Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 607/13039/17

провадження № 61-35080св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (судді-доповідача),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Сливки Л. М., та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» (далі - ПрАТ «Галіція Дистилері») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що наказом ПрАТ «Галіція Дистилері» № 77 від 06 жовтня 2017 року, його звільнено з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Одночасно вказаним наказом припинено його повноваження як виконавчого директора ПрАТ «Галіція Дистилері».

Позивач вважав, що вказаний наказ підлягає скасуванню, оскільки він не був посадовою особою ПрАТ «Галіція Дистилері» та не був наділений владно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями.

Вказує, що спірний наказ є його четвертим звільненням із займаної посади в ПрАТ «Галіція Дистилері», починаючи з 29 червня 2016 року. Разом з тим із моменту прийняття судового рішення до моменту фактичного поновлення на роботі йому не було виплачено середній заробіток. Таким чином вимушений прогул, з вини відповідача, між ухваленими судовими рішеннями та поновленням його на роботі складає 23 робочих дні.

Також вказує, що незаконні систематичні звільнення його з ПрАТ «Галіція Дистилері» завдали йому істотної немайнової шкоди, оскільки він вимушений протягом тривалого часу докладати зусиль для поновлення своїх порушених прав, такий стан справ зумовив зміну його життєвих зв`язків і моральні страждання. Розмір компенсації моральної шкоди позивач оцінив у 20 000 грн.

Просив суд скасувати наказ ПрАТ «Галіція Дистилері» № 77 від 06 жовтня 2017 року та поновити його на роботі в ПрАТ «Галіція Дистилері» на посаді виконавчого директора; стягнути з ПрАТ «Галіція Дистилері» середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі на підставі судових рішень в сумі 10 708,57 грн; середньомісячний заробіток за період із 07 по 30 жовтня 2017 року включно в сумі 7 449,44 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 18 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ ПрАТ «Галіція Дистилері» № 77 від 06 жовтня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавчого директора в ПрАТ «Галіція Дистилері».

Стягнуто із ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі в сумі 10 708,57 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 07 по 30 жовтня 2017 року в сумі 7 449,44 грн та 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що відбувся факт припинення повноважень позивача. Місцевий суд зазначив, що звільнення працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України без наявності та без зазначення юридичного факту, як підстави припинення повноважень посадової особи не можна вважати законним.

Також суд встановив, що за затримку у поновленні позивача на роботі

(23 робочих дні) з відповідача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 10 708,57 грн, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 жовтня 2017 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 7 449,44 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував неодноразові незаконні звільнення позивача, необхідність позивачу протягом тривалого часу докладати зусиль для поновлення своїх порушених прав, істотність вимушених змін у його житті, принципи розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня

2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Галіція Дистилері» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2018 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 03 травня 2018 року, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ПрАТ «Галіція Дистилері», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року і передати справу на новий розгляд до Бучацького районного суду Тернопільської області.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У вересні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу

№ 607/13039/17 передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій оцінки доказам належності посади позивача до посадових осіб

ПрАТ «Галіція Дистилері» та не наведенням мотивів відхилення цих доказів. На думку заявника, апеляційний суд штучно обмежив коло посадових осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Висновки судів попередніх інстанцій суперечать меті прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII (далі - Закон № 1255-VII).

Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам щодо виконання відповідачем рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року у справі № 595/485/17-ц про скасування наказу № 31 від 20 лютого 2017 року про звільнення

та поновлення ОСОБА_1 на роботі, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про те, що поновлення позивача на роботі було формальним. Обставини нібито недопуску позивача до роботи судами попередніх інстанцій не з`ясовувались та докази щодо вказаних обставин судам не надавались. Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про вжиття ним заходів спрямованих на те, щоб довідатись про можливість приступити до роботи чи до виконання своїх трудових обов`язків.

Також заявник вказує, що судом першої інстанції справу прийнято до розгляду з порушенням правил підсудності, оскільки матеріали справи не містять доказів, якими підтверджується факт реєстрації місця проживання позивача в місті Тернополі, а не в м. Бучач Тернопільської області, що вказує на підсудність справи Бучацькому районному суду Тернопільської області.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому в липні 2018 року відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В. В. посилався на те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Вважав, що апеляційним судом до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно наказу № 10 від 11 квітня 2006 року

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «Галспирт» на посаду генерального директора.

Наказом № 83 від 26 липня 2010 року ОСОБА_1 призначено виконавчим директором ЗАТ «Галспирт».

Із 11 травня 2011 року ЗАТ «Галспирт» перейменовано в ПрАТ «Галіція Дистилері».

Відповідно до наказу № 50 від 29 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно із пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді виконавчого директора

з 30 червня 2016 року.

Із копії наказу ПрАТ «Галіція Дистилері» № 109 від 23 вересня 2016 року суди встановили, що ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді виконавчого директора із 30 червня 2016 року. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 27 вересня 2016 року.

Наказом № 73 від 27 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довір`я до нього з боку уповноваженого власником органу.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 поновлено на посаді виконавчого директора та стягнуто з ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44 696,64 гривень. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 квітня 2017 року, рішення Бучацького районного суду від 13 лютого 2017 року залишено без змін.

Згідно наказу ПрАТ «Галіція Дистилері» № 15 від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді виконавчого директора

з 28 вересня 2016 року. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено

20 лютого 2017 року

Наказом ПрАТ «Галіція Дистилері» № 77 від 06 жовтня 2017 року повноваження виконавчого директора ОСОБА_1 припинено

із 06 жовтня 2017 року та звільнено з посади виконавчого директора, у зв`язку із припиненням повноважень згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Частину першу статті 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ.

Зазначений закон набрав чинності 01 червня 2014 року, метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом упорядкування реалізації інвесторами (власниками) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів), а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

Як гарантію дотримання трудових прав працівників, що підлягають звільненню із вказаних підстав, передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі не менше шестимісячного заробітку (стаття 44 КЗпП України).

Формулювання пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є загальним та не містить посилань, як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.

Разом з тим, у пункті 9 пояснювальної записки до вказаного законопроекту

(від 27 березня 2014 року № 4586) зазначалося, що проект закону не стосується соціально-трудової сфери та не потребує узгодження з уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

Поняття «посадові особи господарського товариства» визначено в частині другій статті 89 Господарського кодексу України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.

У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня

2008 року міститься визначення уточненого поняття «посадові особи органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Системний аналіз норм закону, яким були внесені зміни, у тому числі до Господарського кодексу України та Закону України «Про акціонерні товариства», дає підстави для висновку, що термін «посадові особи» законодавцем вжито в значенні керівників суб`єктів господарювання - господарських товариств, а тому додаткова підстава припинення трудового договору, визначена у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягає застосуванню саме до керівників господарських товариств, оскільки керівник, крім того, що є найманим працівником, одночасно виступає виконавчим органом господарського товариства, та є єдиною категорією працівників, які призначаються та оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення засновників, тоді як з рештою працівників товариства трудовий договір укладає його керівник.

Відповідно до пунктів 1.3.3.2, 1.4.1 статуту ПрАТ «Галіція Дистилері» є акціонерним товариством за правовим статусом, метою діяльності товариства є одержання засновниками (акціонерами) прибутку шляхом здійснення товариством виробничо-господарської, комерційної, інвестиційної та лізингової діяльності у різних галузях економіки, як в Україні, так і за її межами, а також надання інших послуг, пов`язаних з цією діяльністю.

Пунктом 6.1 статуту відповідача передбачено, що вищим органом управління товариства є загальні збори акціонерів. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів згідно з пунктом 6.2 статуту відносяться обрання та відкликання генерального директора, членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень.

Згідно з пунктом 7.1, 7.2 статуту товариства виконавчим органом товариства є генеральний директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, підзвітний загальним зборам акціонерів; генеральний директор обирається загальними зборами акціонерів. Відповідно до

пункту 7.5 загальні збори акціонерів приймають рішення про припинення повноважень генерального директора.

Вирішуючи питання про віднесення посади позивача до числа посадових осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України апеляційний суд встановив, що посадової інструкції виконавчого директора ПрАТ «Галіція Дистилері» не існує. У статуті товариства також відсутні будь-які вказівки на посаду виконавчого директора, його права та обов`язки.

Перелік трудових обов`язків виконавчого директора ОСОБА_1 визначено наказом № 83 від 26 липня 2010 року про призначення його на посаду виконавчого директора, а також довіреностями № 1 від 12 травня

2011 року та № 1 від 04 квітня 2014 року, за підписом генерального директора ПрАТ «Галіція Дистилері».

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для скасування наказу про звільнення відповідача, поновлення його на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 07 по 30 жовтня 2017 року.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що законом не передбачено жодних підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий висновок суперечить частині другій статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі суд стягує різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України може бути зменшений на суму заробітку отриманого працівником за місцем нової роботи.

Однак помилковість вказаного висновку апеляційного суду не вплинула на правильність вирішення по суті позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період із 07 по 30 жовтня 2017 року, оскільки доводи заявника про отримання ОСОБА_1 у цей період заробітку за новим місцем роботи ґрунтуються на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами обставин належності посади позивача до посадових осіб та штучне обмеження кола посадових осіб спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, які надали належну оцінку доказам у справі, зокрема статуту ПрАТ «Галіція Дистилері» та дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Посилання в касаційній скарзі на порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) підлягають відхиленню, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач, без поважних причин, не заявляв про непідсудність справи. Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять відомостей про наявність об`єктивних перешкод в отриманні відповідачем самостійно або за допомогою суду першої інстанції відомостей про зареєстроване місце проживання позивача.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 15 000 грн суди врахували конкретні обставини справи, характер та тривалість порушення прав позивача, зокрема і неодноразові незаконні звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 07 по 30 жовтня 2017 року, відшкодування моральної шкоди, та не дають підстав вважати, що судами в цій частині неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі

На виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області

від 22 вересня 2016 року у справі № 595/1134/16-ц ПрАТ «Галіція Дистилері» видано наказ від 23 вересня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Вказаний наказ надіслано поштою позивачу 26 вересня 2016 року.

На виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року у справі № 595/1742/16-ц ПрАТ «Галіція Дистилері» видано наказ від 14 лютого 2017 року про поновлення

ОСОБА_1 на роботі. Вказаний наказ надіслано поштою позивачу

20 лютого 2017 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про існування затримки з боку ПрАТ «Галіція Дистилері» під час виконання рішень Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року у справі № 595/1134/16-ц та від 13 лютого 2017 року у справі

№ 595/1742/16-ц.

Разом із тим, не можна погодитись із висновками судів про те, що позивач не пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі на підставі вказаних рішень суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження

№ 61-25545сво18) вказав, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суди попередніх інстанцій невірно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України. В той же час судами помилково не були застосовані вимоги частини першої цієї статті, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року в справі № 595/1134/16-ц та від 13 лютого 2017 року в справі

№ 595/1742/16-ц.

Позивач із вимогами про стягнення заробітку за час затримки виконання рішень суду про поновлення на роботі в справах № 595/1134/16-ц та № 595/1742/16-ц звернувся лише у жовтні 2017 року, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання в частині поновлення на роботі рішень Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року та від 13 лютого 2017 року необхідно відмовити, внаслідок пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про існування затримки виконання ПрАТ «Галіція Дистилері» рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року у справі № 595/485/17-ц, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.

Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження»

рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц (провадження

№ 61-11510св18).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 12 вересня 2017 року ПрАТ «Галіція Дистилері» видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року у справі № 595/485/17-ц та в цей же день вказаний наказ направлено ОСОБА_1 поштою.

Таким чином ПрАТ «Галіція Дистилері» належним чином виконало рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року у справі № 595/485/17-ц про поновлення на роботі ОСОБА_1 , а суди помилково стягнули із роботодавця середній заробіток за час затримки виконання даного рішення суду.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Галіція Дистилері» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2017 року у справі № 595/485/17-ц,

у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржених судових рішень в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в

позові - на позивача.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 в суді першої інстанції сплачено судовий збір в сумі 640 грн.

ПрАТ «Галіція Дистилері» за подання апеляційної та касаційної скарг у вказаній частині позовних вимог сплачено відповідно 960 грн та 1 280 грн.

Крім того, рішенням суду першої інстанції з ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_2 стягнуто судовий збір у розмірі 1 920 грн, з яких

640 грн за позовні вимоги щодо яких касаційним судом ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення із

ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_1 судового збору підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Галіція Дистилері» судового збору в розмірі 960 грн (із розрахунку (1 280 грн + 960 грн) - (1 920 грн - 640 грн)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» середнього заробітку в сумі 10 708,57 грн за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» судовий збір у розмірі 960 грн

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович