ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №820/1267/16

адміністративне провадження №К/9901/10269/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №820/1267/16

за позовом ОСОБА_1

до прокуратури Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 липня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Зінченка А.В.)

і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Яковенка М.М., суддів Лях О.П., Старосуд М.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2016 року звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у проведенні розрахунку відпрацьованого надурочного часу і виплаті грошової компенсації за понаднормовий робочий час;

- зобов`язати відповідача провести нарахування і виплату позивачу компенсації за відпрацьований надурочний і понаднормовий робочий час з 9 жовтня 2013 року до 14 грудня 2015 року із відрахуванням необхідних податків і зборів;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за відпрацьований надурочний і понаднормовий робочий час з 9 жовтня 2013 року до 14 грудня 2015 року у розмірі: 5439,67 грн із відрахуванням необхідних податків і зборів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до розпоряджень відповідача у період з 9 жовтня 2013 року до 14 грудня 2015 року позивач працював у понаднормовий час. Проте відповідач у порушення положень статті 106 Кодексу законів про працю України (надалі також - «КЗпП України») не оплатив роботу в надурочний час у подвійному розмірі, чим порушив права позивача.

Як наголошує позивач, з огляду на положення норм КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» у нього наявне право на компенсацію за відпрацьований надурочний і понаднормовий робочий час при роботі в органах прокуратури, пов`язаної з чергуванням.

28 березня 2016 року представник відповідача звернувся з клопотанням про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6 липня 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що основним спірним питанням в межах справи є наявність або відсутність права у позивача на отримання компенсаційних виплат за відпрацьований надурочний і понаднормовий робочий час в органах прокуратури, пов`язаний із чергуванням. Але діюче законодавство, яке регулює питання оплати праці працівників органів прокуратури, не передбачає здійснення компенсації за роботу в надурочний і понаднормовий час.

Суди дійшли висновку, що позивач не має права на такі виплати, оскільки з урахуванням положень Закону України «Про прокуратуру» і специфіки фінансування оплати праці працівників прокуратури йому проводилася відповідно до наказів виплата надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 70% від посадового окладу. Діяльність оперативних працівників прокуратури, які здійснюють чергування, передбачає, в тому числі, виїзди на місце подій, що є складовою їхньої роботи й охоплюється встановленою наказами виплатою надбавок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції й ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права. Суди не врахували і не вивчили суті справи в повному обсязі, не дослідили і не надали належної оцінки всім обставинам справи і доказам, із-за чого неправильно вирішили справу по суті.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що судові рішення базуються на доказах, які не стосуються позовних вимог. ОСОБА_1 вважає порушеним своє право щодо отримання компенсації за понаднормовий робочий час у період з 9 жовтня 2013 року до 14 грудня 2015 року, коли він працював на посаді старшого слідчого першого слідчого відділу прокуратури Харківської області з 9 жовтня 2013 року до 6 лютого 2015 року, на посаді старшого прокурора прокуратури міста Харкова з 6 лютого 2015 року до 29 квітня 2015 року і на посаді прокурора прокуратури Орджонікідзевського району міста Харкова з 29 квітня 2015 року і до 14 грудня 2015 року. Однак відповідач не надав належних доказів щодо виплати позивачу надбавки за виконання особливо важливої роботи і за високі досягнення у праці в розмірі 70% за вказаний період роботи позивача.

Також скаржник не погоджується з висновками судів про те, що із долучених до матеріалів справи табелів обліку робочого часу випливає, що тривалість робочого часу ОСОБА_1 у спірний період не перевищувала 40 годин на тиждень. Зазначене твердження суду скаржник вважає безпідставним, тому що керівництвом прокуратури Харківської області не виставлялися відпрацьовані наднормові робочі години в табелях робочого часу, і тим самим приховувалися вказані години для економії фонду заробітної плати за рахунок працівників.

Одночасно ОСОБА_1 зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій застосували не ту редакцію Закону України «Про прокуратуру», яка діяла на час спірних правовідносин.

До того ж, постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» не передбачає виплати надбавки працівникам органів прокуратури України за роботу в понадурочний час. Передбачена цією постановою надбавка призначається всім працівникам органів прокуратури незалежно від того, які функціональні обов`язки вони виконують, а залежно від того, яка робота їм доручається, та від результативності їхньої трудової діяльності.

На думку скаржника, порядок оплати працівників органів прокуратури за роботу в понадурочний час, обумовлений виробничою необхідністю (в тому числі чергуваннями), регламентується статтею 12 Закону України «Про оплату праці» і статтею 106 КЗпП України.

Відповідач надав суду свої заперечення на касаційну скаргу, у яких він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зокрема зазначає, що правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, відповідно до статті 4 якого організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Цим Законом, який стосовно норм КЗпП України є спеціальним для спірних правовідносин, окрім іншого, визначено структуру, порядок прийняття на посади, проходження служби і звільнення з посад в органах прокуратури України, а також врегульовано питання нарахування й виплати заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам.

Згідно роз`яснень Вищого адміністративного суду України, які викладені у листі №753/11/13-10 від 26 жовтня 2010 року «Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства застосовуються лише у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин. Аналогічну позицію також неодноразово висловлював Верховний Суд України в своїх рішеннях, зокрема у постанові №21-8а/15 від 17 лютого 2015 року, де зазначено, що правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.

Тому, на думку відповідача, до спірних правовідносин належить застосовувати статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, якою встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

До того ж, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, яка згідно підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначає, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, питання оплати праці працівників прокуратури України врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (надалі також - «Постанова №505»), яка не передбачає виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в надурочний час.

Відповідно до вимог Постанови №505 прокурорсько-слідчим працівникам встановлюється доплата за виконання особливо важливої роботи, при визначенні якої враховується інтенсивність і напруженість у роботі, ступінь завантаженості й складність виконуваної роботи. Ця доплата не є обов`язковою виплатою і залежить від наявності коштів на виплату грошового забезпечення, а також встановлюється кожній особі персонально відповідним наказом керівника і виключно в межах сум, затверджених у кошторисах видатків відповідного року на зазначені цілі. Вказана доплата у розмірі 70% посадового окладу виплачувалася позивачу щомісячно відповідно до наказів прокурора Харківської області.

Також відповідач зазначає, що облік робочого часу кожного працівника, який працює на умовах підсумованого обліку робочого часу, проводять наростаючим підсумком з початку облікового періоду. Для визначення кількості годин, які працівник відпрацював понад норму тривалості робочого часу, порівнюють фактично відпрацьований час із розрахунковою нормою робочого часу. Робота понад норму робочого часу, що виникає в окремі дні, компенсується додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури з 31 березня 2004 року і наказом прокурора Харківської області від 14 грудня 2015 року №3425к звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» і пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

1 лютого 2016 року позивач звернувся до прокуратури Харківської області із заявою про здійснення розрахунку відпрацьованого надурочного робочого часу і виплату грошової компенсації за понаднормовий робочий час.

Листом від 2 березня 2016 року №11-05-2016 позивачеві повідомлено про те, що йому проводилася виплата надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 70% від посадового окладу; відомості про відпрацювання надурочного часу у період з 9 жовтня 2013 року до 14 грудня 2015 року у прокуратурі відсутні (а.с.14, т.1).

Суди попередніх інстанцій також встановили, що з метою упередження можливого поширення у південно-східних регіонах України сепаратистських та інших проявів, посягань на територіальну цілісність держави, подальшої їх ескалації, оперативного вирішення невідкладних питань прокурорсько-слідчої діяльності, для забезпечення належного та своєчасного реагування на порушення законів в органах прокуратури було запроваджено чергування відповідальних працівників згідно графіку (а.с.131-250, т.1; а.с.1-250, т.2; а.с.1-12 т.3).

Вказані розпорядження не містять жодних положень стосовно здійснення компенсації понаднормової робити ані у грошовому еквіваленті, ані додатковим днем відпочинку.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, позивачеві була встановлена й виплачувалася доплата у розмірі 70% від посадового окладу за виконання особливо-важливої роботи із врахуванням інтенсивності та напруженості роботи, ступеня завантаженості й складеності виконуваних завдань.

Крім того, із долучених до матеріалів справи табелів обліку робочого часу (а.с.49-77, т.1) суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що тривалість робочого часу позивача у спірний період не перевищувала 40 годин на тиждень.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, положеннями статей 106, 107, 108 КЗпП України встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (стаття 106 КЗпП України).

Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73 КЗпП України) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (стаття 107 КЗпП України).

Робота у нічний час (стаття 54 КЗпП України) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (стаття 108 КЗпП України).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Одночасно, статтею 98 КЗпП України і частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» визначено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.

Стаття 13 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, відповідно до статті 4 якого організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Цим Законом, окрім іншого, визначено структуру, порядок прийняття на посади, проходження служби і звільнення з посад в органах прокуратури України, а також врегульовано питання нарахування й виплати заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам.

Стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року передбачає, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, яка згідно підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначає, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Питання оплати праці працівників прокуратури України врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка передбачає що прокурорсько-слідчим працівникам встановлюється доплата за виконання особливо важливої роботи, при визначенні якої враховується інтенсивність і напруженість у роботі, ступінь завантаженості й складність виконуваної роботи.

Відповідно до пункту 21 розділу V Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників прокуратури Харківської області, затверджених наказом від 11 серпня 2011 року №564 (а.с.121, т.1), які розроблені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про відпустки», КЗпП України та інших нормативно-правових актів, нормальна тривалість робочого часу працівників прокуратури відповідно до законодавства не може перевищувати 40 годин на тиждень. Залучення працівників для виконання невідкладної та непередбаченої роботи у святкові, неробочі та вихідні дні, а також у надурочний час, проводиться у випадках і порядку, встановлених законодавством.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Враховуючи викладене й обмеження повноважень суду касаційної інстанції лише перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неправильної оцінки доказів і встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій.

Стосовно посилань скаржника на те, що порядок оплати працівників органів прокуратури за роботу в понадурочний час, обумовлений виробничою необхідністю (в тому числі чергуваннями), регламентується статтею 12 Закону України «Про оплату праці» і статтею 106 КЗпП України, Верховний Суд зазначає таке.

З огляду на норми наведеного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що питання оплати праці працівників органів прокуратури, їхнього матеріального й соціального забезпечення як державного органу, що фінансуються з бюджету, здійснюється відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року і Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їх правового регулювання. Якщо положення вказаних Законів України «Про прокуратуру» встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Зокрема, таким актом є прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Вказані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в надурочний час.

Також ці нормативно-правові акти є спеціальними стосовно положень Кодексу законів про працю України і Закону України «Про оплату праці».

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Відтак Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України і Закону України «Про оплату праці».

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 липня 2016 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду