Справа № 446/20/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2020 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Бакай І. А.

за участі:секретаря судового засідання Михайлишин О.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника третьої особи: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янка-Бузька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Львівській області, треті особи: Начальник Служби автомобільних доріг у Львівській області ОСОБА_5 , Державне агентство автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про встановлення неповного робочого дня, поновлення попередніх умов праці,-

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом та просить постановити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Служби автомобільних доріг у Львівській області від 28.09.2018 р. № 235 про встановлення з 01.12.2018 р. ОСОБА_1 неповного робочого дня з 09.00 год. до 13.00 год. щоденно з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу з моменту його видання (підписання); зобов`язати Службу автомобільних доріг у Львівській області поновити з 01.12.2018р. їй попередні умови праці відповідно до умов трудового договору з встановленою оплатою праці; стягнути зі Служби автомобільних доріг у Львівській області на її користь втрачений в результаті незаконної зміни істотних умов праці заробіток з 8 год. щоденного робочого дня, починаючи з 01.12.2018р. до дня ухвалення рішення суду в сумі 32227 грн. 49 коп.

У підтвердження заявлених вимог покликається на те, що у Службі автомобільних доріг у Львівській області (далі по тексту Служба) вона працює з 10 березня 2006 року та по даний час. З 10.03.2006р. по 15.09.2014 р. працювала на посаді провідного юрисконсульта; з 16.09.2014 р. по 26.02.2017р. - на посаді начальника юридичного відділу; з 27.02.2017р. та на час звернення до суду працює на посаді заступника начальника відділу правової та адміністративної роботи.

01.10.2018р. нею отримано повідомлення, підписане начальником Служби Кандибор Р.В., згідно якого її повідомлено про те, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме, обмеженням повноважень відділу правової та адміністративної роботи щодо представництва інтересів Служби в судах апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі наказу Служби від 28.09.2018 р. № 235 їй з 01.12.2018 року буде встановлено режим роботи з неповним робочим днем з 9.00 год. до 13.00 год. щоденно. У разі відмови, її буде звільнено за п.6 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку з зміною істотних умов праці з 01.12.2018 р. (надалі по тексту Повідомлення).

Як випливає із змісту Повідомлення, встановлення режиму роботи з неповним робочим днем з 01.12.2018 р. відбулось на підставі наказу Служби автомобільних доріг у Львівській області від 28.09.2018 р. № 235 (надалі по тексту Наказ про встановлення неповного робочого дня). З Наказом про встановлення неповного робочого дня її не було ознайомлено під розписку, тобто, про його існування їй стало відомо з отриманого Повідомлення.

Встановлення режиму роботи з неповним робочим днем вважає безпідставним, встановленим з грубим порушенням норм чинного законодавства України а тому такий підлягає скасуванню, оскільки як передбачено законом у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник вправі встановити чи скасувати неповний робочий час для всього підприємства або окремих структурних підрозділів, чи окремої категорії працівників. Якщо немає змін в організації виробництва і праці, власник не вправі встановлювати або скасовувати неповний робочий час для конкретних працівників.

Питання встановлення їй режиму роботи з неповним робочим днем в порушення вимог п. 4 ч.1 ст. 247 КЗпП України, ст. 38 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності не погоджувалось з первинною профспілковою організацією Служби автомобільних доріг у Львівській області.

Наказ про встановлення неповного робочого дня видано всупереч положенням Галузевої угоди, оскільки, відповідно до цього Наказу та Повідомлення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, вона продовжує працювати за тією ж спеціальністю та посадою, проте, Службою автомобільних доріг у Львівській області допущено зміну істотних умов праці, що є грубим порушенням положень 2.19. Галузевої угоди.

Службою автомобільних доріг у Львівській області порушено строк попередження працівника про зміну істотних умов праці, встановлення неповного робочого часу, передбаченого ч. 3 ст. 32 КЗпП України, оскільки повідомлення про встановлення їй з 01.12.2018 р. режиму роботи з неповним робочим днем вручено 01.10.2018 р. Відтак, враховуючи норми ч. 3 ст. 241-1 КЗпП України, строк, встановлений ч. 3 ст. 32 КЗпП України закінчується 01.12.2018 р.; таким чином, режим роботи з неповним робочим днем не може бути встановлено з 01.12.2018р.

Як вбачається із змісту самого Повідомлення, дане обмеження щодо здійснення представництва в судах стосується працівників відділу правової та адміністративної роботи, а не лише однієї посадової особи - ОСОБА_1 . Більше того, обов`язками щодо представництва наділений не лише заступник начальника відділу правової та адміністративної роботи, а й інші посадові особи цього відділу, а саме начальник відділу правової та адміністративної роботи та провідний юрисконсульт цього ж відділу. Однак, лише одній посадовій особі відділу правової та адміністративної роботи Служби з 01.12.2018 року встановлено режим роботи з неповним робочим днем, що є грубим порушенням законодавства України про працю.

У вересні 2018 року начальник Служби, здійснивши попередньо 17.08.2018 р. зміну її посадових обов`язків та провідного юрисконсульта відділу в частині здійснення претензійно-позовної роботи та представництва в судах, 28.09.2018р. прийшов до висновку, що відбулась зміна в організації виробництва і праці заступника начальника відділу правової та адміністративної роботи. Вказана вище зміна її посадових обов`язків здійснена відповідачем умисно, з метою подальшого видання незаконного Наказу про встановлення неповного робочого дня, оскільки, згідно посадових інструкцій працівників відділу правової та адміністративної роботи, затверджених начальником Служби 27.03.2017р., завдання та обов`язки щодо представництва інтересів Служби в судах покладено виключно на начальника відділу та провідного юрисконсульта цього ж відділу. Заступнику начальника відділу, тобто позивачу, обов`язків по представництву в судах не надано, відповідно до змін в законодавстві, що стосуються представництва інтересів Служби в судах апеляційної та касаційної інстанціях, згідно яких відбулась зміна в організації виробництва і праці.

Із жодних документів, виданих начальником Служби, які стосуються встановлення їй режиму роботи з неповним робочим днем, не вбачається змін в організації виробництва і праці, при наявності яких змінюються істотні умови праці.

З урахуванням положень Генеральної угоди, навіть при наявності змін в організації виробництва і праці, не допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Наказ про встановлення неповного робочого дня виданий з метою оптимізації витрат на утримання працівників Служби, залучення додаткових коштів для оплати адвокатської діяльності, що не є підставою для зміни працівнику істотних умов праці згідно ч.3 ст.32 КЗпП України.

Також, згідно змісту Наказу про встановлення неповного робочого дня, він виданий у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, проте, керуючись ст. 56 КЗпП України, яка не дає права роботодавцю зі своєї ініціативи установити працівникам неповний робочий час, змінювати їх режим роботи при продовженні роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, тобто неповний робочий день може бути встановлений виключно за угодою між працівником та роботодавцем, або на прохання жінки при наявності передбачених підстав.

Наказ про переведення її на неповний робочий час напередодні встановлення неповного робочого часу, тобто, напередодні 01.12.2018 р., Службою не видавався та для ознайомлення їй під розписку не надавався. З новими посадовими обов`язками її до 01.12.2018 р. не ознайомлено, а лише 10.12.2018р. в день виходу на роботу з відпустки, тобто, під час дії Наказу про встановлення неповного робочого дня, її під розписку ознайомили з новою посадовою інструкцією, затвердженою начальником Служби лише 03.12.2018р., виходячи з якої, Службою не було проведено жодних змін в об`ємі посадових обов`язків. На підставі Наказу про встановлення неповного робочого дня та отриманого нею Повідомлення, щоденно за 4 години робочого дня вона фактично повинна виконувати об`єм роботи, який передбачений на 8 робочих годин та ще й отримувати не повну заробітну плату. Згідно Положення про відділ правової та адміністративної роботи Служби автомобільних доріг у Львівській області затвердженого наказом начальника Служби автомобільних доріг у Львівській області № 248/1 від 28.09.2018р., в разі відсутності начальника відділу правової та адміністративної роботи його обов`язки виконує заступник начальника відділу, тобто позивач. Виходячи з вказаного вище Положення, у разі відсутності начальника відділу правової та адміністративної роботи, вона зобов`язана виконувати усі його обов`язки щоденно не за 8 год. робочого дня, а за 4 год.

Встановлення саме їй неповного робочого дня є абсолютно необгрунтованим, оскільки, навіть у випадку скорочення чисельності чи штату працівників на підприємстві у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, Кодекс законів про працю України визначає коло осіб, яким надається переважне право на залишення на роботі, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; її безперервний юридичний стаж роботи на Службі автомобільних доріг у Львівській області станом на 10.12.2018 р. становить 12 років і 9 місяців. Начальник відділу правової та адміністративної роботи працює в Службі - 1 рік і 9 місяців, провідний юрисконсульт цього ж відділу - 3 роки і 3 місяці; також вона виховує та утримує самостійно двох дітей - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим, згідно з чинним законодавством України належить до категорії одиноких матерів, для яких державою встановлені певні гарантії.

Зазначила, що 29.11.2018 р. вона погодилась із встановленим режимом роботи при умові настання змін в організації виробництва і праці, що підтверджується здійсненням відповідного запису на Повідомленні, однак вбачаючи відсутність змін в організації виробництва і праці та з метою досудового врегулювання спору 29.11.2018р. через канцелярію Служби звернулась до начальника Служби Кандибори Р.В. щодо безпідставності видання наказу про встановлення неповного робочого дня та порушення норм чинного законодавства щодо порядку видання такого наказу, однак відповіді на свою заяву від 29.11.2018 р. вона не отримала. Наведені вище порушення законодавства стали підставою для звернення її до суду за захистом порушених прав.

Відповідач - Служба автомобільних доріг у Львівській області проти задоволення позову заперечив, подав відзив у якому зазначає, що доводи наведені в позовній заяві не можна вважати правомірними і достатніми для задоволення позову, оскільки такі ґрунтуються на неправильному застосуванні норм трудового законодавства, довільному трактуванні змісту відомчих актів Служби автомобільних доріг у Львівській області, а також припущеннях щодо фактичних обставин справи.

Покликання позивача на порушенні Службою вимог ч. 3 ст.32 КЗпП України, щодо порушення строків встановлення режиму неповного робочого часу, то сам факт попередження ОСОБА_1 01.10.2018р. про встановлення їй неповного робочого дня саме з 01.12.2018р. не потягло за собою жодних протиправних наслідків для позивачки, адже 01.12.2018р. припав на суботу, який є вихідним днем. Жодних рішень про визначення цього дня робочим днем для своїх працівників Службою автомобільних доріг у Львівській області не приймалось. Наступний, після 01.12.2018р., робочий день припав на 03.12.2018р., а отже: попередження позивачки 01.10.2018р. про встановлення їй неповного робочого часу з 01.12.2018р. не призвело і не могло призвести до порушення будь-яких трудових прав, адже заробіток позивачкою не втрачено, не порушено її право на відпочинок тощо. Більше того, наказом начальника Служби від 15.01.2019 р. № 2 внесено зміни до наказу від 28.09.2018р. № 235, яким змінено дату запровадження неповного робочого дня з 01.12.2018р. на 03.12.2018р.

Що стосується доводів про порушення Службою порядку застосування ст.32 КЗпП України при видачі спірного наказу, з огляду на відсутність змін в організації виробництва і праці, то виходячи із змісту вказаної норми та ст.56 КЗпП України, визнання незаконним наказу про встановлення позивачці неповного робочого часу не може взагалі бути предметом спору, оскільки позивачка підтверджує, що 29.11.2018р. вона дала згоду на встановлення їй неповного робочого часу, тобто погодилась із встановленим їй режимом роботи.

Посилання позивачки на те, що вона погодилась із встановленням їй неповного робочого часу при умові настання змін в організації виробництва і праці не має жодного правового значення.

Прийняття рішення про наявність змін, підстави для таких змін в організації виробництва і праці та реалізація управлінських рішень щодо змін, у зв`язку із цим, істотних умов праці найманим працівникам відноситься до виключної компетенції роботодавця. При цьому, працівник, незалежно від його оцінки тих чи інших обставин на предмет наявності чи відсутності змін в організації виробництва і праці, не уповноважений законодавством на поведінку в трудових відносинах з працедавцем у довільній формі.

Що стосується доводів про порушення п.4 ч. 1 ст.247 КЗпП України та Галузевої угоди при встановленні неповного робочого дня без погодження з професійною спілкою, то норма, про порушення якої вказується в позові, встановлює вимоги щодо погодження роботодавцем загальних умов роботи працівників та не визначає жодним чином механізму погодження з профспілковим органом змін істотних умов праці працівникам, в тому числі і встановлення неповного робочого дня.

п.19 Галузевої угоди, на який міститься посилання в позові, встановлено, що якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняти за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідач звернулась до ГУ Держпраці у Львівській області щодо надання роз`яснень з приводу дотримання вимог трудового законодавства при встановленні неповного робочого часу позивачці. На вказаний лист Службою отримано відповідь, з якої вбачається, що при встановленні позивачці неповного робочого часу вимог законодавства, про які вказується у позові Службою не порушено.

Стосовно наведених у позовній заяві доводів про відсутність змін в організації виробництва і праці, та у зв`язку із цим - підстав для видачі наказу від 28.09.2018р. № 235, то відповідно до ч.3 ст.131 Закону України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Ст.151-2 цього ж Закону у розділі XV Перехідні положення доповнено п.16-1 такого змісту: 11) представництво виключно прокурорами, або адвокатами здійснюється у Верховному Суді з 01.01.2017 р.; в судах апеляційної інстанції з 01.01.2018р.; в судах першої інстанції - з 01.01.2019р.

Пунктом 2.1 Положення про відділ правової та адміністративної роботи, затвердженого наказом Начальника Служби № 98 від 29.03.2017р. на підрозділ покладався обов`язок представництва інтересів Служби в судах. Відповідно до посадової інструкції заступника начальника відділу, на посаді якого працює ОСОБА_6 , затвердженого 17.08.2018р., на вказаного працівника покладались обов`язки, значна частина яких безпосередньо пов`язана із представництвом інтересів Служби в судах (п.2.1 - 2.7 Посадової інструкції).

Посадова інструкція начальника відділу, затверджена 27.03.2017р., окрім значної кількості інших обов`язків, передбачала тільки представництво інтересів Служби в судах та не передбачала обов`язків щодо вчинення інших дій, пов`язаних з таким представництвом.

Посадова інструкція провідного юрисконсульта відділу, затверджена 17.08.2018р. не передбачала будь-яких обов`язків пов`язаних із представництвом інтересів Служби в судах.

Наказом по Службі від 28.09.2018р. затверджено нове Положення про відділ правової та адміністративної роботи, п.2.1 якого передбачено здійснення відділом функції представництва інтересів Служби в судах до 01.01.2019р.

Наказом начальника Служби від 03.12.2018р. № 281 затверджено нові посадові інструкції вказаних вище посадових осіб. Посадові обов`язки начальника відділу щодо представництва в судах обмежено 01.01.2019р. Аналогічно, такі повноваження обмежено і в посадовій інструкції заступника начальника відділу, а також виключено інші обов`язки, пов`язані з представництвом інтересів Служби в судах.

Враховуючи те, що більшість посадових обов`язків заступника начальника вказаного підрозділу були пов`язані із представництвом інтересів Служби в судових органах, а виконання інших посадових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією не потребує повного робочого дня, з метою заощадження коштів для оплати професійної правничої допомоги, Службою прийнято рішення про переведення ОСОБА_6 , як заступника начальника відділу, на роботу з неповним робочим часом.

Обставини, які виникли у зв`язку із змінами в законодавстві щодо обмеження представництва інтересів Служби власними працівниками є такими, що дали всі підстави для раціоналізації робочих місць та введенням нових форм організації праці, зокрема, щодо роботи всього відділу правової та адміністративної роботи, а не позивачки, як такої.

Щодо виконання ОСОБА_6 посадових обов`язків з моменту переведення її на неповний робочий день, їй було надано додаткову соціальну відпустку як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років; протягом грудня 2018р. позивачем відпрацьовано 4 не повних робочих дні, а її праця оплачена в розмірі 50% посадового окладу - 741,90 грн., крім того їй виплачено премію за високі досягнення праці в розмірі 370,95 грн., надбавку до заробітної плати в розмірі 148,38 грн. та одноразову винагороду в розмірі 37 095 грн.; позивач з 14.12.2018р. по 23.12.2018р. позивачка перебувала на лікарняному, за період якого їй виплачено 7 798,41 грн.; згодом, позивачка знову перебувала на лікарняному по догляду за дитиною з 24.12.2018р. по 30.12.2018р., за період якого виплачено 5 198,94 грн. за рахунок Служби. Всі виплати за період лікарняних нараховано в порядку визначеному Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 100 % середнього заробітку за грудень 2017р. - листопад 2018р. (період повної зайнятості), як працівнику, який має більше 8 років страхового стажу. У 2019 році позивачка не приступала до виконання посадових обов`язків і на робочому місці відсутня, 02.01.2019р. нею Службі подано заяву про те, що вона перебуває на лікарняному. Тобто, за відпрацьовані 4 дні з моменту переведення на неповний робочий день ОСОБА_6 виплачено 51 353,58 грн. та спростовує доводи позову про будь-які втрати заробітку у зв`язку із видачею оскаржуваного наказу.

Просить стягнути з позивача судові витрати, а саме - на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 грн.

Третя особа Державне агентство автомобільних доріг у Львівській області подала суду пояснення, у яких заперечила проти задоволення позову, оскільки у зв`язку із змінами до законодавства з 30.09.2016 року, що стосувалось представництва в судах Служба автомобільних доріг у Львівській області (далі - Служба) змушена для надання правничої допомоги користуватись послугами адвоката та вишукувати кошти для здійснення оплати такої правничої допомоги. Так, в період з 01.10.2018р. адвокатом здійснено представництво інтересів Служби у 13 судових засіданнях при розгляді справ в суді апеляційної інстанції, за що проведено оплату юридичних послуг адвоката в розмірі 4000 грн.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме обмеженням повноважень відділу правової та адміністративної роботи в частині покладених на заступника начальника відділу правової та адміністративної роботи обов`язків щодо представництва інтересів служби в судах, оспорюваним наказом встановлено неповний робочий день позивачу і ОСОБА_1 залишилась працювати та виконувати роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою.

Як вбачається з позовної заяви, 01.10.2018р. ОСОБА_1 було вручено Повідомлення про встановлення їй неповного робочого дня з 01.12.2018р., ознайомившись з вказаним повідомленням про зміну істотних умов праці, позивач погодилась з встановленим в повідомленні режимом роботи, оскільки власноручно підписалась в повідомленні, а відтак продовжила із Службою трудовий договір на нових умовах.

Щодо погодження питання змін в організації виробництва і праці з профспілковою організацією, на яке посилається ОСОБА_1 в позовній заяві, то ст.ст. 32, 247 КЗпП України не передбачено такого погодження з виборним органом первинної профспілкової організації, а відтак обов`язок Служби щодо погодження з профспілковою організацією встановлення ОСОБА_1 режиму роботи з неповним робочим днем відсутній.

Посилання позивача на той факт, що обмеження щодо здійснення представництва в судах стосується працівників відділу правової та адміністративної роботи, оскільки це передбачено посадовими інструкціями працівників відділу, то посадовою інструкцією на начальника відділу правової та адміністративної роботи покладено 18 завдань та обов`язків; щодо обов`язків провідного юрисконсульта, то в такі не входить представництво інтересів служби в суді, натомість посадовою інструкцією провідного юрисконсульта передбачено 22 завдань та обов`язків. До завдань та обов`язків заступника начальника відділу, передбачених посадовою інструкцією входить 9 завдань та обов`язків.

Позивач невірно трактує ст.56 КЗпП України, ототожнюючи встановлення режиму неповного робочого дня із скороченням чисельності чи штату працівників на підприємстві у зв`язку із змінами в організації виробництві праці, оскільки встановлення ОСОБА_1 режиму неповного робочого дня не є звільненням одинокої матері з роботи, заборона якого передбачена ч.3 ст.184 КЗпП.

У поданих додаткових поясненнях позивачем зазначено, що відповідач, надавши суду копію наказу начальника Служби від 15.01.2019р. №2 Про внесення змін в наказ від 28.09.2018р. № 235, яким змінено дату запровадження позивачці неповного робочого дня з 01.12.2018 р. на 03.12.2018р., тим самим підтвердив, що при встановленні позивачці неповного робочого дня з 01.12.2018р. порушено строк повідомлення працівника про зміну істотних умов праці.

З вказаним вище наказом Служби від 15.01.2019р. №2 про запровадження позивачці режиму неповного робочого дня з 03.12.2019 р. її ознайомили лише 14.02.2019 р., що підтверджується відповідним записом на даному наказі.

Що стосується покликань відповідача на надання позивачем 29.11.2018 року згоди на встановлення неповного робочого дня та продовження трудових відносин на нових умовах, що виключає будь-які підстави для оскарження нею наказу про встановлення неповного робочого дня, то ознайомившись із повідомленням про встановлення з 01.12.2018 р. неповного робочого дня, враховуючи те, що жодних змін в організації виробництва і праці не відбулось, а також ряд допущених начальником Служби порушень норм чинного законодавства, які регулюють порядок встановлення працівнику режиму роботи з неповним робочим днем, позивачка до спливу двомісячного терміну з моменту отримання Повідомлення, а саме, 29.11.2018 р. погодилась із встановленим режимом роботи при умові настання змін в організації виробництва і праці, що підтверджується здійсненням відповідного запису на Повідомленні. Оскільки після подання нею письмової заяви від 29.11.2018 р. щодо порушень вимог трудового законодавства, начальником Служби не скасовано оскаржуваного наказу від 28.09.2018 р.№ 235, позивачка скористалась своїм правом на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Галузевою угодою між Державним агентством автомобільних доріг України і Профспілкою працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України на 2017-2019 роки (надалі по тексту - Галузева угода),встановлюються соціально-трудові гарантії для найманих працівників.

Згідно пункту 2.19. Розділу II. Оплата праці, підвищення доходів Галузевої угоди, згідно якого Сторони домовились, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не допускати змін істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Пунктом 3.14. Галузевої угоди встановлено, що час початку і закінчення роботи, режим роботи змінами, поділ робочого дня на частини, застосування підсумованого обліку робочого часу погоджуються з профспілковими комітетами та встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором.

Таким чином, Наказ про встановлення неповного робочого дня видано всупереч положенням Галузевої угоди, оскільки, відповідно до цього Наказу, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, вона продовжує працювати за тією ж спеціальністю та посадою, проте відповідачем допущено зміну істотних умов праці, що є грубим порушенням положень 2.19. Галузевої угоди.

Щодо відповіді ГУ Держпраці у Львівській області від 28.12.2018 р. №12958/2/7-09/ Щодо надання роз`яснення, то така не може бути належним і допустимим доказом, оскільки має інформаційний характер, не встановлює жодних правових норм та не є документом, яким відповідно до законодавства може бути встановлено відсутність (наявність) порушень законодавства про працю.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлений позов з підстав наведених у позові, додатково уточнили позовні вимоги та просять стягнути з відповідача 32227 грн. 49 коп. втраченого заробітку. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просить у задоволенні позову відмовити, а також стягнути з позивача 10500грн. витрат понесених відповідачем на правову допомогу.

Представник третьої особи ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з підстав викладених у письмовому поясненні.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він працює начальником відділу правової та адміністративної роботи та перебуває з позивачем у службових відносинах. У зв`язку із змінами в законодавстві у служби виникла необхідність заключити договір з адвокатом, що потребувало додаткових видатків. Оскільки коло обов`язків у позивачки зменшилось, зокрема, вона проводила аналіз договірної роботи, готувала відповіді в правоохоронні органи та службові розслідування, її було переведено на неповний робочий день. Працівник погодилась на такі умови праці, про що свідчить її підпис у попередженні. Згодом до нього надійшла скарга позивача, оскільки остання вважала має переважне право на роботу із повним робочим днем, так як має більший стаж роботи. Він звернувся із відповідним зверненням до інспекції праці, надавши при цьому усі матеріали, що стосувалось оспорюваного наказу і згідно з отриманої відповіді жодних порушень законодавства не було виявлено, крім вказівки у наказі дати 01.12.2018 року, що було усунуто шляхом винесення наказу із внесенням виправлення дати на 03.12.2018 року.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що він працює старшим інспектором з кадрів у відповідача. Він особисто вручав позивачу 01.10.2018 року попередження про зміну в організації виробництва і праці, у якому чітко зазначено, що підставою є оспорюваний наказ, зазначено його дату та номер. Позивач підписала дане попередження, у неї не виникало питань щодо змісту наказу. Із самим оспорюваним наказом позивач ознайомилась під підпис після виходу з лікарняного. На бланку наказу містяться дані щодо погодження з профспілкою, оскільки такі дані необхідні при винесення наказів про звільнення; у випадку ж із позивачем погодження профспілки не потрібно.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що він являється головою профспілкового комітету відповідача. До нього звернулась із заявою позивачка з приводу погодження з профспілкою оспорюваного наказу, на що він повідомив, що такого наказу до нього не надходило. Вважає, що оскільки винесений наказ погіршував умови праці, а саме стосувався скорочення робочого часу і відповідно зменшення оплати праці, такий мав бути обов`язково погоджено із профспілкою. Він пропонував позивачу розглянути дане питання на засіданні профспілки, однак остання вирішила скористатись правом звернення до суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно наказу від 10.03.2006 року № 8 ОСОБА_1 прийнята на роботу провідного консультанта у службу автомобільних доріг у Львівській області.

Згідно наказу від 27.02.2017 року № 4 ОСОБА_1 переведена на посаду заступника начальника відділу правової та юридичної роботи.

Позивач здійснювала свої службові обов`язки відповідно до посадової інструкції заступника начальника відділу правової та юридичної роботи служби автомобільних доріг у Львівській області, затвердженої 17.08.2018 року, з якою остання ознайомилась 20.08.2018 року, про що свідчить її підпис.

Позивачем не надано суду жодних доказів щодо незгоди з посадовою інструкцією, що спростовує покликання у позовній заяві, що зміна її посадових обов`язків здійснена відповідачем умисно, з метою подальшого видання незаконного наказу про встановлення неповного робочого дня.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, частиною третьою статті 32 КЗпП України допускається зміна істотних умов праці, в тому числі і режиму роботи без погодження з виборним органом первинної профспілкової організації. Такі зміни є можливим за умови, що вони викликані змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. При цьому проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника (роботодавця).

У п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що згідно з ч. 3ст. 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Отже, зі змісту викладеного вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Відповідно до ч.3 ст.131 Закону України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Ст.151-2 цього ж Закону у розділі XV Перехідні положення доповнено п.16-1 такого змісту: 11) представництво виключно прокурорами, або адвокатами здійснюється у Верховному Суді з 01.01.2017 р.; в судах апеляційної інстанції з 01.01.2018р.; в судах першої інстанції - з 01.01.2019р.

Пунктом 2.1 Положення про відділ правової та адміністративної роботи, затвердженого наказом Начальника Служби № 98 від 29.03.2017р. на підрозділ покладався обов`язок представництва інтересів служби в судах. Відповідно до посадової інструкції заступника начальника відділу, на посаді якого працювала ОСОБА_1 , затвердженого 17.08.2018р., на вказаного працівника покладались обов`язки, значна частина яких безпосередньо пов`язана із представництвом інтересів Служби в судах (п.2.1 - 2.7 Посадової інструкції).

Посадова інструкція начальника відділу, затверджена 27.03.2017р., окрім значної кількості інших обов`язків, передбачала тільки представництво інтересів Служби в судах та не передбачала обов`язків щодо вчинення інших дій, пов`язаних з таким представництвом.

Посадова інструкція провідного юрисконсульта відділу, затверджена 17.08.2018р. не передбачала будь-яких обов`язків пов`язаних із представництвом інтересів Служби в судах.

Наказом по Службі № 248/1 від 28.09.2018р. затверджено нове Положення про відділ правової та адміністративної роботи, п.2.1 якого передбачено здійснення відділом функції представництва інтересів Служби в судах до 01.01.2019 р.

Відповідно 03.12.2018 року затверджено нові посадові інструкції, зокрема, і посадову інструкцію позивача, з якою остання ознайомилась 10.12.2018 року. Згідно п. 2.2. інструкції позивач забезпечувала установленому порядку представництво інтересів служби в судах першої інстанції включно до 01.01.2019 року.

Згідно наданих суду копій договору про надання правової допомоги, рішень суду, актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), копій платіжних доручень, вбачається що адвокатом Петелькою О.О. надавалась правова допомога відповідачу по представництву у судах.

Таким чином організація виробництва та праці - це сукупність правил, процесів і дій, що забезпечують форму, порядок поєднання праці та речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва. Організація виробництва і праці складається з декількох елементів, якими є предмет праці, засоби праці, технологія та сама праця. Усі зазначені елементи ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами, реалізують процес виробництва у цілісну і високоефективну виробничу систему та є сталими величинами. Запровадженням змін в організації виробництва вважається сукупність безперервних нововведень, спрямованих на повну (або суттєву) зміну вектора (напрямку) діяльності підприємства, установи, організації.

Беручи до уваги, що більшість посадових обов`язків заступника начальника відділу правової та юридичної роботи були пов`язані із представництвом інтересів Служби в судових органах, виконання інших посадових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією не потребує повного робочого дня, з метою заощадження коштів для оплати професійної правничої допомоги, необхідністю раціоналізації робочих місць та введенням нових форм організації праці, зокрема, щодо роботи всього відділу правової та адміністративної роботи, а не позивачки, як такої, у зв`язку з чим допускається зміна істотних умов праці, в тому числі і зміна режиму роботи, що викликано вищезазначеними змінами в організації виробництва.

Не заслуговують на увагу покликання позивача, що зміни в організації виробництва стосувались виключно її, оскільки згідно посадових інструкцій затверджених 03.12.2018 року, зокрема, начальника відділу правової та адміністративної роботи, крім обов`язку представництва інтересів Служби в суді першої інстанції до 01 січня 2019 р. (п.2.6. посадової інструкції), передбачено ряд інших обов`язків, які виконує начальник відділу для належної організації роботи відділу з правового забезпечення в діяльності Служби, встановлення на підприємстві єдиного порядку документування управлінської інформації та організації роботи зі службовими документами, розроблення та впровадження локальних нормативних і методичних документів з діловодства, методичного керівництва і контролю за дотриманням установленого порядку роботи зі службовими документами в структурних підрозділах підприємства, сприяння скороченню документообігу, впровадження сучасних автоматизованих систем в роботу зі службовими документами, забезпечення розвитку інформаційних зв`язків між Службою та органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями, засобами масової інформації, сприянню формуванню об`єктивної громадської думки про діяльність Служби, а всього 18 завдань та обов`язків; що стосується посадових обов`язків провідного юрисконсульта відділу, то відповідно до обов`язків провідного юрисконсульта не входить представництво інтересів Служби в суді, однак передбачено 22 завдання та обов`язки. До завдань та обов`язків заступника начальника відділу входить 9 завдань та обов`язків, які зменшились в частині представництва в судах, що спростовує покликання позивача на збільшення об`єму роботи при зменшенні робочого часу.

Відповідно до ч.3 ст.56 КЗпП України робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Згідно даної статті, про що зазначає позивач, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Однак, власник має право на встановлення неповного робочого часу без згоди працівника. При цьому повинна додержуватися процедура зміни істотних умов праці, як вона передбачена частиною 3 ст. 32 КЗпП, а саме змін в організації виробництва і праці, до яких відноситься прийняття власником рішення про переведення всього підприємства, окремих його структурних підрозділів і категорій працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон`юнктурою ринку або іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працю працівників протягом повного робочого часу.

Крім того, з встановлених судом обставин справи вбачається та не заперечується самою позивачкою, що після винесення оспорюваного наказу ОСОБА_1 приступила до виконання своїх посадових обов`язків, письмової заяви про відмову від продовження роботи з неповним робочим днем не подавала, тим самим погодившись на зміни в організації умов праці, що свідчить про безпідставність заявлених нею позовних вимог.

Щодо допущених відповідачем, на думку позивача, порушень умов колективного договору, яким передбачено погодження з профспілковим органом зміни істотних умов праці, що призвело до погіршення умов праці, то суд вважає за доцільне зазначити наступне. Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору; разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці; разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат; разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо; разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників; бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг; бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації; представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню; приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори; надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом; бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці; здійснює громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків; здійснює контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей; здійснює контроль за наданням пенсіонерам та особам з інвалідністю, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором; представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей; визначає разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово-побутовим обслуговуванням працівників; представляє інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства (ст. 247 КЗпП України).

У відповідності до Закону України Про колективні договори і угоди встановлено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Галузевою угодою між Державним агентством автомобільних доріг України і Профспілкою працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України на 2017-2019 роки встановлюються соціально-трудові гарантії для найманих працівників, регулюються виробничі, трудові і соціально-економічні відносини між найманими працівниками і роботодавцями.

Відповідно до п.2.6. підприємства самостійно встановлюють у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотримання норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та цією Угодами.

Чинне трудове законодавство передбачає розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), п.п. 2-5,7 статті 40 і п.п. 2 та 3 ст. 41 КЗпП України лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник ( ст. 43 ч.1 КЗпП України).

Припинення трудового договору у разі відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (ст. 36 ч.1 п.6 КЗпП України) не передбачає попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник і відповідно не потребує такої згоди і наказ про встановлення неповного робочого дня у зв`язку із зміною організації виробництва і праці.

Наведене спростовує показання свідка ОСОБА_9 щодо необхідності погодження оспорюваного наказу із профспілковим органом відповідача.

Стосовно доводів позивача щодо не врахування відповідачем при винесенні наказу положень закону, яким визначається переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, то дані доводи є необґрунтованими та безпідставними, оскільки згідно висновків, які викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 …при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування)…. Таким чином зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин.

Аналогічно не підлягають до задоволення позовні вимоги щодо заборони встановлення режиму неповного робочого дня одинокій матері (жінки, яка виховує й утримує дитину сама (без батька) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років), оскільки такі стосуються звільнення одинокої матері з роботи, заборона якого передбачена ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Не приймає до уваги суд заперечення позивачки щодо порушення строків встановлення режиму неповного робочого часу, то сам факт попередження ОСОБА_1 01.10.2018р. про встановлення їй неповного робочого дня саме з 01.12.2018р. не потягло за собою жодних протиправних наслідків для позивачки, адже 01.12.2018р. була субота, який є вихідним днем. Як показав у судому засіданні представник відповідача жодних рішень про визначення цього дня робочим днем для своїх працівників Службою автомобільних доріг у Львівській області не приймалось. Наступний, після 01.12.2018р., робочий день припав на 03.12.2018р., а отже: попередження позивачки 01.10.2018р. про встановлення їй неповного робочого часу з 01.12.2018р. не призвело і не могло призвести до порушення будь-яких трудових прав, адже заробіток позивачкою не втрачено, не порушено її право на відпочинок тощо. Крім того, наказом начальника Служби від 15.01.2019 р. № 2 внесено зміни до наказу від 28.09.2018р. № 235, яким змінено дату запровадження неповного робочого дня з 01.12.2018р. на 03.12.2018р.

Дані зміни, в тому числі, було винесено на підставі рекомендацій головного управління держпраці у Львівській області від 28.12.2018 року №12958/2/7/-09, з метою уникнення неоднозначного трактування.

Суд вважає, що ознайомлення позивачки 01.10.2018 року із повідомленням у якому, зокрема, зазначені підстави встановлення режиму роботи з неповним робочим днем, як і дату та номер наказу, спростовують заперечення останньої щодо відсутності у неї інформації по оспорюваному наказу та ознайомлення з таким лише 14.02.2019 року, оскільки, як встановлено судом, при подачі позовної заяви до суду 27.12.2018 року позивачем серед інших доказів надано і наказ № 235 від 28.09.2018року.

Покликання позивача на те, що нею надано згоду з зміненим режимом роботи у разі настання змін в організації виробництва і праці, то жодних вимог та винятків у підставах і порядку встановлення неповного робочого часу з огляду на згоду працівника на продовження роботи в нових умовах за певних умов ст.32 КЗпП України не містить.

Прийняття рішення про наявність змін, підстави для таких змін в організації виробництва і праці та реалізація управлінських рішень щодо змін, у зв`язку із цим, істотних умов праці найманим працівникам відноситься до виключної компетенції роботодавця. При цьому, працівник, незалежно від його оцінки тих чи інших обставин на предмет наявності чи відсутності змін в організації виробництва і праці, не уповноважений законодавством на поведінку в трудових відносинах з працедавцем у довільній формі.

Виходячи із змісту п.6 ст.36 КЗпП України, працівник може погодитись на продовження роботи в нових умовах, або відмовитись від такого, що є підставою для припинення трудового договору.

Згідно ч.1 ст. 188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення втраченого заробітку є похідною від вимог про скасування наказу про встановленні неповного робочого дня та поновлення попередніх умов праці, які не підлягають задоволенню, то у суду відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачкою не надані належні та допустимі докази своїх позовних вимог, у зв`язку з чим суд вважає необхідним в позові позивачу відмовити.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, то відповідно до ст. 233 КЗпП України для працівників встановлено тримісячний строк звернення за вирішенням трудових спорів до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Повідомлення про встановлення Позивачці неповного робочого дня на підставі Наказу Служби від 28.09.2018 р. № 235 отримано нею 01.10.2018р. Позовна заява у даній справі подана у Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області 27.12.2018 р., що підтверджується відповідною відміткою суду, здійсненою на примірнику позовної заяви позивачки, а тому позов подано у встановлений законодавством тримісячний строк з дня, коли позивачка дізналась про порушення свого права, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідачем заявлено вимогу про стягнення понесених ним витрат на правничу допомогу в межах розгляду цивільної справи.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК У країни розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, між адвокатським об`єднанням Гелемей і Партнери та відповідачем були укладені Договори про надання правової допомоги від 01.02.2019 року № 06-02/19 та від 02.01.2020 року № 01-01/20.

Відповідно до п.4.2. вказаних договорів вартість послуг Адвокатського об`єднання визначається сторонами у протоколі погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з попереднім розрахунком суми судових витрат на професійну допомогу, вартість виконаних представником відповідача робіт, про виконання яких свідчать наявні в матеріалах справи докази: підготовка проектів процесуальних документів 3500 грн; представництво інтересів служби в судових засіданнях 7000грн., а всього 10500 грн., що відповідає наданому обсягу таких послуг.

За таких обставин, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача на користь відповідача за реально надані, отримані та документально підтверджені послуги адвоката.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Львівській області, треті особи: Начальник Служби автомобільних доріг у Львівській області ОСОБА_5 Васильович, Державне агентство автомобільних доріг України про визнання незаконним та скасування наказу про встановлення неповного робочого дня, поновлення попередніх умов праці відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Служби автомобільних доріг у Львівській області 10500 (десять тисяч п`ятсот ) гривень витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області).

Повний текст рішення складено 22 травня 2020 року.

Суддя: І.А.Бакай

Оригінал рішення.