-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
17.06.2020Справа № 910/556/20
За позовом Компанії Нексанс (NEXANS)доТовариства з обмеженою відповідальністю "ХОСТІНГ УКРАЇНА"пропорушення прав інтелектуальної власності Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін: від позивача:не з`явився;від відповідача:не з`явився.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Компанія Нексанс (NEXANS) (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хостінг Україна" (надалі - відповідач) про:
- зобов`язання власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ припинити порушення авторських прав позивача шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://svit-tepla.site/ об`єктів авторського права, права на які належать позивачу;
- зобов`язання власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ припинити порушення прав позивача на торговельні марки за міжнародною реєстрацією № 748932 від 08.12.2000 р., а також за міжнародною реєстрацією №753844 від 14.02.2001 р. шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://svit-tepla.site/торговельних марок, права на які належать позивачу;
- зобов`язання власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ припинити порушення прав позивача на комерційне найменування шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою:https://svit-tepla.site/комерційного найменування, права на яке належить позивачу;
- стягнення з власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ на користь позивача 45 900 (сорок п`ять тисяч) грн, 00 коп. компенсації за порушення прав інтелектуальної власності позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власником веб-сайту https://svit-tepla.site/ на вказаному сайті пропонується до продажу продукція, що маркована торговельними марками, які належать позивачу, зокрема на торгівельні марки за міжнародними реєстраціями № № 748932 від 08.12.2000, 753844 від 14.02.2001. Крім цього, позивачу стало відомо про використання його комерційного найменування без дозволу власника.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/556/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.02.2020.
05.02.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він не визнає позовних вимог, з огляду на те, що вони не відповідають вимогам діючого законодавства та за даними відповідача, справа на заявлених позовних вимог не підсудна суду господарської юрисдикції, оскільки доменне ім`я https://svit-tepla.site/ зареєстроване на фізичну особу, у зв`язку із чим відповідач також просив суд ініціювати питання про заміну неналежного відповідача на належного, особу якого має бути встановлено.
Представники сторін безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 21.02.2020 надали усні пояснення по справі та висловили власні доводи стосовно заявленого позову та при цьому суд звернув увагу учасників процесу на положення ст. 48 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) з яких вбачається, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Разом із цим, враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 03.04.2020 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, про що відображено в ухвалі суду від 21.02.2020.
Водночас судове засідання призначене на 03.04.2020 о 11:20 год не відбулося з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, з урахуванням Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), якою установлено з 12 березня 2020 року до 24.04.2020 на усій території України карантин, у зв`язку із чим 17.04.2020 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу в порядку ст. 120 ГПК України та призначено наступне судове засідання у справі № 910/556/20 на 20.05.2020.
В підготовчому судовому засіданні, що відбулось 20.05.2020 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про ініціювання питання про заміну неналежного відповідача на належного, особу якого має бути встановлено, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2020, що відображено у відповідній ухвалі суду.
У судове засідання, що відбулось 17.06.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, оскільки позивача та відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання та останніми не повідомлено про причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до інформації отриманої за допомогою сервісу "WHOIS", відповідач надає послуги з хостингу власнику веб-сайту https://svit-tepla.site/ та при цьому позивач зазначив, що інформація щодо власника веб-сайту може бути дана лише на вимогу суду, у зв`язку із чим позивач звернувся із даним позовом з метою встановлення власника даного сайту.
При цьому позивач вказує на те, що власником веб-сайту https://svit-tepla.site/ пропонується до продажу на веб-сайті продукція, що маркована торговельними марками, які належать позивачеві, зокрема на торговельні марки за міжнародними рестораціями № № 748932 від 08.12.2000 та 753844 від 14.02.2001, на підтвердження чого позивачем до позовної заяви додано копії відповідні відповідних свідоцтв.
Також позивач вказує, що на веб-сайті https://svit-tepla.site/ власником веб-сайту використовуються об`єкти авторського права, що належать позивачеві, а також здійснюється використання його комерційного найменування Nexans/Нексанс на веб-сайті https://svit-tepla.site/ та при цьому, позивач не надавав власнику веб-сайту https://svit-tepla.site/ дозвіл на використання означених об`єктів права інтелектуальної власності.
Так, за змістом приписів ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За приписами ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), до відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.
Зокрема, частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч.1 ст.155 ГК України та ч.1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Так, згідно ч. 1 ст. 4 Протоколу до Мадридської Угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28.06.1989, який набув чинності для України 01.06.2000, з дати реєстрації або внесення запису, зробленого відповідно до положень Статей 3 і 3ter, охорона знака в кожній зацікавленій договірній стороні буде такою же, якби цей знак був заявлений безпосередньо у Відомстві цієї договірної сторони.
Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право», до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
Таким чином, на відносини, що виникають з приводу захисту та охорони прав на знаки для товарів і послуг за міжнародними реєстраціями, дія яких поширюється на територію України, застосовується чинне в Україні законодавство.
Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч.1 ст. 157 ГК України).
Так, згідно п. 4 ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК України).
У відповідності до ст. 494 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
Згідно ст. 495 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Поряд із тим, відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом.
Згідно п. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.
Статтею 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" зазначено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права. При цьому, використанням знака визнається:
- нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Частинами 2, 3 ст. 426 ЦК України, визначено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:
- зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;
- зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;
- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;
- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати
Згідно ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Разом із цим, згідно приписів ч. ч. 1, 2 ст. 489 ЦК України, правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов`язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 490 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відтак, використання торговельних марок за міжнародними рестораціями №№ 748932 від 08.12.2000 та 753844 від 14.02.2001, а також комерційного найменування Nexans/Нексанс без згоди на те власника даних об`єктів прав інтелектуальної вартості є неправомірним.
В якості доказів неправомірного використання означених об`єктів прав інтелектуальної вартості з боку власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ позивач надав суду копію висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 19.11.2019 за № 236/2019-ЕВ, що був складений Дочірнім підприємством "Центр компетенції адресного простору мережі інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", до якого, у свою чергу, додано низку фалів веб-сторінок веб-сайту https://svit-tepla.site/.
Так, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Сторін, суд вважає за необхідне прийняти до уваги наступні визначення, що містяться у приписах винного законодавства.
Частина 1 ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" містить, зокрема, наступні визначення:
- Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами;
- адреса мережі Інтернет - визначений чинними в Інтернеті міжнародними стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній системі доменних назв;
- домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється;
- домен.UA - домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет;
- домен другого рівня - частина адресного простору мережі Інтернет, що розташовується на другому рівні ієрархії імен у цій мережі.
Стаття 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" містить, окрім інших, наступні визначення:
- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;
- власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;
- постачальник послуг хостингу - особа, яка надає власникам веб-сайтів послуги і (або) ресурси для розміщення веб-сайтів або їх частин у мережі Інтернет та із забезпечення доступу до них через мережу Інтернет. Власник веб-сайту, який розміщує свій веб-сайт або його частину в мережі Інтернет на власних ресурсах і (або) самостійно забезпечує доступ до нього з використанням мережі Інтернет, одночасно є постачальником послуг хостингу.
Окрім того, з оглядку на характер спірних правовідносин, судом прийняті до уваги положення Закону України "Про електронну комерцію", які визначають організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, частина 1 ст. 3 вказаного Закону України містить, між інших, наступні визначення:
- мережевий ідентифікатор - індивідуальний набір цифр та/або символів, присвоєний кінцевому обладнанню учасника відносин у сфері електронної комерції в інформаційно-телекомунікаційній мережі;
- послуга проміжного характеру в інформаційній сфері - послуга з передачі та/або зберігання інформації та присвоєння мережевих ідентифікаторів.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію", надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем оформлюється окремим правочином або електронним правочином між стороною такого правочину та постачальником послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.
Як зазначалося вище, позивач, з посиланням на витяг із сервісу "WHOIS", копія якого міститься в матеріалах справи, вказує на те, що відповідач надає послуги з хостингу власнику веб-сайту https://svit-tepla.site/.
Дана обставина відповідачем не заперечується, більш того - відповідач підтверджує у своєму відзиві, що він надає послуги з реєстрації доменних імен та хостингу відповідно до чинного законодавства України та публічного договору у формі публічної оферти, яка розміщена на веб-сайті відповідача за адресою: https://www.ukraine.com.ua/legal/publicofter.
При цьому доказів на підтвердження того фатку, що відповідач є власником веб-сайту «svit-tepla.site», або особою, яка керує налаштуваннями доменного імені https://svit-tepla.site/.
Так, згідно припису ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно ч. 1 ст. ст. 634 ЦК України встановлює, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При цьому частина 4 ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію" закріплює, що постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері не є стороною електронного правочину, предметом якого виступають товари, роботи або послуги, інші ніж послуги проміжного характеру в інформаційній сфері (реєстрація доменних імен або IP-адрес, присвоєння інших мережевих ідентифікаторів, фіксація часу відправлення/надходження електронного повідомлення, надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем тощо), і не несе відповідальності за зміст переданої чи отриманої інформації та за шкоду, завдану внаслідок використання результатів таких послуг, за умови, що він не є ініціатором передачі такої інформації, не обирає її одержувача та не може змінити її зміст (абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію").
Постачальник послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, що надає послуги постійного зберігання інформації на запит одержувача послуг хостингу, не несе відповідальності за зміст переданої чи отриманої інформації, яка зберігається на запит отримувача послуг, та за шкоду, завдану внаслідок використання результатів таких послуг, за умови що у нього відсутні відомості про незаконну діяльність або факти чи обставини, які вказують на те, що діяльність має ознаки незаконної, або стосовно вимог про відшкодування збитків від такої незаконної діяльності, та постачальник після отримання таких відомостей вдається до швидких дій з метою усунення можливості доступу чи припинення доступу до інформації, у тому числі відповідно до вимог законодавства про авторське право і суміжні права (абз. 3 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію").
З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що відповідач надає послуги з реєстрації доменного імені «svit-tepla.site» на підставі договору про надання послуг хостингу, що укладений з врахуванням приписів ст. ст. 633, 634 ЦК України та зразок якого міститься на веб-сайті відповідача за адресою: https://www.ukraine.com.ua/legal/publicofter.
При цьому з огляду на приписи ч. 4 ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію", не вбачається, що відповідач, який є надавачем послуг з реєстрації доменних імен та хостингу, має нести відповідальність за неправомірне використання торговельних марок за міжнародною реєстрацією № 748932 від 08.12.2000 та №753844 від 14.02.2001, а також комерційного найменування позивача - Nexans/Нексанс на веб-сайті https://svit-tepla.site/, тобто відповідач не є належним відповідачем у даній справі.
Між тим, як зазначалося вище, позивач зазначив, що інформація щодо власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ може бути дана лише на вимогу суду, позивач звернувся із даним позовом з метою встановлення власника даного сайту.
З приводу зазначених доводів позивача, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Як вже наголошувалося судом раніше та відображено в ухвалі суду від 20.05.2020 у даній справі, відповідно до ч. 2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Поряд із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 ст. 80 ГПК України закріплено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Поряд із тим, приписами статті 81 ГПК України закріплено право учасника спору на витребування доказів, зокрема у частині 1 вказаної статті значиться, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 2. ст. 81 ГПК України, у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Тобто позивач, у разі дотримання вказаних вище приписів ст. 81 ГПК України, наділений правом заявлення відповідного клопотання про витребування доказів.
Зокрема, позивач не позбавлений права на заявлення відповідного клопотання про витребування доказів на підставі ст. ст. 80 ,81 ГПК України щодо надання інформації про власника веб-сайту https://svit-tepla.site/, з метою подальшого залучення такого власника у якості належного відповідача у даній справі, що передбачено приписами ст. 48 ГПК України.
Разом із тим, суд зауважує, що з огляду на законодавчі зміни, що були внесені до ГПК України, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017 (зі змінами та доповненнями), станом на момент розгляду даної справи суд позбавлений права на витребування доказів, а також заміни неналежного відповідача у справі з власної ініціативи.
За таких обставин, з огляду на відсутність відповідних заяв та клопотань позивача про витребування доказів з метою власника веб-сайту https://svit-tepla.site/, а також відсутності ініційованих позивачем клопотань про залучення належного відповідача, суд зобов`язаний розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред`явлено позовну вимогу, та прийняти відповідне рішення по суті справи.
Між тим, як зазначалося вище, відповідачем у даній справі не було порушено права позивача в частині використання без дозволу об`єктів прав інтелектуальної власності, що належать позивачеві, позаяк відповідач не є власником веб-сайту https://svit-tepla.site/ та не несе відповідальність за його зміст.
При цьому, надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Зокрема, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Окрім того, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Також Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За таких обставин, оскільки позивачем не доведено того факту, що саме відповідачем порушено права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов`язання власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ припинити порушення авторських прав позивача шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://svit-tepla.site/ об`єктів авторського права, права на які належать позивачу, припинити порушення прав позивача на торговельні марки за міжнародною реєстрацією № 748932 від 08.12.2000 р., а також за міжнародною реєстрацією №753844 від 14.02.2001 р. шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://svit-tepla.site/торговельних марок, права на які належать позивачу та припинити порушення прав позивача на комерційне найменування шляхом видалення з контенту веб-сайту, що розміщується за адресою: https://svit-tepla.site/комерційного найменування, права на яке належить позивачу є необґрунтованими, у зв`язку із чим в задоволенні позову у означених частинах позовних вимог слід відмовити.
Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення з власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ на користь позивача 45 900 (сорок п`ять тисяч) грн, 00 коп. компенсації за порушення прав інтелектуальної власності позивача, позивач вказує, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" із порушника авторського права на твір можна стягнути компенсацію в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу (пункт «г» частини 2 стаття 52). Причому, розмір компенсації не може бути менше ніж 10 мінімальних заробітних плат, яка встановлена законом на момент прийняття судом рішення у справі.
З урахуванням вищевикладеного, вказуючи на кількість самостійних правопорушень, що становить 51 та розмір винагороди, яка були б сплачена, якби порушник звернувся б із заявою про надання дозволу на використання об`єкту авторського права або суміжних прав, що становить 230,00 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача 45 900,00 грн компенсації.
При цьому позивач посилається на роз`яснення, що викладені в п. 42 Постанови Пленуму ВСУ від 04.06.2010 р №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", у яких міститься редакція п. г) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", що втратила чинність станом на момент фіксації змісту веб-сторінок веб-сайту https://svit-tepla.site/ відповідно до надано позивачем висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 19.11.2019 за № 236/2019-ЕВ, що був складений Дочірнім підприємством "Центр компетенції адресного простору мережі інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", до якого, у свою чергу, додано низку фалів веб-сторінок веб-сайту https://svit-tepla.site/.
Так, згідно змін, внесених відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" № 2415-VIII від 15.05.2018 пункт "г" частини другої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ухвалено викласти в такій редакції: "г) виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу".
Відтак, розрахунок компенсації за порушення прав інтелектуальної власності позивача в сумі 45 900,00 грн є безпідставним, оскільки здійснений з урахуванням норм права, що на момент вчинення правопорушення втратили чинність.
Водночас ч. 1 ст. 173 ГПК України визначає, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 45 900,00 грн компенсації за порушення прав інтелектуальної власності позивача є похідною від вимог в частинах про зобов`язання власника веб-сайту https://svit-tepla.site/ припинити порушення авторських прав позивача (основні вимоги).
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на відсутність порушеного права позивача в частині основних вимог, позов у частині стягнення 45 900,00 грн компенсації за порушення прав інтелектуальної власності, що є похідною вимогою, також не підлягає задоволенню.
Також суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" та постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із внесеними до неї змінами) з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, у зв`язку з чим до ГПК України внесені зміни щодо продовження процесуальних строків.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 114, 129, 232, 233, 236, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, ч. 4 Розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позовних вимог Компанії Нексанс (NEXANS) відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Зазначені строки обчислюються з урахуванням ч. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.06.2020 року.
Суддя Ю.О. Підченко
скопійовано
-
скопійовано
-
