В той же час, за вказаним відправленням позивачем оформлено видаткову накладну № 136 від 27.12.2016 на суму 143 769,00 грн вартості товару: вугілля кам`яне ГПК 50-200 у кількості 57,6 тон, та акт прийому-передачі № 18 від 27.12.2016 про передачу вугілля 57,6 тон у залізничному на піввагоні № 65375727, які підписані лише постачальником, підпис у графі замовника відсутній.

20.01.2017 відповідач листом № 303/25-350 повторно виставив позивачу для сплати розрахунок пені на суму 48 287,69 грн, який просив оплатити до 01.02.2017.

За платіжним доручення № 412 від 30.01.2017 позивач здійснив на користь відповідача оплату 48 287,69 грн із призначенням платежу: пеня згідно п.7.3 договору №2016002 від 08.08.2016 згідно листа № 303/25-320.

02.03.2017 відповідач звернувся до позивача листом № 303/25-1122 в якому повідомив, що договір №66-2016002 про закупівлю товарів за державні кошти від 08.08.2016 закінчився 31.12.2016, всупереч умов договору та поза межами строку його дії постачальник направив останню партію товару, яка прибула 02.01.2017, що унеможливлює прийняття товару замовником у власність та його оплату, враховуючи домовленості сторін поставки товару у 2016 році, прострочення виконання зобов`язання товариством, замовник втратив інтерес щодо до поставки товару у 2017 році, тому повідомив, що цей товар знаходиться на відповідальному зберіганні і висловив вимогу постачальнику забрати його в найкоротший термін.

Позивач листом за № 02-061 від 02.06.2017, адресованим відповідачу, зазначив про наявність заборгованості за Київським КНЕУ по договору № 66-2016002 від 08.08.2016 у сумі 143 769,00 грн, повідомив про повторне надсилання документів: рахунку № 63 від 278.12.2016, видаткової накладної № 136 від 27.12.2016, Акту прийому-передачі № 18 від 27.12.2016, залізничної накладної № 35002344 від 23.12.2016, якісного посвідчення, акту звірки та висловив вимогу негайного погашення заборгованості та повернення забезпечення виконання договору. Згідно наданих документів, вказаний лист з додатками був надісланий відповідачу 06.06.2017 та отриманий останнім 08.06.2017.

17.10.2017 позивач надіслав відповідачу претензію № 1 із вимогами до відповідача виконати зобов`язання по договору № 66-2016002 від 08.08.2016 в натурі, прийняти товар, оплатити його вартість та повернути забезпечення виконання договору. Вказана вимога відповідачем не отримана та повернена «за закінченням встановленого строку зберігання».

15.12.2017 за Актом прийому-передачі №1, копія якого долучена відповідачем до справи, відповідач передав, а позивач прийняв товар: Вугілля камяне марки ГПК 50-20 у кількості 57,6 тон, вугілля відвантажене у автомобільний транспорт ПП «Нова перспектива», претензій сторони одне до одної не мають. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками обох сторін договору.

В обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача прийняти товар за видатковою накладною №136 від 23.12.2016 року, підписати акт приймання-передачі №18 від 27.12.2016 року та здійснити оплату вартості прийнятого товару відповідно до акту приймання-передачі №18 від 27.12.2016 року та рахунку №63 від 23.12.2016 року в сумі 143 769, 60 грн., повернути забезпечення виконання договору у сумі 266 872,32 грн позивач вказує про належне виконання своїх зобов`язань по договору та безпідставне ухилення відповідачем від виконання своїх зобов`язань.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує про відсутність підстав для приймання товару та підписання первинних документів на товар, що був поставлений поза межами строку поставки та строку дії договору, повернений постачальнику та отриманий останнім за актом № 1 від 15.12.2017 без зауважень. Також відповідач заявив про безпідставність вимог про повернення забезпечення виконання договору у зв`язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань, порушенням істотних умов договору, та пропуск строку позовної давності для звернення з даним позовом в частині оплати.

Надавши правову оцінку доводам позивача та відповідача судом встановлено, що спір у справі фактично виник щодо наявності/відсутності підстав для прийняття відповідачем товару-за видатковою накладною, підписання акту приймання-передачі, та здійснення оплати за прийнятий товар, і як наслідок встановлені обставини мають прямий взаємозв`язок в частині встановлення фактів виконання позивачем своїх договірних зобов`язань та повернення на його користь забезпечення виконання зобов`язання на сплачену ним суму 266 872,73 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтями 627, 628 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного

За змістом статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (стаття 664 ЦК України).

Тобто, враховуючи зазначені умови договору та приписи Цивільного кодексу України обов`язок у відповідача, як покупця (замовника), виникає після належного виконання позивачем, як постачальником, обов`язку з поставки відповідного товару.

Згідно з ч. 4 ст. 690 ЦК України, на яку посилається позивач, якщо покупець без достатніх правових підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі - продажу.

Отже, продавець має право вимагати від покупця прийняти та оплатити товар, якщо останній без достатніх правових підстав відмовляється від прийняття товару або зволікає з таким прийняттям.

Тож право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу врегульовано статтями 665, 666, 670, 672, 678, 684, 686 Цивільного кодексу України. Право покупця відмовитися від договору поставки врегульовано статтями 268, 270 Господарського кодексу України.

Наслідки порушення зобов`язання, в тому числі з поставки товару з порушенням строків, які встановлені договором, визначаються також і загальними нормами цивільного законодавства (статтями 611, 612 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Позивачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, порушення його прав та законних інтересів діями відповідача.

Відповідно до п.4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлю», що поширюється на спірні правовідносини ( у редакції станом на час спірної поставки), умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Додатковою угодою № 2 від 31.10.2016 до договору № 66-2016002 було продовжено строк виконання позивачем зобов`язань в частині поставки та змінено графік поставки, встановивши, що поставка здійснюється з 01.08.2016 по 30.11.2016 за наступним графіком: з 15.08.2016 по 30.11.2016 окремими партіями.

Доказів продовження відповідачем та позивачем вказаного строку, зміни графіку поставки у т.ч. шляхом продовження на грудень 2016-січень 2017 року, суду не надано.

Зокрема, з наданих позивачем документів вбачається, що фактично товар за спірною поставкою: Вугілля кам`яне марки ГПК 50-20 у кількості 57,6 тон, був відправлений позивачем за залізничною накладною № 35002344 від 23.12.2016 у строк та спосіб передачі відповідачу, що не відповідають умовам укладеного між сторонами договору №66-2016002 про закупівлю товарів за державні кошти від 08.08.2016.

Доказів погодження відповідачем, у т.ч. враховуючи графік поставки товару, лист Київського КЕУ від 11.11.2016 із наголошенням про необхідність дотримання терміну відвантаження до 30.11.2016 і відсутність намірів продовження цього терміну на грудень 2016, цієї поставки поза межами узгодженого строку поставки (до 30.11.2016), суду не надано.

Твердження позивача, викладені у позовній заяві, що жодних письмових пояснень зі сторони замовника не надавалось на момент прийняття товару, суд оцінює критично.

Підписання відповідачем ЕЦП залізничної накладної № 35002344 від 23.12.2016 про прибуття та отримання вантажу Київським КЕУ - 02.01.2017 не є доказом належної поставки товару та приймання товару відповідно до розділів 2 та 5 договору, та підставою для здійснення розрахунків, а лише свідчить про прийняття товару, що надійшов на адресу вантажоодержувача, з огляду на специфіку доставки вантажу залізничним транспортом та необхідність його вивантаження у визначені строки.

Відповідно до п.4.4 договору, до кожної партії товару, що поставляється постачальник обов`язково надає замовнику оригінал накладної у кількості 2 примірника, оригінал рахунку-фактури 1 примірник, оригінал якісного посвідчення виробника у кількості 1 примірник.

До позовної заяви позивачем долучені копії видаткової накладної №136 від 27.12.2016 року, акту приймання-передачі №18 від 27.12.2016 року, які відповідачем не підписані, та докази їх передачі відповідачу - 06.06.2017.

Водночас доказів передачі відповідачу вказаних документів разом із відправкою вантажу у період 23.01.2016-02.01.2017, суду не надано.

Як вже зазначалось судом, позивач не заперечує та з листування сторін встановлено, що позивач був неодноразово повідомлений та обізнаний про строки поставки товару у межах державної закупівлі, наявність факту порушення ним договірних зобов`язань.

Крім того, доводи позивача про виконання своїх зобов`язань щодо поставки товару у межах строку дії договору - до 31.12.2016 також не відповідають дійсним обставинам та умовам договірних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За умовами п.10.1 договору визначено строк дії договору - до 31.12.2016, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

Проте у даному випадку позивач нівелює поняттями «строк поставки» та «строк дії договору», які не є тотожними.

Крім того, за умовами п.2.2 договору, 5.5 договору, дата та сам факт поставки визначається підписанням сторонами акта прийому-передачі, в той як відправка товару 23.12.2016 та прибуття вантажу на станцію призначення, відвантаження його за залізничною накладною вантажоодержувачем 02.01.2017 також не є виконанням позивачем своїх договірних зобов`язань, у т .ч. у межах строку дії договору.

Судом встановлено, що за результатом домовленостей сторін, вказаний товар, що був отриманий відповідачем із простроченням доставки та порушенням умов договору 02.01.2017 позивач отримав та вивіз із місяця зберігання Київського КЕУ 15.12.2017, про що сторони підписали без зауважень та скріпили печатками Акт прийому-передачі № 1 від 15.12.2017.

Заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив, щодо непідписання акту № 1 від 15.12.2017 та тих обставин, що посадові особи товариства не ставили печатку на вказаному документі, не приймаються судом до уваги, оскільки встановивши наявність відбитку печатки позивача на спірному документі та, враховуючи, що позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, учасниками справи не надано доказів та судом не встановлено обставин, що печатка була загублена позивачем, викрадена в позивача або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Надана позивачем ТН № Р140 від 27.12.2016 не приймається судом в якості належних доказів у справі, враховуючи зазначення у ній перевезення вантажу автомобільним транспортом, у т.ч. як у спірних правовідносинах вантаж доставлявся залізницею.

Інших доказів виконання позивачем своїх зобов`язань по договору щодо поставки спірного товару на визначених умовами договору: строки, спосіб поставки, дотримання процедури підписання первинних документів, перебування товару у розпорядженні відповідача, проте ухилення останнього від виконання зобов`язань щодо його приймання за видатковою накладною, підписання акта приймання-передачі, яким засвідчено факт приймання товару, дату приймання та які є підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати вартості товару на суму 143 769,60 грн, суду не надано.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову про зобов`язання відповідача прийняти товар за видатковою накладною №136 від 23.12.2016 року, за договором №66-2016002 від 08.08.2016 року; підписати акт приймання-передачі №18 від 27.12.2016 року до договору №66-2016002 від 08.08.2016 року; та стягнення з відповідача вартості прийнятого товару відповідно до акту приймання-передачі №18 від 27.12.2016 року та рахунку №63 від 23.12.2016 року в сумі 143 769, 60 грн., а тому вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми забезпечення виконання договору в розмірі 266 872, 32 грн., суд зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Аналогічні умови повернення забезпечення виконання договору містяться в п.4 Документації конкурсних торгів Київського КЕУ код ДК:05.10.1, переможцем яких за протоколом оцінки пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій № 481 від 14.07.2016, визнано позивача, відповідно до якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, але не пізніше 3 банківських днів з дня настання зазначених обставин. Підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання учасником-переможцем всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків, місяця поставки і виключно за ціною згідно положень цього договору. Забезпечення виконання договору не повертається у разі, якщо учасник-переможець не виконав умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків, місця поставки і виключно за ціною згідно положень цього договору.

Як встановлено судом, в якості забезпечення виконання зобов`язань по договору відповідач отримав від позивача 266 872,32 грн (за платіжними дорученнями № 882 від 13.07.2016 на суму 230 000,00 грн, № 977 від 09.08.2016 на суму 36 872,32 грн), також у відповідь на лист відповідача № 303/25-320 від 20.01.2017 позивачем сплачено 48 287,69 грн пені за прострочення виконання зобов`язання, проте матеріалами справи встановлено та позивачем не спростовано, що ним не виконано належним чином та в обумовленому обсязі зобов`язання за договором №66-2016002 від 08.08.2016 року, оскільки мав місце факт прострочення/невиконання поставки товару у кількості 57,6 тон. стосовно строків поставки.

З огляду на це правові підстави для повернення забезпечення виконання договору відсутні, відтак відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми забезпечення виконання договору в розмірі 266 872, 32 грн.

У відзиві на позовну заяву позивачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки позивач знав про відмову у підписанні документів та поверненні забезпечувального платежу, отримавши лист Київського КЕУ від 05.01.2017, в той час як з даним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва - 22.01.2020.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи те, що судом встановлено недоведеність порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, безпідставність заявлених позовних вимог та відмовлено у задоволенні позову по суті спору, заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

За приписами статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства "Нова перспектива" до Київського квартирно-експлуатаційне управління про зобов`язання вчинити дії та стягнення 410 641,92 грн., відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 03.08.2020.

Суддя О.М.Ярмак