ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №816/1874/17

адміністративне провадження №К/9901/56857/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його адвокатом Семенком Борисом Миколайовичем,

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року (у складі головуючого судді Канигіної Т.С.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді Присяжнюк О.В., суддів: Русанової В.Б., Донець Л.О.)

у справі №816/1874/17

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції,

треті особи: Вища рада правосуддя, ОСОБА_2 ,

про визнання протиправними та скасування рішення, припису.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), Вища рада правосуддя (далі - ВРП), ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК №705 від 6 вересня 2017 року "Про внесення припису про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону";

- визнати протиправним та скасувати припис НАЗК № 705 від 6 вересня 2017 року "Про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону".

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 звернулася до НАЗК з заявами від 10 січня 2017 року, 13 квітня 2017 року та 22 червня 2017 року, у яких просила вжити заходів щодо правового захисту її як викривача корупційного злочину, зокрема, зобов`язати голову Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1: скасувати накази про пропорційну оплату ОСОБА_2 суддівської винагороди згідно з відпрацьованим часом; внести зміни у табель обліку використання робочого часу Октябрського районного суду міста Полтави, якими заявниці оформлені прогули, починаючи з вересня 2016 року та ініціювати проведення службового розслідування за вказаними у заяві фактами та притягнути винних осіб до встановленої законом відповідальності.

5. На підставі вказаних заяв відповідачем проведено перевірку та направлено листи до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України), Ради суддів України (далі - РСУ), ВРП та Державної служби України з питань праці, на які отримано відповіді:

1) лист від 27 січня 2017 року №30-20/1842/17 до ДСА України з проханням надати копії звернень ОСОБА_2 та матеріалів щодо їх розгляду, у відповідь на який листом ДСА України від 10 лютого 2017 року №10-1031/17 надіслано до НАЗК копії звернень ОСОБА_2 до ДСА України (від 25 жовтня 2016 року) №Г1327-16, від 18 листопада 2016 року №Г1401-16, від 18 листопада 2016 року №Г1402-16, від 18 листопада 2016 року №Г1402/1-16, від 28 листопада 2016 року №Г1446-16, від 2 лютого 2017 року №Г140-17) та відповіді на них (за виключенням відповіді на звернення ОСОБА_2 від 2 лютого 2017 року №Г140-17);

2) лист від 27 січня 2017 року №30-20/1843/17 до ВККС України стосовно надання інформації та матеріалів щодо розгляду скарг (справ тощо) стосовно ОСОБА_2 та голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1, у відповідь на який направлено лист ВККС України від 7 лютого 2017 року №27-1142/17 про те, що до ВККС України за період з 2010 року по 6 лютого 2017 року надійшло 17 скарг (заяв) щодо поведінки ОСОБА_2 (з них за 11 скаргами постановлено рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи, за 2 - ухвали про повернення скарг (заяв) без розгляду); за період з 2011 по 6 лютого 2017 року - 31 скарга (заява) щодо поведінки судді ОСОБА_1 (з них за 17 скаргами постановлено рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи, за 4 - ухвали про повернення скарг (заяв) без розгляду, за 1 відкрито дисциплінарну справу, 2 лютого 2012 року дисциплінарне провадження припинено), нерозглянуті скарги (справи) передано на розгляд до ВРП;

- лист від 22 червня 2017 року №30-20/20645/17 до ВККС України стосовно надання копій характеристик ОСОБА_2 , у відповідь на який листом ВККС України від 5 липня 2017 року №21-3755/17 повідомлено, що остання у матеріалах справи щодо обрання на посаду судді безстроково та в матеріалах дисциплінарної справи наявні дві характеристики судді ОСОБА_2 від 7 серпня 2015 року та від 1 квітня 2015 року, що були направлені Октябрським районним судом міста Полтави, та лист голови Октябрського районного суду міста Полтави від 4 жовтня 2016 року щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності; надано копії указаних документів;

3) листи від 27 січня 2017 року №30-20/1841/17 до РСУ стосовно надання копій звернень ОСОБА_2 до РСУ та матеріалів щодо їх розгляду від 22 червня 2017 року №30-20/20650/17 стосовно надання копії звернення ОСОБА_2 , з метою перевірки якого РСУ створила робочу групу, та висновків за результатами роботи зазначеної робочої групи, у відповідь на які листом від 30 червня 2017 року №9 рс-370/17-вих. РСУ надала копії звернень судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 та висновку робочої групи РСУ за результатами вивчення організації роботи Октябрського районного суду міста Полтави;

4) лист від 21 лютого 2017 року №30-20/3758/17 до ВРП про надання інформації та матеріалів щодо розгляду скарг (заяв) стосовно ОСОБА_2 та голови Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 , у відповідь на який згідно з листом від 7 березня 2017 року № 2460/0/9-17 ВРП проінформовано НАЗК про надходження скарг та результат їх розгляду;

- лист від 22 червня 2017 року №30-20/20634/17 до ВРП стосовно надання копій характеристик ОСОБА_2 , у відповідь на який листом ВРП від 7 липня 2017 року №10494/0/9-17 надано копію характеристики судді Октябрського районного суму міста Полтави ОСОБА_2 , підписану головою цього ж суду ОСОБА_1 , а також звернення колективу Октябрського районного суду міста Полтави до ВРП щодо незаслуговування судді Октябрського районного суму міста Полтави ОСОБА_2 на призначення безстроково.

6. Також 12 травня 2017 року до НАЗК надійшов лист Управління Держпраці у Полтавській області від 31 березня 2017 року №02-11/1707 (НАЗК листом від 27 січня 2017 року №30-20/1888/17 надіслало звернення ОСОБА_2 до Державної служби України з питань праці), відповідно до якого Управлінням Держпраці у Полтавській області направлено до НАЗК копії актів перевірок додержання посадовими особами Октябрського районного суду міста Полтави та ТУ ДСА в Полтавській області законодавства про працю стосовно ОСОБА_2 та копії приписів.

7. За результатами перевірки вказаних документів 6 вересня 2017 року НАЗК прийнято рішення від 6 вересня 2017 року №705 "Про внесення припису про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону", згідно з яким внесено Голові Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М. припис "Про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону", у якому зазначено наступне:

- фіксація відсутності на робочому місці та виставлення відмітки "прогул" у табелях обліку робочого часу, які здійснювалися виключно щодо ОСОБА_2 (висновки робочої групи РСУ), порушення законодавства про працю, виявлення за результатами перевірки Управління Держпраці в Полтавській області, застосування пропорційної оплати праці свідчить про вжиття до ОСОБА_2 негативних заходів впливу з боку голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , що є порушення вимог частини третьої статті 53 Закону України "Про запобігання корупції";

- аналіз характеристик ОСОБА_2 указує на те, що перші дві позитивні і ОСОБА_2 рекомендовано для обрання на посаду судді безстроково, а третя негативна та може відіграти значну роль при вирішенні питання призначення ОСОБА_2 на посаду судді безстроково, оскільки в ній указано, що вона займаній посаді судді не відповідає;

- судовим рішенням в адміністративній справі №816/334/16 встановлено, що голова Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 порушив право ОСОБА_2 на відпустку, поділ щорічної відпустки на частини, а також надання додаткової відпустки окремо від основної; зазначений факт свідчить про вжиття до ОСОБА_2 негативних заходів впливу з боку голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , що є порушенням вимог частини третьої статті 53 Закону України "Про запобігання корупції".

8. У приписі також вказано, що органом, уповноваженим порушувати питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, є ВРП. З метою усунення виявлених порушень НАЗК вимагає: вжити заходів щодо притягнення ОСОБА_1 до встановленої законом відповідальності.

9. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року за результатами розгляду дисциплінарної справи №1467/3п/15-18, відкритої за скаргами судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 , НАЗК, Голови РСУ Сімоненко В.М. за дорученням РСУ, голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1, притягнуто, зокрема, суддю Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

10. Позивач, вважаючи незаконними зазначені рішення, дії відповідача, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

11. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач діяв відповідно до вимог статті 19 Конституції України, Законів України «Про запобігання корупції» та «Про Вищу раду правосуддя».

12. Також суди виходили з того, що правові наслідки для позивача може створювати виключно рішення, прийняте за результатами розгляду дисциплінарної справи ВРП. Водночас спірні рішення НАЗК №705 від 6 вересня 2017 року "Про внесення припису про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону" та припис НАЗК №705 від 6 вересня 2017 року "Про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону" не створюють для позивача правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та безпосередньо не породжують для позивача будь-яких обов`язків. В свою чергу, відсутність порушеного права, не зумовлює підстав для його захисту.

13. Крім того, судами відхилено доводи позивача, що відповідачем не надано документів на підтвердження присвоєння ОСОБА_2 статусу викривача, оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язку НАЗК надавати документи, які це підтверджують.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними рішеннями, оскільки вважає, що вони є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи.

15. Зазначає, що судами при вирішенні справи не надано оцінки діям НАЗК, припису та не встановлено чи оскаржуваний припис та рішення прийняті на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

16. Вказує на право кожного, чиї права порушено, звернутись до суду з позовом для їх захисту, а також, що оскаржувані рішення судів свідчать про обмеження судами права на відстоювання його прав в судовому порядку та порушення статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

17. Звертає увагу, що спірний припис НАЗК є обов`язковим для виконання та в разі його невиконання/повторного невиконання передбачена відповідальність. Вказане, на думку позивача, свідчить, що припис є обов`язковим до виконання та створює для позивача негативні наслідки. Окрім того, зміст оскаржуваного припису містить твердження, що позивач порушує вимоги Закону України «Про запобігання корупції», що само по собі є порушенням прав, інтересів особи.

18. Також звертає увагу, що судами не надано оцінки доводам позивача щодо невстановлення НАЗК вини ОСОБА_1 у протиправних діях проти ОСОБА_2 . Зазначена вина не встановлювалась НАЗК взагалі. Тому оскільки припис та рішення приймаються по відношенню до винних осіб, судами оминався розгляд, оцінка питання встановлення НАЗК винності дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 .

19. Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не дотримано вимог статті 246 КАС України та не надано оцінку доводам позивача, що на його думку, підтверджується таким.

20. ОСОБА_2 не відповідає вимогам національного і міжнародного законодавства, що пред`являються до викривача, вона діє недобросовісно, оскільки має особисті корисливі мотиви (чи неприязні стосунки), внаслідок чого своєю поведінкою за рахунок правоохоронних органів домоглася захисту власних незаконних інтересів від притягнення до відповідальності за прогули (без поважних причин). Ні в оскаржуваному рішенні та приписі, ні в запереченнях проти позову, відповідач не зазначає, яким чином проведено перевірку добросовісності ОСОБА_2 при звернення до НАЗК та встановлено відсутність корисливих мотивів, неприязних стосунків, помсти, інших особистих мотивів.

21. Відповідно до наказів Октябрського районного суду міста Полтави ТУ ДСА в Полтавській області проведено оплату праці пропорційно відпрацьованому часу. Про існування цих наказів ОСОБА_2 було відомо. Проте, вказані накази є чинними, у встановленому порядку не скасовані та не оспорені нею. Таким чином, зауважує позивач, ОСОБА_2 погодилась з їх змістом, а ДСА України по вказаному факту порушень не виявлено.

22. Перевіркою з питань дотримання вимог законодавства про працю Октябрським районним судом міста Полтави, що проводилась Управлінням Держпраці у Полтавській області в 2017 році, не встановлено наявності винних, протиправних дій ОСОБА_1 у тому числі по відношенню ОСОБА_2 .

23. НАЗК не враховано, що часті відрядження ОСОБА_2 не відносяться до напрямку діяльності суду та не є виробничою необхідністю, що суперечить чинному законодавству. НАЗК не враховано загальну поведінку судді ОСОБА_2 , що виявляється у самовільному залишенні робочого місця та поїздки на політичні зібрання, які не мають відношення до профілю професійної діяльності судді. Також позивач вказує про часті випадки безпідставного залишення ОСОБА_2 робочого місця.

24. Зазначає про недоведеність вини позивача у нібито упередженому табелюванні лише ОСОБА_2 .

25. Під час прийняття оскаржуваних рішень та припису НАЗК з невідомих причин не з`ясовано розбіжність в показаннях ОСОБА_2 .

26. Звертає увагу на відсутність жодного документа, який би підтверджував, що ОСОБА_2 має статус викривача.

27. Посилаючись на статтю 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», НАЗК вимагає притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності, проте в оскаржуваних приписі та рішенні відсутні конкретні посилання на пункт вказаної статті. Окрім того, оскаржувані рішення та припис не містять аналізу фактичних обставин та не доводять вину позивача у порушенні поведінки, що порочать звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі.

28. Крім того, позивач звертає увагу на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: судом без обґрунтування причин відхилено клопотання про відкладення розгляду справи та визнано причини неявки представника позивача неповажними, а також відмовлено в задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів та визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції.

29. Вказані дії, вважає позивач, свідчать про упереджене ставлення до позивача та його представника, необ`єктивний розгляд справи, недотримання принципу змагальності та порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

30. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вважає касаційну скаргу необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Наголошує, що позивач не зазначає в чому полягає незаконність дій НАЗК, не вказує на жодне порушення Закону України «Про запобігання корупції» або процедури прийняття рішення та внесення припису, не вказує яким чином вони порушують його законні права та інтереси.

31. Звертає увагу, що НАЗК не наділене повноваженнями визнавати вину осіб у тих чи інших правопорушеннях та притягати їх до відповідальності. Це є прерогативою суду, а в розглядуваному випадку - ВРП.

32. Правомірність дій НАЗК підтверджується також відкриттям Третьою Дисциплінарною палатою ВРП 13 грудня 2017 року дисциплінарної справи стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 з подальшим його притягненням до дисциплінарної відповідальності рішенням Третьої Дисціплінарної палати ВРП №1467/3дп/15-18 від 23 травня 2018 року, з яким позивач погодився та не оскаржував його.

33. ВРП у своєму відзиві на касаційну скаргу інформує суд про те, що зазначеним рішенням Третьої Дисціплінарної палати ВРП №1467/3дп/15-18 від 23 травня 2018 року притягнуто до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Остання оскаржила це рішення в частині притягнення її до дисциплінарної відповідальності до ВРП, яка 2 серпня 2018 року ухвалила залишити без змін рішення Третьої Дисціплінарної палати ВРП №1467/3дп/15-18 від 23 травня 2018 року.

34. НАЗК у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Наголошує, що внесення припису Голові ВРП Бенедисюку І.М. здійснено у межах повноважень НАЗК та у спосіб, що передбачені законодавством України, з використанням повноважень, з метою, з якою це повноваження надано.

35. Звертає увагу, що оскаржуваний припис на теперішній час виконано.

36. Також указує, що відмова в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не є тією підставою, з якою закон пов`язує обов`язкове скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

38. Спірним у справі є питання законності дій НАЗК щодо внесення ВРП припису, у зв`язку з порушенням позивачем вимог статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».

39. З огляду на предмет спору, суб`єктний склад спірних правовідносин такі регулюються, насамперед, Законами України «Про запобігання корупції», «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів» (далі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

40. Як встановлено судами та вбачається зі змісту спірного припису від 6 вересня 2017 року, останній внесено НАЗК у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 звернулась до НАЗК щодо надання їй правового захисту відповідно до статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».

41. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

42. З наведеної норми вбачається, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

43. З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває певний імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».

44. Так, відповідно до положень зазначеної норми особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

45. Водночас такий імунітет не є абсолютним та має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

46. Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

47. Ще одним обов`язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним. Під негативним заходом впливу може розумітись також і позбавлення або обмеження певного права викривача в порівнянні з іншими працівниками. Наприклад, відмова йому в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, в той час як іншим працівникам в такому праві відмовлено не було.

48. Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.

49. Аналогічні висновки щодо розуміння статусу викривача викладено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №815/2074/18.

50. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи дають підстави стверджувати, що ОСОБА_2 набула статусу викривача в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та, відповідно, здобула відповідний імунітет.

51. Водночас доводи позивача про відсутність доказів набуття такого статусу ОСОБА_2 , як то документу, який би міг це підтвердити, а також те, що вона не відповідає вимогам, що пред`являються до викривача, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях законодавства, що регулювало ці правовідносини.

52. Судами попередніх інстанцій зі змісту спірного припису встановлено обставини, які підтверджують вжиття до ОСОБА_2 негативних заходів впливу (пункт 7 цієї постанови) з боку голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , що є порушенням вимог частини третьої статті 53 Закону України "Про запобігання корупції".

53. Зазначені обставини, варто зауважити, є неспростованими ОСОБА_1 ні під час їх встановлення відповідними органами, ні під час розгляду цієї справи судами. Одночасно ці обставини є достатньої правовою підставою (як в сукупності, так і кожна окремо) для вжиття НАЗК відповідних заходів реагування, передбачених Законом України "Про запобігання корупції".

54. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 12 зазначеного Закону Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом.

55. Відповідно до частини другої цієї ж статті Закону України "Про запобігання корупції" у випадках виявлення порушення вимог цього Закону щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб або іншого порушення цього Закону Національне агентство вносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.

56. Ураховуючи, що ОСОБА_1 є спеціальним суб`єктом - суддею, то законодавство України встановлює й спеціальний порядок притягнення такого суб`єкта до встановленої законом відповідальності.

57. Так, статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

58. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 зазначеного Закону ВРП забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді.

59. Керівником ВРП, відповідно до статті 22 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», є Голова ВРП, який обирається з числа її членів.

60. Отже, зважаючи на таке правове регулювання спірних правовідносин та фактичні обставини справи, суди дійшли правильного висновку про законність спірних припису, рішення та дій НАЗК щодо внесення припису Голові ВРП, оскільки такі прийняті, вчинені відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та відповідають критеріям, визначеним в частині другій статті 2 КАС України.

61. Вирішуючи питання, чи порушують спірні припис та рішення НАЗК від 6 вересня 2017 року права, свободи або законні інтереси позивача, необхідно зазначити таке.

62. У численних постановах (зокрема, від 2 серпня 2019 року у справі №0240/3532/18-а, 30 квітня 2020 року у справі №826/10631/17, 14 травня 2020 року у справі №805/1479/16-а) Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

63. Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

64. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

65. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

66. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

67. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

68. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

69. Верховний Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

70. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

71. Аналіз викладених положень законодавства також дає підстави для висновку, що звертаючись до суду з позовом, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржувані припис, рішення суб`єкта владних повноважень, як аналогічним чином вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №9901/575/19.

72. Однак, як правильно встановлено судами, ОСОБА_1 не довів, на підставі чого ґрунтуються його вимоги в розрізі порушених прав спірними приписом та рішенням НАЗК від 6 вересня 2017 року, та яким чином такі рішення відповідача порушують його права, свободи чи інтереси.

73. Доводи позивача, що спірний припис НАЗК є обов`язковим для виконання та в разі його невиконання/повторного невиконання передбачена відповідальність, що на його думку створює для нього негативні наслідки є безпідставними, з огляду на таке.

74. Положеннями частини другої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції передбачено, що припис Національного агентства є обов`язковим для виконання. Про результати виконання припису Національного агентства посадова особа, якій його адресовано, інформує Національне агентство упродовж десяти робочих днів з дня одержання припису.

75. За невиконання припису у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність.

76. Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що обов`язковість припису НАЗК полягає в тому, що він не може бути залишений поза увагою відповідним органом, підприємством, установою, організацією, яким він адресується та підлягає обов`язкову розгляду цими суб`єктами. За порушення цього правила наступає адміністративна відповідальність.

77. Водночас, як зазначалось, органом, що здійснює дисциплінарне провадження відносно судді та притягнення його дисциплінарної відповідальності в разі наявності для цього підстав, є ВРП.

78. Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

79. Дисциплінарне провадження це процедура, яка включає:

1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті;

2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 зазначеного Закону).

80. Згідно з частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

81. Отже, виключно ВРП в особі її Дисциплінарної палати вирішує питання притягнення судді до відповідальності і ніякі обставини, докази, про які йдеться у приписі НАЗК, не мають наперед встановленої сили для ВРП та не призводять до автоматичного притягнення судді до відповідальності. В той же час суддя, відносно якого відкрито дисциплінарну справу, не позбавлений можливості спростувати обставини, дати пояснення, доказувати свою невинуватість тощо.

82. Проаналізувавши норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, суди дійшли правильних висновків, що НАЗК здійснює державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, шляхом внесення керівнику відповідного органу припису про притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності, а вирішення питання щодо наявності чи відсутності дисциплінарного проступку в діях судді є виключною компетенцією ВРП.

83. З цих же підстав, недоречним є посилання скаржника на те, що в оскаржуваних приписі та рішенні відсутні конкретні посилання на пункт статті 106 (Підстави дисциплінарної відповідальності судді) Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вибір виду дисциплінарного покарання, як і встановлення конкретної підстави для дисциплінарної відповідальності судді є виключними повноваженнями ВРП.

84. Таким чином, спірний припис НАЗК від 6 вересня 2017 року є обов`язковим для ВРП лише в тій частині, що остання повинна його розглянути та ухвалити відповідне рішення відповідно до наданих їх повноважень.

85. З огляду на те, що дисциплінарне провадження включає в себе низку етапів, варто вказати, що спірний припис НАЗК є документом, який може бути тільки підставою для ініціювання такої процедури, а отже не порушує і не може порушувати права, свободи чи інтереси позивача, про що обґрунтовано вказано судами попередніх інстанцій.

86. Водночас таким рішенням, яке може порушувати права позивача, його свободи чи інтереси, а отже й може бути предметом оскарження у суді є рішення ВРП за наслідками дисциплінарного провадження, яке підлягає оскарженню до суду з підстав та в порядку, передбаченими Главою 5 «Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та КАС України, про що також обґрунтовано вказано судами попередніх інстанцій.

87. Посилання позивача на те, що зміст припису містить твердження, що позивач порушує вимоги Закону України «Про запобігання корупції», само по собі є порушенням його прав, інтересів особи також є безпідставним, оскільки фіксація у приписі певних обставин, в тому числі й тих, що не подобаються позивачу, не свідчить про порушення його прав, свобод чи інтересів, оскільки це не призводить до юридичних наслідків.

88. Не заслуговують на увагу доводи позивача, що оскаржувані припис та рішення не містять аналізу фактичних обставин та не доводять вину позивача у порушенні поведінки, що порочать звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, оскільки, як слушно зауважує третя особа ОСОБА_2 , в розглядуваному випадку це повноваження належить ВРП, водночас НАЗК не наділене повноваженнями визнавати, встановлювати вину осіб у тих чи інших правопорушеннях та притягати їх до відповідальності.

89. Безпідставними також є аргументи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме те, що судом без обґрунтування причин відхилено клопотання про відкладення розгляду справи та визнано причини неявки представника позивача неповажними, а також відмовлено в задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів та визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції.

90. Так, частинами першою та другою статті 313 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

91. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції повинен відкласти розгляд справи у випадку неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або ж у зв`язку клопотанням учасника справи про відкладення розгляду справи, якщо суд визнав повідомлені ним причини неявки поважними.

92. Водночас оцінка причин неявки сторони у справі є виключним повноваженням суду, який розглядає це питання, та на власний розсуд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, вирішує про наявність чи відсутність підстав для його задоволення, враховуючи конкретні обставини справи.

93. Отже, суд апеляційної інстанції не має імперативного обов`язку відкласти розгляд справи з підстав того, що учасником справи заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, якщо суд визнав повідомлені ним причини неявки неповажними.

94. Клопотання позивача про долучення додаткових доказів та визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції, відповідно до якого позивач намагався подати до суду апеляційної інстанції матеріали досудового розслідування в кримінальному провадженні №42017170000000406 від 7 грудня 2015 року, які, на його думку, спростовують неетичну поведінку ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 14 грудня 2015 року, правильно залишено судом апеляційної інстанції без задоволення, оскільки зазначені докази не стосуються предмету доказування, тобто не стосуються обставин які підтверджують заявлені вимоги та не мають значення для розгляду цієї справи. До того ж матеріали досудового розслідування без оцінки їх судом, встановленим законом, не можуть бути доказом в розглядуваному спорі.

95. Інші аргументи позивача, наведені ним у касаційній скарзі, не мають юридичного значення для правильності вирішення цього спору, не спростовують висновків, зроблених судами, та/або зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, тому не беруться судом до уваги.

96. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

97. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

98. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Семенком Борисом Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі №816/1874/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду