач поніс збитки.

Суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно статті 16 ЦК України, є відшкодування збитків.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов`язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст.ст.74, 76, 77 ГПК України).

Як зазначено вище, спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивач вважає, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, що позбавило можливості позивача отримати податковий кредит за зазначену суму ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (РОЗДІЛ V. Податок на додану вартість).

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до положень пункту 201.1 статті 201 ПК України (в редакції, яка діяла до 22.05.2019 року) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положення статті 201 ПК України, до яких відсилає пункт 198.6 статті 198 цього кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Згідно із пунктами 200.1 - 200.4 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Таким чином, з врахуванням положень податкового законодавства, якими урегульовані питання адміністрування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відхилення доводів позивача про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та втратою позивачем можливості отримання податкового кредиту на суму ПДВ.

Так, згідно з абзаців 10, 14, 17 п. 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов`язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Враховуючи викладене, права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем, разом з податковою декларацією, за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.

Отже, необхідним елементом для стягнення збитків є - доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, при цьому, таких доказів суду не надано.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позову відсутні.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 року у справі №911/224/19.

Судовий збір у сумі 2 102,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України при відмові в позові покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням п. 4 розділу Х Прикінцеві положення ГПК України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 04.09.2020.

Суддя Н.О. Семенчук