МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2020 р. № 400/2678/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул.Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною та скасування вимоги від 21.05.2019 №Ф-8500-17,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною та скасувати вимогу від 21.05.2019 № Ф-8500-17, винесену Головним управління ДФС у Миколаївській області (надалі Управління або відповідач) про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 16 553,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, зокрема, що у березні 2015 року він був призваний на військову службу, тому, в силу пункту 92 частини другої розділу VIII («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон № 2464), на весь строк проходження ним військової служби (лютий 2018 року) був звільнений від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі ЄСВ). Проте контролюючий орган, незважаючи на отримання у червні 2015 року відповідної заяви позивача та документів, що підтверджують факт його призову на військову службу, здійснив нарахування за вказаний період, а в подальшому відмовився задовольнити заяву позивача про списання недоїмки. За твердженнями ОСОБА_1 , у Управління не було законних підстав для направлення у травні 2019 вимоги про сплату недоїмки.

У відзиві (арк. спр. 45-46) Управління позовні вимоги заперечило з посиланням на те, що позивач протягом 10 днів після демобілізації не подав заяву, що є підставою для звільнення від нарахування і сплати ЄСВ, в зв`язку з чим відбулось нарахування внеску.

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 69-72), в якому, зокрема, звернув увагу на недотримання відповідачем норм Закону № 2464 та затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Інструкція № 449) в частині належного адміністрування ЄСВ та в частині оформлення вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, ОСОБА_1 вказав, що у доданому відповідачем до відзиву розрахунку відсутня інформація щодо відсоткової ставки ЄСВ та суми, з якої внесок був нарахований.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги адміністративного позову підтримав, представник Управління просила відмовити у його задоволенні.

Як встановлено судом, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знаходився на обліку у ДПІ в Інгульському районі м. Миколаєва з 27.01.2003 по 02.04.2018; з 01.04.2012 по 30.06.2017 знаходився на спрощеній системі оподаткування (2 група).

Згідно з чинною у березні 2015 року редакцією частини другої статті 6 Закону № 2464, платник єдиного внеску (до яких, згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, належав позивач) зобов`язаний, зокрема:

своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;

подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійному фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 17.03.2015 № 48 (арк. спр. 18), з 17.03.2015 ОСОБА_1 як такий, що був призваний у Збройні Сили України за мобілізацією, приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

До позовної заяви ОСОБА_1 додав копію укладеного ним 21.07.2017 контракту (набрав чинності з 19.08.2017) на проходження протягом шести місяців військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу (арк. спр. 23-24); копію наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19.02.2018 № 17 про визнання позивача (в зв`язку з його звільненням з військової служби у запас) таким, що 19.02.2018 здав справи та посаду, та про виключення ОСОБА_1 з 19.02.2018 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та з грошового забезпечення (арк. спр. 25); копію сторінок військового квитка, в якому записи № 9 та № 10 свідчать, що з 17.03.2015 по 19.02.2018 позивач проходив військову службу (арк. спр. 20); копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2018 № 883, що містить інформацію про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу «… в період з 17.03.2015 р. по 03.02.2016 р. командиром відділення охорони Центрально-Миколаївського об`єднаного районного військового комісаріату, призваного за мобілізацією в особливий період та з 03.02.2016 р. по 19.02.2018 р. водієм відділення забезпечення Миколаївського раціонного військового комісаріату, уклавши контракт на проходження військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період …» (арк. спр. 36).

Згідно з чинною у березні 2015 року редакцією абзаців першого, другого, шостого пункту 92 розділу VIII («Прикінцеві та перехідні положення») Закону № 2464, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв`язку з виконанням обов`язків під час мобілізації заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, додаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 20914 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

11.05.2015 позивач подав до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Управління заяву, в якій просив не нараховувати ЄСВ з 17.03.2015. До заяви позивач додав копію повідомлення військової частини, копію військового квитка, довідку про мобілізацію (арк. спр. 26).

01.01.2016, на підставі Закону України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», редакція пункту 92 розділу VIII («Прикінцеві та перехідні положення») Закону № 2464 була доповнена такими абзацами.

Під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для платників єдиного внеску, визначених у статті 4 цього Закону, призваних на військову службу під час мобілізації або залучених до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їхньої військової служби зупиняється застосування норм статті 25 цього Закону.

Підставою для такого зупинення є копія військового квитка або копія документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка подається до органів доходів і зборів цим державним органом протягом десяти днів після її мобілізації.

03.04.2018 позивач подав до ДПІ в Інгульському (Ленінському) районі м. Миколаєва Управління заяву, в якій, з посиланням на відповідні документи, просив не нараховувати штрафні санкції за несвоєчасну подачу звітів та декларацій за 2014-2017 роки, та «… зняти заборгованість по єдиному податку та єдиному соціальному внеску у зв`язку з проходженням військової служби …» (арк. спр. 31).

Листом від 25.04.2018 (арк. спр. 34) Управління повідомило про відсутність підстав для задоволення заяви позивача. Так, на думку відповідача, оскільки позивач проходив службу за контрактом, то він зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати та сплачувати єдиний внесок та подавати звітність.

07.05.2018 позивач повторно звернувся до контролюючого органу (арк. спр. 35), але відповідач зазначив, що пункт 92 розділу VIII («Прикінцеві та перехідні положення») Закону № 2464 не звільняє від сплати єдиного внеску фізичних осіб підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом (арк. спр. 38).

21.05.2019 Управління направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8500-17 на суму 16 553,63 грн. (надалі Вимога, арк. спр. 17). Згідно з текстом Вимоги, сума 16 553,63 грн. є сумою недоїмки (без штрафних санкцій та пені).

Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов`язав відповідача подати письмові пояснення щодо підстав для направлення Вимоги та розрахунок суми боргу.

Письмові пояснення відповідач не подав.

Згідно з доданим до відзиву розрахунком (арк. спр. 47-48), за періоди: ІІІ квартал 2013 року IІ квартал 2017 року, І квартал 2018 року позивачу було нараховано 23 257,20 грн. ЄСВ, за цей період позивач сплатив 7 897,60 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Як свідчить розрахунок відповідача, за ІІІ квартал 2013 року позивач мав сплатити 1 194,03 грн., за IV квартал 2013 року 1 218,67 грн., за І квартал 2014 року 1 267,95 грн., за ІІ квартал 2014 року 1 267,95 грн., за ІІІ квартал 2014 року 1 267,95 грн., за IV квартал 2014 року 1 267,95 грн. Загальна сума 7 484,50 грн.

Позивач сплатив суму 7 897,60 грн., що перевищує суму нарахувань за 2013-2014 роки.

Суд відхилив викладені у відзиві доводи Управління про незастосування до позивача пункту 92 частини другої розділу VIII («Прикінцеві та перехідні положення) Закону № 2464 через те, що ОСОБА_1 не подав відповідну заяву протягом 10 днів після його демобілізації.

По-перше, про факт призову на військову службу відповідач був повідомлений ОСОБА_1 ще у червні 2015 року.

По-друге, після звільнення з військової служби (19.02.2018), ОСОБА_1 повторно звернувся до контролюючого органу із заявою. Та обставина, що заяву було подано 03.04.2018 (пізніше ніж 10 днів після демобілізації), не може нівелювати встановлене законом право на звільнення позивача від виконання обов`язків, визначених статтею 6 Закону № 2464, в тому числі і щодо нарахування і сплати ЄСВ.

Управління, як вказано вище, не надало суду письмових пояснень щодо підстав для направлення Вимоги.

Докази того, що позивач подавав відповідну звітність, у справі відсутні.

Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат, доходу, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності та нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Управління перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснило, наявність звітності, поданої ОСОБА_1 , та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довело.

Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску Управління суду не надало.

За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Як вказано в абзаці другому пункту 2 розділу VI затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).

Відповідач не надав суду доказів, що підтверджують законність здійсненого ним нарахування ЄСВ.

Як вказано вище, згідно з наявними у справі доказами, в період з 17.03.2015 по 19.02.2018 позивач безперервно проходив військову службу.

Докази отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності Управління не подало.

Згідно з чинними у 2014-2017 редакціями частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками ЄСВ (як роботодавці) є, зокрема, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення.

Крім того, з 01.01.2018, відповідно до змін, що були внесені, зокрема, до частини першої статті 4 Закону № 2464 Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», платниками єдиного внеску для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу», є роботодавці військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення.

У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд зазначив таке:

«… Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно чим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Су повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору а даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску …».

Висновок Верховного Суду у вищевказаній справі підлягає застосуванню при вирішенні спору між ОСОБА_1 та Управлінням, оскільки, на думку суду, Верховний Суд сформулював універсальний підхід щодо безпідставності нарахування ЄСВ фізичним особам підприємцям, які не здійснюють господарську діяльність та не отримують дохід, але при цьому є застрахованими особами в силу перебування у трудових відносинах. На переконання суду, в даному випадку, різниця у тому, що працівник отримує від роботодавця дохід у вигляді заробітної плати, а військовослужбовець від військової частини дохід у вигляді грошового забезпечення, не має значення.

З урахуванням того, що відповідач не довів законність та обґрунтованість нарахування позивачу ЄСВ, не підтвердив документально суму недоїмки, суд встановив, що Управління не мало підстав для направлення Вимоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, визнав за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача видалити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 інформацію про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору. Оскільки судовий збір ОСОБА_1 сплатив, відповідна сума, згідно із статтею 7 Закону України 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір", підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за його клопотанням.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м.Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) від 21.05.2019 № Ф-8500-17 про сплату боргу (недоїмки).

3. Зобов`язати Головне управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м.Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) видалити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) інформацію про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 16 565,63 грн. (шістнадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять грн. 63 к.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна