ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2020 року

Київ

справа №813/3047/18

адміністративне провадження №К/9901/12098/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна»

про стягнення боргу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Гуляка В.В., суддів Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) звернувся в суд із адміністративним позовом до ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» (далі також - відповідач), в якому просило стягнути з ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів борг в сумі 597890,60 грн по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем було вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII) нормативу робочих місць, а тому немає підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року скасовано, прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2017 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не було належним чином і своєчасно повідомлено центр зайнятості про створені вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, а первинну звітність форми №3-ПН було подано лише у серпні 2017 року, тому Фондом правомірно визначено відносно відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на виконання приписів законодавства, відповідачем 28 лютого 2018 року поданий до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в 2017 році становила 190 осіб, з них: середньооблікова кількість працівників з інвалідністю складає 6 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону №875-XII, повинна становити 8 осіб.

Таким чином, у відповідача було в наявності 2 вакантних робочих місця для працевлаштування інвалідів.

У відповідності до статті 19 Закону №875-XII відповідачем було прийнято наказ №320ос від 14 серпня 2017 року про затвердження штатного розпису у новій редакції, яким було створено додаткові робочі місця для інвалідів (13 вакансій), а вже 15 серпня 2017 року відповідачем було подано до позивача звітність про попит на робочу силу (вакансії) у відповідності до вимог закріплених у пункті 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» та в порядку, визначеному наказом №316 від 31 травня 2013 року.

Отже, на думку відповідача, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії він, фактично, вжив усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленими нормативами, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Позиція інших учасників справи

4 червня 2019 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 2 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №813/3047/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 червня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» є юридичною особою, роботодавцем, який відповідно до статті 18 Закону №875-XII зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі №10-ПІ від 28 лютого 2018 року, у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в 2017 році становила 190 осіб, з них: середньооблікова кількість працівників з інвалідністю складає 6 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону №875-XII повинна становити 8 осіб.

У серпні 2017 року відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів первинну звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 15 серпня 2017 року, якою було повідомлено про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. До цієї звітності додано коментарі про вакансії.

Також встановлено, що позивачем було пред`явлено відповідачу Претензію №01-7/371-04 від 25 квітня 2018 року про погашення заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій 573253,60 грн та пені з розрахунку 321 грн за один день прострочення сплати, у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році.

За результатами розгляду вказаної Претензії відповідачем надано позивачу відповідь №22 від 15 травня 2018 року, де вказано, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій до Товариства відсутні, оскільки Товариством було дотримано вимоги Закону №875-XII та створено робочі місця для інвалідів.

Згідно проведеного позивачем розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, розмір такої заборгованості відповідача становить 597890,60 грн, що включає: адміністративно-господарські санкції (основний борг) - 573253,60 грн та пеню (за період з 16 квітня 2018 року по 14 червня 2018 року включно) - 20637 грн. Розрахунок проведено відносно 2 незайнятих робочих місць особами з інвалідністю.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Закон №875-XII визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною третьою статті 18-1 Закону №875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначено статтею 19 вказаного Закону, Так, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% (чотирьох відсотків) середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Цією статтею також встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно частини третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Крім цього, статтею 20 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог статті 19 Закону №875-XII слід враховувати чи роботодавцем створено робочі місця відповідно встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, чи вжито усіх необхідних і реальних заходів для працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю та чи дотримано вимог чинного законодавства у правовідносинах із органами Центру зайнятості, в тому числі щодо подання звітної інформації.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин сьомої - дев`ятої статті 19 Закону №875-XII порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067 (далі - Закон №5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067, наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Пунктами 5, 6 цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що обов`язок підприємства стосовно створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеною у постанові від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Однак, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як слідує з приписів частини третьої статті 18 Закону №875-XII до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а, від 8 травня 2018 року у справі №805/2275/17-а.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі №10-ПІ від 28 лютого 2018 року, у ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в 2017 році становила 190 осіб, з них: середньооблікова кількість працівників з інвалідністю - 6 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, повинна становити 8 осіб.

Тобто, незайнятими особами з інвалідністю були 2 робочих місця.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, вжив усіх залежних від нього передбачених законом заході для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленими нормативами, тобто заходів для недопущення правопорушення. Однак колегія суддів Верховного Суду критично ставиться до таких доводів, оскільки вони суперечать встановленим судом апеляційної інстанції обставинам, на підставі наявних у матеріалах справи доказазів.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів первинну звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» лише 15 серпня 2017 року, якою було повідомлено про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, з врахуванням того, що подана ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» звітність форми №3-ПН від 15 серпня 2017 року була первинною, тому зумовлюється висновок про те, що до серпня 2017 року у цьому Товаристві не було попиту на робочу силу, або ж про такий попит не подавалась інформація до відповідного центру зайнятості.

При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно штатного розпису ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна», що затверджений наказом №320-ос від 14 серпня 2017 року, новий штатний розпис на 2017 рік становив 268,60 одиниць.

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції вживалась заходи щодо надання можливості відповідачу подати суду підтвердження того, якою була середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» до 14 серпня 2017 року, якою була середньооблікова кількість працівників з інвалідністю та скільки осіб з інвалідністю працювали на робочих місцях до серпня 2017 року. Для цього в судовому засіданні спеціально оголошувалась перерва.

Однак, відповідачем не надано суду апеляційної інстанції доказів з приводу досліджуваних обставин до серпня 2017 року.

Зокрема, в матеріалах адміністративної справи немає доказів того, які ж дії вчинялись відповідачем до серпня 2017 року з приводу виконання вимог законодавства щодо створення робочих місць відповідного нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та вжиття заходів для реального працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки відповідачем не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2017 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не було належним чином і своєчасно повідомлено центр зайнятості про створені вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, а первинну звітність форми №3-ПН було подано лише у серпні 2017 року, тому Фондом правомірно визначено відносно відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко