ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 712/9518/16-а

адміністративне провадження № К/9901/23054/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 10 листопада 2016 року у складі судді Мельник І.О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у складі судді: Степанюка А.Г., Кузьменка В.В., Шурка О.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання незаконною відмови та стягнення коштів, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати незаконною відмову виконавчого комітету Черкаської міської ради (надалі по тексту також - відповідач) у виплаті ОСОБА_1 компенсації за належне до отримання житлове приміщення;

- стягнути з відповідача на користь позивача 401874,00 грн в якості грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення, як особі, що перебуває на позачерговому квартирному обліку.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відсутність конкретної постанови Кабінету Міністрів України, яка передбачала надання військовослужбовцям та членам їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на квартирному обліку при виконавчих комітетах міських рад, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення є законодавчою прогалиною, проте, вона може бути підставою для відмови позивачу в забезпеченні закріпленого чинним законодавством, права на отримання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, так як суд на підставі статті 9 КАС України міг по аналогії закону застосувати до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 728 "Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян", що регулює подібні правовідносини, зокрема, в частині визначення розміру грошової компенсації.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.01.2013 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Згідно рішення Виконкому Черкаської міськради від 19.02.2013 №175 позивача переведено до списку позачергового отримання житла у відповідності до вимог п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

26.10.2015 позивач звернувся до Прем`єр-міністра України із заявою, в якій просив надати допомогу при вирішенні питання щодо поліпшення житлових умов та розглянути можливість одержання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення відповідно до п. 1-1 ст. 40 Житлового кодексу України.

За наслідками розгляду вказаної заяви листом Виконкому Черкаської міськради від 26.11.2015 №6504-2 ОСОБА_1 було повідомлено, що забезпечення житлом буде вирішуватися згідно житловим законодавством за умови наявності відповідної жилої площі та достатнього фінансування.

Крім того, відповідачем на адресу позивача у додаток до попередньої відповіді було направлено лист від 11.12.2015 №6504-2, в якому зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2012 №1036 «Про затвердження Порядку визначення розміру та надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення», що передбачено ст. 48-1 ЖК України та ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», втратила чинність. Крім іншого, зауважено, що у міському бюджеті видатки на здійснення зазначеної компенсації не передбачені.

За результатами розгляду звернень ОСОБА_1 на особистому прийомі у міського голови відповідачем на адресу позивача направлено лист від 19.05.2016 №3298-2; 3299-2, в якому зазначено, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728 Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення не передбачає надання грошової компенсації особам, які перебувають на квартирному обліку при виконавчих комітетах міських рад. Крім того, вказано на відсутність видатків на здійснення зазначеної компенсації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказав, що чинним законодавством не передбачено механізму надання військовослужбовцям, які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на квартирному обліку при виконавчих органах міських рад, компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, з висновками судів не можливо погодитись з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України у чинній редакції, якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачами права на отримання житла, в тому числі щодо можливості грошової компенсації за таке житло. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав позивача, цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, Отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

У цій категорії спорів з питання застосування норм права у спірних правовідносинах висловлювалась Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у справі № 806/104/16 (постанова від 18 квітня 2018 року № 11-166апп18), у справі № 815/2551/15 (постанова від 20 вересня 2018 року № 11-640апп18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 345, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 10 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року скасувати.

Провадження у справі №712/9518/16-а закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук