ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року м. Київ № 640/17404/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного Фонду України в м.Києві про зобов`язання вчинити дії,

Прийняв до уваги наступне :

На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позовна заява ОСОБА_1 в якому просить :

Визнати неправомірні дії Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-УІІІ з 17.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи, що у нього є необхідний стаж для переведення на пенсію державного службовця, позивач 17.07.2019 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою щодо переходу на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідач рішенням №185595/03 від 19.08.2019відмовив позивачу у переведенні її з пенсії за віком на пенсію державного службовця. Вважаючи таку відмову безпідставною та протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 10.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, наполягає на правомірності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду м.Києві та вказує на безпідставність адміністративного позову. Відповідач посилаючись на правомірність відмови зазначає, що оскільки позивачка не надала доказів належності її посади до відповідної категорії державних службовців, які визначені ст. 25 Законом України «Про державну службу» 1993 року. Крім того, відповідач вважає, що періоди роботи посадових осіб в митних органах були присвоєні персональні чи спеціальні звання, а не відповідні ранги, тому не можуть зараховуватись до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Таким чином, за твердженням відповідача, у позивача відсутні підстави переведення її з пенсії за віком на пенсію державного службовця.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з наказом Житомирської митниці ДФС від 02.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Житомирської митниці.

17.07.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із відповідною заявою щодо переходу на інший вид пенсії відповідно до Закону № 889-VIII.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, відповідачем листом від 19.08.2019 № 185595/03 відмовив у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця.

Відмова мотивована тим, що згідно поданих документів встановлено, що права на призначення пенсії за віком, як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач не має, оскільки працював в Державній митній службі, де позивачу було присвоєно спеціальне звання, а не ранг та займані посади не відносяться до посад віднесених до відповідних категорій посад державної служби передбачених Законом України «Про державну 6пужбу», у зв`язку з чим відмовлено у призначенні даного виду пенсії.

Не погодившись з вищезазначеною відмовою ОСОБА_1 , звернувся з даним позовом до суду з даним позовом для захисту, порушених на його думку, прав.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто, припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист - є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон 1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до Закону № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 року «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) - на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон №889-VIII).

Згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII - для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 25 Закону №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як слідує з довідки Житомирської митниці ДФС від 11.09.2019 № 1069/8/06-70-04 загальний стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 02.03.2015 складає 31 рік 02 місяці 18 днів, у тому числі :

13.05.1976 - 11.0.51978 - служба в Збройних Силах;

10.10.1983-21.05.1984 - стажер прокуратури Залізничного району Прокуратури міста Києва;

22.05.1984-07.10.1984 - стажер прокуратури Радянського району Прокуратури міста Києва;

08.10.1984 - 05.11.1986 - помічник прокурора Радянського району Прокуратури міста Києва;

06.11.1986-05.11.1987 - слідчий прокуратури Радянського району Прокуратури міста Києва;

06.11.1987- 18.07.1989 - прокурор слідчого управління Прокуратури міста Києва;

19.07.1989-21.05.1990 - інструктор організаційного відділу Печерського райкому Компартії України;

04.03.1992- 11.04.1993 - провідний інспектор відділу організації дізнання управління по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил Державного митного комітету України;

12.04.1993-01.09.1995 - головний інспектор відділу організації дізнання управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державного митного комітету України;

01.09.1995-30.08.1996 - слухач Української Академії державного управління при Президентові України;

01.10.1996-31.12.1996 - головний інспектор відділу митної варти управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державного митного комітету України;

03.01.1997-23.06.1997 - головний інспектор відділу організації дізнання управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Державної митної служби України;

24.06.1997- 31.10.2000 - заступник начальника управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил - начальник організаційно-аналітичного відділу Державної митної служби України;

01.11.2000- 19.02.2001 - начальник Оперативної митниці Державної митної служби України;

20.02.2001 - 21.02.2002 - начальник Управління власної безпеки та контролю Державної митної служби України;

22.02.2002 - 24.02.2004 - начальник Оперативної митниці;

05.05.2004 - 03.08.2004 - провідний спеціаліст організаційно-контрольного відділу апарату організаційного забезпечення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України;

04.08.2004-21.10.2005 - служба в Державній податковій адміністрації;

24.10.2005- 11.10.2006 - начальник Північної регіональної митниці;

12.10.2006 -30.10.2006 - в.о. начальника Центральної регіональної митниці;

01.11.2006- 13.05.2008 - начальник Центральної регіональної митниці;

02.06.2008- 17.06.2008 - головний спеціаліст відділу інспектування роботи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

18.06.2008-09.04.2010 - заступник начальника Головного управління юстиції у м. Києві - начальник відділу державної виконавчої служби;

12.04.2010-08.07.2010 - заступник Голови Державної митної служби України;

12.07.2010-07.10.2010 - заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці;

08.10.2010-06.06.2013 - заступник начальника Житомирської митниці;

07.06.2013-02.03.2015 - заступник начальника Житомирської митниці Міндоходів.

Указом Президента України від 21.08.2006 № 713/2006 «Про присвоєння спеціальних звань» ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби 3 рангу.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 № 1245-о «Про призначення» ОСОБА_1 підтверджено 7 ранг державного службовця.

Відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 р. N 3723-ХІІ «Про державну службу» станом на 02.03.2015 надбавка за вислугу років ОСОБА_1 становила 40% посадового окладу.

Вирішуючи дану справу та досліджуючи обставини, які виникли між сторонами, суд не погоджується із доводами Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, покладеними в основу наданої позивачу відмови в переведенні на пенсію державного службовця, - з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи ОСОБА_1 на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Пунктом 2 статі 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.

Положеннями частини 1 статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Частино 3 статті передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

З аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

Суд наголошує, що аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах були визначені Митним кодексом України від 11 липня 2002 року №92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII.

Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII (в редакції від 21.03.2000р.) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.

Відповідно до статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

В свою чергу, порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою KM України від 03.05.1994 року №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (далі - Порядок №283).

Так, згідно з абзацами третім та п`ятим пункту 2 Порядку №283 (чинного до набрання законної сили Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року, тобто в редакції, чинній на момент виникнення права на пенсію як держслужбовця) було встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Таким чином, зважаючи на те, що як Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, так і нормами діючих до нього профільних Законів України "Про державну службу" №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних органах, враховуючи те, що ОСОБА_1 з 22.06.1998 року безперервно працювала в митних органах прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), те, що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному Законом від 25 червня 1991 року №1262-XII порядку, а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної нею заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету,- то всі періоди роботи (служби) позивача, ОСОБА_1 підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Що ж до посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 588 Митного кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного вік.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як вже було зазначено вище, 21.08.2006 присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби 3 рангу. А 04.06.2013 підтверджено 7 ранг державного службовця.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 (далі - Порядок №839).

Згідно пункту 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.

Додатком 6 постанови №306 передбачено, що спеціальне звання "Радник податкової та митної справи ІІІ рангу" прирівнюється до 3 рангу державного службовця.

Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи відповідача про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є безпідставними.

Як вже було зазначено вище, судом встановлено, що загальний стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 02.03.2015 складає 31 рік 02 місяці 18 днів, 21.08.2006 присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби 3 рангу. А 04.06.2013 підтверджено 7 ранг державного службовця.

Частиною другою статті 46 Закону № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, які діють з 01 травня 2016 року, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

При цьому, пунктом 5 Порядку 229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Враховуючи викладене, періоди роботи позивача в податкових органах зараховуються до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Отже, на момент виходу на пенсію за віком стаж роботи ОСОБА_1 на вищезазначених посадах складав більше 20 років.

Станом на момент звернення до відповідача з заявою від 17.07.2019 позивач набув права і на отримання пенсії за віком державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за можливе зобов`язати відповідача здійснити переведення позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що останнім не доведено.

Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачкою доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведену норму, витрати, понесені позивачем у даній справі в сумі 768,40 грн судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до п.10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» в редакції від 10.12.2015 №889 - VIII, ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за весь період, з 17.07.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій