open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
7 Справа № 756/13997/15-ц
Моніторити
Ухвала суду /02.08.2022/ Касаційний цивільний суд Постанова /02.08.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /01.12.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.11.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /05.10.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /06.09.2021/ Касаційний цивільний суд Постанова /13.07.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /22.03.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.10.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /06.07.2020/ Київський апеляційний суд Постанова /03.06.2020/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /25.05.2020/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.07.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /25.04.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /14.03.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /07.03.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.07.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /27.06.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Рішення /07.03.2017/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /06.02.2017/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /31.10.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /11.05.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Ухвала суду /31.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /02.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /02.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Рішення /22.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /19.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /19.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /21.01.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /09.11.2015/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /02.11.2015/ Оболонський районний суд міста Києва
emblem
Справа № 756/13997/15-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /02.08.2022/ Касаційний цивільний суд Постанова /02.08.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /01.12.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.11.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /05.10.2021/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /06.09.2021/ Касаційний цивільний суд Постанова /13.07.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /22.03.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.10.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.07.2020/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /06.07.2020/ Київський апеляційний суд Постанова /03.06.2020/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /25.05.2020/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.07.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /25.04.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /14.03.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /07.03.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.07.2017/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /27.06.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Апеляційний суд міста Києва Рішення /07.03.2017/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /06.02.2017/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /31.10.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /30.06.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /11.05.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Ухвала суду /31.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /02.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Ухвала суду /02.03.2016/ Апеляційний суд міста Києва Рішення /22.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /19.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /19.02.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /21.01.2016/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /09.11.2015/ Оболонський районний суд міста Києва Рішення /02.11.2015/ Оболонський районний суд міста Києва

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 756/13997/15-ц

провадження № 61-39793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року у складі судді Шумейко О. І. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з червня 2007 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину ОСОБА_3 , 2009 року народження. На час звернення до суду шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинені, триває судове провадження у справі про розірвання шлюбу. При зверненні до суду позивач ОСОБА_1 вказав серед спільного майна подружжя дві квартири в місті Києві, три автомобілі та мотоцикл.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 скористалася своїм правом, передбаченим статтею 31 ЦПК України, заявила зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя, який був судом прийнятий до спільного розгляду.

У зустрічному позові ОСОБА_2 також послалася на придбання подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність двох квартир у місті Києві, трьох автомобілів, мотоциклу, а також квартири в місті Марбелья, Іспанія, які позивач за зустрічним позовом просила поділити між подружжям.

Протягом розгляду справи в суді сторони неодноразово уточнювали свої позовні вимоги, змінюючи як порядок поділу спільного майна подружжя, так і склад такого майна.

Так, у позовній заяві в редакції від 07 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 зазначив наступне. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 червня 2007 року до 10 травня 2016 року, коли судом було ухвалено рішення про розірвання шлюбу. Шлюбно-сімейні стосунки та ведення спільного господарства припинені подружжям з квітня 2015 року. До спільного сумісного майна позивачем ОСОБА_1 віднесено: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира та комора до неї в Іспанії, місто Марбелья, автомобіль марки BMW, модель Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2014 ; автомобіль марки HYUNDAI, модель SANTA FE, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2013; автомобіль марки TOYOTA, модель Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2014 .

Інше майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; мотоцикл марки HONDA, модель НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , рік випуску 2008 , позивач вважає своєю особистою приватною власністю.

В обґрунтування таких обставин ОСОБА_1 послався на те, що до укладення шлюбу з відповідачем 07 лютого 2007 року він позичив у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 150 000 доларів США для придбання квартири у місті Києві, зобов`язувався повернути їх до 26 жовтня 2015 року. Позивач планував протягом року придбати квартиру, але у зв`язку із світовою кризою та стрімким подорожчанням нерухомості, відклав покупку на невизначений термін. На початку 2011 року відбулося здешевшення нерухомості у Оболонському районі міста Києва, тому 29 серпня 2011 року ОСОБА_1 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за 750 000 грн, що на той час складало близько 100 000 доларів США.

05 вересня 2011 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_4 50 000 доларів США, а 26 жовтня 2015 року - ще 50 000 доларів США. По факту вказаних дій між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була укладена відповідна письмова угода від 26 жовтня 2015 року, що має силу розписки. Всі розписки, які ОСОБА_1 надавалися ОСОБА_4 раніше, втратили силу (були знищені) в момент підписання вказаної угоди. Відтак, позивач ОСОБА_1 вважає, що вказана квартира була придбана ним за кошти, які належали йому особисто. При цьому, ОСОБА_1 зазначив, що під час придбання вказаної квартири він не мав змоги повідомити свою дружину ОСОБА_2 про джерело походження грошових коштів, за які вона придбана, оскільки ОСОБА_4 категорично заборонив йому розголошувати інформацію стосовно його фінансового стану, а ОСОБА_1 , перебуваючи з ОСОБА_4 у трудових відносинах, не міг порушити вказану домовленість. Крім того, ОСОБА_1 не бажав повідомляти близьким про свій незадовільний фінансовий стан, побоюючись приниження його чоловічої гідності в їхніх очах. Відтак, весь цей час ОСОБА_2 помилково вважала, що квартира на АДРЕСА_3 була придбана за спільні кошти подружжя.

Щодо квартири, розташованої в місті Марбелья, Іспанія, позивач ОСОБА_1 зазначив, що така квартира була придбана подружжям за рахунок кредитних коштів, отриманих в банку АТ «Banco de Sabadell, S.A.», квартира передана в заставу банку. З огляду на те, що сторони не досягли згоди стосовно того, закон якої саме держави, України чи Іспанії, повинен застосовуватись до правовідносин щодо їхнього права власності і наступного поділу будинку в місті Марбельї, позивач вважає за необхідне в цьому конкретному випадку застосовувати право особистого закону обох з подружжя, тобто чинне законодавство України. Позивач вказує, що він особисто сплачує позику за придбане нерухоме майно, з січня по березень 2015 року позивачем сплачено 171 272,56 євро, що у гривневому еквіваленті складає 4 720 511,54 грн.

За таких підстав, позивач ОСОБА_1 просить визнати особистою приватною власністю позивача квартиру, загальною площею 166,60 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; мотоцикл марки HONDA, модель НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , рік випуску 2008 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: квартиру, загальною площею 100,10 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; нерухомість, квартиру та комору до неї, яка знаходиться в АДРЕСА_4 , площею квартири 175,82 кв. м, площею комори 7,80 кв. м; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2014; автомобіль марки HYUNDAI, модель SANTA FE, універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2013; автомобіль марки TOYOTA, модель Highlander, універсал-В легковий, реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2014; здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухомість, квартиру та комору до неї, яка знаходиться в АДРЕСА_4 , площею квартири 175,82 кв. м, площею комори 7,80 кв. м; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2014, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в рахунок різниці вартості майна в розмірі 862 169,58 грн.

Позивач ОСОБА_2 у зустрічному позові послалася на те, що станом на квітень 2015 року на час припинення спільного ведення господарства до складу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, увійшли квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2014 ; автомобіль марки HYUNDAI, модель SANTA FE, універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2013; автомобіль марки TOYOTA, модель Highlander, універсал-В легковий, реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2014 ; грошові кошти у сумі 168 546 доларів США та 70 380,89 євро.

Приймаючи до уваги те, що автомобіль марки HYUNDAI, модель SANTA FE, та автомобіль марки TOYOTA, модель Highlander, відчужені сторонами без згоди іншого подружжя, а грошові кошти, які перебували на банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 в банку «Baltic International Ваnк», останнім були використані проти волі іншого подружжя, позивач вважає, що при поділі спільного майна подружжя має враховувати вартість вказаного вище майна. За оцінкою, наведеною ОСОБА_2 , загальна вартість спільного майна подружжя, яке підлягає поділу та має враховуватися при поділі, складає 22 576 028,62 грн, відтак, частка кожного з подружжя становить 11 288 014,31 грн.

Позивач за зустрічним позовом просить при поділі майна подружжя врахувати інтереси та потреби малолітньої дочки, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з нею.

За таких обставин, позивач ОСОБА_2 у зустрічному позові просить визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2014 ; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити в натурі ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 518 5762 грн; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2014, вартістю 1 268 618,22 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на 46/100 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , вартість частки 4 063 542,48 грн, що з урахуванням відчуженого ОСОБА_2 автомобіля марки HYUNDAI, модель SANTA FE, за ціною 737 067,57 грн, становитиме 11 254 990,27 грн; за ОСОБА_1 визнати право власності на 54/100 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , вартість частки 4 770 245,52 грн, що з урахуванням відчуженого ОСОБА_1 автомобіля марки TOYOTA, модель Highlander, за ціною 746 597,09 грн, та витраченого ним банківського вкладу у розмірі 5 804 195,74 грн, становитиме 11 321 038,35 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_6 ; автомобіль марки BMW, модель Х5, тип універсал-В легковий, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

- визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 166,60 кв. м, житловою площею 85,40 кв. м;

- визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 166,60 кв. м, житловою площею 85,40 кв. м;

- визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 100,1 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м;

- визнано за ОСОБА_2 , право спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 100,1 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м;

- визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частину автомобіля марки BMW, модель Х5, тип універсал-В легковий, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

- визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину автомобіля марки BMW, модель Х5, тип універсал-В легковий, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 764,76 грн у якості грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Hyundai, модель Santa FE та автомобіль марки Toyota, модель Hihglander.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , 1/2 частину грошових коштів, які знаходились станом на 17 березня 2015 року на мультивалютному розрахунковому рахунку № НОМЕР_9 , відритому в « Baltic International Bank» (юридична адреса: вулиця Калею 43, Рига, LV-1050, Латвія) на ім`я ОСОБА_1 , у розмірі 84 273 долари США та у розмірі 35 190,44 євро.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умовами укладеного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_1 , надала свою згоду на придбання об`єкту нерухомого майна. Під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_1 не повідомив про свій намір придбати квартиру на праві особистої приватної власності. Належних та допустимих доказів того, що для купівлі вказаної квартири ОСОБА_1 були витрачені саме позичені у ОСОБА_4 грошові кошти, а також зберігання такої суми грошей протягом більше ніж чотирьох років з моменту їх отримання, позивачем ОСОБА_1 не надано. Крім того, виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів здійснювалося ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя, набутих за час перебування у зареєстрованому шлюбі, на інші джерела доходів, які б дозволяли ОСОБА_1 набути майно або грошові кошти у особисту приватну власність та за рахунок яких виконати боргові зобов`язання, позивач не посилається. Також суд зазначав, що при зверненні до суду 28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 у позовній заяві вказав, що квартира, яка знаходиться по АДРЕСА_3 , придбана подружжям у спільну сумісну власність, незважаючи на те, що за два дні до звернення до суду ним була підписна угода з ОСОБА_4 про врегулювання позикових зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_4

Придбання квартири, розташованої на АДРЕСА_7 , та автомобіля марки BMW, модель Х5, у спільну сумісну власність подружжя за час перебування у шлюбі сторонами не оспорювалося.

Суд першої інстанції врахував, що законодавцем встановлено презумпцію набуття подружжям майна у спільну сумісну власність, а також те, що сторонами за час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів придбання вказаного вище майна за рахунок особистих коштів, суд доходить висновку, що обсяг спільно нажитого майна подружжя, наявного на час припинення спільного ведення господарства, складається з квартири АДРЕСА_5 ; квартири АДРЕСА_6 ; автомобіля марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , 2014 року випуску; нерухомості, що складається з квартири В, комори АДРЕСА_9 , грошових коштів у сумі 168 546 доларів США та 70 380,89 євро, які перебували на банківському рахунку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, дослідивши наявні в справі докази належним чином, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції перевірялися в апеляційному порядку та визнані правильними. Незважаючи на те, що ухвала Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року скасована у повному обсязі, а справу передано на новий апеляційний розгляд, у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року не йдеться про те, що такі висновки є неправильними чи про те, що судом допущена неповнота чи порушення норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору щодо поділу вищезазначеного майна.

Суд апеляційної інстанції вказував, що оскільки ОСОБА_1 у касаційній скарзі оскаржував рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору про поділ квартири АДРЕСА_5 ; автомобіля ВМV, модель Х5, реєстраційний номер НОМЕР_8 , 2014 року; грошових коштів, що знаходилися у «Baltic International Bank» на мультивалютному банківському рахунку та висновків про неправильність вирішення спору в цій частині суд касаційної інстанції не зробив, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на всю квартиру АДРЕСА_9 суд першої інстанції виходив з того, що зазначене майно є спільною власністю сторін та сторони визначили частки у цьому майні по 1/2 кожного ще на час набуття цього майна у власність.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

10 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

11 липня 2018 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що повістку-повідомлення представник ОСОБА_1 отримав за 3 робочих дні до судового засідання, у зв`язку з чим, сторона позивача не мала жодної можливості підготуватися до засідання та подати нові важливі для справи докази, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності учасника справи належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Судами попередніх інстанцій не встановлено дійсної вартості, повного складу та обсягу майна, яке є спільною сумісною власністю, не враховано боргових зобов`язань подружжя стосовно нерухомості в Іспанії.

Також заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасних висновків про поділ коштів на мультивалютному рахунку, оскільки не з`ясували правову природу отримання ОСОБА_1 коштів, чи є кошти спільною сумісною власністю подружжя, та чи підлягають вони поділу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи з визначенням вартості означеного спільного майна подружжя.

Також судами попередніх інстанцій не було взято до уваги статтю 22 Регламенту № 44/2001 Ради ЄС про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нерухомість (квартира та комора) в Іспанії.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Оболонського районного суду міста Києва.

31 серпня 2018 року справа № 756/13997/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 16 червня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2016 року. Цим же рішенням встановлено, що сторони припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства з квітня 2015 року.

За час шлюбу згідно з позовними вимогами сторони набули наступне майно: квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_6 ; автомобіль BMW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_8 , квартиру та комору в Іспанії, місто Марбелья ; 168 546 доларів США та 70 380,89 євро, які знаходилися на мультивалютному банківському рахунку в «Baltic International Bank », Латвійська Республіка.

Згоди щодо поділу цього майна сторони не досягли.

Так, 27 серпня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_1 за 750 000 грн придбав у власність квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 166,60 кв. м.

Відповідно до пункту 17 договору ОСОБА_2 як дружина покупця надала заяву про згоду на укладення цього договору, 29 серпня 2011 року справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О. В.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано в електронному реєстрі 08 вересня 2011 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 лютого 2017 року.

Під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_1 не повідомив про свій намір придбати квартиру на праві особистої приватної власності. Належних та допустимих доказів того, що для купівлі вказаної квартири ОСОБА_1 були витрачені позичені у ОСОБА_4 грошові кошти позивач не надав, указавши в своїй позовній заяві, що вказана квартира придбана подружжям у спільну сумісну власність.

07 березня 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 100,10 кв. м.

Відповідно до пункту 3 цього договору за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 2 400 000 грн.

Вказаний договір укладено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 на купівлю квартири, викладеною у вигляді заяви, 07 березня 2014 року справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В.

13 травня 2014 року ОСОБА_2 придбала у власність автомобіль марки BMW, модель Х5, реєстраційний номер НОМЕР_8 , 2014 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Сторони не досягли згоди щодо вартості квартири АДРЕСА_5 та автомобіля BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_8 , але не скористалися правом на призначення у справі експертизи щодо визначення їх вартості.

20 лютого 2015 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за 350 000 євро придбали у спільну часткову власність у рівних частинах квартиру АДРЕСА_9 .

На виконання ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року про звернення до Міністерства юстиції Латвійської Республіки із судовим дорученням про надання правової допомоги від «Baltic International Bank» через Міністерство юстиції України надійшла виписка з мультивалютного банківського рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 11 листопада 2014 року по 5 лютого 2016 року, відповідно до якої на вказаному мультивалютному банківському рахунку станом на 17 березня 2015 року знаходилися грошові кошти у сумі 168 546 доларів США та 70 380,89 євро.

Сторонами не заперечувалося, що вони без згоди іншого з подружжя відчужили автомобілі Hyundai Santa FE, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та Toyota Hihglander, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 до матеріалів справи долучила звіти визначення ринкової вартості транспортних засобів, зі змістом яких погодилася представник ОСОБА_1 . Так, ринкова вартість автомобіля Hyundai Santa FE становить 737 067,57 грн, а ринкова вартість автомобіля Toyota Hihglander складає 746 597,09 грн.

Автомобіль Hyundai Santa FE був відчужений ОСОБА_2 , а автомобіль Toyota Hihglander - ОСОБА_1 . Загальний розмір грошових коштів, отриманих подружжям внаслідок продажу автомобілів становить 1 483 664,66 грн, частка кожного з них - 741 832,33 грн.

Суди встановили, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 4 764,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Hyundai Santa FE та автомобіль Toyota Hihglander.

Мотоцикл Honda, модель НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_6 , ОСОБА_1 набув за особисті кошти після припинення ведення спільного господарства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

За приписами статей 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Статтею 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (пункти 23, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до частини шостої статті 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 16 червня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Цим же рішенням встановлено, що сторони припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства з квітня 2015 року.

Сторонами не заперечувалося, що вони без згоди іншого з подружжя відчужили автомобілі Hyundai Santa FE, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та Toyota Hihglander, реєстраційний номер НОМЕР_4 . На час розгляду справи це майно було відсутнє.

На підставі наданих звітів визначення ринкової вартості транспортних засобів, суди дійшли висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 4 764,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Hyundai Santa FE та автомобіль Toyota Hihglander.

Крім того, під час перебування у шлюбі сторонами було набуто наступне майно, а саме: квартира АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 ; автомобіль марки BMW, модель Х5, позашляховик, реєстраційний номер НОМЕР_8 , 2014 року випуску, а також грошові кошти, які знаходилися на банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 в Baltic International Bank.

Отже, встановивши, що вказане майно було набуте сторонами під час шлюбу, колегія судів погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що воно є спільною сумісною власністю сторін з урахуванням грошової компенсації вартості відчужених автомобілів.

Зі змісту позовних вимог сторін судами встановлено, що кожною стороною було запропоновано свій спосіб поділу спільного майна подружжя в натурі з виплатою або отриманням грошової компенсації від іншого подружжя.

ОСОБА_2 просила збільшити її частку у спільному майні подружжя, посилаючись на те, що з нею залишилася проживати неповнолітня дитина.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Встановивши, що підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у спільному майні нема, адже розмір аліментів, присуджених за рішенням суду, у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн на місяць на одну дитину є достатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає такий висновок привільним, адже він ґрунтується на нормах права та встановлених судами у справі фактичних обставинах.

Що стосується вирішення питання про поділ квартири АДРЕСА_9 , то слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_9 , Іспанія придбана у період перебування сторін у шлюбі. Договором купівлі-продажу від 20 лютого 2015 року укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджено, що сторони купили цю квартиру з невід`ємною прибудовою до неї у рівних частках, відповідно до їхнього подружнього режиму володіння майном.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовного того, що зазначене майно є спільною власністю сторін та сторони визначили частки у цьому майні по 1/2 кожного ще на час набуття цього майна у власність, а тому висновок апеляційного суду про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на вказану квартиру за наданими сторонами доказами та виходячи із заявлених позовних вимог є правильним.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Відповідно до статті 61 цього Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив`язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

За правилами статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Враховуючи, що обидві сторони мають місце проживання в Україні, на час розгляду справи сторони визначили своє місцезнаходження/проживання на території України, то дана справа підсудна судам України.

Отже вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги статтю 22 Регламенту № 44/2001 Ради ЄС про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нерухомість (квартира та комора) в Іспанії.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що повістку-повідомлення представник ОСОБА_1 отримав за 3 робочих дні до судового засідання, у зв`язку з чим, сторона позивача не мала жодної можливості підготуватися до засідання та подати нові важливі для справи докази, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживання учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

07 червня 2018 року сторін було повідомлено про день та час розгляду справи.

08 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артаманова С. О. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представники ОСОБА_1 перебуватимуть у відпустках за межами міста Києва, а сам позивач буде у відрядженні.

Оскільки розгляд цієї справи був тривалим, у позивача та його представників було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи з визначенням вартості означеного спільного майна подружжя заслуговують на увагу з огляду на таке.

За приписами частин першої та другої статті 197 ЦПК України 2004 року суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом статті 198 ЦПК України 2004 року одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, що беруть участь у справі; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) інші відомості, визначені цим Кодексом. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.

В судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулося 08 грудня 2015 року головуючим у справі було роз`яснено стороні позивача про необхідність надати суду висновок експерта про вартість нерухомого майна, це вбачається із журналу судового засідання.

Можливості перевірити дотримання норм процесуального права в цій частині відносно ОСОБА_2 . Верховний Суд позбавлений, адже диск із звукозаписом судового засідання відсутній, що суперечить положенням статей 197-200 ЦПК України 2004 року.

Отже твердження місцевого суду про те, що під час розгляду справи по суті сторони не скористалися своїм правом заявити клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи матеріалами справи не доводиться.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подавала клопотання про призначення автотоварознавчої та товарознавчої експертиз спірного автомобіля та квартир проте у задоволенні клопотання було відмовлено про що у журналі судового засідання від 22 червня 2018 року міститься відповідний запис.

З огляду на вищенаведене, Верховним Судом виявлено порушення судом апеляційної інстанції згаданих норм процесуального права, що призвело до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_2 . Це мало своїм наслідком несправедливий дисбаланс між правами та інтересами сторін у справі.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Враховуючи ту обставину, що матеріали справи доказів на підтвердження роз`яснення ОСОБА_2 права на призначення у справі експертизи про визначення вартості спільного майна подружжя судом першої інстанції не містить, колегія суддів доходить висновку, що означений довід касаційної скарги заслуговує на увагу.

Крім того колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не обґрунтував, виходячи з яких обставин суд дійшов такого висновку.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року, передаючи справу на новий апеляційний розгляд вказував, що у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передачу одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.

Повторно переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції, у порушення частини першої статті 417 ЦПК України, вказаних вказівок Верховного Суду не врахував та не встановив обставин справи, які були необхідні для правильно вирішення спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід усунути вищенаведені порушення норм процесуального права.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська

Джерело: ЄДРСР 89762985
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку