ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 серпня 2020 року Справа № 903/25/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни, за присутності в судовому засіданні Супрунюк Т.А. -начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Волинської області (службове посвідчення №051303 від 30.10.2018р.)

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

-Луцької міської ради, м. Луцьк

- Управління освіти Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича, с. Підгайці Луцького району

про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити дії

Встановив: Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Управління освіти Луцької міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про визнання недійсним договору оренди №1688 від 06.12.2018р., укладеного між Управлінням освіти Луцької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем та зобов`язання Підприємця Віговського О.А. звільнити орендоване приміщення площею 109,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, та повернути його за актом прийому-передачі балансоутримувачу- Управлінню освіти Луцької міської ради.

В правове обґрунтування пред`явлених позовних вимог прокурор здійснював посилання на положення ст. ст. 179, 208 ГК України, ст. ст. 203, 204, 215, 216, 785 ЦК України, ст. ст. 1, 5, 10, 80 ЗУ "Про освіту", ст. ст. 1, 4, 12, 19, 26, 27 ЗУ "Про позашкільну освіту", засвідчуючи при цьому, що передача в оренду нежитлового приміщення площею 109,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, підприємцю Віговському О.А. суперечить вимогам чинного законодавства України, що є безумовною підставою для визнання недійсним договору оренди №1688 від 06.12.2018р., укладеного між Управлінням освіти Луцької міської ради та підприємцем Віговським О.А., в судовому порядку.

Ухвалою суду від 20.01.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.02.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку прокурора та повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

Ухвалою суду від 17.02.2020р. розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 03.03.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

В судовому засіданні 03.03.2020р., за участі прокурора, судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.03.2020р. Поруч з цим ухвалою суду від 03.03.2020р. було повідомлено Луцьку міську раду, Управління освіти Луцької міської ради, Фізичну особу-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.03.2020р.

За таких обставин судом засвідчується на тому, що під час підготовчого судового засідання у даній справі Віговським О.А. не реалізовано свої процесуальні права стосовно подання відзиву на позовну заяву, заперечень на пред`явлені позовні вимоги.

В судовому засіданні 16.03.2020р., за участі прокурора, судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 06.04.2020р. Поруч з цим ухвалою суду від 16.03.2020р. було повідомлено Луцьку міську раду, Управління освіти Луцької міської ради, Фізичну особу-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про відкладення розгляду справи по суті на 06.04.2020р.

Ухвалою суду від 06.04.2020р. розгляд справи по суті було відкладено, а також повідомлено сторін/учасників судового процесу про те, що про дату, час та місце розгляду справи останні будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою суду від 17.07.2020р. було повідомлено Луцьку місцеву прокуратуру Волинської області, Луцьку міську раду, Управління освіти Луцької міської ради, Фізичну особу-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про призначення справи до судового розгляду по суті на 10.08.2020р.

Ухвалою суду від 10.08.2020р. повідомлено Луцьку міську раду, Управління освіти Луцької міської ради, Фізичну особу-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про оголошення в судовому засіданні перерви до 25.08.2020р., згідно протокольної ухвали, постановленої судом за результатами проведеного 10.08.2020р. судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 25.08.2020р. прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Луцька міська рада, Управління освіти Луцької міської ради своїм правом на участь в судовому розгляді справи не скористались, пояснень стосовно позову не надали, причини неявки представників в судове засідання суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки (особистої чи представника) в судове засідання суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала від 10.08.2020р., як це вбачається із поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена підприємцю Віговському О.А. 13 серпня 2020 року).

Згідно з приписами частини 1 та пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача існувало достатньо часу для підготовки та своєчасного подання до господарського суду мотивованого відзиву на позовну заяву, письмових пояснень з приводу пред`явленого позову, направлення в судове засідання у встановлений день та час свого повноважного представника, особистої явки в засідання суду.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані прокурором на обґрунтування позовних вимог докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення засідання у даній справі, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, за наявними у ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 06.03.2018р. у справі №903/148/17, яке набрало законної сили 06.04.2018р., було задоволено позов Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради та Управління освіти Луцької міської ради до Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича про визнання договору оренди недійсним та повернення майна; визнано недійсним договір оренди №1333 від 29.10.2015р., укладений між управлінням освіти Луцької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем; зобов`язано Фізичну особу - підприємця Віговсього Олексія Андрійовича звільнити приміщення площею 109,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18 та повернути його за актом прийому-передачі управлінню освіти Луцької міської ради; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича на користь Луцької місцевої прокуратури 3 200,00грн. витрат по оплаті судового збору.

При ухваленні судом вказаного рішення, останнім було встановлено наступне:

"29.10.2015р. рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 653-9 "Про продовження оренди нежитлового приміщення на вул. Шопена, 18" за результатами розгляду звернення заявника погоджено управлінню освіти Луцької міської ради (Гребенюк О.В.) продовження оренди нежитлового приміщення загальною площею 109, 1 кв.м., що на вул. Шопена, 18, з фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем на термін з 01.01.2016р. до 30.11.2018р. Зобов`язано орендодавця та орендаря в десятиденний термін укласти договір оренди, встановивши, що розмір річної орендної плати за розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики, складає 20% від вартості нежитлового приміщення, визначеної експертним шляхом, місячна орендна плата становить 6 944, 98 грн.

29.10.2015р. між Управлінням освіти Луцької міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем (орендар) укладено договір № 1333 оренди нежитлових приміщень, відповідно до пунктів 1.1, 1.2. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (напівпідвал) загальною площею 109,1 кв.м. за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, що знаходиться на балансі управління освіти Луцької міської ради, вартість якого становить 416 699,00 грн. На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, загальною площею 109,01кв.м., що стверджується відмітками відповідача на акті прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою м. Луцьк, вул. (пр-т) Шопена, 18 від 11.02.2010р.

Згідно з умовами договору №1333 від 29.10.2015р. приміщення передається в оренду відповідачу з метою суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності та провадить діяльність з медичної практики, тобто для здійснення підприємницької діяльності, яка не пов`язана з освітньою діяльністю.

Крім того, умови договору не містять положень про взаємовідносини сторін з питань навчально-виховного процесу. Орендар ФОП Віговський О.А. не є учасником позашкільного навчально-виховного процесу у Палаці учнівської молоді (п. 3.1 Статуту) та не перебуває з Палацом у трудових відносинах.

Суд звертає увагу, що, на момент укладення договору, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 13.01.2017, видами діяльності ФОП Віговського О.А. є: 46.16 Оптова торгівля фармацевтичними препаратами; 86.22 Спеціалізована медична практика (основний); 47.74 Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо здійснення ним на безоплатній основі медичних послуг, які необхідних у функціонуванні Палацу учнівської молоді при виконанні освітніх та виховних функцій (відповідно до укладеного між ФОП Віговським О.А. та Пацом учнівської молоді договору про співпрацю від 28.08.2017р.), оскільки, виконання договору оренди неможливе без користування орендарем нежилим приміщенням за цільовим призначенням, вказаним в договорі, відтак, наведене свідчить про відсутність передбачених законом підстав для передачі частини приміщення Палацу в оренду для підприємницької діяльності відповідача, тобто з метою отримання прибутку, а не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Враховуючи, що об`єкти освіти, навчальні заклади, засновані на державній власності, джерелами фінансування яких є кошти державного бюджету, не підлягають приватизації і використання їх не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу, суперечить вимогам чинного законодавства, тоді як приміщення технікуму було надано в оренду для здійснення підприємницької діяльності позивача і ця діяльність не пов`язана з навчально-виховним процесом, укладення договору оренди нежитлових приміщень №1333 від 29.10.2015р. відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а саме ст. 63 Закону України "Про освіту", що є підставою для визнання спірного правочину згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, недійсним в судовому порядку.

Для розуміння, виявлення і розкриття цілей, які ставив законодавець закріплюючи ч. 5 ст.63 Закону України "Про освіту", яка забороняє використання об`єктів освіти не за призначенням, варто звернути увагу, що у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, затвердженій Указом Президента України від 25.06.2013, наявність у системі освіти фактів нецільового використання приміщень навчальних закладів визначено, як одну з актуальних проблем розвитку освіти в Україні.

Забороняючи "використання не за призначенням" (ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту"), законодавство не містить чіткого зазначення, яке використання може кваліфікуватися таким, що буде суперечити призначенню. З огляду на викладене суд вважає, що законна мета норми ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту"- не допустити такого використання об`єкту освіти, яке за зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак буде суперечити призначенню такого об`єкту з огляду на освітній, навчально-виховний, навчально-виробничий, науковий характер діяльності закладу освіти.

Судом встановлено, що орендар не є закладом освіти, не має ліцензії на надання освітніх послуг, тому не може здійснювати навчально-виховну діяльність та надавати такі послуги.

При цьому, невикористання Палацом учнівської молоді спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірною передачі такого приміщення в оренду з іншою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом метою, оскільки чинним законодавством встановлена заборона використання цього приміщення з іншою метою".

Вищезазначені встановлені обставини, які наведені у рішенні Господарського суду Волинської області від 06 березня 2018 року в справі №903/148/17, яке набрало законної сили 06 квітня 2018 року, підтверджують обставини щодо протиправності передання приміщення загальною площею 109,1 кв.м. за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, що знаходиться на балансі управління освіти Луцької міської ради в оренду підприємцю Віговському О.А., який не надає освітніх послуг, не є закладом освіти, не має ліцензії на надання освітніх послуг, а тому не може здійснювати навчально-виховну діяльність та надавати такі послуги.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, преюдиціальністю є обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Зі змісту частини 4 статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Поруч з цим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06 грудня 2018 року рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №807-8 "Про оренду нежитлового приміщення на вул. Шопена, 18" за результатами розгляду звернення заявника погоджено управлінню освіти Луцької міської ради (Лещенко З.Б.) укладення договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 109,1 кв.м., що на вул. Шопена, 18, з Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем на термін з 05.12.2018р. до 30.11.2021р., зобов`язано орендодавця та орендаря в десятиденний термін укласти договір оренди, встановивши, що розмір річної орендної плати за розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики, складає 30% від вартості нежитлового приміщення, визначеної експертним шляхом, місячна орендна плата становить 14 060,18 грн.

06.12.2018р. на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради "Про оренду нежитлового приміщення на вул. Шопена, 18" від 06.12.2018р. №807-8 між Управлінням освіти Луцької міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №1688, згідно з умовами якого Орендодавець зобов`язався передати, а Орендар прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 109,1 м2, яке знаходиться у м. Луцьк по вул. Шопена, 18, та знаходиться на балансі Управління освіти Луцької міської ради.

Факт передачі приміщення в оренду засвідчується підписаним між сторонами та скріпленим печатками господарюючих суб`єктів актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 06.12.2018р.

Відповідно до п. 1.3.1 договору оренди нежитлового приміщення №1688 від 06.12.2018р., приміщення, що передається в оренду відповідно до цього договору, буде використовуватись для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності та провадить господарську діяльність з медичної практики.

Пунктами 2.2. договору оренди №1688 від 06.12.2018р. визначено, що передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це приміщення, власником орендованого приміщення залишається Луцька міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 9.1. договору оренди №1688 від 06.12.2018р. цей договір дійсний з 05 грудня 2018р. до 30 листопада 2021р. включно.

Як встановлено судом та вбачається зі статуту Палацу учнівської молоді (нова редакція), затвердженого 26.12.2007р. рішенням Луцької міської ради №22/4 та зареєстрованого 16.10.2009р. за №11981050002005259, юридичною адресою Палацу учнівської молоді є 43025, м. Луцьк, вул. Шопена, 18, засновником Палацу учнівської молоді є Луцька міська рада.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.05.2003р. №623526 власником об`єкта - приміщення Палацу учнівської молоді є Територіальна громада міста Луцька в особі Луцької міської ради, форма власності - комунальна.

Пунктом 1.1. Статуту Палацу учнівської молоді визначено , що Палац учнівської молоді заснований на комунальній формі власності, комплексний багатопрофільний позашкільний навчально-виховний заклад, призначений надавати дітям і молоді додаткову та професійну освіту, спрямовану на оволодіння знаннями, уміннями та навичками за інтересами, а також рівні можливості для творчого розвитку та самовизначення у вільний час.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 Статуту Палацу учнівської молоді майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Луцька і закріплюється на праві оперативного управління, за позашкільним навчальним закладом. Матеріально технічна база Палацу включає приміщення, споруди, обладнання, засоби зв`язку, транспортні засоби, рухоме і нерухоме майно, що перебувають у його користуванні.

Згідно із положеннями ст. ст. 11, 16 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтями 283, 286 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Згідно статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За приписами ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Доказів повернення орендодавцю майна по акту прийому-передачі сторонами, зокрема, відповідачем суду не надано. Натомість в судовому засіданні прокурором, засвідчено, що відповідач на даний час користується спірним приміщенням та по акту приймання-передачі відповідачем об`єкт оренди позивачу не передано.

В силу положень п.п. 5 та 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб`єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу положень ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Встановивши наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як зазначає Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури у позовній заяві, підставою для представництва інтересів держави в даному випадку є захист прав дітей на отримання позашкільної освіти у навчальному закладі зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці.

Суд засвідчує, що в даному випадку звернення прокурора спрямоване не інакше як на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об`єкту освіти, що, з огляду на значимість питання забезпечення державою права освіти, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес.

Так, за нормою ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а також вимоги ст. 29 ГПК України щодо необхідності обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей.

З огляду на викладене, суд вважає, що процесуальне представництво прокурором інтересу держави не може бути поставлено у формальну залежність від позивача, процесуальна позиція якого не співпадає з представленим прокурором державним інтересом.

Відтак, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом до місцевого господарського суду.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним спірного договору оренди, суд зазначає наступне:

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання недійсним договору оренди, у зв`язку із суперечністю угоди вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов`язаним з навчально-виховним процесом, а також про зобов`язання орендаря повернути позивачу орендоване нежитлове приміщення.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як визначено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 вказаного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

У відповідності до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.

Частино 1 ст. 5 Закону України "Про освіту" передбачено, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

За приписами ст. 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про позашкільну освіту" позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб`єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти.

Згідно цієї ж статті Закону України "Про позашкільну освіту" освітня діяльність закладу позашкільної освіти - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про позашкільну освіту" позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про позашкільну освіту" заклади позашкільної освіти можуть бути комплексними, профільними та спеціалізованими. До комплексних закладів позашкільної освіти належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.

Згідно цієї ж статті, статус комунального має заклад позашкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.

Статтею 19 Закону України "Про позашкільну освіту" визначено учасників освітнього процесу в закладі позашкільної освіти, до яких відносяться: вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора закладу позашкільної освіти; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до освітнього процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні освітнього процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про позашкільну освіту" фінансово-господарська діяльність позашкільного навчального закладу здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України "Про освіту", "Про місцеве самоврядування в Україні", цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно ст. 27 Закону України "Про позашкільну освіту" заклад позашкільної освіти володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства України. До матеріально- технічної бази позашкільного навчального закладу належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв`язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником).

Статтею 80 Закону України "Про освіту" визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Частиною 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням (в редакції Закону, який діяв на час укладання спірного правочину).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (п. 16 статті 1 Закону). Освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті (п. 17 статті 1 Закону). Суб`єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність (п. 27 статті 1 Закону).

Таким чином, проаналізувавши наведені норми Законів України "Про освіту" та "Про позашкільну освіту", суд приходить до наступного висновку: майно (приміщення) позашкільних навчальних закладів, до яких відноситься Палац учнівської молоді, повинно використовуватись лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказане зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р.

В даному випадку матеріалами справи підтверджено, що приміщення Палацу учнівської молоді, яке розташоване у м. Луцьк по вул. Шопена, 18, частина якого була надана в оренду підприємцю Віговському О.А. згідно спірного договору, належить до об`єктів освіти, а тому, на думку суду, не підлягає наданню в оренду для інших цілей, в тому числі, для діяльності з медичної практики.

Відтак, Управління освіти Луцької міської ради, передаючи частину приміщення Палацу учнівської молоді в оренду підприємцю Віговському О.А., порушило імперативну законодавчу вимогу про заборону використання майна позашкільного навчального закладу в цілях, відмінних від освітніх, що, у свою чергу, має наслідком визнання договору оренди, недійсним відповідно до положень цивільного та господарського законодавства України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. у справі №922/1805/15, від 21.03.2016р. у справі №922/5066/15, від 03.07.2017р. у справі №909/787/16, від 12.04.2017р. у справі №922/2759/16, від 16.05.2017р. у справі №909/837/16.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

При цьому, визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

З урахуванням наведених вимог господарського та цивільного законодавства, договір оренди нежитлового приміщення №1688 від 06.12.2018р., на підставі якого у тимчасове платне володіння і користування підприємцю Віговському О.А. передано частину приміщення Палацу учнівської молоді площею 109,1 кв.м., розташованого по вул. Шопена, 18, у м. Луцьк, укладений між Управлінням освіти Луцької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем, підлягає визнанню недійсним, оскільки вказаний договір укладений щодо об`єкта (майна позашкільного навчального закладу), який не може бути переданий в оренду для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом.

Правова позиція з приводу наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об`єкта освіти, який використовується для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом та освітньою діяльністю, викладена в постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 902/653/17, від 15.06.2018р. у справі № 906/164/17, від 09.08.2018р. у справі № 922/2686/15.

Крім того, суд зазначає, що загальноосвітній державний заклад може надавати платні послуги по передачі в оренду приміщень виключно з метою досягнення передбачених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань, якими є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов`язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров`я та здоров`я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров`я учнів (вихованців).

Як вбачається з матеріалів справи, основний вид діяльності Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича, визначений згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є спеціалізована медична практика (КВЕД 86.22). А отже, підприємець Віговський О.А. використовує приміщення для ведення медичної практики, що не є здійсненням освітньої діяльності з метою досягнення наведених у ст. 5 Закону України "Про освіту", ст. 3 Закону України "Про позашкільну освіту" завдань та суперечить нормам Закону України "Про освіту".

Щодо вимоги про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення суд виходить з наступного:

Відповідно до частини статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.

Як визначено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, визнання недійсним договору оренди є правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про зобов`язання підприємця Віговського Олексія Андрійовича звільнити приміщення площею 109,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, та повернути його за актом прийому-передачі балансоутримувачу - Управлінню освіти Луцької міської ради, є похідною щодо первісної позовної вимоги, а відтак підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі понесла Прокуратура Волинської області, слід відшкодувати їй у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок підприємця Віговського О.А.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень №1688 від 06 грудня 2018 року, укладений між Управлінням освіти Луцької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Віговським Олексієм Андрійовичем, та припинити зобов`язання за договором.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Віговського Олексія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звільнити приміщення площею 109,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18, та повернути його за актом прийому-передачі балансоутримувачу - Управлінню освіти Луцької міської ради.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Віговського Олексія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Волинської області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок №UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909915) 4 204,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 28.08.2020р.

Суддя В. А. Войціховський