ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/12692/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання МайданевичГ.А.,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.06.2020 у справі №910/12692/18 (в матеріалах справи),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги акціонерного товариства «Укртрансгаз» та акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020,

повний текст якого складений 23.01.2020,

у справі №910/12692/18 (суддя Ломака В.С.)

за позовом акціонерного товариства

«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до 1.спільного українсько-американського підприємства «Укркарпатойл Лтд», 2.публічного акціонерного товариства «Укрнафта»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - акціонерне товариство «Укртрансгаз»,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 ПАТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до спільного українсько-американського підприємства «Укркарпатойл Лтд» (відповідач-1) та ПАТ«Укрнафта» (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що укладений 18.10.2016 між ТОВ«Укркарпатойл Лтд» і ПАТ«Укрнафта» договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016 підлягає визнанню недійсним на підставі положень статей 215, 228 ЦК України, оскільки він суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» щодо обов`язку ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» продажу (реалізації) виключно ПАТ«НАК «Нафтогаз України» як спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб`єкту на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб, зокрема, населення, для подальшої реалізації такого природного газу для потреб населення, всього обсягу природного газу власного видобутку за період квітень-серпень 2015.

Також позивач стверджував, що договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016 порушує публічний порядок та має бути визнаним недійсним у відповідності до приписів ст.228 ЦК України.

Крім цього, позивач посилався на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 25.05.2018 у справі №61/341.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 відкрито провадження у справі №910/12692/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі ст.50 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача АТ«Укртрансгаз» (третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 змінено найменування позивача - публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», на акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

При ухваленні рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину - договору купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, АТ«Укртрансгаз» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги третя особа посилається на ті ж обставини та підстави, що викладені позивачем в позовній заяві, третя особа вважає, що судом першої інстанції надано невірну правову оцінку обставинам справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2020, апеляційну скаргу АТ«Укртрансгаз» у справі №910/12692/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя ЯковлєвМ.Л., судді КуксовВ.В., ШапталаЄ.Ю.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини та підстави, що ним викладені в позовній заяві, позивач вважає, що судом першої інстанції надано невірну правову оцінку обставинам справи.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 12.03.2020, апеляційну скаргу АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у справі №910/12692/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. головуючий суддя, судді КуксовВ.В., ШапталаЄ.Ю.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі №910/12692/18 апеляційні скарги АТ«Укртрансгаз» та ПАТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 залишено без руху.

Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржників надійшли заяви про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційних скарг.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 поновлено АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18; розгляд апеляційних скарг АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 призначений на 05.05.2020.

29.04.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від ПАТ«Укрнафта» надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому ПАТ«Укрнафта» вважає оскаржене судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін.

05.05.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від АТ«Укртрансгаз» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 клопотання АТ«Укртрансгаз» про відкладення розгляду справи №910/12692/18 задоволено. Розгляд апеляційних скарг АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 відкладений на 02.06.2020.

В судовому засіданні 02.06.2020 представники позивача та третьої особи підтримали вимоги поданих апеляційних скарг АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та просили їх задовольнити; представниця відповідачів заперечила проти задоволення вимог апеляційних скарг АТ«Укртрансгаз» та АТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», просила оскаржене судове рішення залишити без змін.

З урахуванням ч.1 ст.270 та ч.1 ст.269 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі «Апеляційне провадження». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційне провадження» і «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.04.2015 між ПАТ«Укртрансгаз» (виконавець) та спільним українсько-американським підприємством «Укркарпатойл Лтд» (замовник) був укладений договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1504000499 від 15.04.2015.

Пунктом 2.11. договору зберігання було визначено, що ПАТ«Укртрансгаз» (виконавець) здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із ПСГ. Місячний обсяг газу, у тому числі страхового запасу газу, що передається сторонами при закачуванні або відборі в/із ПСГ у відповідному місяці, підтверджується диспетчерською службою ПАТ«Укртрансгаз» (виконавця).

У відповідності до п.2.3. договору зберігання при прийнятті газу замовника відповідно до договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває право власності на прийнятий газ замовника.

На виконання договору зберігання ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» передало, а ПАТ«Укртрансгаз» прийняло на зберігання до підземних сховищ газу, у тому числі газ власного видобутку, за період з квітня по серпень 2015 в обсязі 3642,584тис. м. куб.

Також, 15.04.2015 між ПАТ«Укртрансгаз» (виконавець) та ПАТ«Укрнафта» (замовник) був укладений договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1504000268/927-г від 15.04.2015, за умовами якого ПАТ«Укртрансгаз» (виконавець) здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із ПСГ.

18.10.2016 між ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» (продавець) та ПАТ«Укрнафта» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г (договір купівлі-продажу), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язався передати покупцю газ товарний горючий природний для промислового та комунально-побутового призначення з ресурсу газу власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 в обсязі 3642,584тис. м. куб., що закачаний в ПСГ ПАТ«Укртрансгаз», а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ відповідно до умов даного договору.

Згідно з п.3.1. договору купівлі-продажу було визначено, що продавець здійснює передачу (поставку) газу покупцю в ПСГ ПАТ«Укртрансгаз».

Відповідно до п.3.2. договору купівлі-продажу було передбачено, що передача газу від продавця до покупця оформляється актом приймання-передачі газу, що підписується уповноваженими представниками продавця і покупця та надається ПАТ«Укртрансгаз» для відображення в обліку природного газу в ПСГ у відповідності до норм Кодексу газосховищ та інших актів законодавства України. акт приймання-передачі складається у трьох примірниках (по одному для кожної зі сторін та один для надання в ПАТ«Укртрансгаз») не пізніше 31.10.2016.

На виконання п.3.1. та 3.2. договору купівлі-продажу між ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» та ПАТ«Укрнафта» був підписаний акт приймання-передачі від 31.10.2016, відповідно до якого ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» передало, а ПАТ«Укрнафта» прийняло природний газ кількістю 3642,584тис. м. куб. у відповідності до умов п.1.1. договору купівлі-продажу.

Згідно з п.3.3. договору купівлі-продажу було визначено, що право власності на переданий газ від продавця до покупця переходить з моменту підписання акта приймання-передачі.

В подальшому, оскільки ПАТ«Укртрансгаз» як оператор газосховищ, отримавши акт приймання-передачі газу від 31.10.2016 не відобразив передачу права власності на газ на особових рахунках сторін договору купівлі-продажу, зокрема, зменшення на 3642,584тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» та збільшення на 3642,584тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку ПАТ«Укрнафта», останні звернулись до суду з позовом про зобов`язання ПАТ«Укртрансгаз» вчинити відповідні дії та стягнення збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/5710/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 та постановою Верховного Суду від 03.07.2018, було вирішено зобов`язати ПАТ«Укртрансгаз» зменшити на особовому рахунку ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» обсяг природного газу на 3642,584тис. м. куб. та збільшити на особовому рахунку ПАТ«Укрнафта» обсяг природного газу на 3642,584тис. м. куб.

Разом із тим вважаючи, що договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016 суперечить положенням ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який був чинним на момент видобутку спірного природного газу, ПАТ«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з позовом про визнання вказаного договору недійсним.

Згідно із ст.ст.4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.1, 8 Конституції України).

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст.ст.215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджував, що оспорюваний договір суперечить приписам ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який був чинним на момент видобутку спірного природного газу (квітень - серпень 2015). Вказані обґрунтування викладені також в апеляційних скаргах позивача та третьої особи.

Однак, слід звернути увагу на те, що згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №910/4769/19.

Частиною 3 ст.179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 3 ч.2 ст.22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було передбачено, що на газодобувні підприємства покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було визначено, що передача видобутого природного газу суб`єктами, визначеними в частині першій цієї статті, на умовах договорів комісії, давальницької переробки, інших договорів, що не передбачають передачу права власності на нього безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, не допускається.

Таким уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001 «Про забезпечення споживачів природним газом» була визначена Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність 01.10.2015 відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 №329-VIII, яким не встановлено такого чи подібного обов`язку здійснювати продаж природного газу власного видобутку на користь HAK «Нафтогаз України».

Постанова Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001 також втратила чинність на момент вчинення оспорюваного правочину на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №442 від 13.07.2016 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

За таких обставин колегія суддів вважає, що договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г станом на момент його укладення - 18.10.2016, не міг суперечити положенням ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», які втратили чинність (з урахуванням висновку Верховного Суду, наведено в постанові від 18.12.2019 у справі №910/4769/19).

До цього, станом на момент вчинення оспорюваного правочину, норма ч.2 ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», яка забороняла укладати договори, що не передбачають передачу права власності на природний газ безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, втратила чинність, проте як жодний інший нормативний акт такої заборони не встановлював.

Окрім цього, позивачем не доведено в тому числі можливості укладення між сторонами угоди з реалізації спірного природного газу після втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» на умовах, які ним визначались, а саме: за закупівельними цінами, які мали встановлюватись Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Так, відповідно до пп.7 п.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, Комісія відповідно до покладених на неї завдань установлює, зокрема, ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб`єктів, визначених законом.

Проте, чинним законодавством України наразі не передбачено повноваження Комісії встановлювати ціни продажу природного газу ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд» на користь НАК «Нафтогаз України».

Більше того, відповідно до преамбули Закону України «Про ринок природного газу» вказаний Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відтак, принцип державного регулювання цін на газ, що використовувався до набрання чинності Законом України «Про ринок природного газу», припинив дію з вказаної події.

За відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, повноважень встановлювати ціни на товарний природний газ, видобутий ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд», встановити ціну на спірний газ в порядку, який визначався Законом, є неможливим (аналогічний висновок наведено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 у справі №826/19226/15 за позовом ПАТ«НАК «Нафтогаз України» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд», про зобов`язання встановити ціну на природний газ), а відтак неможливим є й укладення між сторонами угоди з реалізації спірного природного газу після втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» на умовах, які ним визначались.

Між іншим, відповідно до Прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на 2015 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №410-р, обсяги товарного газу, видобутого ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд», не значаться як такі, що віднесені до ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення.

Одночасно, слід враховувати правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладену в постанові від 25.05.2018 у справі №61/341, згідно якої зазначений Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, які вже були набуті у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов`язків її контрагентом.

Отже, за змістом ст.ст.10, 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», визначені ними права, пов`язані з продажем товарного природного газу саме позивачу, мали набуватись у спосіб: 1) визначення закупівельних цін Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток; 2) укладення угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами.

Угоди з реалізації природного газу, видобутого у період з квітня по серпень 2015, між НАК «Нафтогаз України» та відповідачем-1 укладено не було.

Доказів або будь-яких відомостей щодо наявності та/або виникнення правовідносин між НАК «Нафтогаз України» та відповідачем-1 щодо ухилення останнього під час дії Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від укладення та реалізації природного газу, видобутого у період з квітня по серпень 2015, на користь НАК «Нафтогаз України» матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів або будь-яких відомостей щодо того, що НАК «Нафтогаз України» зверталось до суду із вимогою про зобов`язання відповідача-1 виконати обов`язки, визначені Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що у період чинності Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», позивач у спосіб, передбачений Законом, не реалізував свої права (кореспондуючого обов`язку) щодо придбання природного газу, видобутого відповідачем-1 у період з квітня по серпень 2015.

Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/5710/17, учасниками якої були НАК «Нафтогаз України» та ТОВ«СП «Укркарпатойл Лтд».

Посилання позивача та третьої особи на те, що договір купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016 порушує публічний порядок та має бути визнаним недійсним у відповідності до приписів ст.228 ЦК України, колегія суддів також відхиляє.

Так, згідно з ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228 ЦК України).

В п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наголошено на тому, що до переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК відносяться:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст..228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено колегією суддів та вірно вказано судом першої інстанції, у даній справі позивачем не доведено виникнення між позивачем та відповідачем-1 переддоговірних правовідносин та ухилення відповідача-1 від укладення угоди з реалізації спірного природного газу до втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу»; наявності на момент вчинення оспорюваного правочину законодавчих заборон укладати договори, що не передбачають передачу права власності на природний газ безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України; наявності вини відповідача-1 в не встановленні Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, цін на природний газ для його продажу відповідачем-1 позивачеві; наявності наміру, а відтак і вини відповідача-1 порушити публічний порядок.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину - договору купівлі-продажу природного газу №06.1/860-Г від 18.10.2016.

Викладені в апеляційних скаргах аргументи скаржників, які співпадають з доводами позивача, викладеними в позовній заяві, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано оцінку судом першої інстанції, який обґрунтовано відхилив ці аргументи; вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги акціонерного товариства «Укртрансгаз» та публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/12692/18 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на скаржників.

4.Матеріали справи №910/12692/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складений та підписаний 11.06.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов