Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 р. Справа№200/1778/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Військової частини № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідно до якого просив суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку за період червень 2015 року вересень 2017 року; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період червень 2015 року - вересень 2017 року у розмірі 78 302,39 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бонових дій за 2015 - 2017 роки у розмірі 14 532,84 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 24 891,56 гри, у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 2 586,85 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № 9937) па користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 1 680,00 грн.

Позивач з 03.06.2015 до 27.09.2017 проходив військову службу Військовій частині № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05.11.2019 на адресу відповідача позивачем була направлена заява про надання копій розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення за увесь період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення.

Відповідач у відповіді від 08.11.2019 № 11-9351 надав інформацію про те, що індексація грошового забезпечення не проводилась, однак не надано розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення.

14.01.2020 на адресу відповідача представником позивача було направлено адвокатський запит за наданням довідки про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, про додаткові оплачувані відпустки за період служби позивача.

У наданій відповідачем довідці від 17.01.2020 № 84 повідомлено, що додаткові відпустки із збереженням заробітної плати позивачу за 2015, 2016, 2017 роки не надавались. Також надані відомості про грошове забезпечення позивача за 2015-2017 роки.

Позивач вважає бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати сум індексації грошового забезпечення позивачу за період служби з 03.06.2015 до 27.09.2017 та невиплату компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки при звільненні протиправною та просить стягнути ці кошти з відповідача.

Ухвалою від 24 лютого2020 року суд відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши судове засідання на 23 березня 2020року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19 березня 2020 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, якою позовні вимоги викладено в наступній редакції: «визнати протиправною бездіяльність Донецькою прикордонного загону (в/ч № НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку за період червень 2015 року вересень 2017 року; стягнути з Донецького прикордонного загону (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період червень 2015 року - вересень 2017 року у розмірі 65358,06 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки у розмірі 14 532,84 грн.; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 18601,80 грн, у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 2 586,85 грн.; стягнути з Донецького прикордонного загону (в/ч № 9937) па користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 1 680,00 грн.»

23 березня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

23 березня 2020 року ухвалою суду за наслідками розгляду заяви відповідача про відкладення розгляду справи від 20.03.2020 року розгляд справи відкладено на 06 квітня 2020 року.

06 квітня 2020 року ухвалою суду за наслідками розгляду заяви відповідача про відкладення розгляду справи від 03.04.2020 року розгляд справи відкладено на 27 квітня 2020 року.

27 квітня 2020 року розгляд справи відкладено на 12 травня 2020 року.

12 травня 2020 року до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи,

12 травня 2020 року ухвалою суду в задоволенні клопотання відповідача відмовлено, оскільки, в матеріалах адміністративної справи наявні всі документи щодо вирішення спору.

Відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47,79,80,114,122,162,163,164,165,169,177,193,261,295,304,309,329, 338,342,363цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

З 03.06.2015 до 27.09.2017 позивач проходив військову службу в Донецькому прикордонному загоні (в/ч № 9937) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

05.11.2019 на адресу відповідача позивачем була направлена заява про надання копій розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення за увесь період проходження військової служби в Донецькому прикордонному загоні, а також довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення.

У відповіді від 08.11.2019 № 11-9351 відповідачем надано інформацію про те, що індексація грошового забезпечення не проводилась, однак не надано розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення.

14.01.2020 на адресу відповідача було направлено адвокатський запит за наданням довідки про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, про додаткові оплачувані відпустки за період служби позивача.

У наданій відповідачем довідці від 17.01.2020 № 84 повідомлено, що додаткові відпустки із збереженням заробітної плати позивачу за 2015, 2016, 2017 роки не надавались. Також надані відомості про грошове забезпечення позивача за 2015-2017 роки.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати сум індексації грошового забезпечення позивачу за період служби з 03.06.2015 до 27.09.2017 та невиплату компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки при звільненні протиправною та просить стягнути їх з відповідча.

23 листопада 2015 року рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій №28/268 позивачу надано статус учасника бойових дій.

Відповідач з позовом не погоджуються у повному обсязі, посилається на те, що заяв чи клопотання від похивача стосовно перегляду нарахування індексації після звільнення не надходило. Тому за даним фактом можна стверджувати, що підстави для перегляду нарахування індексації позивачу відсутні.

Відповідач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частіша НОМЕР_1 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Стаття 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачає, що фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний Позивачем період, а також по теперішній час до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) не поступало, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки, згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з позивачем.

Відповідач зазначає, що позивач просить стягнути з Донецького прикордонного загону індексацію грошового забезпечення у сумі 78 302, 39 грн. Зазначена сума невірно обчислена, у зв`язку із невірним визначенням позивачем базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Базовим місяцем згідно грошового атестату № 327 є лютий 2015.

Відповідач вважає, що позивач має право па виплату індексації грошового забезпечення, згідно довідки розрахунку Донецького прикордонного загону у сумі - 16042,85 грн.

Щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпусту учасника бойових дій відповідач зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпуски як учасникам бойових дій. Таким чином, оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток а збереженням заробітної плати припинено тобто у позивача не було права па отримання такої відпустки.

Щодо суми компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як УБД відповідач зазначає, що у відповідності до п. 4.9.10. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 N 425, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відповідач зазначає, що позивачем не використано 42 дні відпустки УБД.

Грошове забезпечення на день звільнення позивача складає 4994 грн. з розрахунку отриманого і ротового забезпечення, а саме: посадовий оклад 740 грн. оклад за військовим званням -50 грн. вислуга років - 79 грн., надбавка за виконання особливо - важливих завдань - 869,00 грн. надбавка за особливі умови служби - 111 грн., премія-3145 грн., всього - 4994 грн.

За розрахунком відповідача, сума грошової компенсації за додаткову відпустку, як УБД становить 6991,60 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що у відповідності до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Отже, як випливає з положення ч.З ст. 23 ЦК України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (нсмайнової) шкоди» від 31.03.95 за № 4. при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд зобов`язаний враховувати вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо проходження військової служби позивачем в Військовій частині № НОМЕР_1 , отримання позивачем статусу учасника бойових, факт не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з червня 2015 року по вересень 2017 рік, невиплата індексації грошового забезпечення, визнаються відповідачем і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно достатті 19 Конституції України,правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правовідносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.

Відтак, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року

№ 504/96-ВР встановлені державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно ст. 4 Закону № 504/96-ВР, встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13,14і15цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1цього Закону);

4) соціальні відпустки:відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17цього Закону);відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18цього Закону);відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25,26цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно доЗакону України"Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року№ 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій, визначених в ст. 6 цього Закону, надається пільга у вигляді використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року№ 2011-XII,відповідно доКонституції України,визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відтак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Згідно ст. 4 Закону України № 2011-XII, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України"Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Дослідивши обставини справи, матеріали адміністративного позову, відзиву на позовну заяву, надані сторонами документи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та часткове задоволення позову.

Така позиція суду узгоджується з рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року в зразковій справі №620/4218/18.

Судом встановлено, що позивач набув статус учасника бойових дій 23 листопада 2015 року.

Тому суд дійшов висновку, що право на додаткову відпустку як учасник бойових дій позивач набув з 23 листопада 2016 року.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з Донецького прикордонного загону (в/ч № 9937) на користь ОСОБА_1 суми компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак суд не погоджується з розрахованою позивачем сумою компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій.

При обчисленні суми компенсації за невикористану відпусту учасника бойових дій позивачем використано положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100, яка має загальний порядок застосування.

Однак на момент, звільнення позивача зі служби чинним був Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» від 20.05.2008 № 425, яким визначено порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Відповідно до п. 4.9.10. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 N 425 (чинний на момент звільнення позивача), грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 N 425, до складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія);штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Відповідно до наданої позивачем архівної відомості з січня 2017 року по грудень 2017 року, в місяці звільнення позивачу нараховано 12297,80 грн.

Для розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення включаються: посадовий оклад - 740 грн., оклад за військовим званням - 50 грн., вислуга років - 79 грн., надбавка за виконання особливо - важливих завдань - 869,00 грн., надбавка за особливі умови служби - 111 грн., премія - 3145 грн., всього - 4994 грн.

Враховуючи викладене, одноденний розмір грошового забезпечення складає: 4994 грн./30 днів = 167,47 грн.

Враховуючи середньоденний розмір грошового забезпечення сума компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій, що підлягає виплаті позивачу становить: 167,47 грн.*42 дні = 7033,74 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації грошового забезпечення за період з червня 2015 року по вересень 2017 року суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державноїприкордонноїслужби України визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державноїприкордонноїслужби України, затвердженою наказом Адміністрації Державноїприкордонноїслужби України від 20.05.2008 № 425 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Інструкція).

Так, абзацом другим частини третьої статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XIIвстановлено, що грошове забезпечення підлягаєіндексаціївідповідно до закону.

Разом з тим, пунктом 1.9. Інструкції закріплено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 1282-ХІІ).

Зокрема, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, щоіндексаціїпідлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).Індексаціїпідлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила порігіндексації,який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін дляіндексаціїгрошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшоїіндексаціїгрошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив порігіндексації,зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водночас, положеннями статті 6 Закону № 1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягаєіндексаціїв межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведенняіндексаціїгрошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведенняіндексаціїта суміндексаціїгрошових доходів населення, визначені Порядком проведенняіндексаціїгрошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила порігіндексації,який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшоїіндексаціїгрошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив порігіндексації,зазначений в абзаці другому цього пункту.

Разом з тим, пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, щоіндексаціїпідлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Крім того, положеннями пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, щоіндексаціїпідлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сумаіндексаціїгрошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягаєіндексації,на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшоїіндексаціїздійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Тобто, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведеннііндексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата суміндексаціїгрошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість йогоіндексації,сума додаткового доходу відіндексаціївиплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведенняіндексаціїгрошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведенняіндексаціїу зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Так, положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведенняіндексації.Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплатуіндексаціїзаробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Судом встановлено, що у зв`язку із відсутністю відповідних видатків на проведенняіндексаціїгрошового забезпечення вказані кошти позивачу починаючи з червня 2015 року по вересень 2017 року не виплачувались.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність коштів для виплатиіндексаціїгрошового забезпечення, як належного доказу неможливості здійснення вказаних виплат.

Такожвідповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Донецький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №815/2465/17 від 17 лютого 2020 року.

Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відтак, 19 березня 2020 року позивач надав до суду заяву про зменшення позовних вимог у тому числі щодо суми індексації грошового забезпечення, зменшивши її до 65358,06 грн.

У вказаній заяві позивач посилається на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2020 року по справі № 200/9297/19-а, якою щодо перегляду рішення в аналогічній справі суд апеляційної інстанції надав роз`яснення, в якому зазначено: «…на час призову позивача на військову службу у серпні 2015 року діяв абзац 3 п. 10-1 Порядку № 1078, за правилами якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

Тому первісно з серпня 2015 року відповідач мав право встановити базовим саме цей місяць.

…

саме з грудня 2015 року (а не з серпня, як він зазначав в позові) ОСОБА_1 має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року».

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, викладені в заяві про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість цієї заяви та правильність здійснених розрахунків, однак суд зазначає, що оскільки нарахування індексації розпочинається з грудня 2015 року, то правильним буде визначення періоду нарахування індексації з грудня 2015 року по вересень 2017 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по вересень 2017 року та стягнення індексації грошового забезпечення у розмірі 65358,06 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 18601,80 грн. та компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 2586,85 грн. суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІПро компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159(далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей1,2 Закону № 2050-ІІІпідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченоїстаттею 2 Закону № 2050-ІІІта Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене та встановлені обставини по справі, суд критично ставиться до посилання представника відповідача на відсутність вини з боку відповідача щодо не виплати індексації грошових доходів населення, як на підставу для не виплати позивачу компенсації у зв`язку з втратою частини доходів.

Листом Міністерства соціальної політики України від 22.05.2018 р. N 2/0/216-18 надано роз`яснення щодо питання нарахування компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію заробітної плати, відповідно до якого компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.

Індекс споживчих цін наростаючим підсумком рахується до місяця, що передує місяцю виплати.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки визначити місяць, в якому позивачу буде виплачені кошти індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку стягуті за рішенням суду, на момент вирішення спору та винесення відповідного судового рішення не можливо, то найбільш прийнятним способом захисту прав позивача в цій частині буде задоволення його позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1680,00 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов`язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При з`ясуванні фактів, з якими Закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статей 11467, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов`язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Щодо строків звернення позивача до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Суд вважає наявними підстави для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, відтак, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Велика Палата Верховного Суду вказала, що на час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки. Тому стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю.

Відтак, строк звернення позивача до суду з цим позовом не пропущений.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення своїх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Військової частини № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 )щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 )індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по вересень 2017 року, компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 23 листопада 2015 року по вересень 2017 року.

Стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) суму індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року - вересень 2017 року у розмірі 65358,06 грн.

Стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки у розмірі 7033,74 грн.

Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Донецького прикордонного загону ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року - вересень 2017 року та за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015 - 2017 роки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 12 травня 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко