ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року

Київ

справа №814/739/17

адміністративне провадження №К/9901/3038/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгул" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Запорожан Д.В., Романішин В.Л.) у справі №814/739/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Інгул" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа Служба безпеки України про визнання протиправними дій, скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Інгул" (далі - ПАТ "Інгул", позивач) звернулось з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку, відповідач), третя особа - Служба безпеки України (далі - СБУ), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив:

визнати протиправними дії Мінекономрозвитку з винесення наказу від 30.11.2016 №2004;

скасувати наказ від 30.11.2016 №2004 в частині застосування до позивача спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності;

наказ від 25.04.2017 №611 в частині переведення позивача на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2017 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2017 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ПАТ "Інгул" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Інгул" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №814/739/17.

Ухвалою суду від 18.05.2020 справу призначено до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.05.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ПАТ "Інгул" посилається на те, що оскаржувані накази прийняті за відсутності факту правопорушення, поставлений товар, не є товаром військового призначення. Позивач вказує, що підставою для застосування санкцій є саме правопорушення, а не наявність відповідного подання. Направлене відповідачу подання Служби безпеки України не містило (і не могло містити) достатніх даних для обґрунтованого висновку про вчинення позивачем правопорушення. З урахуванням того, що факт порушення позивачем вимог законодавства в галузі державного експортного контролю відсутній, відповідачем безпідставно застосовано до позивача санкції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2017.

Відповідачем та третьою особою подано до суду відзиви на касаційну скаргу.

Мінекономрозвитку зазначає, що підставою для видання оскаржуваних наказів стали подання СБУ, які за формою та змістом відповідали статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", відтак у відповідача не було підстав для не застосування до позивача спеціальних санкцій. Відповідач просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

СБУ у відзиві, посилаючись на Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» та "Про зовнішньоекономічну діяльність", вказує, що у разі отримання інформації щодо порушення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності чинного законодавства, СБУ як правоохоронний орган має право подавати Мінекономрозвитку подання про застосування спеціальних санкцій. З урахуванням встановлених судом обставин та застосованих норм права, рішення суду апеляційної СБУ вважає законним і обґрунтованим.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.01.2012 позивач уклав з ВАТ "Электроприбор" (м.Воронеж, Російська Федерація) контракт №4737, за умовами якого ПАТ "Інгул" зобов`язувався продати продукцію, згідно специфікацій. У відповідності до додаткової угоди від 16.12.2013 №11 контракт діяв до 31.12.2014.

На виконання взятих зобов`язань позивач у 2014 році поставив покупцю трансформатори живлення мережні відкриті низьковольтні типу ТПП, що підтверджується митними деклараціями, рахунками-фактурами та видатковими накладними.

У жовтні 2016 року на адресу позивача надійшло повідомлення Мінекономрозвитку про можливість застосування спеціальної санкції до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності в зв`язку з надходженням подання СБУ щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" при здійсненні експортних операцій трансформаторів.

Наказом Мінекономрозвитку від 30.11.2016 №2004 "Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України" за порушення статей 482, 483 Митного кодексу України, статті 24 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" до позивача застосовано спеціальну санкцію - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

У вказаному наказі міститься посилання на подання СБУ від 13.09.2016 №2/4/3-31369 та від 19.11.2016 № 2/4/3-39641. Згідно зазначених подань позивачем у 2014 році до ВАТ "Электроприбор" (м.Воронеж, Російська Федерація) поставлено трансформатори. Основною сферою діяльності ВАТ "Электроприбор" є виготовлення окремих систем автоматизованого керування, що використовуються в авіаційній та ракетній техніці. Відповідно до листа управління військово-технічного співробітництва та експертного контролю Міністерства оборони України дані види трансформаторів використовуються у військовій сфері. Міністерство оборони вважає, що зазначені трансформатори відносяться до позиції ML11 Списку товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають державному експортному контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 №1807.

Крім цього, за даними державного підприємства "НАРП" дані трансформатори використовуються у складі прицільно-навігаційного комплексу фронтових бомбардувальників Су-24М. У поданнях містилася пропозиція відповідачу розглянути питання щодо застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Наказом відповідача від 25.04.2017 №611 "Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності" зупинена дія наказу від 30.11.2016 №2004 та переведено позивача на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Не погодившись з діями та рішеннями Мінекономрозвитку, ПАТ "Інгул" звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому позивач просив визнати протиправними дії Мінекономрозвитку з винесення наказу від 30.11.2016 №2004; скасувати наказ від 30.11.2016 №2004 в частині застосування до позивача спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та наказ від 25.04.2017 №611 в частині переведення позивача на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що оскаржувані накази прийняті за відсутності факту правопорушення. Поставлені ним трансформатори не є товарами військового призначення. Листи ДП "НАРП" та управління військово-технічного співробітництва та експертного контролю Міністерства оборони України не носять нормативного характеру та суперечать постанові Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 №1807.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30.11.2016 №2004 "Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України" в частині публічного акціонерного товариства "Інгул" (пункт 1 переліку в додатку до наказу), скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.04.2017 №611 "Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності" в частині публічного акціонерного товариства "Інгул" (пункт 1 переліку в додатку до наказу).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що застосування до позивача спеціальних санкцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності є безпідставним, оскільки відповідачем не доведено, що саме Міністерством економічного розвитку і торгівлі України встановлені порушення з боку позивача приписів статті 24 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Суд не встановив в діях позивача порушення, а спеціальні санкції, передбачені статтею 37 цього Закону, застосовуються лише за наявності факту порушення цього або пов`язаних з ним законів України.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідачі надали суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. З урахуванням наявності належним чином оформленого подання СБУ, суд дійшов висновку, що спірні накази про застосування до позивача спеціальної санкції прийнято на підставі та у межах повноважень, визначених Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Суд вважав, що відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість оскаржуваних наказів з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "Інгул" не підлягає задоволенню.

Згідно преамбули Закону України від 20.02.2003 №549-IV "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" (далі - Закон №549-IV) цей Закон регулює діяльність, пов`язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, з метою забезпечення захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов`язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях.

За приписами статі 24 Закону №549-IV порушеннями вимог законодавства в галузі державного експортного контролю є:

здійснення міжнародних передач товарів без отримання в установленому порядку дозволів, висновків чи документів про гарантії або здійснення таких передач на підставі дозволів, висновків чи документів про гарантії, отриманих шляхом подання підроблених документів чи документів, що містять недостовірні відомості;

укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно міжнародних передач будь-яких товарів або участь у їх виконанні в будь-який інший спосіб, ніж передбачений цим Законом, якщо суб`єкту господарювання стало відомо, що такі товари можуть бути використані іноземною державою або іноземним суб`єктом господарської діяльності з метою створення зброї масового знищення чи засобів її доставки;

здійснення міжнародної передачі товару, незважаючи на те, що суб`єкту господарювання стало відомо, що товар буде використано в інших цілях або іншим кінцевим споживачем, ніж це було визначено в зовнішньоекономічному договорі (контракті) чи пов`язаних з ним документах, на підставі яких було отримано дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат;

навмисне приховання відомостей, які мають значення для вирішення питання про надання дозволу, висновку чи міжнародного імпортного сертифіката;

здійснення міжнародних передач товарів з порушеннями умов, визначених у дозволах, висновках чи міжнародних імпортних сертифікатах, у тому числі після внесення без погодження із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, змін до зовнішньоекономічного договору (контракту), що стосуються найменувань та реквізитів експортерів, імпортерів, посередників та кінцевих споживачів, а також найменувань товарів, зобов`язань про їх кінцеве використання та надання відповідних документів про гарантії;

проведення переговорів, пов`язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення експорту товарів, на поставки яких до відповідної іноземної держави встановлено часткове ембарго, виходячи з міжнародних зобов`язань України, без отримання відповідного позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю;

неподання або несвоєчасне подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, звітів та відповідних документів про підсумки проведення переговорів, зазначених у абзаці восьмому цієї статті, а також про фактично здійснені експорт та імпорт товарів на підставі отриманих дозволів, висновків чи міжнародних імпортних сертифікатів, а також про використання цих товарів у заявлених цілях;

створення перешкод для виконання службових обов`язків посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, та інших державних органів, що здійснюють державний експортний контроль, під час виконання ними своїх службових зобов`язань або невиконання законних вимог цих осіб;

безпідставна відмова в наданні інформації та документів, які вимагаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, або іншим державним органом, що здійснює державний експортний контроль у межах своїх повноважень, їх навмисне викривлення або приховування;

навмисне знищення документів, пов`язаних з укладанням та виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого статтею 22 цього Закону.

Частина перша статті 37 Закону №959-ХІІ передбачає, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Відповідно до частин другої та третьої статті 37 Закону №959-ХІІ санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Згідно частини п`ятої статті 37 Закону №959-ХІІ індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

У разі виникнення форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб`єкта господарської діяльності боргу, пов`язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики може бути тимчасово зупинено. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

За змістом частин шостої, сьомої статті 37 Закону №959-ХІІ тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на індивідуальний режим ліцензування. Подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється виключно за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону №959-ХІІ, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 №52 (далі - Положення), спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Пункт 1.2 Положення встановлює, що санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон №959-ХІІ та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Положення індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону №959-ХІІ.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що Мінекономрозвитку має право застосовувати до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, на підставі відповідного подання уповноважених органів, яке містить визначені законом реквізити.

При цьому, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" надає право уповноваженим органам щодо внесення подання про застосування спеціальної санкції у разі виявлення порушень законодавства з боку суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності та не передбачає долучення до такого подання будь-яких підтверджуючих документів.

Таким чином, виявивши порушення вимог законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, уповноважені органи мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій; у свою чергу Мінекономрозвитку України, отримавши відповідне подання, яке відповідає вимогам Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", не має підстав для не розгляду чи відхилення такого подання.

Верховний Суд вказує, що переведення суб`єкта на індивідуальний режим ліцензування після спливу тримісячного строку застосування тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності є правомірним за умови відсутності підстав для зміни або скасування спеціальних санкцій, передбачених статтею статті 37 Закону №959-ХІІ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач наполягає на відсутності в своїй діяльності порушень законодавства, посилаючись на те, що поставлені ним трансформатори не є товарами військового призначення.

З матеріалів справи слідує, що СБУ звернулась до Мінекономрозвитку з поданнями щодо застосування до позивача спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності до позивача.

У поданнях зазначено, що ПАТ «Інгул» на адресу ВАТ «Електроприбор» (м.Воронеж, Російська Федерація ) у 2014 році були відвантажені трансформатори ТПП40-115-400В, ТПП58-115-400, ТПП59-115-400В, ТПП62-115-400, ТПП75-115-400, ТПП211-115-400, ТПП218-115-400, ТПП-218-115-400В, ТПП228-115-400, ТПП-228-115-400В.

Згідно з листом Управління військово-технічного співробітництва та експертного контролю Міністерства оборони України дані види трансформаторів використовуються у військовій сфері. Міністерство оборони вважає, що зазначені трансформатори відносяться до позиції ML11 Списку товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають державному експортному контролю. Крім цього, за даними державного підприємства "НАРП" дані трансформатори використовуються у складі прицільно-навігаційного комплексу фронтових бомбардувальників Су-24М. У поданнях містилася пропозиція відповідачу розглянути питання щодо застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до статі 1 Закону №549-IV товари військового призначення в сукупності чи окремо - це:

вироби військового призначення - озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів;

послуги військового призначення - надання іноземним юридичним чи фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посередницьких (брокерських), у сфері розроблення, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи технологій військового призначення, а також надання зазначеним юридичним особам іноземної держави чи її представникам або іноземцям послуг з фінансування таких робіт;

технології військового призначення - спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розроблення, виробництва або використання виробів військового призначення та надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допомоги:

технічні дані - проекти, плани, креслення, схеми, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції, розміщені на папері або інших, у тому числі й електронних, носіях інформації;

технічна допомога - проведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів з метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи;

базові технології - технології, які визначають принцип роботи і використання техніки, та елементи технологій, без яких військова техніка не може бути створена і використана;

товари подвійного використання - окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також послуги (технічна допомога), пов`язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

При цьому, вирішуючи спірне питання щодо статусу контрагента позивача, колегія суддів дослідила офіційний сайт ВАТ «Електроприбор» (м.Воронеж, Російська Федерація), в якому міститься офіційне повідомлення, що завод є виробником авіаційного обладнання для всіх видів літаючих апаратів цивільного та воєнного призначення. Вказана інформація є такою, що не потребує доказування.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доказу, а саме: посилання Служби безпеки України на листи управління військово-технічного співробітництва та експертного контролю Міністерства оборони України та державного підприємства "НАРП". Суд першої інстанції вважав, що вони містять лише вказівку на те, що трансформатори можуть бути використані як у військовій промисловості так й в інших цілях. На підставі встановлених обставин та матеріалів справи суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач застосував даний доказ у сукупності з іншими даними та їх взаємному зв`язку.

Також, не годився суд апеляційної інстанції з висновком суду першої інстанції, що СБУ не надала доказів того, що поставлені саме позивачем трансформатори використані ВАТ "Электроприбор" саме в авіаційній та ракетній техніці, а не в цивільних цілях, оскільки ця інформація з Інтернет джерел.

Посилаючись на приписи Законів України «Про службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про телекомунікації», суд апеляційної інстанції зауважив, що аналіз інформації, у тому числі із мережі Інтернет є обов`язком Служби безпеки України з метою здійснення інформаційно-аналітичної роботи в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України.

У свою чергу, відповідно до положень статі 14 Закону №549-IV з метою забезпечення виконання вимог законодавства в галузі державного експортного контролю на всіх етапах здійснення міжнародних передач товарів суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів створює систему внутрішньофірмового експортного контролю згідно з рекомендаціями спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю, який сприяє створенню такої системи і надає цьому суб`єкту інформаційно-методичну допомогу.

Створення системи внутрішньофірмового експортного контролю є обов`язковим для суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів, який має намір отримати від Кабінету Міністрів України повноваження на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, або в разі, коли цей суб`єкт має намір отримати генеральний чи відкритий дозвіл або висновок.

Апеляційний суд констатував, що позивач таких висновків власної системи внутрішньофірмового експортного контролю на спростування висновків відповідачів не надав.

На підставі матеріалів справи, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що отримавши в установленому порядку інформацію про порушення ТОВ «Інгул» вимог законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, СБУ відповідно до викладених обов`язків та в межах повноважень звернулась до Мінекономрозвитку з відповідним поданням щодо застосування до позивача спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, а Мінекономрозвитку як центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, розглянувши відповідне подання, обґрунтував підстави для застосування відповідних санкцій до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності. Відповідач врахував, що після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на індивідуальний режим ліцензування. Апеляційний суд вірно вказав, що оскаржувані накази винесені правомірно, оскільки подання Служби безпеки України містять всі необхідні дані, які передбачені статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а відповідач провів належне розслідування виявлених фактів у розумінні статі 23 Закону №549-IV.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими положеннями статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції зроблено правомірний висновок про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на обставини, встановлені судом, на підставі доказів, які базувалися на об`єктивних, документально підтверджених даних, касаційний суд погоджується із позицією апеляційного суду про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позову. Вирішуючи даний спір, судом надано правову оцінку доводам сторін, якими вони мотивували свою правову позицію у справі, оцінено представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

У свою чергу, доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження позивачем з оцінкою обставин справи судом апеляційної інстанції. Це питання знаходиться поза межами перегляду касаційним судом, відповідно до положень статті 341 КАС України.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пункт 1 частини першої статті 349 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгул" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду