ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 907/737/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Мачульського Г. М., Случа О. В.
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Філіпової Ганни Григорівни
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 (суддя Ремецькі О. Ф.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 (Мирутенко О. Л. - головуючий, судді Бойко С. М., Кордюк Г. Т.) у справі
за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради
до фізичної особи-підприємця Філіпової Ганни Григорівни
про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2018 року Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Філіпової Ганни Григорівни про визнання укладеною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 08.09.2016 №1880 (далі - додаткова угода; договір оренди землі № 1880 відповідно) у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачкою положень статей 13, 14, 131-1 Конституції України, статей 11, 627, 628, 638, 649, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 1, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про оцінку землі".
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 у справі № 907/737/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019, позов задоволено, визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 1880 на умовах проєкту, поданого позивачем.
2.2. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що запропоновані позивачем зміни до договору оренди землі № 1880 є обґрунтованими та правомірними, оскільки їх внесення забезпечує приведення орендних правовідносин між сторонами у відповідність до законодавчих змін, зокрема у частині конкретизації обов`язків орендаря, умов внесення змін і розірвання договорів, розміру орендної плати, а також визначення міри відповідальності за порушення умов договору. Крім того, згідно з чинним законодавством передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. Оскільки, сторони у договорі оренди землі № 1880 передбачили можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду визначеного за умовами договору розміру орендної плати. Крім того, аналіз наведеного вище дає підстави для висновку, що укладення договору оренди землі є обов`язковим, і такий договір повинен відповідати Типовому договору оренди землі. Письмову пропозицію про внесення змін до договору ФОП Філіповій Г. Г. було надіслано на її юридичну адресу 04.07.2018. Відповідачка отримала цю пропозицію наступного дня - 05.07.2018. Отже, враховуючи час поштового обігу та 20-ти денний строк, встановлений для розгляду пропозиції про внесення змін до договорів оренди, на підставі частини 5 статті 188 ГК України, а також для ефективного захисту права територіальної громади міста, суд дійшов висновку про визнання додаткової угоди укладеною з моменту закінчення визначеного законодавцем 20-денного строку, тобто з 01.08.2018.
Варто зауважити, що 19.08.2019 на адресу апеляційного суду надійшла заява від апелянтки - ФОП Філіпової Г. Г. про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 та статті 278 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в якій відповідачка просила закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що 15.08.2019 між Ужгородською міською радою та Філіповою Г. Г. укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки наведеної обставини не існувало на час прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі - 20.03.2019. Разом із тим апеляційний господарський суд роз`яснив апелянтці, що договір оренди земельної ділянки № 1880 буде чинним між сторонами спору до моменту укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням і постановою, ФОП Філіпова Г. Г. звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі № 907/737/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю або закрити провадження у справі на підставі положень статей 226, 231 ГПК України.
3.2. Скаржниця наголошує, що із 16.09.2019 право оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі договору оренди землі № 1880, припинено. Підставою для припинення є договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений 15.08.2019 між Ужгородською міською радою та Філіповою Г. Г. , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. у реєстрі за № 957. На думку скаржниці, предмет спору припинив існування у процесі розгляду цієї справи, тому провадження у ній необхідно закрити.
3.3. Крім цього, скаржниця зауважує, що у наведеному випадку немає правових підстав для внесення змін до договору оренди землі № 1880 із мотивів, зазначених у позовній заяві, оскільки сторони договору не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність до умов, які істотно змінилися, і позивач не обґрунтував наявності виняткових випадків, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах. ФОП Філіпова Г. Г. заперечує факт отримання від позивача проєкту договору, оскільки твердження суду першої інстанції про направлення проєкту угоди не свідчить про отримання цього проєкту відповідачем.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Департамент просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і такими, що прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, між Департаментом та ФОП Філіповою Г. Г. 08.09.2006 укладено договір оренди землі № 1880, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в м . Ужгороді , по пл . Корятовича, 33 , кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0072, площею 0,0098 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, строком до 14.07.2021 (пункт 8 договору оренди землі № 1880).
Відповідно до пункту 5 договору оренди землі № 1880 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 62 047,72 грн (шістдесят дві тисячі сорок сім грн 72 коп) згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області від 15.08.2016 № 1285/86-16.
За змістом пунктів 12, 13 договору оренди землі № 1880 обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії та переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельної орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках , передбачених законом.
Наголошуючи, що згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається з урахуванням типової форми угоди, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", з огляду на зміни внесені 23.11.2016 та 22.11.2017 згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 843, 890 до Типової форми договору оренди землі, в частині умов перегляду орендної плати та відповідальності за порушення строків сплати плати за землю, з метою приведення укладеного між сторонами у спорі договору оренди землі № 1880 у відповідність до вимог законодавства 04.07.2018 позивач направив лист-пропозицію від 05.06.2018 №25.01-12/955 про внесення змін до договору оренди землі № 1880, і запропонував підписати та повернути проєкт додаткової угоди до договору оренди землі № 1880.
Зазначену угоду було складено з урахуванням прийнятого Ужгородською міською радою рішення від 30.08.2016 № 356 "Про Тимчасове Положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться у розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам", яке набуло чинності 17.09.2016, оскільки ним затверджено типову форму договору оренди землі шляхом конкретизації окремих умов Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.
05.07.2018 відповідачка отримала лист-пропозицію від 05.06.2018 №25.01-12/955, про що свідчить опис вкладення до цінного листа та повідомлення про вручення, однак станом на дату подання позову додаткову угоду підписано та повернуто не було.
Крім того, як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у запропонованій редакції позивач взяв до уваги, що згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
За даними Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2016 рік становив 1,06, за 2017 рік - 1,0. Отже, з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки розмір місячної орендної плати у 2018 році за договором оренди землі № 1880 мві становити - 822,13 грн.
07.03.2017 позивач повідомляв відповідачці у листі №2401-12/369 про перегляд в односторонньому порядку розміру плати за землю, збільшення його на відповідний коефіцієнт індексації за 2016 рік і визначення нового розміру орендної плати на - 822,13 грн./міс відповідно до пунктів 27, 30 договору оренди землі № 1880. Разом із тим, з метою коректного визначення розміру орендної плати, у зв`язку із внесенням змін до чинного законодавства, відповідачці запропоновано у двотижневий термін з`явитися до Департаменту з новим витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку землі.
Однак зазначену вимогу позивача ФОП Філіпова Г. Г. залишила без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим, така бездіяльність відповідачки стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі
4.3. За змістом статті 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимога Департаменту до ФОП Філіпової Г. Г. про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 08.09.2016 №1880 у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.
Основними доводами, викладеними у касаційній скарзі, є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема те, що суд не дослідив наявних у матеріалах справи доказів і неповно з`ясував обставини справи, ухвалюючи оскаржувану постанову, а також не надав оцінки аргументам щодо відсутності предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та неправомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у цій справі на підставі частини 2 статті 231 ГПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття апеляційного провадження у цій справі) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019) і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 916/144/18 (постанова від 25.07.2019).
Водночас, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні клопотання відповідачки про закриття провадження у справі, зазначеної правової позиції не врахував, помилково обмежився застереженням про те, що обставин, зазначених у клопотанні, не існувало на час прийняття рішення місцевим господарським судом, і не дослідив питання навності предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що призвело до передчасної відмови у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження та розгляду справи по суті.
Крім цього, апеляційний господарський суд залишив поза увагою, що згідно зі статтею 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу, а згідно з частиною 2 статті 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Отже, уваляючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, без дослідження обставин викладених у ньому, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення цієї справи.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. У частині 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.4. Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
5.5. За наведених обставин, ураховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх доводів та зібраних у справі доказів, тому оскаржувану постанову - Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5.6. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і, залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки касаційну скаргу належить частково задовольнити, а справу - передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Філіпової Ганни Григорівни задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі № 907/737/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Г. М. Мачульський
О. В. Случ
