Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 235/1155/17

провадження № 61-7539св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Хмельової С. М. від 22 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів:

Біляєвої О. М., Кішкіної І. В., Папоян В. В., від 09 жовтня 2017 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка» (далі -

ТОВ «Донуглепоставка»), в якому просив зобов`язати відповідача провести перерахунок заробітної плати підземного прохідника 4 розряду за фактично відпрацьований робочий час, згідно з погодинною тарифною ставкою, та стягнути з ТОВ «Донуглепоставка» невиплачену заробітну плату, у тому числі за листками непрацездатності та за відпустки, за період з 26 червня

2014 року по 08 травня 2016 року у сумі 15 137,65 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що, провівши власний розрахунок, вважає, що заробітна плата за час роботи не донарахована і виплачена не в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 донараховану заробітну плату до тарифної ставки прохідника 4 розряду за весь період роботи у сумі 9 168,82 грн.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 донараховану суму по листкам непрацездатності в розмірі 2 788,77 грн.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 донараховані відпускні у сумі 3 180,06 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони з 26 червня 2014 року по 08 травня 2016 року перебували у трудових правовідносинах. Відповідач проводив нарахування заробітної плати за відрядно-преміальною системою оплати праці, що призвело до недонарахування 9 168,82 грн зарплати до погодинного тарифу, 2 788,77 грн за листками непрацездатності та 3 180,06 грн за дні відпустки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Донуглепоставка» задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2017 року змінено.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 8 735,24 грн недонарахованої до тарифу заробітної плати без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 2 751,91 грн недонарахованої допомоги по тимчасовій непрацездатності без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнуто з ТОВ «Донуглепоставка» на користь ОСОБА_1 1 873,51 грн недонарахованої оплати щорічної відпустки без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та обґрунтовано вважав, що позивачу не доплачено заробітну плату за період роботи з 26 червня

2014 року по 08 травня 2016 року, однак не навів розрахунок недоотриманої заробітної плати, з урахуванням фактичної трудомісткості (табелів обліку використання робочого часу) та встановленого коефіцієнту трудової участі, а взяв за основу розрахунок недоотриманої заробітної плати, який наданий позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував коефіцієнт трудової участі до тарифної ставки, оскільки він застосовується лише при розподілі надтарифної частини (доплат, премій). Оплата праці кожного члена бригади не може бути нижче, ніж передбачена за тарифами з урахуванням відпрацьованого часу.

У касаційній скарзі ТОВ «Донуглепоставка»просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували до спірних відносин положення статті 5 Закону України «Про оплату праці», згідно з яким організація оплати праці здійснюється на підставі колективних договорів. Суди не урахували відсутність підстав для доплати за тарифною системою оплати праці, оскільки визначення підприємством тієї чи іншої системи оплаті праці - це право роботодавця і що заробітна плата

ОСОБА_1 нараховувалась за відрядно-преміальною системою оплати праці відповідно до Положення про організацію заробітної плати на

ТОВ «Донуглепоставка». Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено 29 липня 2016 року, а тому підстав для задоволення позову немає.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою

ТОВ «Донуглепоставка».

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у ТОВ «Донуглепоставка» з 26 червня 2014 року учнем прохідника підземного з повним робочим днем у шахті; з 29 серпня 2014 року - прохідником підземним 4 розряду з повним робочим днем у шахті з погодинною тарифною ставкою 33, 71 грн.

Наказом від 10 травня 2016 року № 33-к позивача звільнено з роботи за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України з 08 травня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Положеннями статті 94 КЗпП України, статей 1, 2, 4 Закону України

«Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

До складу заробітної плати входить: 1) основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників; 2) додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону «Про оплату праці» та частинами першою, другою статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників на підприємствах, в установах і організаціях здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці, яка може проводитися як за результатами індивідуальних, так і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою

статті 97 КЗпП України та частиною першою ст. 15 Закону «Про оплату праці».

Статтями 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівникам гарантовано право на оплату їх праці на підставі укладеного трудового договору відповідно до актів законодавства і колективного договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що заробітна плата працівникові госпрозрахункового підприємства виплачується за фактично виконану роботу відповідно до встановлених ставок чи відрядних розцінок з урахуванням норми часу і виробітку в межах певної частини доходу підприємства, нарахування якої може бути проведено як за результатами індивідуальних, так і колективних робіт відповідно до умов колективного договору. При відрядній формі оплати праці розмір основної заробітної плати визначається обсягом виконаної роботи, що відбивається у відрядному наряді.

Судами установлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Донуглепоставка»

з 26 червня 2014 року учнем прохідника підземного з повним робочим днем у шахті; з 29 серпня 2014 року - прохідником підземним 4 розряду з повним робочим днем у шахті з погодинною тарифною ставкою 33,71 грн.

Колективним договором ТОВ «Донуглепоставка» на 2006-2008 роки, зареєстрованого міськвиконкомом 22 березня 2007 року за №235, передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних і компенсаційних гарантійних виплат встановлюються згідно затвердженому на підприємстві Положенню про організацію заробітної плати у ТОВ «Донуглепоставка.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про організацію заробітної плати у

ТОВ «Донуглепоставка», що було затверджено 23 листопада 2006 року директором підприємства та узгоджено представником трудового колективу, оплата праці працівників підприємства здійснюється за відрядно-преміальною та погодинно-преміальною системами оплати праці. Категорії та групи працівників, для яких застосовується та чи інша система оплата праці визначаються керівником відокремленого підрозділу за узгодженням з представником трудового колективу. Перелік професій робітників, оплачуваних за погодинно-преміальною та відрядно-преміальною системами оплати праці, наведено в додатку 2.1, зокрема до професії прохідника застосовується відрядно-преміальна система оплати праці.

Отже, оплата праці ОСОБА_1 , який працював прохідником, здійснювалась за відрядно-преміальною системою.

Відповідно до особової картки працівника, при прийомі на роботу позивач був ознайомлений, зокрема з правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, що підтверджується його особистим підписом (а. с. 48 зворот). Тобто, ОСОБА_1 був обізнаний з тим, що до професії прохідника застосовується відрядно-преміальна система оплати праці.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що закінчення встановленого колективним договором строку його чинності не означає, що він автоматично втрачає юридичну силу. Колективний договір продовжує діяти, поки сторони не укладуть новий колективний договір або не переглянуть

(не внесуть доповнення і зміни) в чинний колективний договір.

Установлено, що у спірний період трудовий колектив встановив ОСОБА_1 у серпні, жовтні, грудні 2015 року, березні, квітні 2016 року коефіцієнт трудової участі 0,7; у листопаді 2015 року - 0,8; в інші місяці - 1,0.

Так, апеляційний суд установив, що за період з липня 2014 року по день звільнення ОСОБА_1 останньому не донараховано до тарифу загалом

8 735, 24 грн без нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, зокрема за 2014 рік: липень - 1720, 22 грн = (33, 71 грн х 138 год.) х 0,75 - 1768, 77 грн (нарахована відповідачем сума); вересень -1939, 72 грн (33, 71 грн х 132 год. - 2510 грн);

жовтень - 1205,52 грн (33,71 грн х 96 год. - 2030,64 грн);

листопад - 258, 76 грн (33,71 грн х 120 год. - 3 786,44 грн); грудень -

536,49 грн (33,71 грн х 72 год. - 2 427,12 грн);

за 2015 рік: квітень - 1 512,48 грн (33,71 грн х 114 год. - 2 330,46 грн); травень - 276,06 грн (33,71 грн х 108 год. - 3 364,62 грн ); червень -

408,82 грн (33,71 грн х 18 год. - 197,96 грн); серпень - 219,64 грн (33,71 грн

х 30 год.) х 0,7 - 488,27 грн; вересень - 201,77 грн (33,71 грн х 36 год. -

1 011,79 грн); жовтень - 102,34 грн (33,71 грн х 24 год.) х 0,7 - 463, 99 грн; листопад - 209,67 грн (33,71 грн х 66 год.) х 0,8 - 1 570,22 грн;

грудень - 143, 75 грн (33,71 грн х 30 год.) х 0,7 - 564,16 грн.

Вказаний розрахунок був проведений судом апеляційної інстанції з урахуванням фактичної трудомісткості (табелів обліку використання робочого часу) та встановленого позивачу коефіцієнту трудової участі, узгоджується із наявними у матеріалах справи доказами, вимогами чинного законодавства і локальними нормативними актами підприємства.

Правове регулювання надання допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам здійснюється відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Статтею 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судами установлено, що відповідач нарахував і виплатив позивачеві допомогу з тимчасової непрацездатності, а саме: з 23 по 31 жовтня

2014 року - 888,23 грн; з 22 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року -

3 295,44 грн; з 06 по 18 лютого 2015 року - 2 145,91 грн; з 16 по

25 листопада 2015 року - 674,30 грн; з 18 грудня 2015 року по 08 січня

2016 року - 1 432,20 грн; з 09 січня по 01 лютого 2016 року - 1 464,88 грн

(а. с. 57).

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що унаслідок недонарахування ОСОБА_1 певних сум до тарифної ставки утворилась недоплата у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у загальній сумі

2 751,91 грн. При цьому суд апеляційної інстанції навів в рішенні відповідні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки», статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться згідно з пунктами 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 № 100, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 за час роботи у відповідача щорічні відпустки надавалися у березні 2015 року тривалістю

33 дні, у жовтні 2015 року - 24 дні; у квітні-травні 2016 року - 28 днів.

У зв`язку з недонарахуванням позивачеві оплати праці за основними відрядними розцінками утворилася недоплата за час щорічної відпустки.

Зокрема, недоплата за час щорічної відпустки у березні 2015 року склала

1 085,50 грн, у жовтні 2015 року - 372,72 грн; у квітні-травні 2016 року -

415,74 грн, отже загальний розмір недоплати за час щорічної відпустки, що була надана підприємством позивачу, складає 1 873,51 грн (1 085,50 грн + 372,27 грн + 415,74 грн).

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що унаслідок недонарахування позивачеві оплати праці за основними відрядними розцінками, утворилась недоплата заробітної плати у розмірі 8 735,24 грн, допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2 751,91 грн, виплат за час щорічної відпустки у розмірі 1 873,51 грн, яка підлягає стягненню з підприємства на користь позивача.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Донуглепоставка» про те, що позивачу виплачено усі належні йому суми є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним. Відповідач не спростовував наведений судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні розрахунок.

Є також необґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції коефіцієнту трудової участі до тарифної ставки з огляду на таке.

Коефіцієнт трудової участі - це узагальнений показник, який відображає реальний вклад кожного члена бригади в загальні результати роботи з обліком індивідуальної продуктивності, якості праці та відношенні до праці.

Відповідно до статті 252-7 КЗпП України колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади). При застосуванні коефіцієнта трудової участі заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня

1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що якщо відповідно до статті 252-7 КЗпП України колективний заробіток розподіляється із застосуванням коефіцієнта трудової участі, затвердженого колективом бригади, спори її членів, пов`язані з незгодою із цим коефіцієнтом, вирішуються з урахуванням обставин, виходячи з яких він був установлений, а також його відповідності загальним положенням щодо розміру заробітної плати (частина друга статті 94 КЗпП України).

Аналіз вищезазначених норм трудового законодавства та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України дає підстави для висновку про те, що коефіцієнт трудової участі може бути застосований до заробітної плати, якщо її розмір не буде нижчим від встановленого державою мінімального розміру.

Як вбачається із вбачається із наведеного у оскаржуваній постанові розрахунку, заробітна плати позивача, у зв`язку із застосуванням коефіцієнту трудової участі, не є нижчою за встановлений державною мінімального розміру (з 01 грудня 2013 року по 31 серпня 2015 року мінімальний розмір зарплати - 1 218 грн; з 01 вересня 2015 року по

30 квітня 2016 року - 1 378 грн; з 01 травня 2016 року по 30 листопада

2016 року - 1 450 грн). Крім того, рішення про затвердження коефіцієнту трудової участіпозивач не оспорював.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки змінене судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 рокузалишити без змін та поновити його виконання.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара