ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 812/792/17

адміністративне провадження № К/9901/22825/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Шишова О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №812/792/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Луганській області

про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Гайдара А.В., суддів Василенко Л.А., Ханової Р.Ф.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 7 листопада 2015 року до 20 січня 2016 року в сумі: 17372,72 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 7 листопада 2015 року до 20 січня 2016 року в сумі: 17372,72 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 7 листопада 2015 року до 20 січня 2016 року в сумі: 17372,72 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року Головне управління Національної поліції в Луганській області (надалі також - «ГУ НП в Луганській області) оскаржило його в апеляційному порядку.

Донецький апеляційний адміністративний ухвалою від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу скаржника задовольнив частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасував і постановив ухвалу, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції залишив без розгляду.

В цій ухвалі суд зазначив, що 8 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про захист, на його думку, порушених прав з 7 листопада 2015 року до 20 січня 2016 року і зобов`язання провести нарахування і виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Як при поданні позову, так і при розгляді справи в суді першої інстанції, позивач не звертався до суду першої інстанції з заявою про поновлення строку звернення до суду, причини поважності пропуску строку не зазначав, суд першої інстанції як на стадії відкриття провадження у цій справі, так і під час судового розгляду справи це питання не вирішив.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач взагалі не обґрунтував поважність причини пропуску строку звернення до суду за захистом свого права, хоча про порушення свого права на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції позивач дізнався з моменту ознайомлення з грошовим атестатом, а саме 16 червня 2016 року. Однак ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 8 червня 2017 року, тобто поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач, звертаючись з позовною заявою, пропустив строк звернення до суду без поважних причин, не заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, а суд першої інстанції при розгляді справи по суті це питання не вирішив. Тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, а позов залишив без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року залишити в силі.

Зокрема, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки в цьому випадку належить застосовувати положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») і позивач не обмежений строком звернення до суду із заявленими вимогами.

ГУ НП в Луганській області подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року залишити без змін. Зазначив, що, на його думку, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції не входить до складу грошового забезпечення, яке отримував позивач під час проходження служби в поліції, а є окремою державною соціальною підтримкою, тому позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом, оскільки позовні вимоги пов`язані з проходженням і звільненням з публічної служби.

Ознайомившись із доводами скаржника і відповідача, Верховний Суд вважає необхідним частково задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

ІІ. МОТИВИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, третьої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положеннями статті 100 КАС України визначено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про порушення свого права на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції позивач дізнався з моменту ознайомлення з грошовим атестатом, а саме 16 червня 2016 року, однак звернувся до суду з адміністративним позовом лише 8 червня 2017 року.

Частинами першою, сьомою статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 3 і статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) і одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, винагорода за участь у антитерористичній операції, яка має виплачуватись за весь період участі в її проведенні, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 №1294, і є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати і відповідно, є її складовою.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного Суду України поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналіз частини третьої статті 99 КАС України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов`язаних з публічною службою:

1) прийняття на публічну службу;

2) проходження публічної служби;

3) звільнення з публічної служби.

У цій справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

Частиною третьою статті 99 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби, в даному випадку - служби в органах Національної поліції, має широкий характер і включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Зазначене свідчить про те, що в цих спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №812/1255/17.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність законодавчо визначених обмежень стосовно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, щодо питання стягнення винагороди за її проходження. Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції без обмеження будь-яким строком.

За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отож, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №812/792/17 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції - Першого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

О.О. Шишов,

Судді Верховного Суду