ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 року м. Київ № 640/7755/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про зобов`язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якій просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 17.12.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 згідно пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Звернувшись до відповідача з необхідними документам для призначенням пенсії, їй було протиправно відмовлено у призначені пенсії, оскільки до спеціального стажу не враховано періоди роботи, що мають враховуватися. Позивач вважає протиправною таку відмову та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи передбаченого списком №1, а тому підстави для призначення пільгової пенсії відсутні. Також зазначає, що надана позивачем довідка для підтвердження наявного пільгового стажу видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, а тому підстави для зарахування зазначеного в ній пільгового стажу за списком №1 відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 15.02.2001 року Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області, є громадянином України, має ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою від 01.11.2018 року № 3303 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до актів огляду МСЕК серії ААА№443224 від 24.03.2011, серії ААБ №264354 від 29.03.2012, серії ААБ №399084 від 01.04.2014 року ОСОБА_1 з 22.03.2011 року по 01.05.2017 року був визнаний інвалідом другої групи, причина інвалідності трудове каліцтво. Трудове каліцтво також підтверджується актом №29 від 27.11.2010 року про нещасний випадок, пов`язаний на виробництві.

ОСОБА_1 17.12.2018 року звернувся Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 14.01.2019 №7414/03 ГУ ПФУ у м. Києві позивачу було відмовлено в призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1. В обґрунтування зазначено, що у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування. Оскільки за даними персоніфікованого обліку наявний пільговий стаж становить 4 роки 6 місяців 2 дні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відсутні.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення позивача до відповідача) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV).

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Аналогічні норми закріплені також в ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Наведені правила є основною для вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Список № 1).

Розділ І Списку № 1 визначає гірничі роботи, як видобування корисних копалин. Геологорозвідувальні роботи. Будівництво, реконструкція, технічне переозброєння і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд.

Підрозділ 1 розділу І списку № 1 визначає, що підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень включають працівників: зайнятих повний робочий день на підземних роботах; які обслуговують працівників, зайнятих на підземних роботах (медперсонал підземних пунктів охорони здоровя, працівники підземного телефонного звязку тощо).

При цьому, постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956, якою затверджено списки виробництв, цехів, професій та посад, які дають право на пенсію на пільгових умовах, затверджено список № 1 производств, цехов, профессий и должностей на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах № 1173, відповідно до пункту 1 "Подземные работы" розділу 1 "Горные работы" віднесено: "все рабочие, инженерно-технические работники и служащие, занятые полный рабочий день на подземных работах по добыче угля, руды, сланца, нефти, озокерита, газа, графита, асбеста, соли, слюды и других рудных и нерудных ископаемых, в геологоразведке, на дренажных шахтах, на строительстве шахт, рудников и других подземных сооружений, а также все работники, занятые полный рабочий день под землей на обслуживании указанных выше рабочих и служащих (медперсонал подземных (здравпунктов, работники подземной телефонной связи и т. д.)".

В той же час, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому, згідно з п. 20 вказаного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд зазначає, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є: наявність у особи одночасно наступних умов: вік 50 років, стаж роботи у чоловіків не менше 22 років, з яких не менше 10 років зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці та за наявності результатів атестації робочих місць.

Поряд з цим, суд вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Натомість уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників подаються лише за умови, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на що, станом на момент подання заяви про призначення пенсії позивач мав вік - 50 років.

Також, зважаючи на те, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, суд, досліджуючи наявні в ній записи, виходить з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивача в ній містяться такі записи:

з 06.08.1986 по 20.10.1986 - прийнятий в Шахту «ЗАРЯ» учнем слюсаря чергового з ремонту обладнання поверхні;

з 30.10.1986 по 20.12.1988 - служба в радянській армії;

з 23.01.1989 - прийнятий в Шахту «ЗАРЯ» учнем електрослюсаря підземного;

з 01.09.1988 по 30.06.1989 навчання в середньому професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне по професії електрослюсар підземний;

з 03.07.1989 - переведений на посаду електрослюсаря підземного 4 розряду;

з 24.02.1998 - переведений електрослюсарем підземним 5 розряду;

з 16.04.1999 - переведений гірником очисного забою 5 розряду;

з 26.09.1999 - звільнений з Шахти «ЗАРЯ» за власним бажанням;

з 12.04.2001 - ШСП «Укруглестрой» прийнятий гірником підземним з повним робочим днем в шахті;

з 01.11.2001 - звільнений з ШСП «Укруглестрой» за власним бажанням

з 28.11.2001 - Шахта «ЗАРЯ» прийнятий гірником очисного забою 5 розряду;

з 08.07.2002 - звільнений з Шахти «ЗАРЯ» за власним бажанням;

з 17.09.2008 - Відокремлений підрозділ Шахта «ЗОРЯ» ДП «Сніжнеатрацит» прийнятий гірником очисного забою 5 розряду;

з 17.06.2011 - переведений гірником поверхні 2 розряду;

з 11.07.2011 - переведений охоронником об`єкту;

з 19.11.2014 - звільнений з Відокремлений підрозділ Шахта «ЗОРЯ» ДП «Сніжнеатрацит» за власним бажанням.

Таким чином, відповідно до трудової книжки позивача його пільговий стаж за списком №1 становить 13 років 7 місяців.

Також на підтвердження наявного пільгового стажу позивачем було надано уточнюючу довідку №01-19-27/3084 від 06.12.2018 видану Підрозділом Шахти «ЗАРЯ» ДП «Торезантрацит» відповідно до якої підтверджено пільговий стаж позивача за списком №1 у періоди роботи з 03.07.1989-15.04.1999, 16.04.1999-26.09.1999, 28.11.2001-08.07.2002, 17.09.2008-16.06.2011.

Разом з тим, як вже було зазначено судом, листом від 14.01.2019 № 7414/03 позивачу відмовлено у призначені пільгової пенсії, посилаючись на те, що у позивача відсутній пільговий стаж, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за віком за списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зокрема, звернута увага на відсутність додаткових підтверджуючих довідок підприємств та не було взято до уваги вищевказану довідку, оскільки уточнююча довідка видана підприємством, яке знаходиться на окупованій території, а тому відомості зазначені у них є недійсними,

Щодо вказаного твердження відповідача, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, м. Сніжне та м. Торез Донецької області відносяться до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Згідно інформації з офіційного сайту Міністерства юстиції України ДП «Торезантрацит» та ДП «Сніжнеантрацит» створені та зареєстровані у порядку передбаченому законодавством України. Доказів перереєстрації цих підприємств на окупованій території України відповідачем суду не надано.

Отже, позивачем вчинено усі дії та подано усі документи, необхідні для призначення пенсії.

Те, що Головне управління Пенсійного фонду України ум. Києві через проведення АТО позбавлене можливості провести перевірку відповідності запису довідки первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 11 грудня 2018 у справі №360/1628/17, від 17 липня 2019 року у справі №302/757/17-а.

Крім того, періоди та характер роботи позивача, зазначений у довідкі ДП «Торезантрацит» кореспондується із записами в трудовій книжці позивача.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у період з 03.07.1989 по 16.06.2011 роки за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду (13 років 7 місяців) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Щодо зарахування періоду перебування на пенсії по інвалідності у зв`язку із трудовим каліцтвом з 22.03.2011 по 01.05.2017 до пільгового стажу роботи за Списком №1, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, згідно з ч. 5 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах (статті 13 і 14).

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Період перебування позивача на інвалідності у зв`язку із нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням підтверджено виписками з акту огляду медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зарахування часу перебування позивача на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до страхового стажу та до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, час перебування позивача на інвалідності у зв`язку із трудовим каліцтвом з 22.03.2011 по 01.05.2017, що становить 6 років 1 місяць 9 днів підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи за Списком №1.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №1 не врахував всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та як наслідок прийняв необґрунтоване рішення про відмову у призначення пенсії на пільгових умовах, таким чином, останній діяв не у спосіб передбачений нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України протиправності рішень відповідача при відмові позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Між тим, суд вважає за необхідне, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №7414/03 від 14.01.2019 року по відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , оскільки судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідачем вчинені саме протиправні дії щодо відмови у призначенні пенсії позивачу.

Разом з тим, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України"" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 17.12.2018, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанцій від 25.04.2019 року №0.0.1337419271.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити повністю та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №7414/03 від 14.01.2019 року по відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 17.12.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко