РІШЕННЯ

Іменем України

19 серпня 2020 року

Київ

справа №9901/136/20

адміністративне провадження №П/9901/136/20

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б., судді: Васильєва І. А., Пасічник С. С., Стрелець Т. Г., Юрченко В. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Хом`яка О. А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Нарольської Т. С., Склярук Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва. 8 листопада 2005 року він прийняв присягу судді. Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 жовтня 2010 року № 2635-VI позивача обрано суддею цього ж суду безстроково.

6 грудня 2010 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши пропозицію члена цієї ради ОСОБА_2 , прийняла рішення № 1341/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги судді.

Такі висновки ВРЮ обґрунтовані наступними порушеннями суддею ОСОБА_1 положень чинного законодавства при розгляді справ.

Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 28 листопада 2005 року, постановленим під головуванням позивача, визнав підсудного винним у злочині, передбаченому частиною п`ятою статті 186 Кримінального кодексу України. Ухвалою від 22 березня 2006 року Апеляційний суд міста Києва за наслідками розгляду кримінальної справи за апеляцією підсудного та його захисника вказаний вирок суду скасував через істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону.

Також Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу відносно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 . Серед порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи, в окремій ухвалі увагу акцентовано на тому, що всупереч вимог частини першої статті 272 Кримінально-процесуального кодексу України (чинного на час прийняття суддею рішень; далі - КПК) суд видалив підсудного з залу суду на весь час розгляду справи без наведення мотиву прийнятого рішення, лише з посиланням на вказану норму КПК. Підсудного не було попереджено про те, що в разі повторного порушення ним порядку засідання або непідкорення розпорядженням головуючого його буде видалено з залу засідання. Таким чином, констатовано, що суд позбавив підсудного можливості брати участь у судових дебатах та звертатись до суду з останнім словом, що є порушенням його права на захист. Зазначено й про те, що суд не виконав вимог статті 87-1 КПК про фіксування судового процесу технічними засобами. Так, в судовому засіданні підсудний заявив клопотання про застосування звукозапису, яке було задоволено судом, проте звукозапис не здійснено. Також наголошено, що суддя ОСОБА_1 допустив й інші процесуальні порушення, пов`язані з відступом від вимог статей 88, 257, 263, 349 КПК.

Також у рішенні ВРЮ зазначено про те, що 18 серпня 2008 року начальник Київського слідчого ізолятора та голова спостережної комісії при Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого з місць позбавлення волі. 3 вересня 2008 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 у виїзному судовому засіданні в приміщенні Київського слідчого ізолятора виніс постанову про відмову в задоволенні вказаного подання. Ухвалою від 23 січня 2009 року Апеляційний суд міста Києва зазначену постанову скасував, матеріали направив на новий розгляд. Крім того Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , в якій зазначив про те, що суддя при розгляді вказаної справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які проявились у тому, що всупереч вимог статті 407 КПК суддя розглянув справу без повідомлення та участі органу, що відає відбуванням покарання, подання якого розглядалося. Крім того, у порушення вимог статті 354 цього Кодексу справа понад три місяці не передавалась до апеляційного суду для розгляду апеляції засудженого. Верховний Суд України ухвалою від 16 березня 2010 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року, а окрему ухвалу - без змін.

Окрім того Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 19 березня 2008 року скасував вирок Шевченківського районного суду м. Києва під головуванням ОСОБА_1 від 17 грудня 2007 року і постановив стосовно судді окрему ухвалу у зв`язку з порушеннями вимог закону, допущеними головуючим у справі. Із матеріалів справи, протоколу судового засідання вбачається, що суд всупереч вимог статті 9 Закону України від 31 травня 2005 року №2591-IV «Про амністію» (який діяв на час постановлення вироку у вказаній справі) не з`ясував у підсудного питання щодо можливості застосування до нього амністії.

Проаналізувавши усі фактичні обставини, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 допускав несумлінність при розгляді справ, безвідповідально ставився до своїх посадових обов`язків, умисно порушував вимоги законодавства при здійсненні правосуддя, що потягло за собою негативні наслідки. У зв`язку з наведеним ВРЮ дійшла висновку, що поведінка судді викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

Крім розгляду пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 ВРЮ того ж дня, 6 грудня 2010 року, розглянула пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та прийняла ще одне рішення за № 1342/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги.

Згідно з цим рішенням 7 вересня 2007 року співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України склали щодо судді ОСОБА_1 протокол про порушення ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, встановленого пунктом «б» частини третьої статті 5 Закону України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією». У протоколі зазначено, що 13 квітня 2007 року суддя ОСОБА_1 умисно створив перепони для здійснення правомірної діяльності посадовими особами (працівниками оперативно-слідчої групи), ускладнив їм виконання своїх повноважень (проведення обшуків) та вимагав від них прийняття незаконного рішення (припинення проведення обшуків), чим неправомірно втрутився, використовуючи своє службове становище, у діяльність посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, тобто вчинив правопорушення. Постановою від 12 листопада 2009 року Апеляційний суд міста Києва визнав ОСОБА_1 винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на запобігання корупції, передбачених пунктом «б» частини третьої статті 5 Закону № 356/95-ВР; провадження у цій справі закрив у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

За результатами проведеної перевірки ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення чинного законодавства і вчинки порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, відтак є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

З урахуванням рішень від 6 грудня 2010 року, прийнятих за наслідками розгляду звернень членів ВРЮ ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 13 вересня 2010 року та від 18 вересня 2010 року відповідно, ВРЮ внесла ВРУ подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.

На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року ВРУ прийняла постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнила, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.

Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та Постанову ВРУ протиправними, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати: незаконними рішення ВРЮ від 6 грудня 2010 року (№1341/0/15-10 та №1342/0/15-10) про внесення подання до ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; незаконним подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; незаконною постанову ВРУ «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ в частині звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 6 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки Європейського суду з прав людини, 3 липня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.

З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду, який рішенням від 2 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 6 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги»; визнав протиправним та скасував подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ «Про звільнення судді з посади», за яким ВРЮ пропонувала ВРУ звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги; визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; передав на повторний розгляд Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року; у решті позову відмовив.

23 квітня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

25 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2020 року про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення ВРП є незаконним, необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам частини першої статті 32, частини першої статті 58, частини першої статті 61 Конституції України, статей 6 та 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, рішенням Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Олександр Волков проти України», Куликов та інші проти України», а також висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду з питань звільнення суддів з посад.

ВРП подала відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача та просить залишити позов без задоволення.

8 липня 2020 року позивач подав доповнення до адміністративного позову, в яких, він зокрема посилається на порушення процедури розгляду дисциплінарного питання щодо нього та строків застосування дисциплінарного стягнення; повторне притягнення його до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення; відсутність в його діях складу дисциплінарного проступку.

Ознайомившись із цими доповненнями, ВРП подала відзив, в якому посилається, зокрема на те, що відсутні передбачені статтею 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підстави для скасування оскаржуваного рішення ВРП; відсутність дисциплінарного провадження виключає необхідність застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) строків, у межах яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення до судді; виключення зі штату суду не впливає на визначену законом процедуру звільнення судді з посади; після ухвалення ВРП оскаржуваного рішення існує один юридичний факт про притягнення позивача до відповідальності, тому твердження останнього про подвійне притягнення його до відповідальності є безпідставними.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача та представників відповідача, встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ щодо позивача відповідних рішень у 2010 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання Вищої ради юстиції (стаття 131 Конституції України).

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів, види дисциплінарних стягнень, а також строки для застосування дисциплінарного стягнення на момент вчинення дій/бездіяльності, з якими ВРЮ пов`язувала підстави звільнення позивача, були визначені Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів».

Частиною першою статті 36 цього Закону було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці.

Стала судова практика свідчить про сприйняття судами непоширення цього строку ВРЮ/ВРП на випадки подання про звільнення судді за порушення присяги.

Порядок звільнення судді з посади на момент розгляду подання ВРЮ щодо судді ОСОБА_1 у 2010 році регулювався Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

За правилами статті 100 цього Закону, суддя загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 105 Закону №2453-VI передбачалось, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді.

Факти, які свідчили про порушення суддею присяги, мали бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Звільнення судді з посади з підстави порушення ним присяги судді відбувалося за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».

На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видавав Указ, а Верховна Рада України приймала постанову про звільнення судді з посади.

На момент розгляду ВРП питання щодо судді ОСОБА_1 вже були чинні Закони України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Зокрема, Законом №1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якими ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною 6 статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Аналогічне за змістом регулювання є і в частині другій статті 42 Закону № 1798-VIII, якою передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42).

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги (частина четверта статті 42).

Пунктом 21 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарні справи, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених регламентом Вищої ради правосуддя.

За правилами пункту 32 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Це регулювання поширювалося на правовідносини, пов`язані з розглядом питання про дисциплінарну відповідальність судді ОСОБА_1 , рішення ВРЮ щодо якого скасовані судом, і помилково не було застосовано ВРП. Правових підстав для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді ОСОБА_1 у пленарному складі ВРП чинне законодавство не містить.

На думку колегії суддів, аналіз наведених норм свідчить про те, що у даному випадку розгляд питання щодо судді ОСОБА_1 мав відбуватися виключно через передбачену Законом № 1798-VIII процедуру розгляду справи дисциплінарним органом ВРП у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Оскільки оскаржуване рішення ВРП прийнято з порушенням встановленої законом процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то воно підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене, вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року, необхідно передати для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою ВРП у порядку, передбаченому статтею 49 Закону № 1798-VIII.

За правилами частини 4 статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення ВРП скасуванню з направленням на розгляд Дисциплінарною палатою ВРП питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_1 також посилався на ухвалення оскаржуваного рішення ВРП із порушенням строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Окрім того, задовольняючи частково позовні вимоги рішенням від 2 березня 2018 року, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, зокрема, що, беручи до уваги доводи позивача про сплив строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності, цілком виправданим буде передання на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи наведене, під час повторного розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності необхідно врахувати строк притягнення судді до відповідальності; твердження ВРП у оскаржуваному рішенні, що питання, яке вона розглядала щодо судді ОСОБА_1 не є питанням дисциплінарної відповідальності (відсутність дисциплінарного провадження виключає необхідність застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків) суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею з огляду на виключення його зі штату суду, оскільки скасування Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2865-VI обумовлює відсутність станом на час прийняття оспорюваного рішення юридичного факту, з яким Конституція України пов`язує факт звільнення судді з посади. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.

Також колегія суддів не бере до уваги твердження позивача про притягнення його двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП рішення ВРЮ було скасоване судовим рішенням.

Оскільки питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності направляється, внаслідок порушення процедури розгляду, на новий розгляд, у результаті якого має бути прийнято нове рішення, то відсутні підстави для надання оцінки всім доводам позивача, зокрема щодо порушення строків повторного розгляду питання щодо судді, невчасного повідомлення про результати його розгляду та інших порушень, допущених ВРП.

Керуючись статтями 242 - 246, 266 КАС України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

1. Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 задовольнити.

2. Скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

3. Зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .

4. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

5. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційну скаргу може бути подано протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя М. Б. Гусак

Судді: І. А. Васильєва

С. С. Пасічник

Т. Г. Стрелець

В. П. Юрченко