справа № 753/5440/19 головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф.

провадження № 22-ц/824/6926/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача 158 269 грн. 13 коп., з яких: 129 640 грн. - безпідставно отримані кошти, 28 629 грн. 13 коп. - проценти за період з 10 листопада 2017 року по 11 березня 2019 року (включно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 28 липня 2017 року по 09 листопада 2017 року на поточні рахунки відповідача ОСОБА_1 безпідставно перерахував грошові кошти на загальну суму 129 640 грн. Позивач зазначає, що між сторонами не укладалось будь-яких правочинів та не виникало будь-яких зобов`язань, а, відтак, вказані грошові кошти є безпідставно отриманим майном, яке підлягає стягненню з відповідача. 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу вимогу-претензію щодо повернення безпідставно отриманих коштів, однак, відповідач кошти не повернув та жодної відповіді на вказану вимогу не надав.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач не надав доказів, що між сторонами було укладено усний агентський договір. Між сторонами не виникало будь-яких зобов`язань та не укладалося і не погоджувалося будь-яких договорів. У призначенні платежів відсутні будь-які посилання на договір та зобов`язання, яке, начебто, могло виникнути між сторонами. Вимагання коштів відповідачем та перерахування їх позивачем складно кваліфікувати до законних правовідносин, що виникли на підставі будь-яких цивільно-правових зобов`язань. Відповідач не надав належних та допустимих доказів та не довів обставин, які спростували б доводи позивача про безпідставність отримання відповідачем коштів. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18. Позивач зазначає, що відповідач повинен сплатити йому проценти за користування чужими коштами.

У відзиві на апеляційну скаргу, який подано у встановлений апеляційним судом строк, ОСОБА_3 вказує на те, що у відзиві на позовну заяву він посилався на те, що між сторонами у липні 2017 року був укладений усний агентський договір, предметом якого є здійснення відповідачем агентських послуг зі сприяння в укладенні угод на поставку жмиху соняшникового до ПАТ «Відрадненське» зі сплатою 150 грн. за кожну поставлену тонну жмиху. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц. Позивач ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не вказує мотиви, з яких він двадцять два рази, тобто, фактично регулярно протягом певного періоду здійснював платежі на конкретний рахунок конкретному отримувачу. Доказів того, що відповідач отримав від позивача вимогу про повернення коштів суду не надано. На момент звернення до суду з позовом у позивача відсутнє порушене право з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з письмовою вимогою-претензією щодо повернення безпідставно отриманих 129 640 грн., які були перераховані на розрахункові рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у період з 28 липня 2017 року по 09 листопада 2017 року (а.с.28).

На підтвердження перерахунку коштів ОСОБА_1 надав дублікати квитанцій від 28 липня 2017 року, 08 серпня 2017 року, 12 серпня 2017 року, 15 серпня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 17 серпня 2017 року, 01 вересня 2017 року, 02 вересня 2017 року, 08 вересня 2017 року, 16 вересня 2017 року, 18 вересня 2017 року, 22 вересня 2017 року, 29 вересня 2017 року, 04 жовтня 2017 року, 06 жовтня 2017 року, 13 жовтня 2017 року, 17 жовтня 2017 року, 19 жовтня 2017 року, 23 жовтня 2017 року, 03 листопада 2017 року, 09 листопада 2017 року, 09 листопада 2017 року (а.с.7-28).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні грошові кошти перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача за його власною ініціативою. У призначенні платежу зазначено «переказ на карту ПриватБанку», що вбачається із наданої позивачем виписки по рахунку ОСОБА_1 . Отримання відповідачем коштів відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб.

Однак, з урахуванням висновків Верховного Суду, які містяться у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 161/17945/18, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_3 кошти на загальну суму 129 640 грн.Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що між сторонами не укладалось будь-яких правочинів та не виникало будь-яких зобов`язань.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_3 зазначає, що у липні 2017 рокуміж ним та позивачем був укладений усний агентський договір, предметом якого було здійснення відповідачем агентських послуг зі сприяння в укладенні угод на поставку жмиху соняшникового до ПАТ «Відрадненське» зі сплатою 150 грн. за кожну поставлену тонну жмиху.

Визначення поняття «агентський договір» міститься у Господарському кодексі України.

Відповідно до ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Отже, договір про надання агентських послуг повинен бути укладений у письмовій формі, а укладення такого договору в усній формі чинним законодавством не передбачено. Між сторонами у справі відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо надання агентських послуг, а, отже, кошти в розмірі 129 640 грн. відповідач отримав від позивача без достатньої правової підстави.

Крім того, жодних доказів наявності усних домовленостей з позивачем, які, на думку відповідача, були підставою до перерахування спірних коштів, останній суду не надав.

Що стосується вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими коштами, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 містить наступний правовий висновок.

Так, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому, відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону та стягнення з відповідача відсотків на рівні облікової ставки НБУ, на чому наполягав позивач, відсутні.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 229/1538/17 зазначено, що для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Згідно з частиною другою статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом у цій справі) позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Таким чином, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

У даній справі ОСОБА_3 порушено позадоговірне зобов`язання перед ОСОБА_1 , що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України проценти підлягають до стягнення, виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання (129 640) за період, заявлений позивачем, тобто, з 10 листопада 2017 року по 11 березня 2019 року.

Боргові періоди:

Сума заборгованостіВалютаДата початку розрахункуДата закінчення розрахунку129640грн.10.11.201711.03.2019

Дата початку нарахування:10.11.2017.

Дата закінчення нарахування:11.03.2019.

Відсоткова ставка: 3 % річних.

Розраховується за формулою:

[Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки10.11.201711.03.2019487129 640.0035 189.15Всього: 487 5 189.15

Всього: сума відсотків за прострочення грошового зобов`язання за період з 10.11.2017 року по 11.03.2019 року складає 5 189 грн. 15 коп.

Враховуючи зазначене, у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, які суд вважав встановленими, з прийняттям постанови по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір на загальну суму 3 956 грн. 72 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову (85,2 %), сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 3 371 грн. 12 коп.

В апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн., понесені ним у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надав суду договір про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року, додаток № 1 до договору, додаткову угоду від 30 січня 2019 року до договору, платіжне доручення від 26 вересня 2019 року на суму 14 000 грн. (а.с.78-82). Інтереси ОСОБА_1 у даній справі представляв ОСОБА_2 на підставі ордеру серії КВ № 726657 (а.с.38). У додатковій угоді від 30 січня 2019 року міститься детальний опис наданих послуг (а.с.81).

Оскільки витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені позивачем, будь-які заперечення відповідача щодо розміру чи співмірності не подавалися, наявні підстави для стягнення з відповідача таких витрат на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог (85,2 %), а саме у розмірі 11 928 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , безпідставно отримані кошти у розмірі 129 640 (сто двадцять дев`ять тисяч шістсот сорок) гривень, проценти за користування грошовими коштами за період з 10 листопада 2017 року по 11 березня 2019 року у розмірі 5 189 (п`ять тисяч сто вісімдесят дев`ять) гривень, 15 копійок, судовий збір у розмірі 3 371 (три тисячі триста сімдесят одна) гривня, 12 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 928 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять вісім) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судове рішення складено 03 серпня 2020 року.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.