У х в а л а
12 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 464/104/16-ц
Провадження № 14-441цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула заяву ОСОБА_1 про вирішення питання судових витрат (далі - заява)
у справі за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі також - позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору : Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», ОСОБА_3 , про демонтаж самочинно розширеної частини балкона та
в с т а н о в и л а :
28 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона у будинку АДРЕСА_1 .
18 січня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
20 квітня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що її треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
30 серпня 2016 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
12 квітня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
24 травня 2017 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
22 травня 2018 року Сихівський районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
7 травня 2019 рокуЛьвівський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Просила передати справу на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
31 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 : скасувала рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року і закрила провадження у справі.
23 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява (вх. 176/0/255-20), в якій ОСОБА_1 просить вирішити питання понесених нею судових витрат, а саме : стягнути з позивача на її користь суму сплаченого нею судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг і витрати на професійну правничу допомогу.
Мотивує заяву так :
- Закон України «Про судовий збір» визначає, що у зв`язку із закриттям Великою Палатою Верховного Суду провадження у справі ОСОБА_1 має право на повернення судового збору;
- справа № 464/104/16-ц розглядається в судах з 2015 року, і з того часу ОСОБА_1 постійно несе значні матеріальні витрати на оплату наданої їй правничої допомоги та судовий збір (на відміну від позивача, який дані витрати «покриває з бюджету»);
- саме за клопотанням ОСОБА_1 20 квітня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі з підстави недотримання позивачем правил юрисдикції. ОСОБА_1 неодноразово звертала увагу позивача, в якого є юридичний відділ, і судів, що діють згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), на те, що цей спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Незважаючи на вказане, ОСОБА_1 змушена нести надмірний тягар судових витрат;
- 7 травня 2019 року вона подала до апеляційного суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, однак вони досі їй не повернуті.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заяву слід задовольнити частково та зауважує, що Закон України «Про судовий збір» не регламентує можливість покладення на позивача витрат відповідача на судовий збір і на професійну правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
На думку ОСОБА_1 , тягар понесених нею судових витрат у цій справі виник через недотримання позивачем правил юрисдикції. Проте вона не навела жодних доводів про необґрунтованість дій позивача на момент звернення з позовом у 2015 році.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України. Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, для забезпечення розгляду справи у суді належної юрисдикції, а також у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Ні Сихівський районний суд м. Львова, ні Львівський апеляційний суд, ні Велика Палата Верховного Суду у судових рішеннях не встановили факт зловживання позивачем його процесуальними правами. Більше того, і Львівський апеляційний суд у постанові від 7 травня 2019 року, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року звертали увагу на те, що суд першої інстанції, відкривши 24 травня 2017 року провадження у справі, виконав викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції. Останній, постановляючи зазначену ухвалу, керувався позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2554цс16, про те, що спір стосовно проведення відповідачкою з порушенням приписів законодавства реконструкції власної квартири шляхом добудови балкона зі збільшенням площі цієї квартири не стосується захисту прав, свобод чи інтересів Київської районної адміністрації Одеської міської ради у сфері публічно-правових відносин. Верховний Суд України у тій постанові, застосувавши його висновок, висловлений у постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, вказав, що спір стосується речового права відповідачки, правомірності здійснення нею правоможностей власника жилого приміщення та виник у зв`язку із запереченням позивачем права відповідачки на проведення змін у квартирі. З огляду на вказане Верховний Суд України виснував, що спір виник із цивільних, житлових правовідносин, і справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, вказавши на належність відповідних спорів до юрисдикції адміністративних судів, лише у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а і від 16 травня 2018 року у справі № 522/5487/17, тоді як до того часу спори в аналогічних правовідносинах суди розглядали за правилами цивільного судочинства.
Отже, відсутні підстави вважати, що позивач у справі № 464/104/16-ц чинив необґрунтовано, звертаючись 28 грудня 2015 року до суду за правилами цивільного судочинства. А оскільки частина п`ята статті 142 ЦПК України передбачає право відповідача у випадку закриття провадження у справі заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок саме необґрунтованих дій позивача, то у справі № 464/104/16-ц на підставі вказаного припису не можна витрати відповідача на професійну правничу допомогу компенсувати за рахунок позивача (див. також пункти 44 і 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18).
Більше того, частина п`ята статті 142 ЦПК України не передбачає можливість компенсувати відповідачеві судовий збір, сплачений ним внаслідок необґрунтованих дій позивача, у випадку закриття провадження у справі. Незважаючи на це, ОСОБА_1 просить стягнути на її користь суму сплаченого нею судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг саме з позивача.
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, зокрема порядок його повернення, визначені Законом України «Про судовий збір».
Згідно з пунктом 5 частини першої та частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 827 грн за подання апеляційної скарги, що підтверджує квитанція № 107 від 21 серпня 2018 року (т. 2, а. с. 59), а також судовий збір у розмірі 2 756 грн за подання касаційної скарги, що підтверджує квитанція № 36 від 3 червня 2019 року (т. 2, а. с. 168).
Оскільки Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі № 464/104/16-ц через те, що її не належить розглядати за правилами цивільного судочинства, ОСОБА_1 має право на повернення сплачених сум судового збору, проте не за рахунок позивача, як вона вимагає, а з Державного бюджету України.
Керуючись частиною другою статті 133, частиною п`ятою статті 142, статтями 260, 261 ЦПК України, пунктом 5 частини першої та частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року задовольнити частково.
2. Повернути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 827 грн (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень), сплачений згідно з квитанцією № 107 від 21 серпня 2018 року на розрахунковий рахунок № 34310206080081 (отримувач - УК у Личаківському районі м. Львова, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38007620), а також судовий збір у розмірі 2 756 грн (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень), сплачений згідно з квитанцією № 36 від 3 червня 2019 року на розрахунковий рахунок № 31219207026007 (отримувач - УКЕУ у Печерському районі м. Києва, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38004897).
3. У задоволенні вимоги про компенсацію за рахунок Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, відмовити.
Надіслати ОСОБА_1 належним чином засвідчену копію цієї ухвали та копії квитанцій № 107 від 21 серпня 2018 року і № 36 від 3 червня 2019 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівВ. В. Пророк В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
