ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 821/1556/17

адміністративне провадження № К/9901/65192/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Мартинюк Н.М., Радишевської О.Р.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіо-Авто", провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіо-Авто" на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року (суддя - Василяка Д. К.) і постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: Лук`янчук О. В., Бітова А. І., Ступакової І. Г.), у справі № 821/1556/17,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У жовтні 2017 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - позивач, Національна рада) звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіо-Авто» (далі - відповідач, ТОВ «Радіо-Авто») про анулювання ліцензії на мовлення.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на засіданні Національної ради 01.06.2017 рішенням № 832 призначено позапланову перевірку ТОВ «Радіо-Авто», в результаті якої складено акт, яким зафіксовано, що 20.04.2017 до Національної ради надійшов інформаційний лист дозвільного характеру від ТОВ «Радіо-Авто» про нібито зміну кінцевого бенефіціарного власника, яким став ОСОБА_1 , без будь-якого документального підтвердження вказаних змін. При цьому вказав, що рішенням позивача від 18.12.2013 № 2434 регулятор затвердив форму відповідної заяви про переоформлення ліцензії на мовлення. Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.07.2017 кінцевим бенефіціарним власником контролером ТОВ «Радіо-Авто» є ОСОБА_1 . У наявних в Національній раді документальних свідченнях станом на 31.05.2017 заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін ТОВ «Радіо-Авто» не надало, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». На підставі вказаного просить анулювати ТОВ «Радіо-Авто» ліцензію на мовлення НР № 00341-м від 09.09.2009.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 11.05.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018, адміністративний позов задовольнив повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що Національна рада, приймаючи рішення від 05.10.2017 № 1865 «Про результати позапланової перевірки ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон (НР № 00341-м від 09.09.2009, ефірне мовлення, позивні: «Авторадіо»)» діяла відповідно до чинного законодавства, оскільки відповідач не виконав покладені на нього частиною сьомою статті 27, статтею 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зобов`язання та не подав до Національної ради заяву про переоформлення ліцензії у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Радіо-Авто».

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що жодних організаційних змін статусу та умов діяльності ліцензіата не відбулося. Уважає, що зміна відомостей в ЄДР про кінцевого бенефіціарного власника жодним чином не впливає на його правовий статус. Така зміна ніяк не стосується пункту «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Також скаржник зазначає, що він не повинен був подавати заяву про переоформлення ліцензії на мовлення, оскільки кінцевий бенефіціарний власник відповідача змінився до набрання чинності пунктом «ґ» частини третьої та частиною четвертою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а саме - 13.11.2016. При цьому, судами попередніх інстанцій не було досліджено дату зміни кінцевого бенефіціарного власника відповідача. Крім того, звертає увагу на те, що на момент призначення позапланової перевірки 01.06.2017 не набрало силу рішення Національної ради від 13.04.2017 № 562 «Про внесення змін до додатків 1 та 4 до форми ліцензії на мовлення». Разом з тим, скаржник зазначає, що законодавством не встановлено, коли саме бенефіціарний власник в юридичній особі вважається зміненим: коли він фактично набув статусу кінцевого бенефіціарного власника в ланцюгу володіння юридичною особою, чи коли він був внесений в ЕДР як зміна відомостей про цю юридичну особу. Крім того, не врегульовано питання, яким чином Національна рада мала б переоформити ліцензію у зв`язку зі зміною кінцевого беніфіціара в період з 01.12.2016 (дата набрання чинності змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення») і до 06.06.2017 (дата набрання чинності рішення про внесення в бланк ліцензії відповідної графи). якщо в бланку ліцензії відсутня відповідна графа «Кінцевий бенефіціарний власник (контролер)». Також, указує на те, що 20.04.2017 позивачем отримано лист щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника. Ще раніше позивачем була отримана звітна інформація про структуру власності відповідача, яку кожна телерадіокомпанія має подавати до 31 березня поточного року за минулий рік. Отже, на думку скаржника, відповідачем виконано вимоги Закону України «Про телебачення і радіомовлення», які зобов`язували останнього подавати інформацію, що передбачено частиною другою статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. О. (судді-доповідача), Гриціва М. І., Коваленко Н. В. від 21.01.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ «Радіо-Авто» на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28.05.2019 № 503/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 821/1556/17 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 13), який входить до постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Берназюка Я. О., суддів Коваленко Н. В., Желєзного І. В. для розгляду судової справи № 821/1556/17.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.09.2019 № 1548/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 821/1556/17 у зв`язку з постановленням Верховним Судом 17.09.2019 ухвали про відведення судді-доповідача Берназюка Я. О. та суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В. від розгляду матеріалів касаційної скарги ТОВ «Радіо-Авто» на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 821/1556/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Радишевську О. Р. для розгляду судової справи № 821/1556/17.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15.07.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ТОВ «Радіо-Авто» зареєстроване як юридична особа за адресою: 73000, Херсонська область, місто Херсон, село Степанівна, вулиця Шкільна, будинок 76, квартира 21, ідентифікаційний код юридичної особи: 24106252.

26.05.2017 до Національної ради надійшла заява Громадської організації «Детектор медіа» з проханням перевірити низку компаній на предмет дотримання ними вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», кінцевим бенефіціаром яких, згідно з відомостями державного реєстру, є ОСОБА_1 , серед яких є і ТОВ «Радіо-Авто».

На підставі вказаної заяви Національною радою 01.06.2017 прийнято рішення № 833 «Про призначення позапланової перевірки ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон, (НР № 00341 від 09.09.2009, ефірне РМ, позивні: «Авторадіо»), яким вирішено призначити позапланову перевірку діяльності ТОВ «Радіо-Авто» з метою перевірки дотримання вимог статті 35 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

На виконання рішення Національної ради від 01.06.2017 № 833 та наказу голови Національної ради від 04.07.2017 № 5а/257 посадова особа Національної ради здійснила позапланову перевірку ТОВ «Радіо-Авто» на предмет дотримання останнім вимог законодавства України та умов ліцензії.

У ході проведення перевірки встановлено, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.07.2017 кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Авто-Радіо», м. Херсон, є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

До Національної ради 20.04.2017 надійшов лист від ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон, (вх. № 16/2818) про зміну кінцевого бенефінціарного власника (на ОСОБА_1 ).

Відповідно до наявних у відповідача відомостей станом на 31.05.2017 встановлено, що заяви, встановленого рішенням Національної ради від 18.12.2013 № 2434, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2014 за № 43/24820, зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін, ТОВ «Радіо-Авто» не надало. Ураховуючи зазначене, перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог статті 35 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

На підставі акту перевірки позивачем прийнято рішення від 05.10.2017 № 1865 «Про результати позапланової перевірки ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон (НР № 00341 від 09.09.2009, ефірне мовлення, позивні: «Авторадіо»), яким вирішено: визнати факт неподання ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон, заяви про переоформлення ліцензії НР № 00341-м від 09.09.2009 у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата; звернутися до суду з позовом про анулювання ліцензій на мовлення ТОВ «Радіо-Авто», м. Херсон, НР № 00341-м від 09.09.2009.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначає Закон України від 23.09.1997 № 538/97-ВР «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» установлено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Абзацами 1, 3 та 12 частини першої статті 13 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» передбачено, що Національна рада здійснює, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій, застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, серед яких, зокрема, зазначено ліцензування телерадіомовлення.

Статтею 18 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» передбачено, що ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада. Ліцензія Національної ради на телерадіомовлення є єдиним і достатнім документом дозвільного характеру, що надає право ліцензіату вести телерадіомовлення. Порядок ліцензування телерадіомовлення визначається Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» виключно на засіданнях Національної ради, зокрема, приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії на мовлення або про скасування державної реєстрації провайдера програмної послуги.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, є Закон України від 21.12.1993 № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» установлено, що структура власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення визнається прозорою, якщо інформація, оприлюднена на його офіційному веб-сайті та надана Національній раді, дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у юридичній особі чи можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність юридичної особи, у тому числі відносини контролю між усіма особами в ланцюгу володіння корпоративними правами щодо цієї юридичної особи, а також визначити кінцевого бенефіціарного власника. Інформація про структуру власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення розміщується на його офіційному веб-сайті відповідно до вимог цього Закону.

Приписами статті 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Абзацом 5 частини четвертої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» обов`язкові додатки до ліцензії відомості про склад управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації-ліцензіата: керівника організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).

Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ліцензіат зобов`язаний виконувати умови ліцензії. Національна рада контролює виконання ліцензіатами умов ліцензій, а в разі їх порушення - застосовує штрафні санкції відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п`ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою. До заяви додаються завірені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують необхідність внесення змін до ліцензії.

Частиною третьою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: а) зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; б) наміри ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення та внести відповідні зміни до умов ліцензії; в) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку із переходом від аналогового до цифрового мовлення; г) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку з переходом на суспільне телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»; ґ) зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін. Національна рада розглядає заяву і приймає рішення про переоформлення ліцензії на мовлення протягом 10 робочих днів з дати надходження заяви.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» анулювання ліцензії на мовлення здійснюється Національною радою у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом «б» частини першої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.

Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі, зокрема, факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата або факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог.

Пунктами «а» та «б» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що телерадіоорганізація зобов`язана, зокрема, дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії, виконувати рішення Національної ради та судових органів.

Згідно з частиною першою статті 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.

Відповідно до частини шостої статті 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення.

Частинами першою та третьою статті 10 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позаплановою перевіркою ТОВ «Радіо-Авто» щодо дотримання законодавства України встановлено, що відповідач не подав заяву про переоформлення ліцензій НР № 00341-м від 09.09.2009 у зв`язку із організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.

Разом з тим, судами встановлено, що 20.04.2017 за вх. № 16/2818 відповідач надіслав до Національної ради лист, яким повідомив, що у ТОВ «Радіо-Авто» змінився кінцевий бенефіціарний власник (контролер), ним став громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що цей лист складено у довільній формі та подано на виконання статті 59 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» жодним чином не стосується процедури здійснення переоформлення ліцензії на мовлення та не звільняє ліцензіата від обов`язку, передбаченого частиною четвертою статті 35 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» подання заяви про переоформлення ліцензії разом з підтверджуючими документами.

Відповідно до даних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань щодо позивача станом на 14.11.2016 та 01.12.2016, у графі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа» зазначено: кінцевий бенефіціарний власник (контролер) засновника юридичної особи, якщо засновник юридична особа - ОСОБА_2 .

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 12.07.2017 у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань у відповідній графі вказано: кінцевий бенефіціарний власник (контролер) засновника юридичної особи, якщо засновник юридична особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Твердження скаржника, з посиланням на декларацію про довірчу власність, про те, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) змінився 13.11.2016, тому, виходячи з положень чинної на той час редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не було визначено прямого обов`язку у такому випадку подавати заяви про переоформлення ліцензій на мовлення, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. При цьому в силу приписів частини 3 вказаної статті Закону, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про подання інформації про структуру власності за 2016 рік, яке подано 28.03.2017, та відповідно до якого товариство заявляє, що у документах, що подаються, вся інформація є повною і достовірною, ґрунтується на добросовісній обробці та узагальненні всіх наявних у них вихідних даних, суб`єкт інформаційної діяльності відповідає за повноту і достовірність відомостей про структуру своєї власності. Також суди встановили, що у додатку № 4 до Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності «Відомості про зміни у структурі власності у 2016 звітному році» зазначено, що змінився кінцевий бенефіціарний власник, ним став ОСОБА_1 . У вказаному додатку у графі «Дата зміни» вказану дату не зазначено. Отже, відповідачем не надано доказів щодо дати зміни бенефіціарного власника. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до матеріалів справи, бенефіціарний власник змінився після 01.12.2016.

Так, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.11.2016 та 01.12.2016 кінцевим бенефіціарним власником (контролером) учасника юридичної особи зазначено ОСОБА_2 . Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 12.07.2017 у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) вже зазначено ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Радіо-Авто» був змінений під час дії вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», оскільки кінцевий бенефіціарний власник вважається зміненим з моменту внесення відомостей про зміну в ЄДР, тому у відповідача виник прямий обов`язок переоформлення ліцензії на мовлення та подачі відповідної заяви разом з документами, визначеними цим Законом, протягом 30 робочих днів з дня виникнення підстав для таких дій. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не було подано до Національної ради заяви за формою, встановленою рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 18.12.2013 № 2434.

Посилання відповідача на те, що судами попередніх інстанцій не враховано обставину, що відповідач повинен був подати заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за формою, яка була затверджена рішенням Національної ради від 18.12.2013 № 2434, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2014 за № 43/24820, відхиляються, оскільки вказане рішення було чинним та ним було затверджено зразок заяви про переоформлення ліцензії на мовлення.

Щодо тверджень відповідача про підміну понять, що мають визначальне значення для вирішення справи, а саме: вид притягнення до відповідальності, як звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії, передбаченого нормою пункту «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Так, пунктом «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.

Відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін.

Абзацом 5 частини четвертої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено обов`язкові додатки до ліцензії відомості про склад управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації-ліцензіата: керівника організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).

Крім того, згідно зі статтею 1 Закону України від 19.09.1991 № 1576-XII «Про господарські товариства», господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Отже, вибуття або зміна власника в цьому випадку учасника товариства, свідчить про настання певних організаційних змін в товаристві. Про це, також, свідчить системний правовий аналіз статей 27, 35 та 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Згідно з пунктами «а» і «ґ» частини третьої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.

Пунктом «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.

Правовий статус - становище того чи іншого суб`єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою; сукупність прав і обов`язків. Правовий статус суб`єктів права складається з об`єктивних, фактично існуючих елементів, виявивши та проаналізувавши які, в цілому можна пізнати явище комплексно. Усвідомивши правовий статус як цілісну систему, серед структурних елементів якої можна виділити головні, можна з`ясувати характер її взаємозв`язків з середовищем функціонування.

Поняття юридичної особи міститься у статті 80 Цивільного кодексу України, відповідно до якої під юридичною особою розуміється організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Правовий статус юридичної особи характеризується специфікою, що відрізняє останню від інших суб`єктів господарської діяльності.

Стаття 83 Цивільного кодексу України визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, які можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації (стаття 89 Цивільного кодексу України).

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, мету, а також інші відомості, встановлені законом, в тому числі інформація про кінцевого бенефіціарного власника (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Поняття організаційно-правової форми господарювання міститься у Класифікаторі організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, розробленого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 № 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики», відповідно до якого під організаційно-правовою формою господарювання розуміється форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов`язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

Отже, з огляду на викладене, організаційні зміни статусу передбачають, як зміну організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата, так і зміну відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у відповідача законодавчо передбаченого обов`язку щодо переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, тобто вищевказаними змінами кінцевого бенефіціарного власника (контролера), а у позивача права на звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.

Щодо посилання скаржника на науковий висновок Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака від 19.10.20-18 № 01-9/1-178, то він не є належним доказом у розумінні положень КАС України. При цьому, відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Національна рада, приймаючи рішення від 05.10.2017 № 1865, діяла відповідно до чинного законодавства, тому наявні підстави для задоволення позову.

Також Верховний Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіо-Авто" залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі № 821/1556/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк О.Р. Радишевська