open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

РІШЕННЯ

Іменем України

Київ

15 червня 2020 року

справа №9901/59/20

адміністративне провадження №П/9901/59/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу №9901/59/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, Вища рада правосуддя), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя №292/0/15-20 від 04 лютого 2020 року в частині закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку накладення дисциплінарного стягнення та зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року №188дп-19 про закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Вищої ради правосуддя №292/0/15-20 від 04 лютого 2020 року, в частині закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку накладення дисциплінарного стягнення, не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви з яких відповідач дійшов відповідних висновків про наявність в діях позивача дисциплінарного проступку, що згідно з пунктом 4 частини 1 та частини 3 статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» є підставою для скасування такого рішення та повторного розгляду скарги ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року №188дп-19.

Позивач зазначає, що відсутність аргументованих висновків в оскаржуваному рішенні Вищої ради правосуддя, відповідно до чинного законодавства України, свідчить про прийняття рішення однобоко, на підставі припущень, неперевіреної, недостовірної інформації з викривленим трактуванням фактичних обставин та фактично узаконює всі порушення допущенні заявником скарги, ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем не надано належної оцінки рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, щодо встановленого факту відсутності дисциплінарного проступку в діях позивача, попереднім чотирьом рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якими відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за аналогічними скаргами ОСОБА_2 факту заподіяння шкоди Державі в розмірі 870 000 гривень саме від дій ОСОБА_2 , ставленню ОСОБА_1 , як прокурора до виконання службових обов`язків, рівню його кваліфікації тощо.

Відповідач проти позову заперечує, зазначивши, що Вища рада правосуддя при прийнятті оскаржуваного рішення діяла в межах повноважень і у спосіб передбачений чинним законодавством України, зокрема, положенням Конституції України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Окрім того, відповідач зазначив, що оскаржуване рішення в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року відкрито провадження у даній справі, після усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі цього ж суду від 12 березня 2020 року, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.00 годину 27 квітня 2020 року. В подальшому судове засідання відкладено на 11.00 годину 18 травня 2020 року.

18 травня 2020 року під час судового засідання позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні 18 травня 2020 року колегія суддів, оголосила перерву у справі до 15 червня 2020 року.

Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомленні належним чином. В судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду цієї справи у судовому засіданні, Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів 06 лютого 2019 року надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 про вчинення дисциплінарного проступку керівником Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 та прокурором Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1

Рішенням члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_5 від 12 лютого 2019 року відкрито дисциплінарне провадження, зокрема, стосовно прокурора ОСОБА_1 .

Рішенням Комісії від 19 червня 2019 року закрито дисциплінарне провадження, зокрема, стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в діях прокурора ознак дисциплінарного проступку.

18 липня 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року № 188дп-19 «Про закриття дисциплінарного провадження щодо керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 та прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 ».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 липня 2019 року доповідачем щодо поданої скарги ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року № 188дп-19 визначено члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 04 лютого 2020 року рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року №188дп-19 про закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 та керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 скасовано повністю. Ухвалено нове рішення, яким дисциплінарне провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 та керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 закрито у зв`язку із закінченням строку накладення дисциплінарного стягнення.

Під час розгляду скарги ОСОБА_2 про вчинення дисциплінарного проступку прокурором Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та Вищою радою правосуддя встановлено наступне.

Слідчим відділом Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області) 19 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018041500000092 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом використання підробленого розпорядження Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 грудня 2005 року № 1772 з метою реєстрації права власності на земельні ділянки.

У провадженні СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області також перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018041500000238 від 10 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельних ділянок на території села Василівка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Процесуальним керівником у зазначених кримінальних провадженнях був визначений прокурор Новомосковської місцевої прокуратури ОСОБА_1

23 липня 2018 року постановами слідчого СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 1223281000:01:072:1006 загальною площею 10,637 га, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту, та посіви сільськогосподарських культур (соняшнику), які знаходяться на вказаній земельній ділянці, визнано речовими доказами у кримінальних провадженнях внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018041500000253 та №42018041500000092.

Постановою прокурора Новомовсковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області Шаповаленко Я. матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях №12018040350001694, №42018041500000253 та №42018041500000238 об`єднано в одне провадження за №42018041500000238, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

12 вересня 2018 року слідчий СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Донченко І.В. звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з клопотанням, погодженим прокурором ОСОБА_1, про накладення арешту на земельну ділянку 1223281000:01:072:1006 загальною площею 10,637 га та посіви соняшнику, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №42018041500000238.

Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року вказане клопотання задоволено та накладено арешт на речові докази: земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 1223281000:01:072:1006 загальною площею 10,637 га, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, та посіви соняшнику на вказаній земельній ділянці.

Постановляючи ухвалу від 17 вересня 2018 року, слідчим суддею зроблено висновок, що слідчий довів наявність достатніх підстав вважати, що згідно зі статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України накладення арешту на виявлене майно, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, є необхідною умовою для забезпечення збереження речових доказів і у разі ненакладення арешту на вказане майно, можуть бути втрачені сліди кримінального правопорушення, що перешкодить кримінальному провадженню, оскільки тільки у випадку накладення арешту на майно, заборони його використання володільцем може бути виконане завдання щодо забезпечення збереження слідів кримінального правопорушення та для забезпечення проведення відповідних експертиз.

За результатами розгляду апеляційного перегляду, 19 жовтня 2018 року ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року скасовано з підстав невідповідності клопотання слідчого вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Зокрема, клопотання слідчого не містило відомостей, що з дня виявлення слідчим факту незаконного зайняття вказаної земельної ділянки з посівами соняшнику і до дня звернення з цим клопотанням до слідчого судді виникли обставини, які можуть призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження вказаного майна.

Крім того, клопотання слідчого не містило відомостей про розмір заподіяної шкоди у цьому кримінальному провадженні, кому саме вона спричинена і в чому виразилася.

Апеляційним судом в ухвалі зазначено, що у клопотанні слідчий просить накласти арешт на зазначене у ньому майно шляхом заборони розпорядження та користування ним. При цьому він не наводить належного обґрунтування, що така заборона призведе до наслідків, передбачених в частині другій статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, враховуючи, що з 20 липня 2018 року на вказану земельну ділянку взагалі не накладався арешт з будь-якими обмеженнями або заборонами відповідно до частин першої, одинадцятої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України.

У зв`язку з неналежним дотриманням слідчим суддею вимог статті 173 Кримінального процесуального кодексу України Дніпровський апеляційний суд 19 жовтня 2018 року постановив ухвалу про скасування оскаржуваної ухвали з постановленням нової про повернення клопотання слідчого СВ Новосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про арешт майна прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин.

18 жовтня 2018 року, за день до апеляційного розгляду матеріалів щодо накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42018041500000238, прокурор ОСОБА_1 подав до суду клопотання про накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 1223281000:01:072:1006 та посіви на ній як речового доказу у кримінальному провадженні №42018041500000092.

Вказане клопотання, як і рішення слідчого судді від 19 жовтня 2018 року про його задоволення, були аналогічні поданому слідчим СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області клопотанню до суду 12 вересня 2018 року та ухвалі слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року.

Крім того, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року під час апеляційного перегляду ухвали слідчого суді від 19 жовтня 2018 року встановлено невідповідність клопотання прокурора вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Зі змісту цієї ухвали вбачається, що апеляційним судом встановлені такі самі невідповідності клопотання про арешт вимогам Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні №42018041500000092 як і під час розгляду клопотання про арешт майна слідчого у кримінальному провадженні №42018041500000238.

Дніпровським апеляційним судом встановлено, що долучена до клопотання постанова про визнання речовими доказами містить виправлення, що є недопустимим та ставить під сумнів законність підстав для накладення арешту.

Апеляційним судом у вказаній ухвалі зауважено, що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази з приводу того, кому на час складання клопотання прокурором належить спірна земельна ділянка.

Встановлені апеляційною інстанцією обставини стали підставою для скасування ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року та постановлення нової, якою клопотання прокурора Новомосковської місцевої прокуратури ОСОБА_1 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42018041500000092 повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин.

Приймаючи оскаржуване рішення Вища рада правосуддя дійшла висновку, що прокурор ОСОБА_1 , здійснюючи процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях №42018041500000092 та №42018041500000238, всупереч вимогам статті 217 Кримінального процесуального кодексу України за наявності достатніх підстав вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються розслідування, вчинені однією особою, не об`єднав матеріали досудових розслідувань в одне провадження, використавши це за наявності накладеного арешту на одну і ту саму земельну ділянку в одному кримінальному провадженні, звернувся з аналогічним клопотанням в іншому кримінальному провадженні, фактично отримавши на день прийняття рішення апеляційним судом про скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на земельну ділянку нову ухвалу про накладення арешту, діяв всупереч нормам кримінального процесуального законодавства України. У результаті допущених прокурором ОСОБА_1 порушень норм Кримінального процесуального кодексу України були створені умови, які перешкодили своєчасно зібрати вирощений врожай соняшнику, що у подальшому призвело до його втрати. Вказане свідчить про допущення прокурором ОСОБА_1 неналежного виконання службових обов`язків, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог та протиправності рішення позивач наводить наступні аргументи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Вищої ради правосуддя №292/0/15-20 від 04 лютого 2020 року, в частині закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку накладення дисциплінарного стягнення, не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви з яких відповідач дійшов відповідних висновків про наявність в діях позивача дисциплінарного проступку, що згідно з пунктом 4 частини 1 та частини 3 статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» є підставою для скасування такого рішення та повторного розгляду скарги ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року №188дп-19.

Позивач звертає увагу на те, що у рішенні Вищої ради правосуддя не наведено жодної підстави, які б свідчили про порушення порядку збирання доказів чи обґрунтування клопотань про накладення арештів, а виключна констатація накладених арештів не може свідчити про їх незаконність і тим більше не свідчить про вчинення ОСОБА_1 , як процесуальним керівником, дисциплінарного проступку шляхом погодження клопотань про арешт майна, які розглянуті і задоволенні слідчим суддею. ОСОБА_1 зазначає, що всі дії вчиненні ним в межах кримінальних проваджень №42018041500000092 та №42018041500000238 відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України та були спрямовані виключно на унеможливлення відчуження майна і забезпечення подальшого відшкодування шкоди завданої державі.

Щодо висновків Вищої ради правосуддя стосовно не об`єднання двох кримінальних проваджень за наявності достатніх підстав, позивач зазначає, що на момент звернення до суду з клопотаннями про арешт майна, не було достатніх підстав вважати, що вказані кримінальні правопорушення вчиненні однією особою. Крім того, на думку ОСОБА_1 , відповідачем не враховано виключну компетенцію прокурора приймати рішення про об`єднання кримінальних проваджень у разі необхідності. Окрім того, надаючи висновки щодо наявності підстав для об`єднання кримінальних проваджень на момент звернення до суду із клопотанням про арешт майна, Вища рада правосуддя вийшла за межі чинного законодавства та своїх повноважень.

Також позивач звертає увагу на тому, що відповідачем надано неправдиве твердження щодо дій прокурора, як процесуального керівника, всупереч нормам кримінального процесуального законодавства у зв`язку з накладенням арешту на одну і ту саму земельну ділянку в одному та іншому кримінальному провадженні, у зв`язку з тим, що вказане безпосередньо передбачено статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України.

На думку позивача, Вища рада правосуддя проігнорувала вимоги законодавства України щодо того, що рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Узагальнюючи обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначає, що не вбачається його вини у неналежному виконанні його службових обов`язків. Наявність вини є загальним принципом юридичної відповідальності у всіх галузях права, і будь-який виняток з нього має бути висловлений прямо і недвозначно, тобто безпосередньо закріплений в законі. Дії позивача, як процесуального керівника у кримінальному провадженні, були спрямовані на унеможливлення відчуження майна і забезпечення подальшого відшкодування шкоди завданої державі.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що не погоджується з його доводами, вважає їх необґрунтованими, а тому просить Суд залишити позов без задоволення з огляду на наступне.

Вища рада правосуддя зазначає, що законодавець в статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко встановив підстави для оскарження та скасування рішення відповідача, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора. Враховуючи наявність повноважного складу Вищої ради правосуддя, належне повідомлення позивача про засідання на якому прийнято оскаржуване рішення, наявність в рішенні підстав та мотивів прийняття відповідного рішення, підстави для скасування оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя відсутні.

Також відповідач зазначає, що твердження ОСОБА_1 стосовно того, що Вищою радою правосуддя зроблені висновки за результатами довільного, однобокого, викривленого трактування фактичних обставин справи, без урахування усіх обставин справи, є безпідставними з огляду на те, що оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Відповідач наголошує на тому, що законодавством не встановлено вимог для рішень Вищої ради правосуддя щодо обов`язковості посилання на докази, які були дослідженні при його прийнятті. Безумовно, рішення має містити посилання на матеріали, які стали підставою для висновків відповідного органу, проте рівень їх деталізації має бути таким, щоб у достатній мірі не давати приводу ставити під сумнів його обґрунтованість. Оскаржуване рішення, на думку відповідача, в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною першою статті 26 Закону встановлено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 53 Закону за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення відповідного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення відповідного органу, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення відповідного органу без змін.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону рішення Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п`ятої статті 53 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Як вбачається з витягу з протоколу № 10 засідання Вищої ради правосуддя від 04 лютого 2020 року, пунктом четвертим порядку денного був розгляд скарги ОСОБА_2 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 19 червня 2019 року №188дп-19 про закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 та керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3. На засіданні були присутніми 14 членів Вищої ради правосуддя, тобто більшість від її складу. Член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. проінформував інших членів Вищої ради правосуддя, присутніх на засіданні, що прокурором ОСОБА_1 подано заяву з проханням розглядати питання за його відсутності, а також доповів матеріали перевірки, проведеної за скаргою ОСОБА_2 . Для прийняття рішення члени Вищої ради правосуддя виходили до нарадчої кімнати, після чого головуючий Овсієнко А.А. оголосив спірне рішення, за яке проголосували 13 членів Вищої ради правосуддя, проти - 1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 04 лютого 2020 року №292/0/15-12 ухвалено повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма її членами, які брали участь в його ухваленні. При цьому позивач був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя, на якому було прийнято оскаржуване рішення, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви ОСОБА_1 про проведення засідання щодо розгляду скарги стосовного нього без його участі.

Водночас, за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, суд, який переглядає рішення Вищої ради правосуддя, не обмежений перевіркою лише наведених вище формальних критеріїв, оскільки забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі №9901/869/18).

У позовній заяві, як згадано вище, ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви з яких відповідач дійшов відповідних висновків про наявність в діях позивача дисциплінарного проступку.

Надаючи правову оцінку наведеним у оскаржуваному рішенні мотивам з яких вона дійшла висновків про наявність правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, у контексті наявності або відсутності визначеної пунктом 4 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування відповідного рішення Вищої ради правосуддя, Суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків.

Об`єктивну сторону дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом першим частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», становить невиконання чи неналежне виконання прокурором своїх службових обов`язків.

За висновками Вищої ради правосуддя, неналежне виконання позивачем своїх службових обов`язків виразилось у бездіяльності, яка полягає у не об`єднанні матеріалів досудових розслідувань, за наявності достатніх підстав вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюється розслідування, вчиненні однією особою, використавши це за наявності накладеного арешту на одну і ту саму земельну ділянку в одному кримінальному провадженні, звернувся з аналогічним клопотанням в іншому кримінальному провадженні, фактично отримавши на день прийняття рішення апеляційним судом про скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на земельну ділянку нову ухвалу про накладення арешту. У результаті допущених позивачем порушень норм Кримінального процесуального кодексу України були створені умови, які перешкодили вчасно зібрати вирощений врожай соняшнику, що в подальшому призвело до його втрати.

Відповідно до частини першої статті 217 Кримінального процесуального кодексу України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Об`єднання матеріалів досудового розслідування необхідно вважати доцільним, якщо в результаті об`єднання в одне кримінальне провадження матеріалів кількох досудових розслідувань досягається можливість забезпечення повноти й об`єктивності дослідження обставин вчиненого злочину чи злочинів або кримінальних проступків, правильного визначення ролі і ступеня вини кожного з учасників кримінального правопорушення. Зазначена стаття передбачає можливість (а не обов`язковість) прийняття слідчим, прокурором рішення про об`єднання матеріалів кількох досудових розслідувань в одне в разі виявлення вказаних у законі підстав для цього. Зі змісту статті 217 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що повинні об`єднуватися в одне провадження матеріали досудового розслідування щодо кількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, за якими не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами), незалежно від часових чи територіальних меж вчинення таких кримінальних правопорушень.

Враховуючи диспозитивність положень частини першої статті 217 Кримінального процесуального кодексу України, в частині можливості прийняття слідчим, прокурором рішення про об`єднання матеріалів кількох досудових розслідувань в одне в разі виявлення вказаних у законі підстав для цього, є передчасним висновок Вищої ради правосуддя щодо вчинення прокурором ОСОБА_1 дій, в межах кримінальних проваджень № 42018041500000238 та №42018041500000092, всупереч вимогам статті 217 Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 170 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (стаття 171 Кримінального процесуального кодексу України).

Дніпровським апеляційним судом, під час перегляду рішень слідчого судді, якими накладено арешт на майно, встановлено, що подані клопотання про арешт майна не відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, обидва клопотання складаються з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених органом досудового розслідування та формального посилання на положення статті 170 Кримінального процесуального кодексу України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами цього кримінального провадження.

Вища рада правосуддя в оскаржуваному рішенні зазначила, що обидва клопотання, подані прокурором ОСОБА_1 про накладення арешту майна на земельну ділянку 1223281000:01:072:1006 загальною площею 10,637 га та посіви соняшнику у межах кримінальних провадженнях №42018041500000238 та №42018041500000092, аналогічного змісту не відповідали вимогам Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з чим рішення слідчого судді про їх задоволення скасовані.

ОСОБА_1 в позові звертає увагу на тому, що відповідачем надано неправдиве твердження щодо дій прокурора, як процесуального керівника, всупереч нормам кримінального процесуального законодавства у зв`язку з накладенням арешту на одну і ту саму земельну ділянку в одному та іншому кримінальному провадженні, у зв`язку з тим, що вказане безпосередньо передбачено статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України.

Однак зазначений висновок позивача спростовується змістом частин 3 та 7 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу. Можливості подання повторного клопотання про накладення арешту на майно на яке вже накладено арешт відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України законодавством не передбачено.

Повторне клопотання про накладення арешту на майно позивачем подано за наявності не скасованого рішення слідчого судді про арешт цього ж майна, накладеного в порядку встановленому саме Кримінальним процесуальним кодексом України, а не іншим актом законодавства, що суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.

Окрім того передчасне подання 18 жовтня 2018 року повторного аналогічного клопотання призвело до аналогічних порушень вчинених при зверненні з першим клопотанням, в результаті подання якого Дніпровським апеляційним судом 19 жовтня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді про його задоволення. Дотримання ОСОБА_1 положень Кримінального процесуального кодексу України в частині дотримання порядку подання клопотання про арешт майна дозволило б прокурору виправити помилки допущенні під час подання першого клопотання.

Частиною першою статті 45 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент звернення зі скаргою ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів) встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження. Частиною другою цієї статті визначено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.

Стаття 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» регулює питання розгляду Вищою радою правосуддя скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора.

Зазначені норми надають особі право звернення до відповідного органу із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. При цьому встановлення в межах кримінального процесу факту порушення прокурором прав осіб або вимог закону може бути підставою для дисциплінарного провадження. Рішення органу за наслідками розгляду дисциплінарної скарги може бути переглянуте Вищою радою правосуддя в порядку встановленому законодавством України.

Відтак Вища рада правосуддя наділена повноваженнями переглядати рішення відповідного органу за наслідками розгляду дисциплінарної скарги. Здійснення такого перегляду не свідчить про ігнорування відповідачем вимог законодавства України щодо того, що рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя не підпадає під поняття такого, що немає посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків та ґрунтується на справжніх, реальних обставинах події, спричиненої конкретними діями прокурора. Дії прокурора проаналізовані та з посиланням на закон отримали мотивовану правову оцінку як дисциплінарне правопорушення. Як неналежне виконання службових обов`язків прокурора слушно було кваліфіковано з того, що порушення прокурором норм кримінального процесуального законодавства України призвело до накладення арешту на одну і ту саму земельну ділянку в одному кримінальному провадженні, шляхом звернення з аналогічним клопотанням в іншому кримінальному провадженні, фактично отримавши на день прийняття рішення апеляційним судом про скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на земельну ділянку нову ухвалу про накладення арешту. У результаті допущених прокурором ОСОБА_1 порушень норм Кримінального процесуального кодексу України були створені умови, які перешкодили своєчасно зібрати вирощений врожай соняшнику, що у подальшому призвело до його втрати. Такий висновок не видається свавільним, необґрунтованим чи голослівним. Принаймні, встановлені обставини не дають приводів та причин вважати поведінку прокурора ОСОБА_1 цілком правомірною. Аргументів, які б доказували протилежне, у цій справі не встановлено.

Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що Вища рада правосуддя при розгляді скарги ОСОБА_2 в порушення вимог чинного законодавства не направила на адресу позивача, як особи, дії або бездіяльність якої оскаржується, скаргу подану ОСОБА_2 , Суд звертає увагу на тому, що Вища рада правосуддя здійснила всі необхідні дії встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламентом Вищої ради правосуддя.

Окрім того, в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 з приводу скарги поданої ОСОБА_2 , що свідчить про ознайомлення позивача зі змістом цієї скарги.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Суд встановив, що оскаржене рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складене та підписане 15 червня 2020 року

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

Т. М. Шипуліна

Джерело: ЄДРСР 89849320
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку