open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

1/915

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року м. Київ № 640/7479/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у Чернігівській областіпровизнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою про визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі - відповідач/ГУ ДФС у Чернігівській області) вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та №Ф-3937-53-У від 14.05.2019 р. (надалі - Вимоги №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р.).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 ) фактично припинено у 2010 р., а тому у зв`язку із неподанням податкової та фінансової звітності більше одного року позивач з 2010 р. не був платником єдиного внеску у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що свідчить про відсутність обов`язку його сплати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому суд ухвалив за правилами, передбаченими ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), допустити заміну відповідача у справі №640/7479/20 - Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області (надалі - ГУ ДПС у Чернігівській області).

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржувані Вимоги №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р. сформовані контролюючим органом правомірно, оскільки станом на 14.05.2019 р. позивачем не було припинено підприємницьку діяльність та за даними інтегрованої картки не була сплачена заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017 р., І - ІV квартали 2018 р. та І квартал 2019 р. на загальну суму 21 030,90 грн.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1 у відповідь на адвокатський запит отримав разом із супровідним листом Деснянського відділу ДВС у м. Чернігові Південно-східного управління Міністерства юстиції України №58992506/28353 від 05.02.2020 р. копії Вимог №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р. на загальну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн., з огляду на які судом встановлено, що ГУ ДФС у Чернігівській області повідомляє та вимагає згідно зі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема: у Вимозі від 09.11.2018 р. сплатити суму недоїмки, яка станом на 31.10.2018 р. становить 15 819,54 грн.; у Вимозі від 14.05.2019 р. сплатити суму недоїмки, яка станом на 30.04.2019 р. становить 5 211,36 грн.

Не погоджуючись із вказаними Вимогами, ОСОБА_1 подав до ДПС України скаргу за вих. №04/02/1/1 від 04.02.2020 р., за результатом розгляду якої ДПС України прийняте рішення №8671/6/99-00-08-06-01-06 від 06.03.2020 р. «Про розгляд скарги», де зазначено про те, що оскаржувані Вимоги №3937-53-У сформовані контролюючим орагном для передачі до Державної виконавчої служби як узгоджені, а тому не можуть бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

За таких умов, вважаючи, що відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 під час нарахування єдиного внеску та формування Вимог №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р., позивач оскаржив їх у судовому порядку.

При цьому, аргументуючи свою позицію щодо наявності підстав для задоволення позову, позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 2010 р. не був платником єдиного внеску у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що свідчить про відсутність обов`язку його сплати.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача, який всупереч покладеного на нього пп.20.1.37 п.20.1 ст.20 та п.67.2 ст.67 Податкового кодексу України обов`язку у 2013 р. не звернувся до суду стосовно припинення державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із неподанням ним до контролюючих органів податкових декларацій та звітності більше одного року.

Між іншим, враховуючи відсутність в органах ДПС поданої ФОП ОСОБА_1 звітності та/або інших документів щодо доходу від здійснення підприємницької діяльності, відповідач мав право донарахувати суму єдиного внеску виключно за результатами проведеної документальної перевірки, проте сума єдиного внеску у розмірі 21 030,90 була автоматично донарахована контролюючим органом на підставі лише даних інформаційної системи органів ДПС. До того ж при донарахуванні суми недоїмки ГУ ДФС у Чернігівській області не було встановлено бази нарахування єдиного внеску.

Поряд із цим позивач вважає, що відповідачем не дотримано порядку та строків формування вимог, оскільки оскаржуваними Вимогами №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та 14.05.2019 р. здійснено донарахування ОСОБА_1 недоїмки за 2017 р. та І-ІІІ квартали 2018 р., за ІV квартал 2018 р. та за І квартал 2019 р., тимчасом як до 09.11.2018 р. жодної вимоги про сплату недоїмки контролюючим органом не формувалось та не надсилалось. Власне, за період з 01.01.2017 р. по 09.11.2018 р. відповідач мав послідовно сформувати та направити позивачу 3 вимоги, а саме: першу вимогу за 2017 р. - у березні 2018 р.; другу вимогу за І квартал 2018 р. - у травні 2018 р.; третю вимогу за ІІ квартал 2018 р. - у серпні 2018 р. Отже, за висновком позивача, в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо неприйняття протягом тривалого часу після внесення з 01.01.2017 р. змін у законодавство вимог про сплату боргу (недоїмки) та недотримання строків їх прийняття позбавили ОСОБА_1 передбачити негативні наслідки та призвели до покладання на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Разом із тим відповідно до доводів ГУ ДПС у Чернігівській області, викладених у відзиві, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (надалі - Єдиний державний реєстр) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. При цьому підставою для зняття з обліку ФОП як платника податків у контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням, тобто дата зняття з обліку ФОП відповідає даті отримання з Єдиного державного реєстру відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Також відповідач у своєму відзиві вказує на те, що станом на 14.05.2019 р. підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 не була припинена, на підтвердження чого додав витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006604607 від 05.05.2020 р., у той час як в інтегрованій картці платника обліковується заборгованість у розмірі 21 030,90 грн., зокрема нарахування: за 2017 р. - на суму 8 448,00 грн. (704,00 грн.*12 міс.); за І-ІV квартали 2018 р. - на суму 9 828,18 грн. (819,06 грн.*12 міс.); за І квартал 2019 р. - на суму 2 754,18 грн. (918,06 грн.*3 міс.).

Згідно із цим, оскільки вимога про сплату недоїмки формується безпосередньо на підставі інтегрованих карток платників єдиного внеску, контролюючим органом були правомірно сформовані та направлені позивачу Вимоги №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. на суму 15 819,54 грн. та від 14.05.2019 р. на суму 5 211,36 грн.

У той же час, посилаючись на ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідач вказує про незастосування строку давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, адже наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату недоїмки, без проведення будь-яких додаткових перевірок.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №2464).

Відповідно до п.2 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Між іншим, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).

За вимогами ч.1 та п.2 ч.2 ст.55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Крім того, відповідно до ч.1 та ч.6 ст.128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 цього Кодексу.

При цьому у ч.1 ст.58 та ст.59 ГК України викладено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб`єкта господарювання.

Разом із тим з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») від 15.05.2003 №755-IV (надалі - Закон №755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Згідно із ч.1 ст.4 Закону №755 (у редакції, чинній на дату внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Між тим у п.4 ч.1 ст.1 Закону №755 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Частиною 8 ст.4 Закону №755 передбачається, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

При цьому для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів, зокрема, заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням (п.1 ч.1 ст.18 Закону №755).

Поряд із цим за вимогами ч.1 ст.7 Закону №755 Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.13 Закону №755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Також відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Таким чином, суд погоджується із твердженнями відповідача, що державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах державної податкової служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із даними витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006604607 від 05.05.2020 р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований 12.01.2008 р. Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради як фізична особа-підприємець, з 12.01.2008 р. перебував на обліку як платник єдиного внеску. Між тим суд звертає увагу, що запис №20640060002018788 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено в Єдиний державний реєстр лише 09.12.2019 р. безпосередньо за рішенням такої особи, що також не спростовується сторонами.

За такої умови, у період з 12.01.2008 р. по 09.12.2019 р. ОСОБА_1 перебував у статусі підприємця та був платником єдиного внеску у відповідності до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, що свідчить про хибність доводів позивача щодо фактичного припинення ним підприємницької діяльності у 2010 р.

Крім того, суд не вважає доцільним надавати правову оцінку посиланням позивача на бездіяльність відповідача, який всупереч покладеного на нього пп.20.1.37 п.20.1 ст.20 та п.67.2 ст.67 Податкового кодексу України обов`язку не звернувся у 2013 р. до суду стосовно припинення державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із неподанням ним до контролюючих органів податкових декларацій та звітності з єдиного внеску більше одного року, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, які підтверджують/спростовують позовні вимоги про визнання протиправними та скасування Вимог №Ф-3937-53-У, а не припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а тому судом до уваги також не беруться.

Разом із тим права та обов`язки платника єдиного внеску визначені ст.6 Закону №2464, у п.1, п.2, п.4 та п.12 ч.2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема (але не виключно):

своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;

подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;

виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено факт відсутності у Єдиному державному реєстрі станом на 14.05.2019 р. запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , останній як платник єдиного внеску був зобов`язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк.

Між тим позивач у позовній заяві посилається на абз.3 ч.4 ст.5 Закону №2464, згідно із яким обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абз.4, 6 та 7 п.1, п.4 (крім фізичних осіб - підприємців), п.5 та п.51 ч.1 ст.4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності, а тому вважає, що обставина нездійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з 2010 р. свідчить про відсутність обов`язку сплачувати єдиний внесок. Проте суд не приймає до уваги такі доводи позивача, адже встановлені у ст.6 Закону №2464 обов`язки поширюються на платників, зазначених у п.1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст.4 цього Закону (ч.3 ст.6 Закону №2464), тобто на фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи здійснювалась ними підприємницька діяльність.

Поряд із цим Законом України від 06.12.2016 р. №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено ряд змін до Закону №2464, що діють з 01.01.2017 р., зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, враховуючи внесені зміни, відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:

ь для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

ь для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в ч.1 та ч.2 цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч.5 ст.7 Закону №2464).

Тобто, з 01.01.2017 р. фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, у той час як фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. Згідно із цим ст.7 Закону №2464 покладає обов`язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця, а не на контролюючий орган. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом із тим у відповідності до п.4 та п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464 максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок, а мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За результатами аналізу викладених вище норм можна дійти висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Тобто, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Між тим за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

При цьому метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання свідчить, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. №К/9901/28514/19 (справа №440/2149/19), де зазначено, що шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання позивача на нездійснення підприємницької діяльності з 2010 р. як на самостійну підставу звільнення його від обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок, адже у зв`язку із зазначеними вище змінами у національному законодавстві ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2017 р. до 09.12.2019 р. (дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою) був зобов`язаний визначати базу нарахування єдиного внеску, але не більше встановленої Законом №2464 максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, та сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного нездійснення ним підприємливої діяльності та/або неотримання доходу від такої діяльності.

Між іншим, розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачено ст.8 Закону №2464, у ч.5 якої вказано, що єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 р. - 3200 грн, з 1 січня 2018 р. - 3723 грн., з 1 січня 2019 р. - 4173 гривні.

Поряд із цим, згідно із ч.2 та ч.3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За вимогами ч.8 ст.9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, суд вважає за належне вказати, що враховуючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 р. №2148-VIII, з 01.01.2018 р. всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільнених ч.4 ст. Закону №2464, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464).

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.4 і п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст.8 Закону №2464).

При цьому слід також вказати, що відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464 особи, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе у 2017-2018 рр. та І кварталі 2019 р. мали лише фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком або інвалідами, за умови отримання ними відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги, інших підстав для звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено. Між тим, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів того, що позивач відносився у вказаний період до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464, суд погоджується із висновком контролюючого органу про невиконання ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2017 р. обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску.

Водночас згідно із ч.ч.2-4 ст.25 Закону №2464, яка передбачає заходи впливу та стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Поряд із цим процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (надалі - Інструкція №449).

Відповідно до пп.3 п.1 та п.2 розділу ІІ Інструкції №449 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платники єдиного внеску, зазначені в пп.3-6 п.1 цього розділу, є для себе одночасно страхувальниками і застрахованими особами.

Розділом VI Інструкції №449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення

За вимогами п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Нарешті, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464).

Між іншим, згідно із п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

~ дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

~ платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

~ платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Таким чином, викладені вище норми Інструкції №449 свідчать про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність, що, у свою чергу, свідчить про помилковість доводів позивача щодо неправомірного формування відповідачем оскаржуваних Вимог №Ф-3937-53-У лише на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів без проведення будь-яких перевірок.

Поряд із цим, у п.4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога). В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

ь платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

ь вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до п.5 розділу VI Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності), зокрема:

ь вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

ь надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

Притому, за вимогами п.7 розділу VI Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:

~ позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;

~ позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що у разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов`язковою до виконання. орган доходів і зборів.

Так, з огляду на наявні у матеріалах справи документи судом встановлено, що у зв`язку з невиконанням суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 вимог ст.6 Закону №2464 щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі ст.25 Закону №2464 сформувало та надіслало на адресу позивача Вимоги №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р. на загальну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 р. у розмірі 21 030,90 грн. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що загальна сума недоїмки розрахована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зокрема:

~ за 2017 р. на загальну суму 8 448,00 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати 3 200,00 грн. (22% з якої становить 704,00 грн.*12 місяців = 8 448,00 грн.);

~ за І-ІV квартали 2018 р. на загальну суму 9 828,18 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати 3 723,00 грн. (22% з якої становить 819,06 грн.*12 місяців = 9 828,18 грн.);

~ за І квартал 2019 р. на загальну суму 2 754,18 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати 4 173,00 грн. (22% з якої становить 918,06 грн.*3 міс.= 2 754,18 грн.).

Між тим Вимога №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. сформована на суму заборгованості станом на 31.10.2018 р. у розмірі 15 819,54 грн., яка нарахована за 2017 р. та за І-ІІІ квартал 2018 р., у той час як Вимога №Ф-3937-53-У від 14.05.2019 р. сформована на суму заборгованості станом на 30.04.2019 р. у розмірі 5 211,36 грн.- за ІV квартал 2018 р. та за І квартал 2019 р., загальна сума недоїмки складає (15 819,54+5 211,36) 21 030,90 грн., що також не спростовується позивачем.

За таких обставин суд погоджується із твердженнями відповідача про підтвердження факту наявності у позивача як фізичної особи-підприємця недоїмки зі сплати єдиного внеску та наявності у контролюючого органу підстав для формування та надсилання ФОП ОСОБА_1 оскаржуваних Вимог №Ф-3937-53-У.

До того ж судом встановлено, що відповідач сформував Вимогу №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. на суму недоїмки 15 819,54 грн. за 2017 р. та І-ІІІ квартали 2018 р., яка була направлена позивачу на зазначену в Єдиному державному реєстрі адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , рекомендованим поштовим відправленням № НОМЕР_2 , однак була повернута із відміткою від 27.12.2018 р. «за закінченням встановленого строку зберігання», а тому вказана у цій Вимозі сума заборгованості вважається узгодженою з 08.01.2019 р., що стало підставою для її надсилання в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби.

При цьому у зв`язку із зростанням протягом наступного базового звітного періоду суми боргу відповідачем правомірно була сформована Вимога №Ф-3937-53-У від 14.05.2019 р. на суму зростання боргу у розмірі 5 211,36 грн. за ІV квартал 2018 р. та І квартал 2019 р., яка також направлялась позивачу на зазначену вище адресу рекомендованим поштовим відправленням №1400045068813, проте була повернута із відміткою від 26.08.2019 р. «за закінченням встановленого строку зберігання», а тому вважається врученою ОСОБА_1 , а вказана у цій Вимозі сума заборгованості - узгодженою з 19.08.2019 р.

Між тим суд приймає до уваги посилання позивача на порушення відповідачем строків формування вимог та ненадіслання ним першої вимоги ще у березні 2018 р., адже заборгованість у позивача за 2017 р. виникла з 10.02.2018 р. (дата, до якої ФОП-платники єдиного внеску, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані були сплачувати єдиний внесок нарахований до внесення з 01.01.2018 р. змін Законом від 03.10.2017 р. №2148-VIII), тимчасом як суд також акцентує увагу на тому, що у відповідності до ч.16 ст.25 Закону №2464 та п.13 розділу VІІ Інструкції №449 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Тобто, вказана норма фактично не обмежує відповідача у строках для нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки.

Більше того, обставина ненадіслання контролюючим органом вимоги ще в березні 2018 р. не позбавляє позивача у відповідності до ч.8 ст.9 Закону №2464 обов`язку сплачувати єдиний внесок, самостійно нарахований за 2017 р., до 10.02.2018 р., як і не звільняє від обов`язку самостійно нарахувати єдиний внесок за І-ІІІ квартали 2018 р. та сплатити його до 20.10.2018 р., а тому такі посилання позивача не можуть бути окремою підставою для визнання неправомірними та скасування оскаржуваних Вимог №Ф-3937-53-У.

Враховуючи встановлені обставини порушення позивачем вимог Закону №2464 щодо своєчасного ненарахування та несплати позивачем сум єдиного внеску за 2017 р., І-ІV квартали 2018 р. та за І квартал 2019 р., а також факт припинення ним підприємницької діяльності лише 09.12.2019 р. за власним рішенням, суд приходить до висновку про правомірність нарахування відповідачем загальної суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. та формування згідно із цим Вимог №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р., а тому суд не вбачає підстав для їх скасування.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність формування та надсилання ним Вимог №Ф-3937-53-У від 09.11.2018 р. та від 14.05.2019 р.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно із цим, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Джерело: ЄДРСР 90027987
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку