ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3537/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Коморного О.І.,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.,

за участю:

позивач не прибув

представника позивача Кузнецов А.І.

представник відповідача 1 не прибув

представника відповідача 2 Риб`як В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС, поновлення на роботі, зобов`язання Галицької митниці Держмитслужби вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020р. № 142-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС яка протягом встановленого тримісячного строку на реорганізацію (тобто з 28.11.2020 до 28.02.2020) не видала позивачеві попередження про наступне вивільнення з пропозицією щодо подальшого працевлаштування;

- зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби запропонувати ОСОБА_1 , посаду в Галицькій митниці Держмитслужби (як в органі правонаступнику Львівської митниці ДФС з урахуванням його переважного права на залишення на роботі, передбаченого ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 15.04.2020р. до набрання законної сили судовим рішенням у справі (з врахуванням обов`язкових податків, зборів, внесків);

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 коп.)

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 , судові витрати на загальну суму 13 363,20 грн. (тринадцять тисяч триста шістдесят три гривні 20 коп.), з яких: 3 363, 20 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 20 коп.) за сплату судового збору; 10 000 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.) на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що протягом 28 років починаючи з 08.07.1992р. по 15.04.2020р. працював в системі митної служби - на різних посадах в Державній митній службі України, яка в окремі часи знаходилась в структурі Міністерства доходів і зборів та Державній фіскальній службі України. З 01.05.2019р. по 15.04.2020р. займав посаду державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС. Наказом від 13.04.2020р. за № 142-о позивача звільнено із займаної посади з 15.04.2020р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ винесено у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС шляхом її ліквідації та приєднання до новоствореної Галицької митниці Держмитслужби. Зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби, згідно якої територіальні органі ДФС, а саме: Івано-Франківська митниця ДФС; Львівська митниця ДФС; Тернопільська митниця ДФС; повинні бути реорганізовані шляхом приєднання до новоствореного (згідно додатку 1 до ПКМУ) територіального органу - Галицької митниці Держмитслужби. На виконання цієї постанови КМУ, винесено наказ Державної фіскальної служби України від 25.11.2019р. за №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», яким розпочато процедуру реорганізації у тому числі й Львівської митниці ДФС. Даним наказом, зокрема, визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС - три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. На виконання п. 2 Наказу № 30-рг від 25.11.2019р. Львівською митницею ДФС винесено наказ від 27.11.2019р. за № 630 «Про затвердження персонального складу Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС». 28.11.2019р. за вих. № 372/13-70-10/37 заступником начальника управління начальником відділу кадрового адміністративного управління по роботі з персоналом Львівської митниці ДФС Дацій Т.М. направлено службову записку до керівників структурних підрозділів Львівської митниці ДФС, щодо ознайомлення всіх підпорядкованих працівників з Постановою КМУ від 02.10.2019р. № 858 та наказом ДФС від 25.11.2019 № 30-рг. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. № 858 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби" та наказу ДФС України від 25.11.2019р. № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС", п/п 5 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1074 (далі - Порядок здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією), до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців комісією з реорганізації Львівської митниці ДФС до державного реєстратора подано відповідні документи та офіційно з 28.11.2019р. розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Позивач вказує, що саме з цієї дати розпочався тримісячний строк проведення реорганізації, тобто до 28.02.2020р. повинні були бути здійснені заходи з реорганізації та видані попередження. Зазначає, що відповідно до п/п 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією Голова комісії з реорганізації повинен забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, у тому числі письмово попередити їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомити державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності згідно штатного розпису Львівської митниці ДФС. Позивач зазначає, що статтею 49-2 КЗпП України визначено порядок вивільнення працівників. Даною нормою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Стверджує, що у його випадку попередження про вивільнення він повинен був отримати до 28.12.2019р. Вказує, що згідно з п. 3 доручення Міністра фінансів України від 29.11.2019р. № 17000-08-10/31208 в.о. голови ДФС України Гутенко Д.В. зобов`язаний був до 16.12.2019 року забезпечити здійснення комплексу заходів, передбачених законодавством про працю та державну службу щодо письмового попередження працівників Державної фіскальної служби України про наступне вивільнення та поінформувати Міністерство фінансів України. Листом Львівської митниці ДФС від 17.12.2019 року № 4343/813/13-70-04 Галицька митниця Держмитслужби була повідомлена про заплановане до 21.12.2019р. вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлень про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з попередженням про звільнення надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019р. за № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС працівники Львівської митниці ДФС мали бути письмово попереджені про вивільнення із займаних посад та звіт про заплановане вивільнення мав бути скерований до центру зайнятості. Згідно п. 213 Додатку до наказу від 21.12.2019р. № 666 прізвище позивача потрапило у список, якого повинні були письмово попередити про вивільнення із займаною посади. Однак, в порушення діючого законодавства жодної пропозиції позивачеві надано не було та попередження про наступне вивільнення позивачеві також не надано. Позивач вказує, що 13.02.2020р. набрала чинності редакція ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Позивач переконаний, що саме завдяки бездіяльності комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, яка протягом встановленого тримісячного строку на реорганізацію (тобто до 21.12.2019, як було заплановано самою Львівською митницею ДФС) не видала йому попередження про наступне вивільнення, було порушено його право на працю. Попередження про наступне вивільнення позивачеві не було видано ні до 21.12.2019р., ані до 28.12.2019р. (коли на позивача поширювався КЗпП України), а тільки 10.03.2020р. (коли набрали чинності норми ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» які ускладнили його правове становище. Позивач вважає, що норми ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» до нього не повинні бути застосовані, оскільки якби Львівська митниця ДФС діяла в рамках Плану заходів з реорганізації Львівської митниці ДФС, дотримувалася б всіх строків, передбачених нормативно-правовими актами, які діяли протягом тримісячного строку на реорганізацію, до 21.12.2019 (тобто за 2 місяці до запланованого вивільнення) видала б йому попередження про наступне вивільнення, його право на працю не було б порушене, оскільки діяли норми КЗпП України, які передбачають обов`язкову пропозицію посади в органі, що створюється. Оскільки до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України, позивач стверджує, що митницею порушений порядок попередження про звільнення визначений КЗпП, не взято до уваги його бажання на переведення до Галицької митниці, не виконано обов`язку по пропонуванню іншої роботи в той час коли була можливість його працевлаштування, тобто не виконано обов`язку по працевлаштуванню, не проведено консультацій з профспілковим органом, що є підставою для визнання наказу про його звільнення протиправним та зобов`язання Галицької митниці Держмитслужби запропонувати йому посаду в Галицької митниці Держмитслужби, стягнути заробітну плату за вимушений прогул та моральну шкоду.

Ухвалою від 18.05.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від Галицької митниці Держмитслужби 29.05.2020 надійшла заява про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін (т.1 а.с.163-164).

10.06.2020 від відповідачів надійшли відзиви по справі (т.1 а.с.167-181, 185-198) у яких відповідачі проти позову заперечують повністю. Зазначають, що Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 "Про попередження про наступне вивільнення" зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІ "Про державну службу" (далі Закон №889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч. 1 ст.83, п.1 ч. 1 ст.87 Закону №889-VІІ та ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу "Про попередження про наступне вивільнення" був зазначений державний інспектор митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС., ОСОБА_1 . Вказують, що 10.03.2020 позивача попереджено про наступне вивільнення. 13.04.2020 наказом Львівської митниці ДФС № 142-о "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач звільнений 15.04.2020 із посади державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Вказують, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Зазначають, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України "Про державну службу" визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону). Відповідачі звертають увагу, що Законом України "Про державну службу" визначено, що даний закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, натомість, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб (в т. ч. реорганізація, ліквідація) Львівської митниці ДФС (як юридичної особи) врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та до правовідносин, пов`язаних зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням не мають жодного відношення. Відтак відповідачі зазначають, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Відповідачі переконані, що визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі коли особі вручено попередження про наступне вивільнення і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. А оскільки попередження про наступне вивільнення позивачу вручено 10 березня 2020 року, відповідно до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про державну службу", в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи". Відповідачі повідомляють, що наказом Львівської митниці ДФС "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 "Про попередження про наступне вивільнення" від 07.02.2020 №03, наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№666 від 21.12.2019) було скасовано як такий, що не реалізований. Відповідачі також вважають помилковим твердження позивача про необхідність застосування до правовідносин пов`язаних з вивільненням працівників положень ст. 49-2 КзПП України, в редакції чинній станом на 28.11.2019 (дата початку реорганізації Львівської митниці ДФС) якою передбачено двохмісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також безпідставним твердження про обов`язок роботодавця пропонувати іншу робот (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі, оскільки, правовідносини, пов`язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про державну службу" в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Відповідачі вказують, що спеціальна процедура щодо державних службовців визначена частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, зокрема, не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Відповідна інформація була надана Первинній профспілковій організації працівників у Львівській митниці листом Львівської митниці ДФС від 12.03.2020 №41/10/13-70-04, а консультації із такою проведені 03.04.2020. Відповідачі вважають також завищеними витрати на правову допомогу та вказують на відсутність доказів заподіяння позивачеві моральної шкоди. Вважають, що наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №142-о "Про звільнення ОСОБА_1 " є законним та таким що винесений із дотриманням норм чинного законодавства України.

Представником позивача 15.06.2020 подано суду відповідь на відзив (т.1 а.с.220-225) у якій представник зазначає, що відзиви відповідачами подані з грубим порушенням адміністративного судочинства, тому просить суд такі відзиви і надані до них докази не брати до уваги, зазначає, що відповідачем 2 не доказано правомірності виданого наказу та не спростовано обґрунтованості позовних вимог.

23.06.2020 представником позивача подано заяву про долучення доказів щодо стягнення витрат на правову допомогу (т.2 а.с.30-48).

Відповідачем 2 подано 07.07.2020 заперечення на відповідь на відзив (т.2 а.с.50-55).

Ухвалою від 15.07.2020 у справі призначено засідання з викликом сторін.

29.07.2020 представником відповідача 2 подано клопотання про зменшення суми гонорару за надання професійної правничої допомоги.

Ухвалою від 05.08.2020 призначено судове засідання в режимі відеоконференції.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача 1 Львівської митниці ДФС не прибув.

Представник відповідача 2 проти позовних вимог заперечив повністю, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та

в с т а н о в и в :

Наказом Львівської митниці ДФС №304-о від 23.04.2019 (т.1 а.с.199-201) ОСОБА_1 переведено на посаду державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС, звільнивши із займаної посади державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Львів-поштовий» Львівської митниці.

Постановою КМ України від 02.10.2019 року № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з вказаним додатком утворено зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того згідно додатку № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України видано наказ від 25.11.2019 року № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС", пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби (т.1 а.с.227).

28.11.2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 "Про попередження про наступне вивільнення" (т.1 а.с.205) наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VІІ та п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу "Про попередження про наступне вивільнення" зазначений позивач (т.1 а.с.211).

Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 ознайомлений під підпис 10.03.2020 (т.1 а.с.202).

Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 142-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 звільнений 15.04.2020 із посади державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся за захистом свої прав до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.ч. 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України).

Кодекс законів про працю України відповідно до ст. 1 регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Проходження служби в митних органах визнається главою 79 Митного кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.

Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до преамбули, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закон України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Статтею 5 Закон України "Про державну службу" визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки позивач перебував на посаді державного інспектора митного поста «Мостиська-залізничний» Львівської митниці ДФС, на нього поширюються норми спеціального законодавства - Митного кодексу України та Закону України "Про державну службу".

Норми Кодексу Законів про працю України поширюються на позивача лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом

Правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, визначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, номер провадження К/9901/1664/18.

Отже якщо мова йде про конкуренцію норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про державну службу", то спеціальними нормами в частині визначення підстав припинення державної служби для особи є норми Закону України "Про державну службу".

Вищий адміністративний суд Україні в інформаційному листі "Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" 26.05.2010 №753/11/13-10 зауважив, що під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини, а також коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Тому якщо у спеціальному законі не передбачається або прямо забороняється застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав, передбачених цими законами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" (в редакції чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення) державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до ч.4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ч.6 ст. 49-2 вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Як на одну з підстав позову позивач зазначає, що під час його звільнення, Львівською митницею ДФС безпідставно застосовано положення п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VII "Про державну службу" (далі - Закон №889) в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13.02.2020 та п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), в редакції Закону України від 12 грудня 2019 року №378-ІХ "Про внесення змін до Кодексу Законів про працю України", який набрав чинності 02.02.2020 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).

Як зазначалося вище, згідно з п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

- скорочення чисельності або штату державних службовців,

- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців,

- реорганізація державного органу.

Отже сам факт реорганізації Львівської митниці ДФС згідно Постанови КМ України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби є згідно з п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" окремою самостійною підставою для припинення з позивачем державної служби у Львівській митниці ДФС за ініціативою суб`єкта призначення.

Також як зазначалось вище, згідно з ч.1 ст. 3 Закон України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Отже за змістом даної статті вказаний закон розрізняє правовідносини, що виникають:

- у зв`язку із вступом на державну службу (проходження конкурсу, прийняття присяги тощо);

- у зв`язку із проходженням державної служби (переміщення на посадах, застосування стягнень та заохочень тощо);

- у зв`язку із припиненням державної служби (в порядку стягнення, у зв`язку із реорганізацією, тощо).

На час прийняття рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС і до попередження 10.03.2020 позивач перебував у відносинах проходження державної служби.

З моменту попередження 10.03.2020 між Львівською митницею ДФС та позивачем виникли відносини по припиненню державної служби.

Доказів того, що позивача попереджали раніше ніж 10.03.2020 матеріали справи не містять, а відтак відсутні підстави для висновку про поширення на правовідносини по припиненню державної служби норм законодавства чинного на час прийняття рішення про реорганізацію у жовтні 2019 року Львівської митниці ДФС.

У позовній заяві позивач вказує, що 21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" згідно списку. У вказаному списку вказано зокрема і його. Однак відповідного попередження про наступне вивільнення згідно з чинним на той момент законами йому ніхто так і не вручив.

Судом встановлено, що наказом Львівської митниці ДФС "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 "Про попередження про наступне вивільнення" від 07.02.2020 року №03, наказ №666 скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№666 від 21.12.2019) скасовано як такий, що не реалізований (т2 а.с.58).

Суд погоджується з доводами відповідачів про розмежування правовідносин щодо припинення юридичної особи та правовідносин пов`язаних із припиненням державної служби, оскільки такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти.

Процедура припинення юридичної особи починається з моменту внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про рішення щодо припинення юридичної особи, яке однак не свідчить про припинення трудових правовідносин саме із цього моменту, оскільки і Закон України "Про державну службу", і Кодекс законів про працю України передбачають право роботодавця звільнити особу у зв`язку із цією обставиною з дотриманням відповідної процедури, а не обов`язковість припинення трудових правовідносин.

Суд звертає увагу позивача, що прийняття рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС, не означає, що така мала беззаперечно відбутися протягом трьох місяців, а працівників мали попередити не раніше ніж через два місяці з урахуванням строків реорганізації.

Позивач вважає, що оскільки з 28.11.2019р. розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС то саме з цієї дати розпочався тримісячний строк проведення реорганізації, тобто до 28.02.2020р. повинні були бути здійснені всі заходи з реорганізації.

Відповідно позивач вважає, що його мали попередити не раніше ніж через два місяці до дати 28.02.2020, тобто попередження мало відбутися до 28 грудня 2019 р.

Суд зазначає, що термін у два місяці визначений у ст. 49-2 КЗпП стосується неможливості звільнення роботодавцем працівника раніше ніж через два місяці з моменту попередження, однак такий може становити і значно триваліший термін у залежності від процедури реорганізаційних заходів.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Отже законом врегульовано лише заборону звільнення працівника раніше ніж через два місяці з моменту попередження.

Норм чинного законодавства, які б визначали протягом якого строку з моменту прийняття рішення про реорганізації роботодавець зобов`язаний повідомити працівника про звільнення позивачем не зазначено.

Проведення заходів по реорганізації та визначення необхідних для цього часових проміжків є компетенцією роботодавця. Суд повинен при вирішенні питання про законність звільнення працівника перевірити чи було дотримано визначений законом строк попередження про звільняння.

Не ознайомлення позивача з наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 "Про попередження про наступне вивільнення", який не реалізований і у подальшому скасований, не спричинило порушень прав позивача стосовно його належного повідомлення не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже за вказаною нормою КЗпП обов`язок роботодавця пропонувати іншу роботу виникає і пов`язаний виключно з попередженням про звільнення. При цьому попередження про звільнення і пропонування роботи мають бути одночасними.

Так як доказів того, що позивача попереджали раніше ніж 10.03.2020 матеріали справи не містять, то відповідно у роботодавця не виникло визначеного ч.3 ст. 49-2 КЗпП обов`язку пропонувати іншу роботу, так як такий виникає згідно ч.3 ст. 49-2 КЗпП лише одночасно з попередженням про звільнення.

Таким чином вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС яка протягом встановленого тримісячного строку на реорганізацію (тобто з 28.11.2019 до 28.02.2020) не видала позивачеві попередження про наступне вивільнення з пропозицією щодо подальшого працевлаштування є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Оскільки попередження про наступне вивільнення позивачеві вручено 10 березня 2020 року, відповідно лише з цього часу розпочалися правовідносини по припиненню державної служби і до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про державну службу", в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи".

У даному випадку, вручення попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначалося вище, частиною 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13.02.2020 визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Національним агентством України з питань державної служби 20 лютого 2020 року надано Роз`яснення №86р/з щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу").

Національне агентство України з питань державної служби у вказаному роз`ясненні зазначає, що "стаття 87 Закону визначає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, такими підставами відповідно до пунктів 1 та 11 частини першої є:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

- ліквідація державного органу.

Законом України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону.

Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком".

Крім того у вказаному роз`ясненні Національним агентством України з питань державної служби зазначено, що "відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.

Отже, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 11 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Крім того, зазначаємо, що положення частини четвертої статті 87 Закону застосовуються при звільненні державних службовців, яких було попереджено про наступне звільнення відповідно до пункту 1 чи пункту 11 частини першої статті 87 Закону до 13 лютого 2020 року, тобто таким державним службовцям у разі звільнення виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат".

Оскільки судом встановлено, що попередження про звільнення і звільнення позивача відбулося відповідно до норм Закону України "Про державну службу", в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13.02.2020, то доводи позивача про невиконання Львівською митницею ДФС обов`язку про переведення позивача на іншу роботу та не розгляд його заяв про надання згоди на переведення є безпідставними, оскільки на час виникнення правовідносин по припиненню державної служби згідно з чинним законодавством пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком (ч.3 ст. 87 Закону України "Про державну службу").

Зазначення у частині 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" про те, що суб`єкт призначення або керівник державної служби «може» пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) вказує на те, що пропонування іншої особи є правом, а не обов`язком.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Верховний Суд у п.68 Постанови від 30.07.2020 у справі №826/10085/16 вказав, що дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, зокрема, не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Судом встановлено, що відповідна інформація надана Первинній профспілковій організації працівників у Львівській митниці листом Львівської митниці ДФС від 12.03.2020 №41/10/13-70-04 (т.1 а.с.43).

При цьому суд звертає увагу, що частиною 6 статті 49-2 КЗпП України визначено 30-денний термін для надання інформації щодо запланованих звільнень, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, однак термін для проведення консультацій не визначений та не зазначено наслідків не проведення таких консультацій при звільненні працівників.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Вищевказані норми законів не визнані неконституційними.

Суд зазначає, що Верховна Рада України як суб`єкт владних повноважень шляхом внесення змін до відповідних законів, застосувавши надані їй державою згідно з Конституцією України владні повноваження, встановила відповідні правила припинення особою державної служби з метою оперативного управління інститутом державної служби, а також для керування апаратом державного управління.

При розгляді справи судом не встановлено порушень відповідачами положень статті 24 Конституції України, відповідно до якої, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, докази які б вказували на протилежне позивачем не надані.

Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-IX та Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи 14.01.2020 № 440-IX змінено процедуру вивільнення держслужбовців, яка прописана у ст. 49-2 КЗпП внаслідок чого при вивільненні працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП не застосовуються положення ч. 2 ст. 40 КЗпП та положення ч. 2 ст. 49-2 КЗпП.

Відтак у відповідачів відсутній визначений законом обов`язок пропонувати позивачеві іншу роботу, а також обов`язок враховувати його переважне право на залишення на роботі та отримувати згоду профспілки на звільнення.

На переконання суду, до вищенаведених спірних відносин не доцільно застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і відповідну практику Європейського суду з прав людини, оскільки відсутня колізія норм КЗпП України та Закону України "Про державну службу" та колізія норм Закону України "Про державну службу", в умовах якої можна було б застосовувати таку практику. Питання припинення особою державної служби повною мірою та достатньо чітко врегульовані на національному рівні у формі Закону України "Про державну службу". Необхідність внесення змін до чинних законів України або застосування державою тих чи інших заходів залежить від конкретних соціально-економічних умов. Держава має широкі межі розсуду у процесі вирішення певного питання, в особі відповідних суб`єктів владних повноважень вона має право самостійно визначати, які кроки потрібно здійснити з метою задоволення потреб і забезпечення ресурсами суспільства та окремих громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 25.03.2020 "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова КМУ №256) постановлено:

1. Керівникам центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, головам місцевих державних адміністрацій:

1) забезпечити на час встановлення карантину дотримання трудових прав державних службовців та працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома;

2) узяти до відома, що:

на час встановлення карантину за державними службовцями та працівниками, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, зберігаються займана посада, умови оплати праці та соціальні гарантії;

виконання такої роботи не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав державних службовців та працівників.

Пунктом 2 Постанови КМУ №256 рекомендовано:

1) державним органам, органам місцевого самоврядування дотримуватись вимог цієї постанови з метою забезпечення трудових прав працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома;

2) підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

3) суб`єктам господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, і державним банкам з метою забезпечення безперебійної роботи в умовах встановленого карантину утримуватись від кадрових змін в органах управління, не допускати звільнення працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

В оскаржуваному наказі від 13.04.2020 №142-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", підставою звільнення у тому числі зазначено п.1 ч. 1 ст. 40 КзПП України, в той час як в Постанові КМУ №256 рекомендовано не звільняти працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КзПП України.

Відтак на час звільнення позивач не відносився до осіб визначених у п.2 Постанови КМУ №256, а отже Львівською митницею ДФС рекомендації Постанови КМУ №256 не порушено. Постанова КМУ №256 носить рекомендаційний характер в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КзПП України.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд згідно ч.1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що відповідні положення відповідачем дотримані повністю у повній відповідності до норм діючого законодавства про державну службу.

Доводи позивача про порушення його прав через невиконання відповідачами обов`язку по працевлаштуванню позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, оскільки відповідно до внесених законодавчих змін на відповідачів законом не покладено обов`язку працевлаштовувати позивача (пропонувати іншу роботу) чи враховувати його переважне право на залишення на роботі, як і обов`язку отримувати згоду профспілки на звільнення. Строк попередження про наступне вивільнення Львівською митницею ДФС дотриманий.

З урахуванням встановлених обставин справи та проаналізованих норм чинного законодавства про державну службу суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС "Про звільнення ОСОБА_1 " від 13.04.2020 за № 142-о з займаної посади, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Так як судом не встановлено протиправності наказу про звільнення позивача та суд відмовляє у скасуванні наказу про звільнення, похідні вимоги про зобов`язання Галицької митниці Держмитслужби запропонувати ОСОБА_1 посаду в Галицькій митниці Держмитслужби (як в органі правонаступнику Львівської митниці ДФС з урахуванням його переважного права на залишення на роботі, передбаченого ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України; про стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 15.04.2020р. до набрання законної сили судовим рішенням у справі (з врахуванням обов`язкових податків, зборів, внесків) та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 18 000,00 грн. задоволенню також не підлягають.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, відсутні підстави визначені ст. 139 КАС України для розподілу понесених позивачем судових витрат у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ухвалив :

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС, поновлення на роботі, зобов`язання Галицької митниці Держмитслужби вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 14.08.2020 року.

Суддя Коморний О.І.