П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/777/18

Провадження № 11-925заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Яроша Д. В.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представників позивачки - Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,

представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року (у складі колегії суддів Смоковича М. І., Бевзенка В. М., Білоуса О. В., Ханової Р. Ф., Стародуба О. П.),

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 16 серпня 2018 року № 2628/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки ВРП могла звільнити суддю на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України тільки у випадку відсутності прийнятого рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). ВРП не наділено повноваженнями приймати рішення за поданням ВРЮ на підставі якого вже було прийнято відповідне рішення.

3. ОСОБА_1 також зауважила, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення вона не була суддею Святошинського районного суду міста Києва. При цьому звільнення з посади, яку позивачка вже не обіймала, позбавило її можливості бути поновленою на посаді після незаконного звільнення.

4. На переконання позивачки, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено принцип non bis in idem та здійснено її повторне переслідування з повторним застосуванням санкції, без зазначення жодних мотивів ані щодо її аргументів з цього питання, ані щодо мотивів спростування таких аргументів.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

6. За висновком суду першої інстанції, ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розглянула подання ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за порушення присяги, а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.

7. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване у цій справі рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.

8. Суд першої інстанції зауважив, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено у рішенні ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за порушення присяги. Це рішення ВРЮ є чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим.

9. ВРЮ як орган уповноважений, відповідно до статті 131 Основного Закону України (у попередній редакції) вносити подання про звільнення суддів з посади, реалізував це право/компетенцію і вніс до Верховної Ради України як органу, який обирав позивачку на посаду судді безстроково, подання про її звільнення за порушення присяги.

10. Суд акцентував увагу на тому, що подальше скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII зумовило те, що станом на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» за поданням ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 рішення Верховної Ради України не прийнято. Указане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII) і результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.

11. Також, за висновком суду, у спірних правовідносинах ВРП не притягала ОСОБА_1 до відповідальності повторно (за одне і те ж). Вид відповідальності щодо позивачки уже обрала/застосувала ВРЮ своїм рішенням від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

12. В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

13. На переконання скаржниці, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки не встановив, чи набула позивачка статусу судді після скасування Постанови Верховної Ради України про її звільнення та відповідно чи могла бути звільнена з посади, якої не займала на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП.

14. Крім цього, позивачка наполягає на тому, що суд помилково визнав установленими обставини щодо фактичної нереалізації подання ВРЮ з огляду на їх недоведеність. Зокрема, ОСОБА_1 не набула статусу судді після скасування Постанови Верховної Ради України, жодних функцій як суддя не виконувала, жодних гарантій не отримувала. Також скаржниця зауважила, що скасування згаданої Постанови не відміняє факту її існування, а лише свідчить про порушення закону, оскільки ця Постанова діяла майже 2 роки, на її підставі було прийнято наказ про звільнення, який наразі є чинним, тому немає підстав стверджувати, що зазначена Постанова не приймалася взагалі.

15. Також, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та, як наслідок, пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки на підставі подання ВРЮ Верховна Рада України прийняла відповідне рішення, а його подальше скасування не віднесено законодавством до випадків, за яких ВРП має право прийняти рішення про звільнення судді з посади за таким поданням ВРЮ на підставі зазначених положень Основного Закону України.

16. Водночас у додаткових поясненнях до апеляційної скарги представник позивачки зауважив, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність повторного застосування стягнення до судді, то відповідно мав би вирішити й питання щодо дотримання процедури застосування стягнення, чого не зробив.

17. На переконання скаржниці, суд залишив поза увагою, що з моменту вчинення проступку (січень 2014 року) до моменту повторного застосування стягнення минуло більше 4 років.

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

18. У відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях до нього ВРП просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідач вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , водночас доводи апелянта, на переконання ВРП, є необґрунтованими і висновків суду не спростовують.

19. Зокрема, ВРП зауважує, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення відповідача про звільнення судді з посади визначений частиною другою статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», однак жодна з цього переліку не є правовою підставою позову.

20. На переконання ВРП, оскаржуване рішення є мотивованим, оскільки у ньому містяться посилання на підстави та мотиви, з яких ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.

21. Також відповідач акцентує увагу на тому, що суд підтвердив законність рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15, яке є правовою підставою звільнення судді та яке є чинним.

22. Посилання позивачки на те, що на час прийняття спірного рішення вона не була суддею Святошинського районного суду міста Києва з огляду на виключення її зі штату цього суду, ВРП вважає безпідставними, оскільки зазначена обставина не впливає на визначену законом процедуру звільнення судді з посади.

Рух апеляційної скарги

23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 вересня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року.

24. 11 вересня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від представника позивачки Кравця Р. Ю. надійшла заява про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Князєва В . С. від участі в розгляді справи № 9901/777/18, в тому числі й під час вирішення процесуальних питань.

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 вересня 2019 року відмовила у задоволенні вказаної заяви.

26. Ухвалою від 08 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

27. 04 грудня 2019 року від представника ОСОБА_1 - Кравця Р. Ю. до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 9901/777/18.

28. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2019 року відмовила у задоволенні цих заяв.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

29. ОСОБА_1 у червні 1987 року обрана народним суддею Ленінградського районного народного суду міста Києва.

30. Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР ОСОБА_1 призначена на посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва безстроково.

31. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 ОСОБА_1 переведена на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду міста Києва.

32. 17 грудня 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , відкриту на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК), ухвалила рішення № 1194/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

33. Зазначене рішення мотивовано тим, що слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, не забезпечила повного та неупередженого судового розгляду, не навела належних і достатніх мотивів та підстав для ухвалення рішень.

34. ОСОБА_1 оскаржила це рішення ВРЮ до суду.

35. Вищий адміністративний суд України постановою від 20 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив і скасував рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15.

36. Однак Верховний Суд України постановою від 25 жовтня 2016 року скасував зазначену постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року і постановив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, констатувавши правильність висновків ВРЮ про порушення цією суддею присяги.

37. Між тим 13 січня 2016 року до Верховної Ради України направлено подання ВРЮ про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

38. Постановою від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII Верховна Рада України звільнила цю суддю з посади.

39. Зазначене рішення також стало предметом судової перевірки.

40. Так, Вищий адміністративний суд України постановою від 07 червня 2017 року визнав незаконною та скасував Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII.

41. Постановою від 20 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні заяви Верховної Ради України про перегляд згаданого судового рішення.

42. У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності законами України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховна Рада України листом від 27 липня 2018 року № 04-29/15-1634 надіслала до ВРП копію подання ВРЮ від 13 січня 2016 року № 2/0/12-16 про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

43. Розглянувши це подання, ВРП, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтею 56, пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтю 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», прийняла рішення від 16 серпня 2018 року № 2628/0/15-18, яким вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

44. Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

45. Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.

46. Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

47. Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

48. Згідно зі статтею 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

49. Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.

50. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.

51. Відповідно до частини другої статті 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

52. Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

53. Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ цього ж Закону матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

54. Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

55. Згідно із частинами першою та шостою статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

56. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

57. Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається

58. На підставі аналізу наведених правових норм суд першої інстанції правильно зазначив, що за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення її з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав її на посаду судді безстроково.

59. Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його, прийнявши постанову про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення нею присяги, або ні, якщо, наприклад, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була б недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені у рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.

60. В обох наведених випадках процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

61. Так, у цій справі встановлено, що ВРЮ відповідно до її рішення від 17 грудня 2015 року, законність якого перевірив і підтвердив суд, внесла до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.

62. Верховна Рада України підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII, якою звільнила суддю з посади.

63. Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України за результатами її перегляду. Із цих підстав, керуючись статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції, чинній на час вирішення цим судом справи) цей суд визнав її незаконною і скасував (постанова Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року у справі № 800/513/16).

64. За правилами пункту 1 частини п`ятої статті 171-1 КАС у згаданій редакції Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи міг визнати акт, зокрема, Верховної Ради України незаконним повністю або в окремій його частині.

65. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС (у цій же редакції) у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

66. Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

67. Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

68. У контексті обставин справи, яка переглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

69. Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 800/5/17 (провадження № 11-524заі19).

70. Таким чином, доводи скаржниці з приводу помилковості висновків суду першої інстанції щодо нереалізованості подання ВРЮ ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону і не заслуговують на увагу.

71. Після набрання чинності законами України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а також від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП.

72. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (в цій сфері) був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

73. Як установлено в цій справі, Верховна Рада України листом від 27 липня 2018 року надіслала до ВРП копію подання ВРЮ про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

74. Станом на цей час рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року про внесення цього подання було чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним/застосованим.

75. Водночас слід зауважити, що з набранням чинності зазначеними вище законами відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивачки, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

76. Отже, оскільки після 30 вересня 2016 року ВРП є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно розглянув подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» і ухвалив за наслідками його розгляду оспорюване в цій справі рішення.

77. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наведених обставин немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивачку до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності щодо ОСОБА_1 уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

78. Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення вона не була суддею Святошинського районного суду міста Києва з огляду на її виключення зі штату цього суду, оскільки визнання незаконною і скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII обумовлює відсутність станом на час прийняття оспорюваного рішення юридичного факту, з яким Конституція України пов`язує факт звільнення судді з посади. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.

79. Стосовно строку застосування стягнення Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

80. Так, норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

81. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

82. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

83. Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

84. Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

85. Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

86. Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

87. У такому випадку після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

88. Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

89. Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18).

90. Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивачки з посади судді, були вчинені нею у січні 2014 року.

91. 17 грудня 2015 року, тобто у межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1, прийняла рішення № 1194/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді. Законність цього рішення констатував суд.

92. Суд першої інстанції правильно зауважив, що саме із прийняттям ВРЮ цього рішення від 17 грудня 2015 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим.

93. До того ж Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

94. З урахуванням наведеного доводи скаржниці про недотримання строку притягнення її до відповідальності є помилковими.

95. Також суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що підставою для передання подання ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 щодо судді ОСОБА_1 на розгляд ВРП слугували положення пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які встановлюють особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на перехідний період. У цих правовідносинах не передбачено подання Дисциплінарної палати про звільнення з посади.

96. Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою у її апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, оскільки, приймаючи його, цей орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

97. Згідно зі статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

98. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення немає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

99. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

100. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Князєв Суддя-доповідач Т. О. АнцуповаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС постанова оформлена суддею Князєвим В. С.