У х в а л а
8 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 147/66/17
Провадження № 14-95цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 та Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року та
в с т а н о в и л а :
27 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 13 438, 99 грн відшкодування матеріальних збитків, 800,00 грн відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та 2 000,00 грн відшкодування витрат на правову допомогу.
Мотивував позов такими обставинами:
- відповідно до довіреності, виданої 4 лютого 2014 року (терміном до 4 лютого 2024 року), посвідченої приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Кізюн Тетяною Андріївною та зареєстрованої в реєстрі за № 91, ОСОБА_4 уповноважив позивача розпоряджатись належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 транспортним засобом марки ВАЗ (модель - 11183; рік випуску - 2007; об`єм двигуна - 1596; кузов - НОМЕР_2 ) з реєстраційним номером НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб) та наділив іншими повноваженнями щодо транспортного засобу, про що вказав у довіреності. З огляду на вказане ОСОБА_4 як власник транспортного засобу передав позивачу наведене вище свідоцтво;
- 28 січня 2014 року на вул. Леніна (нова назва - Соборна) у смт Тростянці Вінницької області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу, яким керував позивач, і автомобіля ВАЗ-2112 з реєстраційним номером НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_2 ;
- 5 березня 2014 року Тростянецький районний суд Вінницької області прийняв постанову, якою визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн;
- внаслідок ДТП був пошкоджений транспортний засіб, а вартість заподіяних матеріальних збитків становить 13 438,99 грн;
- усвідомлення того, що транспортний засіб пошкоджений, з часу ДТП пройшло більше трьох років, а він досі невідремонтований, спричинило в позивача пригнічений стан. ДТП зумовило незручності для сім`ї позивача з огляду на необхідність користування послугами таксі та незаплановане використання коштів сімейного бюджету. На утриманні позивача перебуває двоє малолітніх дітей. Вказане вважав підставами для компенсації моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.
5 липня 2017 року Тростянецький районний суд Вінницької області постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання відповідача про залучення до справи як співвідповідача МТСБУ.
18 жовтня 2017 року цей же суд ухвалив рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
- МТСБУ було позбавлене права оглянути пошкоджений транспортний засіб для встановлення розміру вартості відновлювального ремонту, як того вимагає Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), адже позивач до МТСБУ за правилами статті 35 Закону не подавав ні повідомлення, ні заяву разом з додатками, що можуть аргументувати його право на отримання страхового відшкодування згідно із Законом;
- відповідно до Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП;
- позивач мав звернутися до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування у термін до 28 січня 2015 року. В іншому випадку в МТСБУ немає підстав для виплати страхового відшкодування;
- маючи альтернативу вибору у визначенні особи, яка відшкодує заподіяну шкоду, позивач, достовірно володіючи інформацією про страхову компанію забезпеченого транспортного засобу, своїм правом на звернення у встановленому порядку саме до страхової компанії не скористався;
- позивач не є неналежним у цій справі, адже користується транспортним засобом «на підставі довіреності» і не має документа, що засвідчує його право власності на транспортний засіб;
- з позивача на користь ОСОБА_2 слід стягнути понесені останнім судові витрати у сумі 2 000,00 грн.
23 листопада 2017 року Апеляційний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу позивача задовольнивчастково: рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове - про часткове задоволення позову:
- стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача 13 438,99 грн відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП, 800,00 грн витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу, 1 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;
- у решті позовних вимог відмовив.
Мотивував рішення так:
- вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні ДТП доведена;
- згідно зі звітом № 06/02-484 від 25 березня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу в результаті його пошкодження у ДТП, складає 13 438,99 грн;
- позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом і реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу;
- хоча цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП була застрахована у встановленому законом поряду, а саме полісом № АС/5455385 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим Страховою компанією «Гарантія», однак право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. Відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні;
- потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконанням, проведеним належним чином, що відповідає висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16;
- позивач не звертався до страховика і не одержував від нього страхове відшкодування, а враховуючи, що його право як потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб, то позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 13 438,99 грн матеріального збитку, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в розмірі 800,00 грн підлягають задоволенню;
- розмір моральної шкоди слід визначити в розмірі 1 000,00 грн, який слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача;
- у матеріалах справи відсутні документально підтверджені докази, що свідчили б про понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн, а тому у стягненні з ОСОБА_2 на користь позивача цих витрат слід відмовити.
У січні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційну скаргу мотивує так:
- рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, ухвалене при неповному з`ясуванні та недоведеністю обставин, що мають значення для справи;
- у суді першої інстанції позивач стверджував, що він звертався до Страхової компанії «Гарантія», але через те, що ця компанія знаходиться у процедурі ліквідації, то страхове відшкодування виплачене не було;
- зважаючи на те, що сума страхової виплати може повністю покрити завдані збитки, то в задоволенні позовних вимог суд мав відмовити;
- у своєму рішенні апеляційний суд фактично поставив під сумнів обов`язковість страхування цивільно-правової відповідальності водіїв наземних транспортних засобів, адже за його висновками відповідальність несе винна особа, незважаючи на наявність страхового полісу.
23 лютого 2018 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.
13 березня 2020 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, якою призначила справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
27 травня 2020 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, якою передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Колегія суддів мотивує ухвалу так:
- суди встановили, що до страховика або МТСБУ позивач у встановлені строки не звертався.
- звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення такого страхового відшкодування, яка не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к).
- у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) Велика Палата Верховного Суду фактично визначила два окремих (відмінних один від одного) випадки, за яких є можливим відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Це: 1) пропуск строків, передбачених статтею 37 Законом; 2) ситуація, коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (стаття 1194 ЦК України).
- незважаючи на те, що у справі, що переглядається, потерпілий втратив право на отримання відшкодування від страховика тієї особи, яка завдала шкоди, таке право підлягає захисту в межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред`явлення позову до винуватця ДТП, який є безпосереднім заподіювачем описаної шкоди;
- при цьому обмеження, встановлені статтею 1194 ЦК України, не поширюються на зазначені правовідносини, оскільки наведена норма регламентує визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати (тобто така виплата мала бути проведена) і не встановлює будь-яких обмежень у разі, якщо у страховика не виникло обов`язку зі сплати страхової виплати;
- інше розуміння наведених норм права фактично зменшує строк існування права на вимогу до заподіювача шкоди, якщо така шкода заподіяна майну потерпілого, до одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Наведений річний строк є присічним та поважність причин його пропуску не може впливати на можливість захисту цивільного права, що істотно звужує можливість потерпілої особи захистити своє порушене право у порівнянні із захистом свого права на загальних підставах у межах трирічної позовної давності шляхом пред`явлення позову до правопорушника - завдавача шкоди;
- вибір страховика належить кожній особі, яка вирішила вступити в договірні відносини з приводу такого виду страхування, відповідно, така особа має нести всі ризики обрання неналежного, недобросовісного або ненадійного контрагента. З іншого боку, нездійснення потерпілою особою всупереч своїм власним інтересам обов`язку звернутися до страховика із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року (з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) жодною нормою чинного законодавства не визнано як підстава припинення права вимоги до завдавача шкоди і обов`язку такої особи відшкодувати завдану нею шкоду;
- наявне різне по суті застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18):
у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 447/819/16-ц потерпіла особа у межах строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону до страховика не зверталася, однак суд із посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця ДТП на користь потерпілого відшкодування шкоди. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів про стягнення відшкодування шкоди з особи, яка її заподіяла, зазначив, що позивач повинен був вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії, а у разі її ліквідації - від МТСБУ. У разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, для страхової виплати, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України). Залучивши страховика цивільно-правової відповідальності відповідача до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд першої інстанції не врахував, що за наявності вини у дорожньо-транспортній пригоді страхувальника саме страхова компанія, а в разі її ліквідації МТСБУ, зобов`язана відшкодувати завдану шкоду у межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд не обговорив питання можливої відповідальності МТСБУ, не надав оцінки доводам відповідача, викладеним у запереченнях на позов та не спростував їх, ухвалив рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)), що також є порушенням норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
- у постанові колегії суддів Першої судової палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 369/3461/17 за викладеними у рішенні обставинами потерпіла особа в межах строків, установлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, до страховика не зверталася, однак суд з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця ДТП на користь потерпілого відшкодування шкоди;
- у постанові колегії суддів Другої судової палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 730/125/16-ц за викладеними в рішенні обставинами потерпіла особа в межах строків, установлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, до страховика не зверталася, однак суд, установивши, що особа, винна у дорожньо-транспортній пригоді, повідомила свого страховика про неї (з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)), дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця дорожньо-транспортної пригоди на користь потерпілого відшкодування шкоди. У наведеній справі дорожньо-транспортна пригода сталася 3 травня 2014 року, а з позовом особа звернулася до особи, яка завдала шкоду, у лютому 2016 року. Суд касаційної інстанції зазначив, що у травні 2014 року відповідач повідомив свою страхову компанію про дорожньо-транспортну пригоду, отже, обов`язок з відшкодування шкоди в межах ліміту страхового відшкодування покладається на його страховика;
- у зазначених справах за фактичними обставинами потерпілі особи на момент звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди винуватцем дорожньо-транспортної пригоди пропустили встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону що, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), було підставою для відшкодування шкоди особою, винною у дорожньо-транспортній пригоді. Однак, незважаючи на зазначені фактичні обставини, суд касаційної інстанції скасовував рішення судів попередніх інстанцій про стягнення відшкодування з особи, винної у дорожньо-транспортній приноді;
- водночас відповідно до положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону для вирішення питання, чи виник у страховика обов`язок зі сплати страхового відшкодування, та для правильного застосування висновку Великої Палати Верховного Суду правове значення має факт звернення потерпілої особи до страховика, а не особи, яка завдала шкоди. При цьому за викладеними в рішенні обставинами потерпіла особа в межах строків, установлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, до страховика не зверталася й не набула права на відшкодування шкоди шляхом отримання страхової виплати;
- з урахуванням наведених мотивів та обґрунтувань Верховний Суд вважає, що є всі підстави для уточнення правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18);
- наявність різного по суті застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), свідчить про неузгоджену практику його застосування в ситуації, коли потерпіла особа, пропустивши встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону, звертається до суду за захистом свого права на відшкодування шкоди безпосередньо до особи, яка завдала таку шкоду;
- не заперечуючи того, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, сплачує страхові платежі й ще зберігається право вимоги до страховика порушника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, Верховний Суд вважає, що в ситуації, коли потерпілий втратив право на отримання відшкодування шкоди від страховика порушника, необхідно керуватися тим, що таке відшкодування є можливим на загальних підставах за рахунок винної особи за принципом генерального делікту;
- у правозастосовній практиці досить часто виникають ситуації, коли встановлення винуватця дорожньо-транспортної пригоди триває довше за один рік, а тому сплив такого строку призводить до втрати потерпілим права вимоги про відшкодування завданої йому шкоди до страховика особи, винної в завданні такої шкоди. Отже, тлумачення наведених норм права таким чином, що сплив річного строку з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди призводить також й до втрати вимоги до заподіювача шкоди, позбавлятиме потерпілу особу взагалі можливості відшкодувати завдану їй шкоду будь-якою особою.
Перевіривши підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання звертає увагу на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.
З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Колегія суддів в ухвалі від 27 травня 2020 року навела приклади, на її думку, різного застосування судом касаційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), а також мотивувала, що у зв`язку з неоднаковим його розумінням аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Окрім того, колегія суддів обґрунтувала ознаки наявності якісного критерію виключної правової проблеми в цій справі, зокрема, вказала на необхідність вирішення того, чи втрачає потерпілий право на отримання захисту в межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди до винуватця дорожньо-транспортної пригоди у разі, якщо ним втрачено право на отримання відшкодування від страховика/МТСБУ винної у дорожньо-транспортній пригоді особи з підстав пропуску строків, передбачених статтею 37 Закону.
Оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтувала наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практик, і з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування юридичних норм, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 25 серпня 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська
