open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 826/19581/16
Моніторити
Постанова /21.05.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /20.05.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /26.12.2018/ Касаційний адміністративний суд Постанова /19.11.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Постанова /19.11.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /17.10.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /17.09.2018/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /02.08.2018/ Київський апеляційний адміністративний суд Рішення /25.06.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /12.03.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /24.01.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /15.01.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.11.2017/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва
emblem
Справа № 826/19581/16
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /21.05.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /20.05.2020/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /26.12.2018/ Касаційний адміністративний суд Постанова /19.11.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Постанова /19.11.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /17.10.2018/ Шостий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /17.09.2018/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /02.08.2018/ Київський апеляційний адміністративний суд Рішення /25.06.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /12.03.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /24.01.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /15.01.2018/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.11.2017/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /21.12.2016/ Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №826/19581/16

адміністративне провадження №К/9901/68432/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2018, ухвалене складом колегії суддів: Добрівської Н.А. (головуючий), Кузьменко А.І., Маруліної Л.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018, прийняту у складі колегії суддів: Мєзєнцева Є.І. (головуючий), Файдюка В.В., Чаку Є.В.

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати положення абзацу 2 пункту 11 Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996 (далі - Типове положення): зміни внесені постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 №234 «Про внесення зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 №976 і від 03.11.2010 № 996».

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у листопаді 2016 року до нього звернулись активісти з пропозицією очолити громадську раду при Державній казначейській службі України, однак реалізувати цю пропозицію не виявилось за можливе з урахуванням наявності обмеження, викладеного у абзаці 2 пункту 11 Типового положення щодо неможливості одній і тій саме особі очолювати одночасно більш як одну громадську раду, утворену відповідно до вимог цього Типового положення.

3. Така норма внесена до Типового положення «Про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у м. Києві та Севастополі державній адміністрації» саме постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 №234.

4. Оскаржуване положення наведеної норми є, на переконання позивача, протиправним оскільки звужує гарантоване Конституцією України і Законом України «Про громадські об`єднання» право бути обраним очільником громадської ради в іншому центральному органі виконавчої влади та очолювати одночасно більше як одну громадську раду. При цьому, у Кабінету Міністрів України, за твердженням позивача, відсутні повноваження щодо встановлення забороняючих норм, які не встановлюються чинним законодавством. Наведене, на думку позивача, засвідчує порушення відповідачем конституційних принципів при прийнятті оскаржуваного нормативно-правового акта підзаконної сили.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Судами попередніх інстанцій установлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» затверджено, крім іншого, «Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації».

6. 08.04.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №234 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 №976 і від 03.11.2010 №996» (далі - Постанова №234).

7. Пунктом 11 Типового положення ( із змінами і доповненнями, внесеними до 08.04.2015) було закріплено, що громадську раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

8. Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради шляхом рейтингового голосування.

9. Головою громадської ради не може бути обрано посадову або службову особу органу державної влади.

10. Повноваження голови громадської ради можуть бути припинені за рішенням громадської ради у разі припинення його членства у раді, а також виникнення підстав, передбачених Положенням про громадську раду.

11. Наведений пункт Типового положення Постановою №234 викладено у новій редакції, а саме:

11.1. « 11. Громадську раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

11.2. Одна і та сама особа не може очолювати одночасно більш як одну громадську раду, утворену відповідно до вимог цього Типового положення.

11.3. Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради шляхом рейтингового голосування.

11.4. Повноваження голови громадської ради припиняються за рішенням громадської ради у разі подання ним відповідної заяви, припинення його членства у раді, у разі висловлення йому недовіри громадською радою, а також у випадках, передбачених Положенням про громадську раду.

11.5. У разі припинення повноважень голови громадської ради до обрання нового голови його обов`язки виконує визначений рішенням громадської ради заступник голови громадської ради, якщо інше не передбачено її рішенням».

12. ОСОБА_1 обіймав посаду Голови Громадської ради при Державній екологічній інспекції України, а також був членом Громадської ради при Державній казначейській службі України та займав посаду першого заступника Голови цієї ради.

13. 28.11.2016 до позивача звернулись активісти із пропозицією очолити Громадську раду при Державній казначейській службі України.

14. Оскільки пункт 11 Типового положення в новій редакції позбавляє можливості позивача очолювати одночасно більш як одну громадську раду, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свої прав.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

15. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25.06.2018 позовні вимоги задовольнив.

16. Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що Постанова №234 в частині внесення змін до Постанови №996 в частині оскаржуваної норми прийнята з порушенням принципу невтручання Держави в діяльність недержавних інституцій та без урахування вимог пункту 11 статті 92 Конституції України та чинних законів України, які гарантують обмеження втручання у створення та припинення діяльності громадських рад, здійснення такого втручання лише на підставі закону та за наявності законодавчо визначених обставин. Відтак, у суду відсутні законні підстави визнати таке втручання Уряду у внутрішню діяльність громадської ради виправданим.

17. Також цей суд вказав, що внесення Кабінетом Міністрів України оскаржуваних позивачем змін до Постанови №996 вчинено без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, оскільки владні повноваження в цьому випадку були використані не у відповідності з метою, для якої вони були надані, з покладанням цілей, яких не можливо достягнути вказаним актом та з максимально негативними наслідками для позивача в результаті прийняття оскаржуваного акта в оскаржуваній частині (і з порушенням раніше наданих прав).

18. При цьому, відповідачем жодним чином не мотивовано переслідування таким втручанням легітимної мети та його «необхідності у демократичному суспільстві».

19. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19.11.2018 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

20. У касаційні скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

21. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувана норма пункту 11 Типового положення ґрунтується на положеннях статей 24, 36, 38 Конституції України, не встановлює дискримінаційних обмежень за жодною з ознак, має легітимну та обґрунтовану мету підвищення ефективності роботи громадських рад, які утворюються при органах виконавчої влади, а спосіб досягнення цієї мети є належним та необхідним у демократичному суспільстві.

22. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, винесені на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цих судів не спростовують.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

25. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

26. Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

27. Статтями 22 і 64 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

28. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

29. У Рішенні Конституційного Суду України від 12.04.2012 №9-рп/2012 вказано, що конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.

30. Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 22 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).

31. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2001 №18-рп/2001, обов`язком правової держави є, зокрема, невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об`єднання, так і в діяльність самого об`єднання, «за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей» (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об`єднання. Пункт 11 частини першої статті 92 Конституції Українипередбачає, що виключно законами визначаються «засади утворення і діяльності... об`єднань громадян». Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об`єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів.

32. Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначаються Законом України від 22.03.2010 № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI).

33. Згідно зі статтею 1 Закону № 4572-VI, громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

34. Частиною першою статті 3 цього Закону закріплені принципи, на яких утворюються і діють громадські об`єднання, а саме: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності.

35. Самоврядність в значенні цього Закону, передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом (частина четверта статті 3 Закону № 4572-VI).

36. Згідно зі статтею статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

37. Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

38. Відповідно до статті 3 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, що діяла на день прийняття оскаржуваної постанови; далі - Закон № 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

39. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

40. Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

41. Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України безпосередньо або через органи виконавчої влади забезпечує реалізацію передбачених законом прав громадських об`єднань.

42. Згідно статті 49 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

43. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

44. Перевірка законності актів Кабінету Міністрів України полягає у з`ясуванні їх відповідності законам України, загальним принципам верховенства права.

45. Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

VI. Оцінка Верховного Суду

46. Вирішуючи питання щодо дотримання Кабінетом Міністрів України вимог чинного законодавства при викладенні Постановою №234 пункту 11 Типового положення у новій редакції, зокрема, в частині закріплення у абзаці 2 цього пункту положення щодо неможливості одній і тій саме особі очолювати одночасно більш як одну громадську раду, що є предметом дослідження у даній справі, Верховний Суд виходить з такого.

47. Наведені вище положення законодавства України гарантують об`єднанню громадян (в тому числі і громадській раді, метою діяльності якої, є сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики) свободу внутрішньо-організаційної діяльності, в тому числі щодо самостійного вибору своїх керівних органів, а також містять гарантії невтручання держави, як у реалізацію громадянами права на свободу об`єднання, так і в діяльність самого об`єднання.

48. Втручання держави в діяльність громадського об`єднання, в силу положень частини першої статті 36 Конституції України, шляхом встановлення певних обмежень, допускається лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. І такі обмеження можуть встановлюватись виключно законом.

49. Водночас, жодним чинним законом України не встановлюється обмеження права особи, яка є одночасно членом декількох громадських об`єднань (громадських рад), бути обраним у встановлений законодавством спосіб головою такого об`єднання (ради), користуючись правами на рівні з іншими членами об`єднання (ради).

50. Єдиною умовою для обрання установчими зборами громадського об`єднання особи керівником громадського об`єднання є наявність особистої згоди такої особи на її обрання (частина шоста статті 9 Закону № 4572-VI).

51. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2010 №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» затверджено, крім іншого, «Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації».

52. 08.04.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №234 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 №976 і від 03.11.2010 №996».

53. У пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 0511.2008 №976 і від 03.11.2010 №996» зазначено, що проект вказаної постанови розроблений Міністерством юстиції на виконання пункту 1 розділу IV Плану дій із впровадження Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» у 2014-2015 роках, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №1176.

54. 05.11.2008 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади», а 03.11.2010 - постанову №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

55. Проте практика застосування зазначених постанов показала, що окремі їх положення потребують вдосконалення.

56. Метою постанови, окреме положення якої оскаржуються позивачем, є внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», необхідність яких виникла з урахуванням досвіду проведення громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади, консультацій з громадськістю, формування та діяльності громадських рад при органах виконавчої влади після набрання вказаними постановамичинності.

57. Вдосконалення зазначених нормативно-правових актів вимагали і завдання, визначені Стратегією державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженою Указом Президента України від 24.03.2012 №212, зокрема щодо забезпечення організаційних умов для участі громадськості у формуванні та реалізації політики на всіх рівнях і здійсненні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, сприяння роботі громадських рад.

58. Цим проектом постанови, згідно пояснювальної записки, пропонується конкретизувати положення по формуванню складу громадських рад при органах виконавчої влади та забезпеченню їх діяльності, зокрема, визначити вичерпний перелік підстав для відмови представнику інституту громадянського суспільства брати участь в установчих зборах по формуванню громадської ради, підстав для припинення в ній членства, визначити процедуру довиборів складу громадської ради, дострокового припинення її діяльності тощо.

59. У зазначеній вище пояснювальній записці вказується на відсутність положень, які містять ознаки дискримінації, відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

60. Проект постанови розроблено робочою групою, утвореною наказом Міністерства юстиції України від 11.09.2014 №187/7.

61. Публічне громадське обговорення проекту постанови проводилося шляхом його розміщення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції та урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада» у грудні 2014 року, а також під час проведення засідання «круглого столу», яке відбулося у Мін`юсті 19 грудня поточного року за участі представників інститутів громадянського суспільства.

62. Відповідно до пункту 1 Типового положення в редакції Постанови №234, громадська рада при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації (далі - громадська рада) визначається як тимчасовий консультативно-дорадчий орган, утворений для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

63. З наведеної норми права вбачається, що завданнями та цілями утворення громадської ради є забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

64. Пунктом 2 Типового положення (в тій же редакції) закріплено, що у своїй діяльності громадська рада керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про громадську раду, розробленим на основі цього Типового положення.

65. Відповідно до абзаців 1-3 пункту 6 Типового положення до складу громадської ради можуть бути обрані представники громадських об`єднань, релігійних, благодійних організацій, творчих спілок, професійних спілок та їх об`єднань, асоціацій, організацій роботодавців та їх об`єднань, недержавних засобів масової інформації (далі - інститути громадянського суспільства), які зареєстровані в установленому порядку і провадять діяльність на території України.

66. До складу громадської ради при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади можуть бути обрані представники інститутів громадянського суспільства, які провадять свою діяльність у сфері, що пов`язана з діяльністю відповідного органу, та в статуті (положенні) яких визначені відповідні цілі і завдання діяльності.

67. Інститут громадянського суспільства незалежно від своєї організаційної структури та наявності місцевих осередків (відокремлених підрозділів, філій, представництв, місцевих організацій тощо) для участі в установчих зборах делегує одного представника, який одночасно є кандидатом на обрання до складу громадської ради.

68. Склад громадської ради формується на установчих зборах шляхом рейтингового голосування за осіб, які особисто присутні на установчих зборах та кандидатури яких внесені інститутами громадянського суспільства (пункт 7 Типового положення).

69. Пунктом 11 Типового положення, затвердженого Постановою №996 із змінами і доповненнями, внесеними до 08.04.2015, було закріплено, що громадську раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

70. Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради шляхом рейтингового голосування.

71. Головою громадської ради не може бути обрано посадову або службову особу органу державної влади.

72. Повноваження голови громадської ради можуть бути припинені за рішенням громадської ради у разі припинення його членства у раді, а також виникнення підстав, передбачених Положенням про громадську раду.

73. Наведений пункт Типового положення про громадську раду Постановою №234 викладено у новій редакції, а саме:

73.1. « 11. Громадську раду очолює голова, який обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

73.2. Одна і та сама особа не може очолювати одночасно більш як одну громадську раду, утворену відповідно до вимог цього Типового положення.

73.3. Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради шляхом рейтингового голосування.

73.4. Повноваження голови громадської ради припиняються за рішенням громадської ради у разі подання ним відповідної заяви, припинення його членства у раді, у разі висловлення йому недовіри громадською радою, а також у випадках, передбачених Положенням про громадську раду.

73.5. У разі припинення повноважень голови громадської ради до обрання нового голови його обов`язки виконує визначений рішенням громадської ради заступник голови громадської ради, якщо інше не передбачено її рішенням».

74. З аналізу положення абзацу 2 пункту 11 Типового положення висновується, що Постанова №234 в частині внесення змін до Постанови №996 наведеної норми прийнята з порушенням принципу невтручання Держави в діяльність недержавних інституцій та без урахування вимог пункту 11 статті 92 Конституції України та чинних законів України, які гарантують обмеження втручання у створення та припинення діяльності громадських рад, здійснення такого втручання лише на підставі закону та за наявності законодавчо визначених обставин.

75. Тоді як, в силу положень статті 36 Конституції України, втручання у внутрішню діяльність об`єднання може бути спрямована виключно на забезпечення інтересів національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

76. За таких обставин та правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Кабінет Міністрів України безпідставно та в порушення наведених норм чинного законодавства України звузив зміст існуючих прав і свобод членів громадських рад очолити більш ніж одну таку раду відповідно до Типового положення, що свідчить про невідповідність Постанови Кабінету Міністрів України №234 в оскаржуваній частині правовим актам вищої юридичної сили.

77. Щодо доводів відповідача про недоведеність того факту, що на момент спірних правовідносин оскаржуваною постановою порушено права позивача Верховний Суд зазначає таке.

78. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

79. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

80. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень встановлювались статтею 171 КАС України.

81. Згідно з частиною другою вказаної норми Кодексу, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

82. Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 станом на день звернення до суду з цим позовом обіймав посаду Голови Громадської ради при Державній екологічній інспекції України, а також був членом Громадської ради при Державній казначейській службі України та займав посаду першого заступника Голови цієї ради.

83. Крім того, 28.11.2016 до позивача звернулись активісти із пропозицією очолити Громадську раду при Державній казначейській службі України.

84. Отже, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 є суб`єктом тих правовідносин, що регулюються положенням «Про громадську раду».

85. На підставі наведеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

86. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

87. Ураховуючи приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і рогляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

88. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

89. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у справі № 826/19581/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко

Джерело: ЄДРСР 89353061
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку