Дата документу 11.06.2020 Справа № 334/8707/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/8707/16 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф.

Провадження № 22-ц/807/1516/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - Міхно Сергія Семеновича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання незаконною бездіяльності банку та визнання права власності на грошовий вклад,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання права власності вкладника на грошові кошти.

В листопаді 2017 року позивачка заявила про залучення до участі у справі як співвідповідача юридичну особу - ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» (код ЄДРПОУ 09807856), уточнила позов та остаточно просила суд визнати незаконною бездіяльність ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» щодо невиплати та не зарахування на її поточний рахунок отриманих в дар від ОСОБА_3 згідно договору дарування від 13.03.2015 р. валютних цінностей в сумі 5750 доларів США в період до 18.09.2015 року; визнати за нею право власності на грошові кошти в сумі 4 438,56 доларів США, що еквівалентно 96 860,92 грн. по курсу НБУ 21,822599 станом на 17.09.2015, як вкладника ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», яка має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є вкладником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до договору про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 у доларах США (Анкета-заява № 313731/32854/00-15 від 25.08.2015р. про приєднання до публічної пропозиції) у зв`язку з даруванням їй валютних цінностей у розмірі 6000,00 доларів США відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування від 13.03.2015р., посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрованим за № 2485. 16.03.2015р. вона подала до АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» заяву про виплату подарованих валютних цінностей у повному обсязі, проте кошти виплачено не було. Лише в серпні 2015 року банком було частково виконано заяву дарувальника та перераховано на її рахунок 250,00 доларів США, сума в розмірі 5 750 доларів США не була ані видана їй, ані зарахована на її банківський рахунок.

Після віднесення банку до категорії неплатоспроможних вона звернулась з відповідною заявою про виплату належних їй грошових коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проте її було включено до загального реєстру вкладників лише на суму 5463 грн. 72 коп. (тобто 250 доларів США по курсу 21,822599). Суму 5 750,00 доларів США не було враховано при складанні реєстрів (еквівалентно 125 479,94 грн. по курсу 21,822599 станом на 17.09.2015р.).

В грудні 2015 року вона звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якій просила суд визнати протиправною бездіяльність щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в сумі 4 438,56 доларів США, що еквівалентно 96860,92 грн. по курсу НБУ 21,822599 станом на 17.09.2015р., але провадження у тій справі було зупинено.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо невиплати та не зарахування на поточний рахунок ОСОБА_2 отриманих згідно договору дарування від 13.03.2015 року в дар від ОСОБА_3 валютних цінностей в сумі 5750,00 доларів США в період до 18.09.2015 року.

Визнано право власності ОСОБА_2 на грошові кошти в сумі 4438,56 доларів США, що еквівалентно 96860,92 грн., як вкладника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стягнуто з ОСОБА_3 , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «Фінанси та Кредит» в дохід держави судовий збір у розмірі 1519,81 грн. в рівних частках по 506,60 грн. з кожного.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Міхно С.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним встановленням дійсних обставин у справі, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд не врахував, що на час видання розпорядження ОСОБА_3 про видачу частини її вкладу у розмірі 6000 доларів США обдарованій ОСОБА_2 діяли встановлені постановою НБУ обмеження, які виконувались банком, який було визнано проблемним, а також, що на час введення у банку тимчасової адміністрації на рахунку позивача обліковувались лише 5 456,30 грн. ( еквівалент 250 доларів США), які вона отримала як вкладник. Також вказував, що дарувальник ОСОБА_3 не відступила позивачу свої права на спірну суму у розмірі 5750,00 доларів США, а скористалась ними сама, зокрема, цю суму було частково отримано нею, а решту у розмірі 4438,56 доларів США акцептовано до четвертої черги реєстру кредиторів банку згідно з кредиторською вимогою від 26.01.2016р. № 20312 (довідка від 17.08.2018 № 3-071313/6009).

У відзивах на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 вказують, що рішення суду є законним і обґрунтованим, оскільки суд правильно встановив, що банк всупереч законам порушив права вкладників, не виконавши розпорядження ОСОБА_3 про видачу дарунку у вигляді валютних цінностей обдарованій ОСОБА_2 , а також не перерахувавши їх на її рахунок до встановлення тимчасової адміністрації. Тому вважають, що суд у законний спосіб захистив право власності позивача на отримані у дар валютні цінності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13.03.2015 позивачка ОСОБА_2 прийняла у дар валютні цінності: іноземну валюту у розмірі 6000,00 доларів США, розміщені дарувальником ОСОБА_3 на рахунку № НОМЕР_2 у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» згідно договору-заявки № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014, на підставі договору дарування від 13.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрованого за № 2485.

Згідно абзацу 2 пункту 1.1 договору дарування від 13.03.2015 дарувальник зобов`язана перерахувати зазначені вище валютні цінності на рахунок обдарованої не пізніше 6 (шести) місяців з дати укладання цього договору, тобто до 13.09.2015р. Пункт 5 договору встановлює, що прийняття обдарованою примірника даного договору є прийняттям дарунка.

Встановлено, що дарунок позивачем було прийнято. Так, 13 березня 2015 року ОСОБА_2 отримала від дарувальника ОСОБА_3 примірник договору та документи, що підтверджують право власності на вклад, а саме: оригінал договору-заявки № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014 р.

13 березня 2015 року дарувальник ОСОБА_3 подала до АТ «Банк «Фінанси та кредит» заяву про перерахування обдарованій ОСОБА_2 валютних цінностей в сумі 6000,00 (шість тисяч) доларів США у зв`язку з укладення договору дарування.

16 березня 2015 року позивачка ОСОБА_2 подала до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заяву про виплату їй валютних цінностей у повному обсязі, до якої було додано копію договору дарування та копію договору-заявки № 313731/29500/5-14 від 13.10.2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент відкриття вкладу та подання заяви про перерахування валютних цінностей) за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Суд зазначив, що в порушення цієї норми, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не виконав розпорядження клієнта щодо видачі вкладу у встановлені строки її дочці ОСОБА_2 , яка є обдарованою за відповідним вище зазначеним договором дарування.

02 квітня 2015 року позивач ОСОБА_2 вдруге подала заяву про виплату отриманих у дар валютних цінностей, на яку отримала відповідь банку № 66 від 29.04.2015 з роз`ясненням норм чинного законодавства, зокрема, з посиланням на норми Постанови № 160 від 03.03.2015р. «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Але по суті заяви ніяке рішення прийнято не було, грошові кошти їй не були виплачені.

25.08.2015р. між позивачем та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір № 313731/32854/00/15 про відкриття поточного рахунку та перераховано частину подарованих коштів в сумі 250 доларів США.

Решта грошових коштів в сумі 5750 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США позивачу не було видано та не було зараховано на її вказаний рахунок.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015р. № 612 «Про віднесення ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з цим рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015р. (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені ст. 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Станом на 18 вересня 2015 року (дату запровадження тимчасової адміністрації) загальна сума належних позивачці ОСОБА_2 валютних коштів складала 6000 (шість тисяч) доларів США, що еквівалентно 130 935 (сто тридцять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) гривень 59 копійок (по курсу НБУ на 17.09.2015р. 1:21,822599), які знаходилась в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та не були їй виплачена.

Зважаючи на вказані встановлені судом обставини та вимоги ст.ст. 1066, 1074 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що до 18 вересня 2015 року в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не існувало жодних законодавчо встановлених обмежень щодо виконання договору дарування грошових коштів та виплати позивачці подарованої іноземної валюти, тому бездіяльність банку щодо невиконання у встановлені строки заяви вкладника ОСОБА_3 про розпорядження власними грошовими коштами та невиплата і незарахування на поточний рахунок належних позивачці валютних цінностей в сумі 5750

доларів США є протиправними.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на кошти, отримані у дар, які знаходяться на рахунках її матері ОСОБА_3 у банку, але які не визнаються банком як її власність на вклад, набуту в порядку дарування, то суд встановив такі обставини.

Після введення в банку тимчасової адміністрації, 20 жовтня 2015 року, 23 жовтня 2015 року та 02 листопада 2015 року позивачкою ОСОБА_2 на ім`я уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О . С. були подані заяви про виплату коштів за рахунок Фонду гарантування з додавання усіх необхідних документів.

З відповіді слідує, що, оскільки на день початку процедури виведення Фондом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку вона не була вкладником банку та, відповідно, особою, включеною до бази вкладників банку, то гарантії щодо виплати відшкодування коштів за вкладами (у сумі граничного розміру такого відшкодування) на неї не поширюються.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_2 була включена до Загального реєстру вкладників на суму 5463,72 грн. (тобто 250 доларів США по курсу 21,822599), які вона отримала в банку ПАТ «Південний» 05.11.2015. Суму 5750,00 доларів США, що еквівалентно 125 479,94 гривень по курсу 21,822599 станом на 17.09.2015р., не було враховано при складанні реєстрів вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

В ході розгляду справи судом першої інстанції уповноважена особа на ліквідацію банку «Фінанси та Кредит» не заперечувала проти того, що ОСОБА_2 відноситься до статусу вкладника банку, але вважав, що всі належні їй кошти були виплачені.

Таким чином, суд визнав, що позивачка ОСОБА_2 є вкладником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», але на її рахунок не були зараховані грошові кошти в сумі 5750 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят) доларів США за розпорядження ОСОБА_3 .

Суд встановив, що відповідач 2 виплатив за рахунок Фонду ОСОБА_3 частину подарованих дочці коштів в сумі 1311,42 доларів США, які були передані позивачці, тому суд зазначив, що визнанню на праві власності підлягає залишок грошових коштів в сумі 4438,56 доларів США, що еквівалентно 96 860,92 грн. по курсу НБУ 21,822599 станом на 17.09.2015р.

Така сума, як вказував суд, відповідає залишку грошових коштів на рахунках ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та свідчить про оспорювання банком права власності позивачки на грошові кошти в сумі 4 438,56 доларів США, що еквівалентно 96 860,92 грн. по курсу НБУ 21,822599 станом на 17.09.2015р. як вкладника АТ «Банк «Фінанси та кредит».

Отже, суд, встановивши всі вище перелічені обставини, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання за нею права власності на грошові кошти в сумі 4438,56 доларів США, що еквівалентно 96860,92 грн., як вкладника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В апеляційній скарзі зазначається, що суд неправильно встановив дійсні обставини

Справи.

Так, вказується, що на час звернення ОСОБА_3 з розпорядженням про видачу з її рахунків у банку позивачу дарунку у розмірі 6000 грн. на підставі договору дарування від 13.03.2015р. у банку діяла постанова Правління Національного банку від 19.01.2015 № 34/БТ про віднесення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії проблемних та зобов`язано цей банк не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, дія якої була продовжена постановою Правління НБУ № 463/БТ від 16.07.2015р. на 30 днів.

Але колегія вважає, що ці доводи не є визначальним для вирішення цієї справи.

Відповідно до ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних у певних, передбачених цієї нормою випадках. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Проте посилання скарги на те, що постановою Правління НБУ було зобов`язано банк не допускати проведення операцій, які можуть збільшити гарантовані суми відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, є неспроможними, оскільки такі дії є прямим порушенням прав вкладників, передбачених вимогами ст.ст. 1066, 1074 ЦК України. Крім того, визнання банку проблемним не є підставою для обмеження прав вкладника на підставах припущення, що в подальшому можуть настати обставини для відшкодування вкладів Фондом, а також для прийняття заходів для забезпечення збереження його коштів на шкоду інтересам вкладників.

При цьому, колегія не бере до уваги доводи скарги про наявність постанов Правління НБУ про визнання банку проблемним ще й з огляду на такі обставини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частина 1 ст. 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 56 Закону України "Про Національний банк України" (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.

За змістом частини другої статті 37 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України не може обмежувати права суб' єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Згідно з роз`ясненням, викладеним в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду

України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, відповідно до вище наданих роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України, оцінка таких постанов НБУ на їх відповідність Конституції і іншим законам України знаходиться в межах компетенції суду загальної юрисдикції, а в разі встановлення судом їх невідповідності закону, - імперативним обов`язком суду є застосування закону, який регулює спірні правовідносини.

Вказаний аналіз свідчить про те, що суд обґрунтовано вирішував справу на підставі законів, а не нормативно-правових актів, виданих Правлінням НБУ.

Між тим, суд не перевірив інші доводи уповноваженої особи на ліквідацію банку «Фінанси та Кредит», про які зазначено у запереченнях на позовну заяву, та на які на теперішній час йдеться посилання в апеляційній скарзі, а саме, що ОСОБА_3 вже в інший спосіб розпорядилась подарованими позивачу коштами, зокрема, отримавши їх гривневий еквівалент від Фонду після введення тимчасової адміністрації.

Перевіривши ці доводи, колегія вважає їх такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ч. 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дар) у власність.

Згідно з приписами ч. 1 статті 722 ЦКУ право власності обдаровуваного на дар виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до вимог статті 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Специфічним майном, внаслідок його особливого правового регулювання, що може бути подароване, є гроші (у вигляді валюти України або іноземної валюти) та цінні папери. Валютою України є грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Отже, предметом дарунку можуть бути грошові кошти у іноземній валюті, які знаходяться на певному банківському рахунку.

Відповідно до змісту нотаріально посвідченого договору дарування від 13.03.2015р., дарувальник ОСОБА_3 подарувала та зобов`язалась передати, а обдарована ОСОБА_2 прийняти у дар валютні цінності у розмірі 6 000 доларів США, які розміщені на рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» згідно договору-заявки № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014р. ( а.с. 8).

Отже, за змістом вказаного договору дарування та згідно з положеннями статті 718 ЦК України, предметом договору є не будь-які грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 6000 доларів США, а саме ті, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» згідно договору-заявки № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014р.

Вказане означає, що предметом дарування у цих правовідносинах не можуть бути інші кошти, тобто такі, які знаходяться на інших рахунках дарувальника або є його вкладом за іншими договорами з банком.

В договорі дарування зазначається, що дарувальник зобов`язана перерахувати зі свого поточного рахунку на поточний рахунок обдарованої зазначені в договорі валютні цінності не пізніше шести місяців з дати укладення цього договору, тобто до 13.09.2015р.

Також в договорі передбачено, що дарування може здійснюватись частинами із різних поточних рахунків дарувальника.

Вбачається, що з договору № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014р., що строк його дії закінчувався 13 березня 2015р.

Згідно заяви ОСОБА_3 , спрямованої на адресу банку 13.03.2015р., вона просила у зв`язку із закінчення строку дії договору вкладу № 313731/29500/5-14 виплатити їй нараховані відсотки, а також надала розпорядження банку перерахувати з її поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого під цей договір, на поточний рахунок обдарованої ОСОБА_2 валютні цінності у сумі 6000 дол. США згідно до договору дарування № 2435 від 13.03.2015р. У випадку недостатності коштів на цьому рахунку перерахувати кошти з інших різних рахунків, які належать їй ( а.с. 12).

Проте, на цьому її рахунку коштів вистачало, оскільки саме 6000 дол. США були сумою вкладу.

Але, як встановлено за матеріалами справи, поточного рахунку станом на цю дату у ОСОБА_2 відкрито не було, який вона відкрила лише 25.08.2015р, тому таке розпорядження банк до дати відкриття нею рахунку виконати не міг фізично.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , видавши це розпорядження банку, одночасно 13.03.2015р. уклала з банком договір на продовження строку дії вкладу на 5 місяців згідно з п. 7 цього договору.

17.08.2015р. розміщені на умовах договору банківського вкладу від 13.10.2014р. № 313731/29500/5-14 грошові кошти в сумі 6000 доларів США були перераховані ОСОБА_3 на рахунок за вимогою № НОМЕР_3 у зв`язку із закінченням строку розміщення банківського вкладу.

25.08.2015р. ОСОБА_2 відкрила у банку «Фінанси та Кредит» поточний

рахунок, на який з рахунку ОСОБА_3 було перераховано їй 250 доларів США як дар згідно з договором дарування.

Але решту суми дарунку не було перераховано ОСОБА_2 за вказаним договором дарування з рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», відкритого її матері згідно договору-заявки № 313731/29500/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 13.10.2014р., оскільки ОСОБА_3 у цей же день розпорядилась коштами з цього рахунку наступним чином: через касу банку отримала 50 доларів США, перерозмістила 5 300 доларів США на депозитний рахунок згідно договору-заяви № 313731/32905/07/15 строком до 21.09.2015р.

З залишених на рахунку до вимоги коштів, які належали до об`єкту дарунку відбулись виплати ОСОБА_3 : 31.08.2015р. отримано нею через касу банку 100 доларів США, 07.09.2015р. - 50 доларів США, 14.09.2015р. - 50 доларів США, а решту перераховано 06.11.2015р. на АТ «Південний» для наступної виплати їй.

З наданого уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» табличного аналізу рахунків та договорів ОСОБА_3 у цьому банку вбачається, що станом на 13.09.2015р. - час закінчення строку для переказу валютних коштів як дарунку з її рахунку № НОМЕР_2 за строковим вкладом згідно договору-заявки № 313731/29500/5-14, на ньому коштів вже не обліковувалось, а строк цього договору закінчився, та ОСОБА_3 розпорядилась валютними коштами у розмірі 5 750 доларів США, поклавши на депозит 5300 доларів США за іншим договором № 313731\32950/07-15 строком до 21.09.2015р., 250 доларів США отримала готівкою.

Таким чином, попри власне розпорядження від 13.03.2015р. про перерахування вкладу у сумі 6000 доларів США з її вказаного рахунку за договором № 313731/29500/5-14 на поточний рахунок позивач ОСОБА_2 як дару за договором дарування № 2435 від 13.03.2015р. , ОСОБА_3 фактично розпорядилась цими коштами в інший спосіб на свою користь.

Позивач наголошувала на тому, що договором передбачалось перерахування валютних коштів з будь-якого іншого рахунку ОСОБА_3 на її поточний рахунок, про що, зокрема, зазначалось у розпорядженні її матері банку.

Але колегія вважає, що таке розпорядження є невиконуваним в цій частині з огляду на те, що правом обрати і указати рахунок, з якого слід переказати кошти, наділений лише вкладник, а тому банк самостійно не може обирати, з якого рахунку здійснити переказ грошових коштів, зокрема, як у даній справі, де ОСОБА_3 в заяві вказувала, що у випадку недостатності коштів для переказу на рахунку № НОМЕР_2 , який зазначений в договорі дарування, обдарованій слід здійснити їх переказ з будь-якого рахунку дарувателя.

Будь-якого іншого конкретизованого розпорядження ОСОБА_3 банку до спливу строку для передачі дару до 13.09.2015р. не надавала, а тому банк і не міг виконати її розпорядження від 13.03.2015р.

Отже, неможливість виконати розпорядження відбулась через дії самої обдарованої ОСОБА_2 , яка на виконання договору дарування відкрила поточний рахунок у банку тільки за 17 днів до закінчення строку передачі дарунку, та через дії дарувальника ОСОБА_3 , яка не надала конкретного розпорядження, з якого її рахунку слід здійснити переказ та на який рахунок обдарованої, а також у суперечність з цим розпорядженням продовжила 13.03.2015р. дію договору вкладу у розмірі 6000 доларів США, що є дарунком, на новий термін, а потім по його закінченню перерозмістила основну суму цих валютних коштів у розмірі 5 300 доларів США на депозитний рахунок, та інші частково отримала готівкою. Тобто після зробленого розпорядження від 13.03.2015р. іншим чином розпорядилась валютними коштами у розмірі 6000 доларів США, не надавши іншого розпорядження банку.

Що стосується подальшої долі валютних коштів, які саме були предметом дарування, то після введення тимчасової адміністрації у банку 18.09.2015р. по договорам № 313731/29500/1-14 на залишок в сумі 450 доларів США та № 313731\32905/07-15 на суму депозиту 5 300 доларів США ОСОБА_3 було включено до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, та вона отримала гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000 грн. 05.11.2015р. через банк «Південний», до якої, в тому числі, увійшли і ці кошти за вказаним вкладом і депозитом, що визначались як дар в договорі дарування.

З табличного аналізу банку слідує, що у ОСОБА_3 були ще інші рахунки та вклади у іноземній валюті: № 050 -D/017480 від 24.6.2015р. зі строком дії до 30.06.2020р., № 313731/30131/370-15 від 08.07.2015р. зі строком дії до 12.07.2016р., № 313731/33677/07-15 від 11.09.2002015р. зі строком дії до 24.09.2015р., за якими станом на 18.09.2015р. обліковувалась загальна сума у розмірі 4 438,56 доларів США, що еквівалентно 96 860,92 грн., у зв`язку з чим вона включена до реєстру четвертої черги кредиторів згідно її кредиторської вимог № 20312 від 26.01.2016р.

В ході перевірки доводів скарги та аналізу матеріалів справи, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги в тій частині, що відповідач ОСОБА_3 вже отримала валютні цінності у сумі 4 438,56 доларів США від банку, які були предметом дарування, зокрема, частину за рахунок коштів Фонду, а тому має можливість віддати їх обдарованій дочці ОСОБА_2 , як до цього сталося з частиною цих коштів в сумі 1 311,42 доларів США., отриманих ОСОБА_3 від банку.

Неправомірних дій банку щодо невиконання розпорядження від 13.03.2015р. в ході апеляційного розгляду встановлено не було, а право власності ОСОБА_2 на кошти в розмірі 4 438,56 доларів США, які розміщені на інших, ніж зазначений в договорі дарування, рахунках, відкритих за іншими, ніж зазначено в договорі дарування, договорами вкладів та депозитів, визнано бути не може у зв`язку з наступним: по-перше, це не передбачено умовами договору дарування, по-друге, ці кошти вже виплачені Фондом її матері ОСОБА_3 , яка на тепер і має за договором дарування надати їх позивачу як дар.

Беручи до уваги все вище наведене, колегія визнає скаргу обґрунтованою, тому у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України задовольняє її та скасовує оскаржуване рішення із прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи нове рішення, колегія у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат у справі.

Так, за подання позову у грудні 2016р. із вимогами немайнового і майнового характеру позивачу ОСОБА_2 слід було сплатити судовий збір у сумі: за вимогу немайнового характеру - 640 грн., за майнову - 968,60 грн., а всього 1608, 60 грн.

Ухвалою суду від 23 грудня 2016р. позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення по справі ( а.с. 25).

Тому апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, стягує з ОСОБА_2 вказану суму судового збору в дохід держави.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 2 279,72 грн., яка підлягає компенсації цьому відповідачу за рахунок позивача у зв`язку із задоволенням скарги та відмовою позивачу у позові.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ (далі - Закон № 540-ІХ).

З змістом підпункту 3 пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» вказаного Закону № 540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 384, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів. витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст.ст 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - Міхно Сергія Семеновича задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2019 року скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави за подання позовної заяви до суду в сумі 1 608 (одна тисяча шістсот вісім) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в сумі 2 279 (дві тисячі двісті сімдесят дев`ять) гривень 72 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Постанова прийнята, складена та підписана 11 червня 2020 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.