ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 року м. Київ№ 640/1411/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії Українипро:визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДР: НОМЕР_3 ), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно, матеріальну допомогу за 2019 рік та за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.09.2019;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 5286,54 грн., матеріальну допомогу за 2019 рік у розмірі 13111,00 грн., за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.09.2019 у розмірі 18859,26 грн.

Позиція позивача.

Позивач у позові зазначає, що 07.09.2016 уклав контракт із Національною гвардією України в особі командира Військової частини НОМЕР_4 про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

Додає, що 02.04.2018 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 67, у зв`язку з переміщенням його із Військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження служби, позивач був зарахований до особового складу відповідача та на всі види забезпечення.

19.08.2019 позивач подав рапорт із проханням звільнити його з лав Національної гвардії України у зв`язку із закінченням строку дії контракту. У рапорті позивач просив виплатити йому: грошову компенсацію за не отримане речове майно; грошову компенсацію за невикористану основну та додаткову відпустки; матеріальну допомогу за 2019 рік, надати документи для постановки на військовий облік до Дніпровського РВК м. Києва.

Надалі зазначає, що 11.09.2019 відповідачем був виданий наказ № 182 про виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу про звільнення від 04.09.2019 № 47 о/с, відповідно до підпункту «А» пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних сил України, та направлено на військовий облік у Дніпровський РВК м. Києва.

Звертає увагу суду, що у наказі не зазначені його права на отримання виплат по закінченню строку служби, розмір таких виплат, у зв`язку з чим наявне порушення прав позивача.

Між тим, як зазначено у позовні 20.12.2019 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача із вимогою надати йому довідку про вартість речового майна. Відповідачем надано відповідь щодо запитуваної інформації, а саме: надіслав довідку про вартість речового майна, що належить позивачу за контрактом, також порахував суму грошової компенсації, яка дорівнює 5 286,54 грн., також відповідачем аргументує несплату грошової компенсації відсутністю фінансування за даним бюджетним призначенням на даний час.

Крім іншого позивач в обґрунтування позову посилається на положення статті 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон N 504/96-ВР), п.п. А пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу, Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII), а саме на положення ст. 1, 2, ст. 9-1, ч.1 ст. 10-1, абзац 3 п. 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII, а також на положення п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, абзац 2 п. 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII), п. 2. Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100», пункт 2 Наказу Міністерства оборони України № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам», п 2, 3 та 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200. Також Позивач посилається на правову позицію викладену в рішенні Верховного суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Позивач, звертає увагу на наявність з боку відповідача незаконної бездіяльності, яка порушує його права на отримання грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виплати разової матеріальної допомоги та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що передбачено чинним законодавством України.

Відтак, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень щодо заявлених по суті позовних вимог, відповідач посилається на п 7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178.

Відповідач звертає увагу суду, що позивач перед звільненням не звертався з відповідним рапортом за неотримане речове майно до командуванням військової частини НОМЕР_1 .

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 27.01.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 18.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши у наявні матеріали справи, викладені у заявах по суті позиції учасників справи, пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються обставини перебування позивача на службі, звільнення зі служби.

20.04.2015 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11.09.2019 № 182 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення:

сержанта ОСОБА_1 , - командира 3 відділення 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (резервного батальному) імені Героя України генерал майора Сергія Кульчицького, звільнивши його наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2019 № 47 о/с, відповідно до підпункту «А» пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України, та направити на військовий облік до Дніпровського РВК.

При цьому, як зазначено у самому наказі грошова допомога для оздоровлення за 2019 рік виплачена, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік не виплачена.

20.12.2019 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив: повідомити про підстави відмови у здійсненні виплат компенсації за неотримане речове майно, виплат за невикористану додаткову відпустку, виплат компенсації матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; підготувати та надіслати довідку про вартість майна позивача; підготувати та надіслати належні розрахунки компенсації вартості за неотримане речове майно, належне позивачу; підготувати та надіслати належні розрахунки компенсації за невикористану додаткову відпустку, належну позивачу; підготувати та надіслати належні розрахунки компенсації матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та вказати прізвище, ім`я, по-батькові, посаду та звання осіб, які приймають рішення та відповідальні за виплату компенсації за неотримане речове майно, за невикористану додаткову відпустку, компенсації матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

27.12.2019 командиром військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит листом № 1/66-10/2/6087-17-Аз надано відповідь про те, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених, зокрема МВС на відповідний рік. Зазначено, що фінансування Національної гвардії України здійснюється Міністерством внутрішніх справ України. Щодо виплати матеріальної допомоги, то у вказаному листі командир військової частини НОМЕР_1 зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може виплачуватися за рішенням командира військової частини в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік. Зазначає, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковим видом грошового забезпечення військовослужбовців. Також у листі від 27.12.2019 № № 1/66-10/2/6087-17-Аз зазначено, що інформація щодо права на додаткову відпустку сержанта ОСОБА_1 у військовій частині відсутня. Сержант ОСОБА_1 з рапортом щодо надання йому додаткової відпустки із зазначенням відповідних підстав до командування військової частини не звертався.

Позивач вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).

У свою чергу, статтею 4 Закону України Закон N 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до п. 5 розділу XXXI «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 - у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016 - 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII. Однак, відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні відповідної вимоги позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 7 ст. 21 Закону України «Про Національну гвардію України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

В той же час, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою від 16.03.2016 № 178 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши викладені норми у сукупності, суд приходить до висновку, що позивачу гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 25.03.2020 у справі № 803/1609/17 (провадження № К/9901/50516/18).

У відповідності до абзацу 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення).

Як видно з матеріалів справи, перебуваючи на військовій службі позивач 19.08.2019 звернувся з рапортом (том 1 а.с. 16) до т.в.о. командира батальйону оперативного призначення (резервного батальйону) імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького майора ОСОБА_2 , в якому, зокрема, просив виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно.

Натомість, як видно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11.09.2019 № 182 позивачу не була виплачена грошова компенсація за не отримане речове майно, з огляду на що суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за не отримане речове майно.

При цьому, відповідно до довідки № 258 про вартість речового майна, що належить до видачі сержанту за контрактом ОСОБА_1 , виданої начальником речової служби старшим лейтенантом ОСОБА_3 та начальником фінансового відділення підполковником ОСОБА_4 , затвердженої командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_5 (том 1 а.с. 28) вартість компенсації речового майна позивача складає 5286,54 грн.

Відтак зважаючи на викладені обставини, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги за 2019 рік у розмірі 13111,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (ч. 4 ст. 9 Закон № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Порядок №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 5 Порядку № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

На підставі п. 1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок № 260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту.

При цьому, пунктом 7 наказу Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» №30 від 25.01.2019 встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Проаналізувавши викладене суд дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням конкретних причин для виплати такої матеріальної допомоги.

Разом з тим, як вже неодноразового було зазначено вище судом, 19.08.2019 позивач звернувся з рапортом (том 1 а.с. 16) до т.в.о. командира батальйону оперативного призначення (резервного батальйону) імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького майора ОСОБА_2 , в якому, зокрема, просив виплатити йому матеріальну допомогу за 2019 рік.

Однак, з вказаного рапорту вбачається, що в порушення пункту 7 наказу Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» №30 від 25.01.2019, позивачем у такому рапорті не зазначено конкретних причин, які слугували підставою для звернення позивача з вимогою щодо виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

При цьому, позивачем не надано, а судом не встановлено інших рапортів (заяв, клопотань), з якими позивач, як військовослужбовець, звертався з проханням виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових за 2019 рік із зазначенням у таких рапортах (заявах, клопотаннях) конкретних причини, які б слугували підставою для виплати йому вказаної допомоги.

Враховуючи зазначене, в контексті викладених норм права щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також зважаючи на те, що позивачем у рапорті від 19.08.2019 не зазначено конкретних підстав, які б надали командуванню військової частини виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу відповідачем не надано суду достатніх належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно та за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДР: НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно та за невикористані дні додаткової відпустки, що надається учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДР: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ):

грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.09.2019;

грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 5286,54 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін