ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020

м. Дніпро

Справа № 904/1043/20 (904/2648/20)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Кучма Т.В.

за участю представників:

Від позивача: Павлова Ю.М., дов. від 03.06.2020 адвокат.

Від відповідача-1: не з`явився; адвокат.

Від відповідача-2: Труфанова О.С., дов. №835-К-Н-О від 04.03.2019, адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу за позовом Приватного акціонерного товариства "ФОРТУНА", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "КС ГРУПП", м.Дніпро, відповідача 2: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ про визнання п А12 та п 4.7. кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014 р. недійсним

в межах справи №904/1043/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс СК Плюс", м. Дніпро

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп", м. Дніпро

про визнання банкрутом

ПРОЦЕДУРА

Приватне акціонерне товариство "ФОРТУНА", м.Дніпро звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КС ГРУПП", м.Дніпро, відповідача 2: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ про визнання п А12 та п 4.7. кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 недійсним.

Ухвалою господарського суду від 25.05.2020 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.06.2020.

За результатами проведення судового засідання 11.06.2020 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 07.07.2020.

За результатами проведення судового засідання 07.07.2020 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 14.07.2020.

За результатами проведення судового засідання ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2020 відкладено підготовче засідання на 21.07.2020.

За результатами проведення судового засідання 21.07.2020 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2020.

03.08.2020 від відповідача-1 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 04.08.2020 оголошено перерву до 10.08.2020.

У судових засіданнях здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що умовами кредитного договору № 2К123Г встановлено оплату за користування кредитом двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 12% та винагорода за користування кредитом згідно п.п. А12, 4.7. договору, сплата якої визначена у формулі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, що в свою чергу не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки, встановленої ст. 1056-1 ЦК України.

Оскільки за користування кредитом кредитним договором № 2К123Г встановлений фіксований розмір процентів, то умови кредитного договору щодо оплати за користування кредитом, які визначено відповідним формулами та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, по суті встановлюють інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить статтям 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.

06.07.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що положення кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 у редакції додаткової угоди від 30.12.2015 року, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства. Позивач зазначає у разі якщо умови кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 у редакції додаткової угоди від 30.12.2015 року є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

07.07.2020 від позивача надійшли пояснення за змістом яких просить відмовити відповідачу 2 у заяві про застосування строків позовної давності та задовольнити позовні вимоги.

Позиція відповідача - 1

13.07.2020 до суду від відповідача-1 ТОВ "КС ГРУПП" надійшла заява про визнання позовних вимог, відповідач зазначає, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч.6 ст.1056-1 ЦК України.

Позиція відповідача-2

11.06.2020 відповідачем -2 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з посиланням на те, що норми ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити "лише проценти" або "виключно проценти", то умови кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають нормам ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.

21.07.2020 в судовому засіданні відповідач-2 надав заперечення щодо відповіді на відзив на позовну заяву, за змістом якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що спірна винагорода, передбачена п.А12 та п.4.7. Кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014, не є процентною ставкою за користування кредитом, а є забезпечувальним зобов`язанням, яке застосовуюється лише за умови позитивного значення винагороди під час розрахунку. А отже, за своєю правовою природою винагорода не може бути процентами за користування кредитом, які підлягають нарахуванню й оплаті позичальником за користування кредитом протягом всього строку кредитування. Також відповідач посилається на те, що позичальником за Кредитним договором №2К123Г від 28.01.2014 є ТОВ "КС Групп" - юридична особа, - то позичальник не є споживачем, й до Кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014 не застосовуються жодні норми, що регулюють споживчі кредити.

04.08.2020 у судовому засіданні відповідачем-2 усно заявлено про застосування строків позовної давності.

07.08.2020 до господарського суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі

Предметом доказування по даній справі є обставини укладання кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

28.01.2014 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "КС Групп" укладено кредитний договір №2К123Г (далі-договір).

Відповідно до п.п. А.1., А.2, 1.1., 2.1.2 якого (в редакції Договору про внесення змін від 20.12..2015р.) АТ КБ "ПриватБанк" за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати TOB "КС ГРУПП" кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 22 445 516,83 грн. на поповнення обігових коштів, не пізніше 5 днів з моменту надання ТОВ "КС ГРУПП" розрахункових документів на використання кредиту, в обмін на зобов`язання TOB "КС ГРУПП" щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.

Відповідно до п А 6 зазначено, що за користуванням кредитом Позичальник сплачує 12% річних. У випадку невиконання та/або неналежного виконання Позичальником зобов`язань передбачених у п 2.2.13 Договору Банк збільшує процентну ставку на 5 % річних.За кожний випадок не виконання та\або не належного виконання кредитного договору.

Відповідно до п А 7 зазначено, що у випадку порушення Позичальником будь якого грошового зобов`язання Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 24 % річних від суми непогашеної заборгованості.

Відповідно до п А 8 Датою сплати процентів є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього Договору, якщо інше не передбачене п 7.3. цього Договору.

Відповідно до п А12 Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведено у п 4.7. цього Договору.

Відповідно до Розділу 4 Порядок Розрахунків кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 р у редакції додаткової угоди від 30.12.2015 року визначений порядок розрахунків та сплати грошових коштів за користування кредитом.

Відповідно до п 4.1. кредитного договору № 2К123Г передбачено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту відповідно до п 1.1., 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі зазначені у п А6 цього Договору.

Відповідно до п 4.2. кредитного договору № 2К123Г зазначено, що відповідно до ст 212 ЦКУ Позичальник сплачує Банку проценти у розмірі передбачені п А.7. Договору (за винятком випадку реалізації Банка права зміни умов цього Договору встановлені у п А.3. Договору).

Відповідно до п 4.3. кредитного договору № 2К123Г встановлена дата сплати процентів згідно А.8.

Відповідно до п 4.4. Позичальник Сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку з п А.9 цього Договору.

Відповідно п 4.5. Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п А.10 цього Договору.

Відповідно до п 4.6. Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п А 11 цього Договору.

Відповідно до п 4.7. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули :

V=

V- сума винагороди за користування кредитом

П- числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору ( п А.6,п А.7.)

Д - базис днів у році для розрахунку процентів -360 днів

К_{поr -} офіційний курс української гривні до Долару США на день розрахунку

_{n - порядковий номер для розрахунку в історії цього договору}

_{j - порядковий номер для історії цього договору}

_{Аj - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру}

Р_і - сума погашених процентів Р за визначену дату, що відповідає порядковий номер і

К_і - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру і

S_n - вхідне сальдо на день розрахунку

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату передбачену п. 1.2. цього договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором у строк, встановлений у п.1.2. цього Договору або у день повного погашення.

За згодою Сторін з 31.07.2016 внесено зміни до п. 4.7. Договору та викладено його у наступній редакції:

"4.7. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно наведеної формули...".

15.04.2020 відповідач 2 звернувся до відповідача 1 із заявою №15/04-1 про визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство ТОВ "КС Групп", однією з складових грошових вимог кредитора АТ КБ "ПриватБанк" до боржника ТОВ "КС ГРУПП" по справі №904/1043/20 є вимоги з заборгованості за винагородою у розмірі 116 144 239,02 грн., яка була нарахована кредитором на підставі п. 4.7. Кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014 (зі змінами й доповненнями).

За твердженням позивача, Винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі № 2К123Г від 28.01.2014 року у редакції додаткової угоди від 30.12.2015 року залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України, а відтак спірний договір слід визнати недійсним, що і стало причиною спору.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

ПАТ "КБ "Приватбанк" як позикодавець визначив обов`язкові до виконання позичальником умови оплати за користування кредитом за договором №№2К109Г: (1) фіксована процентна ставка по кредиту (пункт А.6) та винагорода позикодавцю за користування кредитом (пункт А. 10).

При цьому, згідно п 4.7. Кредитного договору визначено обов`язок ТОВ КС ГРУПП, як позичальника щодо сплати на користь АТ "КБ "Приватбанк" винагороди за користування кредитом згідно п. А. 12., яка розраховується за відповідною формулою.

За умовами спірного кредитного договору, окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.12, що визначається за формулою (п. 4.7. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою.

Отже, за твердженням позивача, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 12 % річних та винагорода за користування кредитом згідно п. п. А12, 4.7.договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару. Умовами договору № 2К123Г від 28.01.2014 року зі змінами та доповненнями фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст. 11, 626 ЦК України Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

Так, за умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 12, що визначається за формулою (п.4.7. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 12% річних та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.12.,4.7. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.

Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).

Як визначено в ч.ч. 5-6 ст. 1056-1 ЦК України індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Також, поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.

Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (які діяли на момент укладення Кредитного договору та підписання додаткових угод до нього), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3. Правил).

Так винагорода ж банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Отже, винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Відповідно до ч. 8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.

Відповідно до п. А.12 кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 року на день його укладання визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що спірним кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, спірним кредитним договором визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці.

Таким чином, умовами договору кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 року зі змінами та доповненнями фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

Так, згідно заяви з кредиторськими вимогами АТ КБ ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитом з яких: 22 028 744,21 грн. заборгованість за наданим кредитом, 15 058 584,42грн. заборгованість за відсотками, 124 198 977,62 грн. заборгованість з винагороди (комісії), 54 857 932,77 грн. пеня, тобто заборгованість з винагороди значно перевищує суму отриманого кредиту, процентів за користування ним та пені.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У своєму рішенні Конституційний Суд України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі №1-26/2011 зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, положення кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 року у редакції додаткової угоди від 30 грудня 2015 року які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства. У разі якщо умови кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 у редакції додаткової угоди від 30.12.2015 року є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача 2 на преюдиційність рішення господарського суду Дніпропетровської області №904/1557/18.

Згідно з частиною 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У справі №904/1557/18 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КС ГРУПП" про зобов`язання вчинити певні дії ПАТ "Фортуна" не брало участі, крім того, предметом розгляду у даній справі було зобов`язання вчинити певні дії, водночас предметом спору у даній справі №904/2648/20 є визнання п. А12 та п. 4.7 Кредитного договору №2К123Г від 28.01.2014 недійсними.

Відтак, посилання відповідача 2 про преюдиційність обставин, встановлених рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1557/15 є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.02.2020 по справі №904/8484/16 та по справі №904/7905/16 від 03.03.2020.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строків позовної даності.

Відповідно до ст. 256 ЦКУ Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦКУ Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до змісту ч.1 статті 261 ЦК України вбачається, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Отже закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав позивача.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208 цс 18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

ПрАТ ФОРТУНА зазначає, що дізналась про своє порушене право оскаржуваним договором лише з моменту, як стала учасником по справі про банкрутство ТОВ КС ГРУПП.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп". Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію) згідно ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства.

17.03.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі інтернет господарським судом Дніпропетровської області здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп", м. Дніпро (49041, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр-т. Праці, буд. 2-Т, код ЄДРПОУ 36054349), № 64671.

22.04.2020 до суду ПрАТ ФОРТУНА направило заяву про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 355 402 грн., які виникли на підставі Договору про надання фінансової допомоги з боржником № 07/07-17 від 07.07.2017р.

Отже, ПрАТ ФОРТУНА вступило у господарські взаємовідносини з ТОВ КС ГРУПП тільки 07.07.2017. Отже, якщо навіть припустити, що з моменту укладення договору про надання фінансової допомоги з боржником № 07/07-17 від 07.07.2017р. ПрАТ ФОРТУНА нібито набуло права оскаржувати кредитний договір, то строк позовної давності, що передбачений в ст. 257 ЦК України на момент подачі позову в межах справи про банкрутство не сплив, адже звернення з позовом до суду було здійснено 25.05.2020р.

23.04.2020 року АТ КБ ПРИВАТБАНК направило заяву про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 636 008 452, 63 грн. та судового збору у розмірі 4 204,00грн до Господарського суду Дніпропетровської області.

08.05.2020 ПрАТ Фортуна ознайомилась з матеріалами кредиторських вимог АТ КБ ПРИВАТБАНК.

21.05.2020 року Приватне акціонерне товариство "ФОРТУНА", звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КС ГРУПП", відповідача 2: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання п А12 та п 4.7. кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 недійсним.

ПрАТ ФОРТУНА наголошує, що право на звернення до суду з позовною заявою про визнання п А12 та п 4.7. кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 недійсним у статусі позивача виникла лише з моменту звернення до суду, як конкурсного кредитора АТ КБ ПРИВАТБАНК.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ визначено поняття кредитор у справі про банкрутство. Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника

Таким чином ПрАТ ФОРТУНА та в АТ КБ ПРИВАТБАНК є конкурсними кредиторами однієї черги у справі про банкрутство ТОВ КС ГРУПП.

Саме факт укладення договору про надання фінансової допомоги від 07.07.2017 року за № 0707-1 укладеного між ТОВ КС ГРУПП та ПрАТ ФОРТУНА стали підставою для заявлення кредиторських вимог у справі про банкрутство № 904/1043/20.

Тобто, майнові інтереси ПрАТ ФОРТУНА можуть бути порушеними при розподілі майна у разі ліквідації боржника у випадку задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди.

Задоволення вимог позивача, прямим чином залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку ч. 3 ст. 64 КУзПБ. Тому, умови спірних договорів, що збільшують розмір грошових вимогіншовго кредитора, зумовлюють порушення прав позивача на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства ТОВ КС ГРУПП.

Відповідно до ч 3 ст. 215 ЦКУ недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

ПрАТ ФОРТУНА в обґрунтування своїх позовних вимог, посилається на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст. 42 КУзПБ.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.

Отже, право ПрАТ ФОРТУНА на звернення з позовною заявою про визнання п А12 та п 4.7. кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 недійсним до ТОВ КС ГРУПП та АТ КБ ПРИВАТБАНК виникло лише з моменту порушення провадження у справ про банкрутство.

Саме з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ КС ГРУПП ПрАТ ФОРТУНА відповідно до ст. 16 ЦКУ стало заінтересованою особою, щодо укладеного договору №2К123Г від 28.01.2014року між ТОВ КС ГРУПП ТА АТ КБ ПРИВАТБАНК та отримало можливість звернутись з відповідною позовною заявою до суду.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Наведені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справах N 911/3680/17, N 911/3677/17.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів 1,2.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 49, 82-85, 115-117 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт А 12 кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 року у редакції додаткової угоди від 30 грудня 2015 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «КС ГРУПП» та Акціонерним Товариством Комерційний Банк ПРИВАТБАНК.

Визнати недійсним пункт 4.7. кредитного договору № 2К123Г від 28.01.2014 року у редакції додаткової угоди від 30 грудня 2015 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «КС ГРУПП» та Акціонерним Товариством Комерційний Банк ПРИВАТБАНК.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КС ГРУПП" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2-Т, ідентифікаційний код 36054349) на користь Приватного акціонерного товариства "ФОРТУНА" 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця ЛАМАНА, будинок 17, офіс 4-14, ідентифікаційний код 24249460) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського. буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570, на користь Приватного акціонерного товариства "ФОРТУНА" 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця ЛАМАНА, будинок 17, офіс 4-14, ідентифікаційний код 24249460) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України.

Повне рішення складено 20.08.2020

Суддя

С.В. Мартинюк