ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/7583/19

адміністративні провадження № К/9901/7601/20, № К/9901/6983/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н. А., Смоковича М. І.

за участю

секретаря судового засідання Семопядного О. В.

учасників справи:

представника позивача Рибченко Н. М., Черненко І. В.

представника відповідача Полець Д. М.

представника Міністерства інфраструктури України Колесник І. Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/7583/19

за позовом Дочірнього підприємства «ВІАЛАНД» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови №46 від 23 січня 2019 року

за касаційними скаргами Міністерства інфраструктури України та Кабінету Міністрів України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року, ухвалене в складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А. С., суддів: Васильченко І. П., Вєкуа Н. Г.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ганечко О. М., суддів Кузьменка В. В., Шурка О. І.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року Дочірнє підприємство «ВІАЛАНД» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ), в якому просило суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Підприємство є юридичною особою, основним видом господарської діяльності якої є технічні випробування та дослідження за кодом КВЕД 71.20. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 23 січня 2019 року №46, якою встановлюються додаткові вимоги до суб`єктів господарювання, які здійснюють обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, а також підстави припинення цими суб`єктами господарювання діяльності зі здійснення обов`язкового технічного контролю, а отже оскаржувана постанова застосовується до позивача як суб`єкта господарювання та впливає на його права та обов`язки.

2.1. За твердженням позивача, постанова Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» є відмінною від проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів», який було погоджено Державною регуляторною службою України рішенням №57 у лютому 2018 року. Крім того, листом від 10 квітня 2019 року №41/24 Державна регуляторна служба України підтвердила, що останньою не приймалось рішення про погодження проекту регуляторного акта у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46, що, на думку позивача, підтверджує факт того, що оскаржувана постанова прийнята без погодження уповноваженого органу, у зв`язку з чим, не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

3. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що оскаржувана постанова прийнята в межах та на підставі закону. Відповідно до висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи, проект постанови відповідає вимогам Конституції України та відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу. Проект постанови погоджено без зауважень. Крім того, проект оскаржуваної постанови відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, про що свідчить висновок Міністерства юстиції України та довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу.

3.1. Також відповідач зазначив, що згідно з пояснювальною запискою, проект акта погоджено Державною регуляторною службою, у зв`язку з чим, процедура прийняття акта не була порушена. При цьому відповідач зазначив, що недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту. Якщо ж акт є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття такого акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, що також узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2011 року в справі №К-33230/10, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року в справі № 826/7596/16, постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2017 року в справі №826/16026/14, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року.

4. У відповіді на відзив позивач зазначав, що згідно з вимогами статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу. Як підтверджено листом Державної регуляторної служби України від 10 квітня 2019 року №41/24, доопрацьований проект нормативно-правового акта не був направлений регуляторному органу на повторне погодження. Крім того, позивачем було проведено співставлення проекту постанови в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46, який подавався на погодження регуляторній службі із оскаржуваною постановою та встановлено кардинальну відмінність та не відповідність проекту з затвердженим актом.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

5. Предметом судового оскарження у цій справі є нормативно-правовий акт - постанова Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

6. Оскаржуваною постановою вносяться зміни до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 «Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу», а також Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягах перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137.

7. Основним видом господарської діяльності позивача є технічні випробування та дослідження (КВЕД 71.20), крім того, позивач здійснює допоміжне обслуговування наземного транспорту (КВЕД 52.21).

8. Проект постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» було розроблено Міністерством внутрішніх справ України з власної ініціативи.

9. Метою проекту постанови є підвищення якості проведення перевірки технічного стану транспортних засобів суб`єктами здійснення обов`язкового технічного контролю, забезпечення належного контролю транспортними засобами, що підлягають такому контролю, та недопущення до участі в дорожньому русі транспортних засобів, які його не пройшли.

10. Проектом постанови передбачалось внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 «Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу» (далі - Порядок № 137), від 11 травня 2012 року № 512 «Про затвердження Порядку формування загальнодержавної бази даних про результати обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, доступу до неї та встановлення розміру плати та надання таких послуг» (далі - Порядок № 512), від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про Правила дорожнього руху» (далі - ПДР).

11. Згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови, остання погоджена Державною регуляторною службою відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (рішенням №57 від 09 лютого 2018 року).

12. Проект оскаржуваної постанови виносився розробником на громадське обговорення відповідно до вимог параграфу 42 Регламенту Кабінету Міністрів України.

13. Проект акта погоджено без зауважень Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України, Державною регуляторною службою України, Національною поліцією України.

14. Разом з тим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством інфраструктури України проект постанови погоджено із зауваженнями, а саме: Міністерством інфраструктури України запропоновано виключити із проекту постанови абзац 17 підпункту 1 пункту 1 проекту; Міністерством економічного розвитку і торгівлі України запропоновано виключити доповнення пунктом 5 пункт 1 проекту змін.

15. Матеріалами справи підтверджено, що розробником у кінцевому варіанті були враховані надані Міністерством інфраструктури України та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України зауваження.

16. Розробником після врахування вказаних зауважень не було повторно винесено проект постанови на повторне погодження до регуляторного органу, про що також свідчить лист Державної регуляторної служби України від 10 квітня 2019 року, з якого вбачається, що уповноваженим органом не приймалось рішення про погодження проекту у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46.

17. Судами попередніх інстанцій співставлено текст окремих пунктів проекту постанови, а також текст постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», який було оприлюднено.

17.1. Проектом постанови пропонувалося підпункт 11-1 Порядку № 137 після слова «документ» доповнити словами «із самоклеючим відривним безконтактним електронним чипом». В оскаржуваній постанові пункт 11-1 Порядку № 137 викладено у такій редакції: після слова «документ» доповнити словами «із самоклейною міткою радіочастотної ідентифікації».

17.2. У проекті постанови запропоновано підпункт 12 Порядку № 137 доповнити знаком та словами: «використання якого одночасно декількома суб`єктами господарювання не допускається». У редакції постанови вказані зміни відсутні, окрім того виключено підпункт 11-2, що не було передбачено проектом.

17.3. У проекті постанови пропонувалось Порядок № 137 доповнити підпунктом 16 такого змісту: «вантажність (вантажопідйомність) транспортного засобу - різниця між максимальною масою транспортного засобу (повною масою транспортного засобу, установленою національним компетентним органом) та спорядженою масою транспортного засобу, яка дорівнює масі вантажу, який можна завантажити та перевозити на транспортному засобі». Проектом постанови, погодженим без зауважень уповноваженими органами, запропоновано перше речення абзацу третього пункту 16 доповнити знаком та словами: «показник спідодометра», а друге речення викласти в такій редакції: «Матеріали фотофіксації повинні забезпечувати можливість чітко визначити марку, колір, номерний знак транспортного засобу та на фотографіях обов`язково зазначається дата фотофіксації, яка повинна відповідати даті видачі протоколу перевірки технічного стану,».

17.4. Натомість у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 пункт 16 змінено редакцію третього абзацу та викладено його таким чином: «Фотофіксація процесу проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу здійснюється виконавцем під час зовнішнього огляду транспортного засобу із фіксацією: передньої та лівої або правої частини транспортного засобу; перевірки увімкнених фар ближнього світла та протитуманних фар (за наявності); перевірки гальмової системи методом стендових випробувань і загального вигляду транспортного засобу на гальмовому стенді, номерного знака та увімкнених сигналів гальмування; показника одометра. Матеріали фотофіксації мають забезпечувати можливість чітко визначати марку, колір, номерний знак транспортного засобу, на фотографіях обов`язково зазначається дата фотофіксації, яка повинна відповідати даті видачі протоколу перевірки технічного стану." У зв`язку з цим абзац четвертий вважати абзацом дев`ятим».

17.5. Оскаржуваною постановою вносяться зміни до Порядку№ 137, а саме: 16.4.1. підпункту 2 пункту 5, який викладено у такій редакції: «атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", який підтверджує компетентність випробувальної лабораторії щодо перевірки технічного стану транспортних засобів в обсязі, визначеному законодавством»;

17.5.1. абзацу восьмого пункту 6 в редакції: «інформації про відсутність або зміну матеріально-технічної бази, документів, що подавалися до повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, чи закінчення строку дії атестата про акредитацію та непоновлення його протягом шести місяців";

17.5.2. абзацу дев`ятого пункту 6, який після слова "видачу" доповнено словами "протягом строку дії атестата про акредитацію чи свідоцтва про атестацію", а також доповнено цей пункт абзацом такого змісту: "інформації про закінчення строку дії свідоцтва про атестацію відповідно до законодавства."

17.6. Судами попередніх інстанцій установлено, що проект постанови не містив, зокрема: підпункт 2 пункту 5 та абзац восьмий пункту 6 до Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягах перевірки технічного стану транспортних засобів.

18. Встановили суди і відмінності у редакціях пункту 7 Порядку № 137. Проект постанови пропонував редакцію такого змісту: після слів «пункт технічного контролю» доповнити знаками та словами «, його матеріально-технічну базу і персонал,»; після абзацу другого доповнити абзацом третім такого змісту: «У разі поновлення чи зміни виконавцем документів про калібрування діагностичного устаткування, що використовується для перевірки технічного стану транспортних засобів під час проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, копії документів подаються виконавцем до Головного сервісного центру МВС для внесення інформації до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.». У зв`язку з чим абзац третій вважати абзацом четвертим;

19. У редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 пункт 7 Порядку № 137 викладено у такому змісті: Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення та копій документів від Мінінфраструктури вносить дані про виконавця, пункт технічного контролю, його матеріально-технічну базу і персонал із зазначенням категорії та призначення транспортних засобів, адреси місця проведення обов`язкового технічного контролю до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця про внесення відомостей про нього до зазначеного реєстру. Реєстр суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю є складовою частиною Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Порядок ведення реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю затверджується МВС"; у першому реченні абзацу третього слово "акредитації" замінити словами "про акредитацію"».

20. Не відповідає проекту постанови перше речення абзацу другого пункту 18 Порядку № 137, яке пропонувалось доповнити словами: «із самоклеючим відривним безконтактним електронним чипом, який розміщується в правій верхній частині на внутрішньому боці вітрового скла транспортного засобу». В той же час, в оскаржуваній постанові перше речення абзацу другого пункту 18 після слів «перевірки технічного стану» доповнено словами: «із самоклейною міткою радіочастотної ідентифікації, яка розміщується в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу».

21. Проект постанови не містив пропозиції внести зміни або доповнення до додатку 1 Порядку № 137 в частині після слів «категорії згідно з Класифікацією транспортних засобів, їх призначення» доповнити словами: «адреси місць проведення обов`язкового технічного контролю згідно з документами про акредитацію».

22. Установлено також невідповідність запропонованої проектом редакції пункту 3 у додатку 1 до Порядку № 137. Проект передбачав пункт 3 такого змісту « 3. Копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельної ділянки та виробничими будівлями, а також, у разі пересувного устаткування копії документів на транспортний засіб, що використовується для забезпечення діяльності.»; доповнити пунктом п`ятим такого змісту: « 5. Копії документів про калібрування діагностичного устаткування, що використовується для проведення перевірки технічного стану транспортних засобів під час проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів».

22.1. Редакція пункту 3 додатку 1 до Порядку № 137 в оскаржуваній постанові не є аналогічною за змістом, а саме: « 3. Копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельною ділянкою та виробничими будівлями, а також у разі використання пересувного устаткування - копії документів на транспортний засіб, що використовується для забезпечення діяльності."; пункт 4 після цифр і слова "(13 х 18 сантиметрів)" доповнити словами "з відображенням усіх місць надання послуги"».

23. Проектом постанови не було передбачено доповнення додатку 5 до Порядку № 137 позиціями: № 001.010, № 001.020, № 915.020, що, в свою чергу, має місце в оскаржуваній постанові.

24. Як вбачається із проекту постанови, у додатку 5 до Порядку № 137 позицію 915.020 пропонувалось викласти в такій редакції: 915.020 Спідометр або одометр відсутній (якщо передбачено вимогами) або вони не функціонують, не опломбовані (якщо передбачено вимогами) - органолептично - X; 915.020 Викладена ця позиція в такій редакції: Спідометр або одометр відсутній (якщо передбачено вимогами) або вони не функціонує - органолептично - X.

25. Проектом постанови пропонувалося доповнити додаток 5 до Порядку № 137 новою позицією такого змісту: 915.021 «Показник одометра менший, ніж показник одометра, зафіксований під час попереднього обов`язкового технічного контролю, проведеного суб`єктом здійснення обов`язкового технічного контролю - органолептично - X»; У постанові Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 позицію 915.021 у додатку 5 до Порядку № 137 викладено в такій редакції: Показник одометра менший, ніж показник одометра, зафіксований під час попереднього обов`язкового технічного контролю, проведеного суб`єктом здійснення обов`язкового технічного контролю або реєстраційних операцій - органолептично - X.

26. Як установлено судами попередніх інстанцій, проект оскаржуваної постанови не містив жодних пропозицій щодо доповнення додатку 5 до Порядку № 137 новим розділом №1701 «Додаткова перевірка учбового транспортного засобу», який викладено в оскаржуваній постанові без відповідно погодження із регуляторним органом, громадського обговорення та отримання доповнень або зауважень уповноважених органів.

27. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було встановлено невідповідність змісту проекту щодо запропонованих змін у Технічному описі та зразку протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, а саме пункт 1: після слів «формату А4» доповнити словами і цифрами: «із самоклеючим відривним безконтактним електронним чипом розміром 210X40 мм»; доповнити абзацом такого змісту «На самоклеючому відривному безконтактному електронному чипі розміщується напис «Обов`язковий технічний контроль проведено».

28. Оскаржувана постанова містить зміни такого змісту : «у технічному описі та зразку протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затверджених зазначеною постановою: у пункті 1: після слів і цифри "формату А4" доповнити словами "з самоклейною міткою радіочастотної ідентифікації"; доповнити пункт абзацом такого змісту: "На самоклейній мітці радіочастотної ідентифікації розміщується напис "Обов`язковий технічний контроль проведено".».

29. Відсутні у проекті, проте наявні в оскаржуваній постанові доповнення другого речення пункту 9 словами: «друге речення пункту 9 після слів "систем транспортного засобу" доповнити словами "(загальна питома гальмова сила, коефіцієнт нерівномірності гальмових сил і тривалість спрацювання робочої гальмової системи, питома гальмова сила стоянкової гальмової системи)"».

30. Також не співпадають запропоновані проектом зміни Додатку до технічного опису: протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, зокрема, оскаржувана постанова містить не ідентичну редакцію абзацу першого пункту 3, пункту 10, пункту 11, пункту 12, а також не передбачені проектом та неузгоджені зміни до протоколу, які викладені у пункті 3-1, пунктах 5 та 7 оскаржуваної постанови.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

31. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, позовні вимоги задоволено.

31.1. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №46 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

31.2. Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

32. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV, якою передбачено, що після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу. За відсутності рішення Державної регуляторної служби про погодження даного проекту постанови, розробник подав оскаржувану постанову на розгляд Уряду. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що проект постанови не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності відповідного погодження Державної регуляторної служби України.

ІV. Касаційне оскарження

33. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство інфраструктури України та Кабінет Міністрів України подали до Верховного Суду касаційні скарги, які зареєстровані 11 березня 2020 року та 16 березня 2020 року.

34. У касаційній скарзі представники відповідача та Міністерства інфраструктури України зазначають, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

35. На обґрунтування вимог касаційної скарги представник відповідача вказує, що судами попередніх інстанцій здійснено помилкове тлумачення норм статей 21, 24, 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-), при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

36. За доводами відповідача, судами попередніх інстанцій не застосовано норми права, які підлягали застосуванню, а саме норми частин другої та третьої статті 25 та статті 27 Закону № 1160-IV.

37. Порушення норм процесуального права обґрунтовується відповідачем на підставі того, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 31 жовтня 2019 року в справі № 826/4802/17, від 03 березня 2020 року в справі № 826/26884/15 (щодо порушення прав і законних інтересів позивача); від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18, від 29 листопада 2019 року у справі №359/7194/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі №210/3268/15 - а, від 29 жовтня 2018 року у справі №826/14749/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №826/11106/17, від 12 лютого 2019 року у справі №817/429/16 (щодо процедурних порушень).

38. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження Міністерство інфраструктури України посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права через застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях приписів статей 24, 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, щодо процедури прийняття регуляторних актів, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18, від 29 листопада 2019 року у справі №359/7194/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі №210/3268/15-а.

39. У касаційній скарзі представники відповідача та Міністерства інфраструктури України просять розглядати касаційні скарги за їх участю.

40. Ухвалами Верховного Суду від 17 березня 2020 року та від 01 квітня 2020 року відкриті касаційне провадження, оскільки відповідачем та Міністерством інфраструктури України доведено наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: у цій справі та в адміністративній справі №210/3268/15-а предметом оскарження є скасування регуляторного акта з підстав порушення процедури його прийняття.

41. 06 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшли заперечення позивача на клопотання Міністерства інфраструктури України про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

42. 06 квітня 2020 року та 22 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви Підприємства, в якому позивач спростовував доводи касаційних скарг Міністерства інфраструктури України та Кабінету міністрів України, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

43. Позивач у відзиві на Міністерства інфраструктури України зазначив, що оскаржувана в цій справі постанова прийнята з порушенням процедури, що має тягти за собою її нечинність.

44. 21 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла відповідь Міністерства інфраструктури України на відзив, в якому відтворено доводи касаційної скарги.

45. 28 червня 2020 року справа № 640/7583/19 надійшла до Верховного Суду.

46. 30 червня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1106/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введення до іншої судової палати судді Бевзенка В. М., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ

47. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 30 червня 2020 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Данилевич Н. А., Смоковича М. І.

48. 28 липня 2020 року Кабінетом Міністрів України надано до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких представник відповідача зазначає, що Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та іншими законодавчими актами не передбачено подання на розгляд Кабінету Міністрів України рішення Державної регуляторної служби України про погодження або відмову в погодженні проекту регуляторного акта. Натомість цим Законом визначено спеціальну процедуру прийняття регуляторних актів Урядом, яку деталізовано у Регламенті Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

49. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

50. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

51. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

53. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

54. Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, законами України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови; Закон № 794-VII), «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови; Закон № 1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 та іншими нормативно-правовими актами.

55. Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

56. Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

57. Відповідно до статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

58. Згідно з положеннями статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

59. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

60. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

61. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

62. У свою чергу статтею 1 Закону № 1160-IV визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

63. Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону № 794-VII акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону № 1160-IV.

64. На підставі частин першої-другої статті 21 Закону № 1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом. Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

65. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою КМУ від 24 грудня 2014 року № 724 (далі- Положення № 724) Державна регуляторна служба України (далі - ДРС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

66. Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення № 724 ДРС відповідно до покладених на неї завдань проводить у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", аналіз проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та аналіз їх регуляторного впливу, приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні.

67. Змістом частин першої-третьої статті 21 Закону № 1160-IV передбачено, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

67.1. Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

67.2. Тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту уповноваженим органом.

68. За частиною четвертою статті 21 Закону № 1160-IV уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.

69. Згідно з частиною шостою статті 21 Закону № 1160-IV після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.

70. На підставі частини сьомої статті 21 Закону № 1160-IV у разі незгоди з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта розробник цього проекту може звернутися відповідно до уповноваженого органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та уповноваженого органу.

71. Статтею 24 Закону № 1160-IV визначено особливості розгляду Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів, зокрема:

71.1. Кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

71.2. На засідання Кабінету Міністрів України разом із проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу, яким супроводжується цей проект, та експертний висновок щодо регуляторного впливу відповідного проекту регуляторного акта.

72. Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

73. Частиною другою статті 25 Закону № 1160-IV визначено, шо у разі виявлення будь-якої з цих обставин уповноважений орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його посадову особу, уповноважену на прийняття або схвалення регуляторного акта, а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції - також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта.

74. Статтями 27-28 Закону № 1160-IV визначено підстави, порядок прийняття уповноваженим органом рішень про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики, а також спосіб виконання таких рішень.

75. Відповідно до абзацу 5 частини другої статті 30 Закону № 1160 - ІV до повноважень Державної регуляторної служби належать проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.

76. Згідно з вимогами частин першої, десятої статті 47 Закону № 794-VII секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Секретаріат Кабінету Міністрів України є юридичною особою і діє на підставі цього Закону та Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

77. Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850 (далі Положення про Секретаріат).

78. Структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції:

- забезпечують дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України щодо підготовки і оформлення проектів актів законодавства та інших документів, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

- забезпечують дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України щодо підготовки і оформлення проектів актів законодавства та інших документів, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

- проводять юридичну і фахову експертизу та готують експертні висновки до проектів актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, зокрема щодо їх відповідності Конституції та законам України, актам Президента України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів України; (підпункти 4, 6, 8, 9 пункту 17)

- вносять в установленому порядку пропозиції щодо повернення проектів актів законодавства та інших документів, поданих на розгляд Кабінету Міністрів України, у разі порушення встановлених Регламентом Кабінету Міністрів України вимог щодо їх підготовки та оформлення

79. Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент) встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

80. Відповідно до § 32 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

80.1. Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 10, ст. 612) (пункт 3 § 32 Регламенту).

81. Згідно з § 33 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів (пункт 1).

81.1. Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами (пункт 4).

81.2. Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств) (пункт 5).

81.3. Під час опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів повинні бути вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей (проведені узгоджувальні процедури, консультації, наради, робочі зустрічі тощо) (пункт 6).

82. Глава 3 Регламенту (§ 37-43) визначає порядок погодження та консультацій при підготовці проектів актів КМУ.

82.1. Розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, висновками про проведення антидискримінаційної та гендерно-правової експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) (абзац 1 пункту 1 § 37).

82.2. У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра (абзац 5 пункту 1 § 37).

82.3. Порядок взаємодії міністерства та центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів, його погодження, а також погодження проектів актів, що надійшли від інших органів виконавчої влади, встановлюється міністром, що спрямовує та координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, з урахуванням процедури, визначеної цим Регламентом (абзац 6 пункту 1 § 37).

82.4. Заінтересований орган зобов`язаний за зверненням розробника у строк, встановлений § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні проекту акта Кабінету Міністрів та матеріалів до нього у частині, що стосується його компетенції (пункт 2 § 37).

82.5. Заінтересований орган зобов`язаний чітко обґрунтувати свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, а в разі потреби викласти окремі положення проекту у відповідній редакції (пункт 4 § 37).

82.6. Якщо у позиціях розробника і заінтересованого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів є розбіжності, які не можуть бути врегульовані на рівні фахівців таких органів, керівник органу, який є розробником, та керівник заінтересованого органу зобов`язані особисто провести узгоджувальні процедури, передбачені пунктом 6 § 33 цього Регламенту (пункт 6 § 37).

82.7. Якщо в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами (пункт 1 § 40).

83. Пунктом 1 § 52 Регламенту визначено, що Секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов`язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником). Порядок проведення експертизи проектів актів встановлює Державний секретар Кабінету Міністрів.

83.1. Під час опрацювання проекту акта не допускається внесення поправок, які змінюють суть проекту або окремих його положень (пункт 2).

83.2. Під час проведення експертизи Секретаріат Кабінету Міністрів, зокрема: 1) перевіряє проект акта на відповідність Конституції та законам України, актам Президента України, чинним міжнародним договорам України, Програмі діяльності Кабінету Міністрів, державним цільовим програмам, а також на узгодженість з актами Кабінету Міністрів та відповідність вимогам, установленим цим Регламентом; перевіряє повноту узгодження із заінтересованими органами; аналізує регуляторний вплив проекту регуляторного акта (пункт 3).

84. Відповідно до пункту 4 § 52 Регламенту якщо проект акта Кабінету Міністрів внесено до Кабінету Міністрів з порушенням вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1-3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту, Секретаріат Кабінету Міністрів не пізніше ніж протягом двох робочих днів після надходження повертає його головному розробникові із використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, крім проектів, що містять інформацію з обмеженим доступом, разом із супровідним листом за підписом Державного секретаря Кабінету Міністрів або одного з його заступників відповідно до розподілу обов`язків для приведення у відповідність із зазначеними вимогами.

85. На підставі § 53 Регламенту за результатами експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Секретаріат Кабінету Міністрів оформляє експертний висновок.

86. Пунктом першим § 55 Регламенту передбачено, що опрацьований проект акта Кабінету Міністрів, зазначений у підпункті 1 пункту 2 § 28-1, разом з матеріалами, поданими головним розробником, та експертним висновком Секретаріату Кабінету Міністрів включається до порядку денного засідання відповідного урядового комітету.

86.1. Якщо за результатами проведеної Секретаріатом Кабінету Міністрів експертизи проекту акта на предмет повноти його узгодження із заінтересованими органами є застереження щодо необхідності проведення додаткового погодження визначеним заінтересованим органом, на засіданні урядового комітету обов`язково заслуховується позиція такого органу з метою прийняття остаточного рішення щодо підтримки проекту акта.

87. Пунктом 2 § 55 Регламенту визначено, що за результатами розгляду проект акта Кабінету Міністрів схвалюється на засіданні, якщо до нього не висловлено зауважень. Схвалений проект акта Кабінету Міністрів візується Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром на засіданні урядового комітету.

88. Згідно з пунктами третім-сьомим § 55 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів може бути схвалений на засіданні урядового комітету з урахуванням зауважень і пропозицій, висловлених учасниками засідання, і запропонованих Секретаріатом Кабінету Міністрів змін, якщо вони не впливають на суть проекту. Такий проект доопрацьовується головним розробником протягом трьох робочих днів, якщо інший строк не визначений урядовим комітетом, та подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів після проведення Секретаріатом Кабінету Міністрів повторної експертизи.

88.1. У разі коли головний розробник під час доопрацювання повернутого відповідно до пункту 3 цього параграфа проекту акта не виконав з мотивованих причин або виконав частково рішення урядового комітету чи до проекту внесені нові положення, що потребують рішення урядового комітету, він подається для повторного розгляду.

88.2. Якщо за результатами розгляду на засіданні проекту акта Кабінету Міністрів визнано за необхідне доопрацювати його з урахуванням принципових зауважень і пропозицій заінтересованих органів або під час розгляду висловлені принципові зауваження і пропозиції, урахування яких потребує додаткового вивчення головним розробником та погодження із заінтересованими органами, рішення про схвалення проекту не може ставитися на голосування. Такий проект Секретаріат Кабінету Міністрів повертає головному розробникові для доопрацювання та внесення в установленому порядку для повторного розгляду урядовим комітетом.

88.3. У разі коли проект акта Кабінету Міністрів урядовий комітет схвалив у редакції головного розробника з відхиленням зауважень і пропозицій міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, що не належать до сфери спрямування і координації міністрів, такі зауваження і пропозиції у разі наполягання зазначених посадових осіб розглядаються на засіданні Кабінету Міністрів.

88.4. Якщо за результатами повторного розгляду в позиціях головного розробника та членів урядового комітету щодо положень проекту акта залишилися розбіжності, він вноситься для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів із зазначенням пропозиції урядового комітету.

89. Розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом (пункт 1 § 55-1).

89.1. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень (пункт 1 § 55-1).

89.2. Не ставиться на голосування рішення про прийняття акта Кабінету Міністрів, щодо якого під час обговорення на засіданні членами Кабінету Міністрів висловлено зауваження і пропозиції. Такий проект повертається головному розробникові для доопрацювання та повторного внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів. Якщо строк доопрацювання не визначено, проект вноситься не пізніше ніж через 10 днів після розгляду на засіданні (пункт 3 § 55-1).

89.3. Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем`єр-міністр підписує на засіданні Кабінету Міністрів. Акт, прийнятий Кабінетом Міністрів з поправками, оформляється у визначений ним строк. Якщо члени Кабінету Міністрів, які висловили пропозиції щодо внесення поправок та необхідності уточнення окремих положень проекту акта, у визначений строк не подали до Секретаріату Кабінету Міністрів свої пропозиції, проект акта з відповідним обґрунтуванням у редакції, що розглядалася на засіданні Кабінету Міністрів, подається Секретаріатом Кабінету Міністрів Прем`єр-міністрові для підписання (пункт 4 § 55 - 1).

VІ. Позиція Верховного Суду

90. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

91. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

92. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, суд касаційної інстанції виходить з такого.

93. Підставами для відкриття касаційних проваджень у цій справі стала необхідність перевірки доводів касаційних скарг про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 21, 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях приписів статей 24, 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, щодо процедури прийняття регуляторних актів, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18, від 29 листопада 2019 року у справі №359/7194/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі №210/3268/15-а, від 29 жовтня 2018 року у справі №826/14749/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №826/11106/17, від 12 лютого 2019 року у справі №817/429/16.

94. У справі, що розглядається, підставами позову визначено те, що оскаржувана постанова прийнята в редакції, яка не була повторно погоджена з Державною регуляторною службою.

95. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків:

95.1. Приписами законодавства передбачено обов`язкове погодження із Державною регуляторною службою України кожного проекту регуляторного акта, навіть якщо останній було прийнято після доопрацювання вже узгодженого проекту, адже ступінь суттєвості внесених змін/уточнень та їх регуляторний вплив визначає (перевіряє) саме Державна регуляторна служба України;

95.2. Експертний висновок регуляторного впливу було підготовлено по первинному проекту постанови, після дослідження якого, він зазнавав змін, а тому, потребував подачі для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу, як новий проект постанови;

95.3. Для забезпечення у суспільних правовідносинах необхідного балансу, законодавцем передбачено перед прийняттям регуляторного акта, отримання від уповноваженого органу експертного висновку щодо регуляторного впливу проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України, а тому, зазначені в апеляційній скарзі посилання на «свободу дій» у регулюванні зазначених відносин тільки за умови відповідності актам вищої юридичної сили, нівелюють завдання та цілі Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

96. Підсумовуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV, якою передбачено, що після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу. Оскільки після доопрацювання проекту постанови його не було направлено на погодження з уповноваженим органом та підготовки нового експертного висновку за доопрацьованим проектом постанови, відповідачем було порушено порядок підготовки та ухвалення постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 46 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», що є достатньою підставою для її скасування.

97. Посилаючись на те, що порушення процедури не завжди призводить до нечинності нормативно-правового акта, представники відповідача та Міністерства інфраструктури України зазначали у касаційних скаргах про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правових позицій, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі №210/3268/15-а.

98. У справі №210/3268/15-а Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акта, проте, звернув увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

98.1. При цьому Верховний Суд зауважив, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

98.2. Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

99. За наслідком розгляду справи №210/3268/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що законодавчі вимоги не передбачають можливості прийняття регуляторних актів без їх оприлюднення, оскільки такий припис спрямований на забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень та використання обсягу наданих прав, зокрема щодо надання зауважень та пропозицій. У зв`язку із наведеним Верховний Суд погодився з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що зазначені процедурні порушення є такими, що істотно впливають на правомірність прийнятих відповідачем рішень.

100. У справі, що розглядається, підставами позовних вимог є твердження позивача про порушення процедури погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України з Державною регуляторною службою України, що за висновками судів попередніх інстанцій, призвело до протиправності цієї постанови та визнання її нечинною.

101. У контексті обставин цієї справи необхідно зазначити, що прийняттю регуляторного акта передує відповідна законодавчо визначена процедура, яка включає в себе, з-поміж іншого, погодження проекту такого регуляторного акта з уповноваженим органом, яким і є Державна регуляторна служба.

102. Державна регуляторна служба здійснює аналіз проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 Закону № 1160-IV та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.

103. Предметом оцінки Державної регуляторної служби, враховуючи приписи статей 4, 5, 8 і 9 Закону № 1160-IV, є відповідність проектів регуляторних актів та аналізів регуляторного впливу принципам державної регуляторної політики (стаття 4); перевірка їх відповідності вимогам щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики (стаття 5); оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій (стаття 9); щодо підготовки аналізу регуляторного впливу (стаття 8).

104. Тобто, погодження з Державною регуляторною службою не є суто формальною вимогою, оскільки на цьому етапі здійснюється перевірка відповідності проекту регуляторного акта вимогам статей 4, 5, 8 і 9 Закону № 1160-IV.

105. Виходячи зі змісту частини четвертої статті 21 Закону № 1160-IV, за наслідком розгляду регуляторного акта та документів, що додаються до нього, Державна регуляторна служба може прийняти або рішення про погодження цього проекту, або рішення про відмову в його погодженні.

106. Якщо Державна регуляторна служба приймає рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта, то воно повинно містити обґрунтовані зауваження та пропозиції щодо цього проекту та/або щодо відповідного аналізу регуляторного впливу (частина п`ята статті 21 Закону № 1160-IV).

107. Рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта, і є підставою для доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих уповноваженим органом зауважень та пропозицій.

108. Після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу (частина шоста статті 21 Закону № 1160 -).

109. Якщо розробник не погоджується з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта, він може звернутися відповідно до уповноваженого органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та уповноваженого органу (частина сьома статті 21 Закону № 1160-IV).

110. Виходячи із системного тлумачення положень частин четвертої - сьомої статті 21 Закону № 1160 -, повторне погодження проекту регуляторного акта з Державною регуляторною службою законодавчо передбачено лише у випадку прийняття цим органом рішення про відмову у погодженні такого проекту та після врахування розробником зауважень та пропозицій, які стали підставою для такої відмови.

111. У цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що проект постанови від 23 січня 2019 року був погоджений Державною регуляторною службою 09 лютого 2018 року, відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

112. За установлених обставин справи та наведеної нормативної регламентації, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про обов`язкове погодження із Державною регуляторною службою України кожної редакції проекту регуляторного акта, навіть якщо останній було прийнято після доопрацювання вже узгодженого проекту.

113. Положення частин четвертої-шостої статті 21 Закону № 1160-IV визначають підстави для повторного погодження проекту регуляторного акта з Державною регуляторною службою (врахування розробником зауважень та пропозицій уповноваженого органу, що стали підставою для прийняття рішення про відмову у погодженні проекту регуляторного акта), які поширювальному тлумаченню не підлягають.

114. Отже, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини дії частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV, якою визначено, що після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.

115. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано до спірних правовідносин положення частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV, яка не підлягає застосуванню, оскільки установлює обов`язок повторно погодити проект регуляторного акта з Державною регуляторною службою лише у випадку прийняття цим органом рішення про відмову у погодженні такого проекту та після врахування розробником зауважень та пропозицій, які стали підставою для такої відмови.

116. Процедура розгляду Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів має свої особливості, визначені статтею 24 Закону №1160-IV.

108.1 Кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

108.2 Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України, встановлюються Регламентом Кабінету Міністрів України.

108.3 На засідання Кабінету Міністрів України разом із проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу, яким супроводжується цей проект, та експертний висновок щодо регуляторного впливу відповідного проекту регуляторного акта.

117. Таким чином, кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, обов`язково подається до Секретаріату Кабінету Міністрів України, який готує власний експертний висновок щодо регуляторного впливу цього проекту.

118. На етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України, виходячи зі змісту §§ 32, 33, 37, 40 Регламенту, головний розробник такого проекту зобов`язаний погодити його зі всіма заінтересованими органами, якими є інші, крім розробника, органи виконавчої влади, до компетенції яких віднесено питання, що потребує врегулювання, і які беруть участь у його розробленні або погодженні, а також з Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком випадків, встановлених § 32 Регламенту).

119. При цьому у разі висловлення зауважень та пропозицій такими заінтересованими органами законодавчо визначено порядок подальшої роботи над текстом проекту, узгодження позицій тощо.

120. Положення частини першої статті § 40 Регламенту встановлюють, що, якщо на етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів України, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.

121. При цьому структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів України після надходження проекту регуляторного акта перевіряє дотримання вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1-3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту (зокрема і щодо погодження з усіма заінтересованими особами, а також щодо проведення узгоджувальних процедур).

122. Невідповідність проекту акта вимог, установлених пунктом 5 § 33, пунктами 5 і 6 § 37, пунктом 1 § 49, пунктами 1-3 § 50, пунктами 1 і 2 § 51 цього Регламенту є підставою для його повернення головному розробникові.

123. У подальшому опрацьований проект акта Кабінету Міністрів України разом з матеріалами, поданими головним розробником, та експертним висновком Секретаріату Кабінету Міністрів включається до порядку денного засідання відповідного урядового комітету. Якщо за результатами проведеної Секретаріатом Кабінету Міністрів експертизи проекту акта на предмет повноти його узгодження із заінтересованими органами є застереження щодо необхідності проведення додаткового погодження визначеним заінтересованим органом, на засіданні урядового комітету обов`язково заслуховується позиція такого органу з метою прийняття остаточного рішення щодо підтримки проекту акта.

124. Тобто, необхідність проведення додаткового погодження з заінтересованими особами контролюється Секретаріатом Кабінету Міністрів України і обговорюється на засіданні урядового комітету, якщо Секретаріатом висловлено застереження з цього приводу.

125. За приписами § 55 Регламенту безпосередньо на засіданні урядового комітету можуть бути висловлені зауваження і пропозиції до проекту акта Кабінету Міністрів України. Якщо такі зауваження і пропозиції не впливають на суть проекту, такий проект доопрацьовується головним розробником та подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів після проведення Секретаріатом Кабінету Міністрів повторної експертизи.

126. Якщо за результатами розгляду проекту акта Кабінету Міністрів на засіданні урядового комітету визнано за необхідне доопрацювати його з урахуванням принципових зауважень і пропозицій заінтересованих органів або під час розгляду висловлені принципові зауваження і пропозиції, урахування яких потребує додаткового вивчення головним розробником та погодження із заінтересованими органами, рішення про схвалення проекту не може ставитися на голосування. Такий проект Секретаріат Кабінету Міністрів повертає головному розробникові для доопрацювання та внесення в установленому порядку для повторного розгляду урядовим комітетом.

127. Якщо за результатами повторного розгляду в позиціях головного розробника та членів урядового комітету щодо положень проекту акта залишилися розбіжності, він вноситься для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів із зазначенням пропозиції урядового комітету.

128. У випадку, якщо зауваження і пропозиції міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, що не належать до сфери спрямування і координації міністрів, було відхилено на засіданні урядового комітету, такі зауваження і пропозиції можуть бути розглянуті на засіданні Кабінету Міністрів України, якщо на цьому наполягають ці посадові особи.

129. Розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.

130. Під час обговорення проекту акта на засіданні Уряду членами Кабінету Міністрів України також може бути висловлено зауваження і пропозиції. У такому випадку проект повертається головному розробникові для доопрацювання та повторного внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів.

131. Отже, чинним законодавством передбачено дві окремі процедури повторного погодження проекту регуляторного акта: повторне погодження з уповноваженою особою, якою є Державна регуляторна служба, відповідно до вимог частини шостої статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (у випадку прийняття Державною регуляторною службою рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта), та повторне погодження проекту такого акта з усіма заінтересованими органами. Повторне погодження з усіма заінтересованими органами здійснюється у випадку врахування суттєвих і принципових зауважень та пропозицій на етапі підготовки проекту регуляторного акта, його розгляду на урядовому комітеті або засіданні Уряду.

132. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що 09 лютого 2018 року проект оскаржуваної постанови у первинній редакції було без зауважень погоджено із Державною регуляторною службою, а також із усіма заінтересованими органами (Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України, Національною поліцією України), і лише Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством інфраструктури України проект постанови погоджено із зауваженнями, а саме: Міністерством інфраструктури України запропоновано виключити із проекту постанови абзац 17 підпункту 1 пункту 1 проекту; Міністерством економічного розвитку і торгівлі України запропоновано виключити доповнення пунктом 5 пункт 1 проекту змін.

133. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що пропозиції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством інфраструктури України були враховані розробником.

134. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в супереч вимогам частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV за відсутності рішення Державної регуляторної служби про погодження зміненої редакції проекту постанови, розробник подав оскаржувану постанову на розгляд Уряду.

135. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що проект постанови у зміненій вже після погодження редакції не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності відповідного погодження Державної регуляторної служби України, оскільки ступінь суттєвості внесених змін/уточнень та їх регуляторний вплив визначає (перевіряє) саме Державна регуляторна служба України.

136. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки судами не враховано, що текст проекту акта Кабінету Міністрів України може зазнавати змін як на етапі його підготовки, так і після отримання погодження Державної регуляторної служби України, а також після проведення засідань урядових комітетів та Уряду, якщо було прийнято рішення про врахування принципових змін і зауважень.

137. На кожному із етапів підготовки та розгляду проекту акта Кабінету Міністрів України головний розробник після врахування суттєвих (принципових) зауважень та пропозицій зобов`язаний погодити остаточний текст проекту з іншими заінтересованими органами.

138. Питання про те, чи вимагає врахування зауважень та пропозицій повторного погодження із заінтересованими органами на етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України вирішується розробником, правильність такого погодження контролюється Секретаріатом та у разі необхідності проект може бути повернуто розробникові.

139. Якщо ж зауваження та пропозиції висловлені на засіданні урядового комітету або Уряду, то питання про те чи мають такі зауваження принциповий характер має вирішуватися на відповідному засіданні, що є підставою для повернення розробнику на доопрацювання проекту акта Кабінету Міністрів України та його повторного внесення.

140. Констатуючи суттєві відмінності у змісті спірної постанови та її проекту, суди попередніх інстанцій не з`ясували, за яких обставин, на яких підставах і ким до проекту оскаржуваної постанови додано низку нових пунктів, а також змінено редакцію вже погоджених пунктів.

141. Судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовувалися обставини щодо змісту проекту постанови та комплектності, доданих до нього документів, який розробником було подано до Секретаріату Кабінету Міністрів України.

142. Суди попередніх інстанцій також не з`ясували на якому з етапів роботи з проектом акта зауваження, які змінили зміст вже погодженого Державною регуляторною службою проекту, були враховані та чи вирішувалося розробником питання про необхідність погодження зміненого тексту проекту із заінтересованими органами. Крім того, суди не з`ясували джерела появи інших змін, які було включено до остаточної редакції оскаржуваної постанови, а також порядок погодження таких змін.

143. Ураховуючи, що Регламентом передбачено можливість внесення пропозицій та зауважень до проекту акта Кабінету Міністрів України на стадії його розгляду на засіданні урядового комітету та/або Уряду, установлення цих обставин має значення для перевірки дотримання відповідачем порядку і процедури розгляду таких пропозицій і зауважень.

144. Установлення цих обставин безпосередньо впливає на правильність вирішення цієї справи, оскільки, враховуючи положення статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто з дотриманням процедури, установленої чинним законодавством.

145. У касаційних скаргах відповідач та Міністерство інфраструктури України посилаються на помилкове незастосування до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №210/3268/15-а, згідно з якою саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

146. У цій справі судами попередніх інстанцій не було установлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судами першої та апеляційної інстанцій було установлено численні відмінності у редакціях тексту проекту оскаржуваної постанови, погодженого з Державною регуляторною службою 09 лютого 2018 року, і тексту оскаржуваної постанови, затвердженого Урядом. Водночас судами не установлено обставин щодо всієї процедури підготовки, розгляду і прийняття оскаржуваної постанови, що позбавляє можливості Верховний Суд зробити висновок про дотримання або порушення відповідачем вимог Закону № 1160 -та Регламенту при підготовці, розгляді і прийнятті оскаржуваної постанови, а також оцінити доводи касаційних скарг про наслідки порушення такої процедури, якщо вони мали місце.

147. Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, на що посилаються скаржники у касаційних скаргах, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідно до вимог статті 353 КАС України.

VІІ. Судові витрати

148. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 640/7583/19 скасувати.

3. Адміністративну справу № 640/7583/19 за позовом Дочірнього підприємства «ВІАЛАНД» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови №46 від 23 січня 2019 року направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва

4.Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року.

Головуючий суддя: Н. В. Шевцова

Судді: Н. А. Данилевич

М. І. Смокович