ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 826/11415/16

адміністративне провадження № К/9901/14265/19, № К/9901/14811/19

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Галайко Л.М.

представників позивача: Прокоси Б.С., Музичук Ю.А., Прокопенка С.В.

представників відповідача: Сапальова В.В., Седуна Ю.М.

представників третіх осіб: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Гуленка Ю.М.; Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» - Ключинського К.Л.

розглянувши у закритому судовому засіданні в касаційному порядку адміністративну справу № 826/11415/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс»

до Національного банку України,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування постанови

за касаційними скаргами Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року (головуючий суддя Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі також - НБУ), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просило: - визнати `протиправною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів: від 12.11.2014 № 248/11-14/кт; від 06.11.2014 № 247/11-14/кт; від 08.10.2014 № 221/10-14/кт; від 19.09.2014 № 213/09-14/кт; від 20.06.2014 № 171/06-14/кт; від 27.05.2014 № 154/06-14/кт; від 21.03.2014 № 18; від 06.05.2014 № 38; від 29.12.2009 № 61/09; від 14.08.2008 № 38/08-08/СТ; від 21.05.2008 № 16/05-08/СТ; від 23.10.2008 № 52; від 04.06.2014 № 12/09/6; від 13.05.2014 № 12/09/5; від 23.02.2009 № 12/09/3; від 20.02.2009 № 12/09/2; - визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду поданих до нього клопотань ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про продовження дії укладених між ними кредитних договорів в частині продовження строків виконання визначених ними зобов`язань ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», що спричинило безпідставне прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Крім того, позивач вказував про необґрунтованість й інших визначених оскаржуваним рішенням підстав віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 жовтня 2016 року позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» щодо продовження строку користування кредитами та невнесення змін до наступних кредитних договорів: від 12.11.2014 №248/11-14/кт; від 06.11.2014 №247/11-14/кт; від 08.10.2014 №221/10-14/кт; від 19.09.2014 №213/09-14/кт; від 20.06.2014 №171/06-14/кт; від 27.05.2014 №154/06-14/кт; від 21.03.2014 №18; від 06.05.2014 №38; від 29.12.2009 №61/09; від 14.08.2008 №38/08-08/СТ; від 21.05.2008 №16/05-08/СТ; від 23.10.2008 №52; від 04.06.2014 №12/09/6; від 13.05.2014 №12/09/5; від 23.02.2009 №12/09/3; від 20.02.2009 №12/09/2. Визнав протиправною та скасував постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року та прийняв нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» відмовив.

5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 квітня 2017 року скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишив в силі.

6. Національний банк України подав до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеної ухвали суду касаційної інстанції, керуючись пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У заяві НБУ просив скасувати рішення суду касаційної інстанції, залишивши в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016.

7. Крім того, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було подано клопотання про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та клопотання щодо розгляду цієї справи з повідомленням та викликом учасників справи.

8. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо передачі справи № 826/11415/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовлено. У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо розгляду справи № 826/11415/16 з повідомленням та викликом учасників справи - відмовлено. Заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 (провадження № К/800/1640/17) - задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів - закрито, роз`яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції. Справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

9. За результатами нового розгляду справи в цій частині позовних вимог рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест -Сервіс» задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. 17 травня 2019 року - Національний банк України та 22 травня 2019 року - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, в яких просили рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» відмовити.

11. В обґрунтування своїх вимог, Національний банк України зазначає про те, що ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» допущено порушення законодавства, які є безумовною підставою для віднесення його до категорії неплатоспроможних, а саме: не було приведено діяльність у відповідність з вимогами законодавства після визнання його проблемним, не виконано зобов`язань перед НБУ за кредитним рефінансуванням, що постановою НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ було вирішено задовольнити вимоги НБУ як кредитора банку і її скасування в судовому порядку, на думку скаржника, не зумовлює недійсності відповідного правочину, що НБУ не був зобов`язаний здійснювати пролонгацію банку користування кредитними коштами, а також що банком було допущено грубе порушення законодавства у сфері готівкового обігу і що судом першої інстанції всі твердження Нацбанку залишено без уваги. Крім того, скаржник зазначив, що задоволення судом позовних вимог про визнання протиправною та скасування спірної постанови НБУ від 23.06.2015 № 408 призведе до втручання в його дискрецію, оскільки лише Нацбанк уповноважений визначати наявність або відсутність підстав для застосування заходів впливу до банків, та посилається на те, що спірна постанова НБУ є актом індивідуальної дії та вичерпала свою дію з моменту її застосування, а тому не може бути скасована судом. Також скаржник посилався на те, що судами попередніх інстанцій позивачу було безпідставно поновлено строки звернення до суду з цим позовом, що позивач як акціонер банку, якому належить 100% акцій був обізнаний щодо порушення його прав та інтересів ще 24.06.2015, але до суду звернувся лише 26.07.2016, а також стверджує, що законодавством взагалі не передбачено право акціонера звертатися до суду на захист прав акціонерного товариства і що позивач не може оскаржувати постанову НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

12. В свою чергу, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб посилається на те, що позивач, як особа, яка не є учасником публічних правовідносин та не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв`язку з втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у її суб`єктивні майнові права. Крім того, безпосередньо позивач у своїй позовній заяві вказує про те, що ним розуміються невідворотність породжених наслідків, а відтак, рішення Фонду щодо запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не оскаржуються. Зазначене додатково підтверджує, що позивач звернувся до суду виключно за захистом власних інтересів, а не інтересів ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», адже єдиним інтересом банку у разі протиправного його виведення з ринку є повернення його на ринок.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. 17.05.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано касаційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року.

14. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї касаційної скарги у складі головуючого судді (судді-доповідача) Анцупової Т.О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.

15. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22.05.2019 № 429/0/78-19, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2019, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Мороз Л.Л., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

16. Крім цього, 22.05.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на вищевказані судові рішення також зареєстровано касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

17. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Мороз Л.Л., суддів Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

18. Ухвалами Верховного Суду від 30.05.2019 та від 13.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

19. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2019 відведено суддів Мороз Л.Л. та Бучик А.Ю. від участі у розгляді справи № 826/11415/16 та передано матеріали зазначеної справи до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

20. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.08.2019 визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С.Г., суддів Рибачука А.І., Тацій Л.В.

21. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2020 справу прийнято до провадження судді Стеценка С.Г. та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2020.

22. Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувалися перерви.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» (далі - ТОВ «Інвест-Сервіс») є власником 100% акцій Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»).

24. 14.05.2013 між ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (замовник) та Головним управлінням Державної фельд`єгерської служби України (виконавець) укладено договір № 21-13/к, відповідно до якого виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень замовника на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується виконавцем.

25. Також у п. 3.3 зазначеного договору сторони погодили, що на відправлення, які передаються виконавцю, замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми. Перший та другий примірники реєстру подаються разом з відправленнями виконавцю, а третій з підписом та печаткою виконавця залишається у замовника.

26. Між ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» (Позичальник), з однієї сторони та Національним банком України (Кредитор), з іншої сторони було укладено ряд кредитних договорів та договорів застави державних облігацій України: кредитні договори від 27.05.2014 №154/06-14/кт, від 20.06.2014 №171/06-14/кт, від 19.09.2014 №213/09-14/кт, від 08.10.2014 №221/10-14/кт, від 06.11.2014 №247/11-14/кт, від 12.11.2014 №248/11-14/кт, договори застави від 08.10.2014 №221/10-14/ДОУ, від 06.11.2014 №247/11-14/ДОУ, від 12.11.2014 №248/11- 14/ДОУ, від 19.09.2014 №221/10- 14/ДОУ, від 20.06.2014 №171/06-14/ДОУ, від 27.05.2014 №154/05-14/ДОУ.

27. 21.11.2014, 16.12.2014, 22.12.2014 позивач звертався до НБУ з листами вих. №358, вих. № 395, вих. № 404 з приводу внесення змін до вказаних кредитних договорів та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю.

28. 25.12.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №858/БТ, відповідно до якої ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» віднесено до категорії проблемних.

29. 15.06.2015 НБУ прийнято розпорядження № 281-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», на підставі якого фахівцями НБУ та Головного управління МВС України в місті Києві було проведено перевірку операційної каси ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» станом на 16.06.2015, за результатами якої встановлено порушення банком п. 1.3 розділу IV та додатка 16 Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.01.2011 №174, у частині відсутності на касових документах підписів касира та отримувача коштів, а також порушення п. 4.2 глави 4, глави 8 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (зі змінами), у частині неправомірності відображення в бухгалтерському обліку касових операцій на підставі документів, які оформлені з порушенням вимог Інструкції № 174.

30. 23.06.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №407/БТ, якою задоволено вимоги НБУ, як кредитора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», щодо покриття заборгованості за тендерними кредитами, наданими ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», шляхом набуття у власність державних облігацій України, які були предметом застави за кредитними договорами, а саме: здійснено переведення у власність Національного банку України державних облігацій UА 4000180582 в кількості 821395 шт., UА 4000181275 в кількості 1021733 шт., UА 4000186159 в кількості 100695 шт., UА 4000173280 в кількості 200000 шт., UА 4000186928 в кількості 42395 шт.

31. У цей же день, 23.06.2015 Правлінням Національного банку України прийнято оскаржувану постанову № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

32. Підставою для прийняття вказаної постанови НБУ визначено те, що банк не привів свою діяльність у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, допустив грубе порушення законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, не виконав протягом 10-ти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань і що власники істотної участі не здатні вжити своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

33. 25.02.2016 постановою Київського апеляційного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, у справі № 826/18784/15 постанову Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ визнано незаконною і скасовано та, при цьому, встановлено штучне створення НБУ умов для віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до неплатоспроможних, набуття майна через невиконання банком його кредитних зобов`язань за заниженою вартістю при переведенні у власність цінних паперів.

34. Таким чином, вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних», позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Так, ключовими правовими питаннями у вказаній справі є питання щодо права позивача на звернення до суду в інтересах банку, дотримання строків звернення до суду з позовом, обсяг судового контролю за постановою Правління Національного банку України та правильність застосування судами попередніх інстанцій банківського законодавства під час оцінки окремих правопорушень, наведених у постанові Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

36. Щодо доводів скаржників про відсутність у позивача права на оскарження заходів впливу, які були застосовані Національним банком України до банку як юридичної особи, Суд виходить з наступного.

37. Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

38. Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

39. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

40. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

41. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

42. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України та ст.ст. 2, 6 КАС України.

43. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

44. Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

45. Статтею 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ (далі - Закон № 2121-ІІІ) передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

46. Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов`язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп (ч.ч. 1, 2 ст. 72 Закону № 2121-ІІІ).

47. Водночас, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 73 Закону № 2121-III, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належить віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

48. З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону №2121-ІІІ, до суб`єктів оскарження рішень та дій НБУ, крім банків, віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому, норма ст. 79 Закону № 2121-ІІІ сформульована у загальному вигляді, як наділення таких суб`єктів правом на оскарження рішень НБУ, без конкретизації предмета оскарження. У цій нормі не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам.

49. Таким чином, положення ст. 79 Закону № 2121-ІІІ поширюються на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

50. Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом №2121-ІІІ, є заходами адміністративного реагування та адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

51. Крім того, у зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває ФГВФО, оскільки виконує спеціальні функції.

52. Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. ФГВФО є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

53. Згідно зі ст. 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

54. Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та НБУ (ст. 5 Закону № 4452-VI).

55. Частиною 7 ст. 3 Закону № 4452-VI передбачено, що взаємодія ФГВФО з НБУ та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

56. За приписами ч. 1 ст. 35 Закону № 4452-VI, тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд може делегувати призначеній виконавчою дирекцією уповноваженій особі Фонду.

57. Зі змісту наведених норм Закону № 4452-VI, виходячи із спеціальних функцій та завдань діяльності Фонду, убачається, що діяльність Фонду спрямована на співпрацю з НБУ.

58. Водночас, згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 4452-VI, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

59. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону № 4452-VI, з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

60. Таким чином, на підставі аналізу змісту Закону № 4452-VI можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації припиняються. Ураховуючи викладене, банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. ФГВФО чи його уповноваженої особи, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм Закону № 4452-VI у своїй діяльності спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень.

61. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18).

62. Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» установлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

63. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»).

64. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

65. Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18) звернула увагу на те, що на розгляді ЄСПЛ перебувала справа «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», у якій, серед іншого, заявники скаржилися на те, що банк не мав доступу до суду для оскарження постанови НБУ.

66. Так, у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ підкреслив, що «за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі «Агротексім та інші проти Греції» від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)».

67. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

68. Водночас у контексті згаданої справи «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив таке: «подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки», п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі «Капітал банк АД проти Болгарії» від 09 вересня 2004 року)».

69. При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. «a» п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

70. Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

71. У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічних висновків та зазначила про те, що позивачем у справі була особа, на захист прав чи інтересів якої спрямовані позовні вимоги. У цій справі йшлося про порушення прав ПАТ «Златобанк», а не ТОВ «Авангард-Експо». Способи захисту, про застосування яких просить позивач, направлені на відновлення прав та інтересів ПАТ «Златобанк», а не ТОВ «Авангард-Експо». Тому позивачем у цій справі має бути не ТОВ «Авангард-Експо», а ПАТ «Златобанк». Разом з цим, ТОВ «Авангард-Експо», яке звернулося з позовною заявою фактично в інтересах ПАТ «Златобанк» як контролюючий акціонер банку за звичайних обставин не вправі звертатись до суду в інтересах позивача - ПАТ «Златобанк», але, ураховуючи, що виконавчі органи ПАТ «Златобанк» були позбавлені своїх повноважень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера, тобто ТОВ «Авангард-Експо» звернутись до суду з позовом у цій справі в інтересах ПАТ «Златобанк», і призначити осіб, уповноважених на процесуальне представництво.

72. Верховний Суд України у постанові від 27.06.2017 у справі № 826/4275/16 (провадження № 21-3739а16) за подібних обставин, серед іншого, дійшов висновків, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і що особа, яка є власником істотної участі в банку, має право звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду в діяльність банку. Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовими висновками Верховного Суду України в цій частині, але вважала за необхідне уточнити, що така особа діє від імені банку, а не у власних інтересах.

73. Фактичні обставини у справі, що розглядається, не містять істотних відмінностей, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду є релевантними.

74. Доводи касаційних скарг не дають підстав для того, щоб не погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у рішенні від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17.

75. З урахуванням цих висновків та в контексті обставин справ, Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність у позивача права на звернення до суду. Підстави позову, викладені у позовній заяві, не містять доводів про порушення корпоративних прав позивача чи перешкоди у реалізації його власних прав у банківській сфері. Натомість, підстави позову стосуються неправомірності оскаржуваної постанови та перешкоджання діяльності Банку. Відтак, позов подано в інтересах саме Банку, а не його акціонерів-позивачів. Не зазначення у вступній частині позовної заяви Банку як позивача Суд вважає формальним недоліком, який не може бути підставою для скасування судового рішення.

76. Щодо доводів скаржника - Національного банку України про недопустимість втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Національного банку України, Суд виходить з наступного.

77. Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

78. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

79. Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

80. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

81. У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

82. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

83. Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

84. Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

85. Відповідно до ст. 99 Конституції України, забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

86. Згідно з ст. 100 Основного Закону, Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

87. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, при виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.

88. До повноважень Національного банку належить, зокрема, здійснення банківського регулювання та нагляду (п. 8 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»).

89. У ч. 1 ст. 58 цього Закону передбачено, що з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов`язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов`язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

90. Відповідно до ч. 1 ст. 59 цього Закону, Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків.

91. Положеннями ч. 1 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.

92. З наведених положень слідує, що саме Національний банк України як орган з конституційним статусом уповноважений застосовувати заходи впливу до банків, які порушують банківське законодавство, та визначати адекватність таких заходів. У питанні обрання конкретного заходу впливу Національний банк України має дискрецію.

93. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

94. Прийняття рішення про застосування до банку одного із заходів впливу є дискреційними повноваженнями Національного банку України, які не можуть бути реалізовані іншими особами, у тому числі судом.

95. Водночас, акти Національного банку України не можуть бути поза судовим контролем, якщо особа вважає, що вони порушують її права та законні інтереси.

96. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

97. Незважаючи на широку дискрецію Національного банку України, суди повинні відповідати на ключові аргументи, наведені позивачем у позовній заяві. Суди повинні перевірити чи рішення не є свавільним; чи ґрунтується воно на достовірних фактах; чи надано їм правильну оцінку та правову кваліфікацію; чи має воно раціональну основу.

98. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України, згідно якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

99. Оскільки, підставами позову є відсутність порушень банківського законодавства, а отже і незаконність оскаржуваної постанови Національного банку України, суди повинні були перевірити та оцінити обставини, покладені в їх основу, та перевірити правильність правової кваліфікації діянь ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» як порушень банківського законодавства.

100. Під час розгляду та вирішення даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки Національного банку України щодо неприведення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства не відповідають критерію обґрунтованості, а отже, суди не втрутилися у дискреційні повноваження Національного банку України.

101. Щодо доводів скаржника - Національного банку України про неможливість скасування судом постанови Правління Національного банку України, як акту індивідуальної дії, Суд виходить з наступного.

102. Так, за твердженням Національного банку України, постанови Правління Національного банку України не можуть бути скасовані судом, оскільки є актами індивідуальної дії та вичерпали себе фактом виконання. В обґрунтування цієї позиції Національний банк посилається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (Справа № 1-9/2009), згідно з яким, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

103. Суд звертає увагу на те, що у зазначеній справі Конституційний Суд України вирішував питання про те, чи мають органи місцевого самоврядування повноваження скасовувати власні рішення або вносити до них зміни після їх виконання.

104. Водночас, у межах даної справи розглядаються вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень в судовому порядку. Отже, обставини справи не є релевантними, а тому висновки Конституційного Суду України не можуть враховуватися під час вирішення справи.

105. Суд зазначає, що на підставі оскаржуваної постанови виникли правові наслідки у вигляді ліквідації, які тривають і на даний час. Банк і надалі перебуває у стані ліквідації. Тому, Суд відхиляє доводи касаційної скарги Національного банку України про те, що оскаржувана постанова виконана і вичерпала свою дію. Відтак, вона може бути предметом судового оскарження в порядку адміністративного судочинства.

106. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №826/15723/17 (адміністративні провадження №К/9901/9369/19, №К/9901/10184/19).

107. Щодо законності постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних», Суд зважає на наступне.

108. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

109. Згідно ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV (далі - Закон № 679-XIV) визначено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

110. Положеннями ст. 1 вказаного Закону визначено, що банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

111. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

112. Згідно ст. 6 Закону № 679-XIV, відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

113. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

114. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.

115. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

116. В силу ст. 7 Закону № 679-XIV, Національний банк виконує такі функції, зокрема, відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

117. Статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування банків.

118. Відповідно до ст. 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

119. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

120. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

121. Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 67 Закону № 2121-ІІІ, метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

122. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

123. Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

124. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.

125. Статтею 75 Закону № 2121-ІІІ визначено, що Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

126. Згідно з ч. 1 ст. 76 Закону № 2121-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами;

4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

127. Пунктом 13.1 Положення № 346 визначено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

128. Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, законодавством регламентовано повноваження НБУ здійснювати нагляд за банками та в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до підконтрольних суб`єктів заходи впливу, різновидом яких є визнання банку неплатоспроможним.

129. При цьому, визнання банку неплатоспроможним є правомірним лише в разі наявності для цього чітко визначених правових підстав, виключний перелік яких регламентовано ч. 1 ст. 76 Закону № 2121-ІІІ та при реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку.

130. Перевіряючи правомірність постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408, суди першої та апеляційної інстанцій оцінювали докази, які свідчать про вчинення правопорушень, зазначених у цій постанові.

131. Так, як вбачається з матеріалів справи, віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних та прийняття спірної у цій справі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 відповідачем здійснено з трьох підстав: 1) невиконання банком протягом 10-ти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 2) одноразове грубе порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 3) неприведення банком своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства після визнання його проблемним.

132. Стосовно першої підстави - невиконання банком протягом 10-ти робочих днів поспіль 10-ти і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, колегія суддів зазначає наступне.

133. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, наявність зазначеної підстави обумовлена прийняттям Правлінням НБУ постанови від 23.06.2015 № 407/БТ, якою задоволено вимоги НБУ, як кредитора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», щодо покриття заборгованості за тендерними кредитами, наданими ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», шляхом набуття у власність державних облігацій України, які були предметом застави за кредитними договорами, а саме: здійснено переведення у власність Національного банку України державних облігацій UА 4000180582 в кількості 821395 шт., UА 4000181275 в кількості 1021733 шт., UА 4000186159 в кількості 100695 шт., UА 4000173280 в кількості 200000 шт., UА 4000186928 в кількості 42395 шт. Тобто, саме внаслідок прийняття відповідачем вказаної постанови банк був позбавлений можливості належним чином та у відповідні строки виконати свої зобов`язання перед вкладниками та іншими кредиторами.

134. Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі № 826/18784/15, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року, встановлено незаконність вказаної постанови НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, а також те, що відповідач не вжив жодних заходів реагування для продовження банку терміну користування відповідними кредитними коштами та взагалі залишив поза увагою звернення банку щодо внесення змін до кредитних договорів, що призвело до збільшення його витрат.

135. Так, зі змісту вказаних рішень судів вбачається, що листами вих. № 358 від 21 листопада 2014 року, вих. № 395 від 16 грудня 2014 року, вих. № 404 від 22 грудня 2014 року позивач звертався до Національно банку України щодо внесення змін до Кредитних договорів та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю.

136. Відповідно до п. 3 Постанови Правління Національного банку України № 363 від 09 червня 2015 року, штрафні санкції за невиконання умов договору під час розгляду Національним банком України клопотання та документів про зміну умов кредитного договору та/або договору репо не нараховуються, а нараховані підлягають списанню.

137. Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

138. Проте, Національним банком України не вчинено жодних дій щодо невнесення змін до Кредитних договорів, а вищезазначені листи залишені поза увагою відповідача без належного реагування, що в свою чергу свідчить про протиправність дій відповідача щодо нарахування штрафних санкцій.

139. Виходячи з вищевикладеного, суди в адміністративній справі № 826/18784/15 погодилися з доводами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», що прийняття Національним банком України Постанови № 407/БТ від 23 червня 2015 року та здійснення переведення у власність цінних паперів на підставі розпорядження № 40-04/30-др/БТ від 23 червня 2015 року здійснено всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості та надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв`язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача.

140. Таким чином, у справі № 826/18784/15 суди дійшли висновку про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року.

141. З приводу вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсності правочину суди погодилися з доводами Національного банку України, що переведення державних облігацій України було здійснено згідно з розпорядженням Національного банку № 40-04/30-др/БТ від 23 червня 2015 року у відповідності до п. 49 Положення про депозитарну та клірингову діяльність Національного банку України», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 387 від 25 вересня 2013 року.

142. Однак, зазначене розпорядження Національного банку України не є правочином, тобто дією спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і не має ознак правочину відповідно до Цивільного кодексу України, оскільки воно було видане на виконання умов укладених кредитних договорів та договорів застави, у зв`язку з неповерненням кредитів з підтримання ліквідності банків на виконання постанови Національного банку України № 407/БТ та відповідно з вимогами положення № 387 для реалізації прав Національного банку за укладеними договорами, а тому, підстави для прийняття рішення про нікчемність правочину відсутні.

143. Крім того, у якості підстави для прийняття рішення про нікчемність правочину згідно Протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно з наказом, затвердженого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку 11 серпня 2015 року та повідомлення банку № 282 від 26 серпня 2015 року зазначено пункти 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме коли банк прийняв на себе зобов`язання, внаслідок чого став неплатоспроможним чи укладає правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг.

144. Проте, таких дій банк не вчиняв, оскільки банк договору про передачу державних облігацій не укладав, а вимоги пунктів 2 і 7 ч. 3 ст. 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дій Національного банку по реалізації своїх прав за раніше укладеними кредитними договорами та договорами застави, а також виконання банком умов цих договорів не стосуються.

145. Враховуючи вищевикладене, суди в адміністративній справі № 826/18784/15 дійшли висновку про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

146. Разом з тим, суди дійшли висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування Постанови Національного банку України № 407/БТ від 23 червня 2015 року, якою було здійснено переведення державних облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт., а тому зазначені облігації підлягають поверненню Національним Банком України - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».

147. Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

148. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

149. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

150. Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

151. Суд касаційної інстанції також зазначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, п. 52).

152. Таким чином, зазначеним судовим рішенням у справі № 826/18784/15 встановлено обставини, які є преюдиціальними для вирішення даного адміністративного спору, зокрема визнано незаконною та скасовано постанову НБУ, яка штучно зумовила виникнення однієї з підстав для прийняття відповідачем спірної у даній справі постанови від 23.06.2015 № 408, а саме: невиконання банком протягом 10-ти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами).

153. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, за весь час розгляду цієї справи (з серпня 2016 року) у судах різних інстанцій відповідачем так і не було надано жодних доказів, які б підтверджували наявність у банку будь-якої іншої заборгованості, що тривала б 10 робочих днів поспіль та становила б 10 і більше відсотків його зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

154. Щодо другої підстави - одноразового грубого порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Суд виходить з наступного.

155. З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування зазначеної підстави для визнання банку неплатоспроможним відповідач посилається на результати його перевірки 16.06.2015 щодо відсутності на касових документах підписів касира та отримувача коштів і відображення в бухгалтерському обліку касових операцій на підставі таких документів.

156. Так, судами встановлено, що з метою здійснення цінних відправлень, тобто грошових коштів, ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» здійснювалося з використанням послуг Державної фельд`єгерської служби України.

157. Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1105, надання платних послуг Державною фельд`єгерською службою здійснюється на підставі укладених із юридичними особами договорів.

158. Зокрема між Банком та ДФС було укладено відповідний договір, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно п. 3.3. якого передбачалось що: «На відправлення, які передаються Виконавцю, Замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми. Перший та другий примірники реєстру подаються разом з відправленнями Виконавцю, а третій з підписом та печаткою Виконавця залишається у Замовника».

159. Відповідно до вимог, визначених розділом «Підпис платника/отримувача» додатку 16 до Інструкції № 174 «...На прибутково-видатковому касовому ордері [для банків (філій, відділень)], прибутковому касовому ордері та видатковому касовому ордері (для системи Національного банку України) підписи платника/отримувача не ставляться, якщо вони оформлені на загальну суму виконаних касових операцій, а також є підпис платника/отримувача на первинному документі, на підставі якого оформлено касовий документ.

160. Отримання коштів відповідальними особами Державної фельд`єгерської служби України підтверджується листом Головного управління Державної фельд`єгерської служби України від 19 червня 2015 року № 07-724 (т.1 а.с.216), згідно з яким 16.06.2015 за реєстром № 1 співробітниками Головного управління Державної фельд`єгерської служби України прийнято 21 цінне відправлення на загальну оголошену вартість 170 139 383, 86 грн. за напрямками: м.м. Луцьк, Миколаїв, Житомир, Хмельницький, Чернівці, Запоріжжя, Черкаси, Івано-Франківськ, Вінниця, Херсон, Одеса, Рівне, Тернопіль, Полтава, Дніпропетровськ, Львів, Харків, Суми, Кіровоград, Ужгород.

161. При цьому, Державна фельд`єгерська служба України не є клієнтом банку в розумінні приписів Закону № 2121-ІІІ, згідно з якими клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

162. Участь Державної фельд`єгерської служби України у здійснені банком касової операції з видачі валютних цінностей з каси банку для забезпечення їх доставки за призначенням через таку службу регламентується, зокрема, зазначеним договором, укладеним між банком та службою, з аналізу змісту якого вбачається, що Державна фельд`єгерська служба України не є клієнтом ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у розумінні Закону № 2121-ІІІ. Натомість, саме ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» є клієнтом Державної фельд`єгерської служби України, оскільки користується послугами останньої для організації та забезпечення доставки цінних відправлень.

163. Крім цього, судами попередніх інстанцій вірно прийнято до уваги постанову Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києва від 03.06.2016 про закриття кримінального провадження № 12015100100010010, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, щодо нестачі коштів на суму 187319200 грн. в операційній касі банку на початок дня 16.06.2015, якою встановлено відсутність складу злочину та, зокрема, документального підтвердження вказаної нестачі.

164. При цьому, в ході розгляду даного адміністративного спору в судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано жодних належних та допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів неправомірності відображення банком касових операцій на вказану суму в його облікових та звітних документах.

165. За фактом нестачі коштів на суму 187319200 грн. в операційній касі банку закрито кримінальне провадження за відсутністю складу злочину і відповідачем жодними доказами така нестача коштів не підтверджена. Водночас, пересилання коштів через Державну фельд`єгерську службу України, з якою банк перебував у договірних правовідносинах, підтверджується відповідними доказами.

166. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

167. З огляду на зазначене, відсутні достатні підстави, які б дозволяли стверджувати про допущення банком одноразового грубого порушення законодавства у сфері готівкового обігу, тим більше, яке б створювало загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а відтак зазначені доводи Національного банку України є безпідставними та ґрунтуються на суб`єктивній оцінці факту і припущеннях, що не може бути покладено ні в основу рішення суб`єкта владних повноважень, ні судового рішення.

168. З приводу наявності третьої підстави - неприведення банком своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства після визнання його проблемним, Суд виходить з наступного.

169. Так, вказаний висновок відповідача обґрунтований збільшенням банком станом на 11.06.2015 порівняно з 21.12.2014 незбалансованості за строками погашення активів та пасивів у періоді до 31 дня з «-» 684 млн. грн. (або 3,8%) до «-» 1701 млн. грн. (або 8,9%), що кваліфіковано НБУ як значний дефіцит ліквідності банку, а також тим, що залишок коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ станом на 16.06.2015 р. становить 48 млн. грн. (або 0,3% від зобов`язань).

170. Однак, як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, збалансованість за строками до 31 дня відображається лише у формі статистичної звітності, яка подається до НБУ.

171. Разом з тим, збалансованість за строками до 31 дня відображається тільки лише у формі статистичної звітності, яка подається до Національного банку України.

172. Відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124, отримані з форм статистичної звітності дані використовуються для складання грошово-кредитної та фінансової статистики, статистики платіжного балансу, міжнародної інвестиційної позиції, зовнішнього боргу, банківської статистичної інформації та для забезпечення виконання Національним банком регулятивних, наглядових функцій та валютного контролю відповідно до законодавства України.

173. Таким чином, показник збалансованості за строками до 31 дня має виключно інформативний та рекомендаційний характер і не є належним та достатнім доказом невжиття банком достатніх заходів для приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, а тому не може бути підставою, у розумінні статті 76 Закону № 2121-ІІІ, для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

174. При цьому, Національним банком України до матеріалів справи не надано доказів чи посилань на нормативно-правовий акт, яким визначаються нормативні значення показників незбалансованості за строками погашення активів та пасивів.

175. Суд звертає увагу на те, що у зв`язку з виконанням зобов`язань банком перед клієнтами, залишок коштів на кореспондентському рахунку може періодично змінюватись, що також свідчить про безпідставність визначення НБУ ліквідності банку, виходячи з розміру залишку на кореспондентському рахунку станом на конкретну дату, без встановлення середнього показника ліквідності за певний період.

176. Так, у Постанові № 408 без будь-яких пояснень наводиться залишок коштів станом на 16 червня 2015 року у розмірі 48 млн. грн. При цьому, 17.06.2015 залишок, наприклад, становив вже 147 млн. грн., а 18.06.2015 становив 152 млн. грн.

177. Національним банком України не надано жодних пояснень ні причин вибору конкретної дати, ні яка б сума мала знаходитися на кореспондентському рахунку для відсутності ризику.

178. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодної норми чинного законодавства, яка б встановлювала вимоги щодо залишку коштів на кореспондентському рахунку банку як співвідношення до зобов`язань, а регулятор - Національний банк України жодним доступним способом не доводив до відома ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» таку індивідуальну вимогу. Докази про зворотне відповідачем до судів попередніх інстанцій не надавалися.

179. Таким чином, Національним банком України не надано доказів та пояснень щодо юридично допустимих меж вказаних показників банківської діяльності, які зазначені в оскаржуваній постанові, а отже не доведено, що вони є нормативно закріпленими, у зв`язку з чим, відсутня свобода розсуду органу при обранні юридично допустимих рішень, що не дає правових підстав відповідачу застосувати дискрецію при визначенні ризикової діяльності, крім як передбачених нормативно.

180. У контексті дослідження вищевказаної підстави для віднесення банку до неплатоспроможного, як вірно зазначено апеляційним судом, не доведеними є також твердження відповідача щодо надходження до НБУ численних скарг клієнтів банку про невиконання ним своїх зобов`язань (протягом 2015 року 442 звернення), оскільки відповідних доказів відповідачем не надано.

181. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність жодної з трьох підстав, за яких ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було віднесено Національним банком України до категорії неплатоспроможних та прийнято спірну постанову від 23.06.2015 № 408.

182. Доводи відповідача щодо допущення банком порушень законодавства, які є безумовною підставою для віднесення його до категорії неплатоспроможних, що банком не приведено своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства після визнання проблемним, не виконано своїх зобов`язань перед НБУ за кредитним рефінансуванням, вірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки, як зазначалося вище, складний фінансовий стан банку був пов`язаний із заходами, вжитими безпосередньо НБУ при прийнятті постанови від 23.06.2015 № 407/БТ, протиправність якої встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили та має преюдиціальне значення для вирішення даного адміністративного спору.

183. Крім цього, безпідставними є також доводи Національного банку України, що вказаною постановою НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ було вирішено задовольнити вимоги НБУ як кредитора банку, у зв`язку з чим, здійснено правочин зі звернення стягнення на предмет застав, і що скасування в судовому порядку вказаної постанови НБУ не зумовлює недійсності відповідного правочину, що НБУ не був зобов`язаний здійснювати пролонгацію банку користування кредитними коштами, оскільки фактично вказаною постановою НБУ, яка на теперішній час скасована в судовому порядку, штучно створено умови для неможливості виконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторам; доказів наявності в банку будь-якої іншої заборгованості, що тривала б 10 робочих днів поспіль та становила б 10 і більше відсотків його зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами судам не надано.

184. Щодо доводів скаржника - Національного банку України про безпідставність поновлення судом першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, строків звернення позивача до суду з вищевказаним позовом, Суд виходить з наступного.

185. Так, Національний банк України у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди безпідставно поновили позивачу строки звернення до суду, оскільки останній як акціонер банку, якому належить 100% акцій Банку був обізнаний щодо порушення своїх прав та інтересів у момент запровадження в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації - 24.06.2015, проте звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише 26.07.2016, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом, який встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

186. Згідно з частинами 1-2 статті 99 КАС України (в редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

187. Частинами 1-2 статті 100 КАС України (у вказаній редакції) передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

188. Пунктом 9 частини 1 статті 155 КАС України (у вказаній редакції) встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

189. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

190. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

191. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

192. Правові висновки аналогічного змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 800/304/17.

193. Приписи частини 2 статті 99 КАС України (в редакції чинній на час спірних правовідносин), передбачали загальний шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, який обчислювався з дати, з якої позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів цими рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача.

194. Тобто, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

195. У разі пропуску зазначеного строку позовна заява підлягала залишенню без розгляду судом як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії судового розгляду справи з підстав, передбачених статтями 100, 155 КАС України, за винятком випадків, коли наведені позивачем причини пропуску такого строку визнавалися судом поважними.

196. При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду в розумінні статей 100, 155 КАС України могли визнаватись лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулася до суду та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

197. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

198. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

199. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

200. Відповідно до ч. 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

201. Таким чином, з дня призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку позивач був позбавлений участі в управлінні банком, а також позбавлений можливості отримання будь-якої документації про діяльність банку.

202. Як зазначалося вище, оскаржувана постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 була прийнята одразу після прийняттям відповідачем постанови № 407/БТ від 23 червня 2015 року «Про набуття у власність Національного банку України державних облігацій України», якою Правління Національного банку України постановило задовольнити вимоги Національного банку України як кредитора з метою покриття заборгованості за тендерними кредитами, наданими ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», шляхом набуття у власність державних облігацій України, які були предметом застави за вказаними кредитними договорами.

203. Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15, про яку вже зазначалось вище, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, було визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ №407/БТ від 23.06.2015.

204. Зокрема, у даному рішенні суд апеляційної інстанції встановив, що Національним банком України не вчинено жодних дій щодо внесення змін до кредитних договорів, укладених між ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» (Позичальник) та Національним банком України (Кредитор), а листи позивача залишені відповідачем без належного реагування, що в свою чергу свідчить про протиправність дій Національного банку України щодо нарахування штрафних санкцій.

205. Крім того, суд апеляційної інстанції у даній справі встановив, що прийняття Національним банком України постанови № 407/БТ від 23 червня 2015 року та здійснення переведення у власність цінних паперів на підставі, розпорядження № 40-04/30-др/БТ від 23 червня 2015 року здійснено всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не було сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв`язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача.

206. Разом з тим, беручи до уваги встановлені в межах розгляду даної адміністративної справи обставини, суд зазначає, що скасована постанова Правління Національного банку України № 407/БТ та відповідні дії/бездіяльність відповідача, що були визнані судом протиправними, до моменту винесення вказаної постанови Київського апеляційного адміністративного суду спричинили цілий ряд подальших порушень.

207. Зокрема наступною своєю постановою № 408 Правління Національного банку України віднесло ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних у зв`язку із непогашенням Банком заборгованості та погіршенням його фінансового стану.

208. При цьому, Національний банк України послуговувався інформацією, яка не відповідала дійсності через численні порушення, допущені при прийнятті постанови Правління Національного банку України № 407/БТ, як це встановлено в межах розгляду справи № 826/18784/15.

209. Тобто, Національний банк України на підставі інформації, що не відповідала дійсності та була результатом його ж протиправних дій та рішень, прийняв оскаржувану постанову № 408 про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.

210. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу стало відомо про порушення його прав та законних інтересів спірною постановою НБУ з підстав, з яких ним подано даний адміністративний позов, лише у березні 2016 року при отримання копії судового рішення у справі № 826/18784/15, а не 24.06.2015, як зазначає скаржник.

211. З огляду на зазначене, Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, що ТОВ «Інвест-Сервіс» саме при отриманні у березні 2016 року копії постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі № 826/18784/15 довідалося про те, що відповідач діяв поза рамками правового поля приймаючи оскаржувану постанову, чим грубо порушив права позивача на управління Банком.

212. Таким чином, колегія суддів вважає виваженими, обґрунтованими та правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо поновлення позивачу строків звернення до суду з цим позовом та розгляду його позовних вимог по суті.

213. Стосовно поданого Національним банком України клопотання про розгляд справи № 826/11415/16 з урахуванням особливостей, встановлених статтею 266-1 КАС України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (щодо трьохмісячного строку на подання позовної заяви про оскарження індивідуального акта/рішення), Суд зважає на наступне.

214. Так, статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

215. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

216. Оскільки, спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», зазначене клопотання Національного банку України є безпідставним та необґрунтованим.

217. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

218. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

219. Доводи касаційних скарг не спростовують вищезазначених висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами невірно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

220. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

221. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

222. Оскільки, колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді С.Г. Стеценко А.І. Рибачук Л.В. Тацій