Єдиний унікальний номер 227/5218/19

Номер провадження 22-ц/804/1660/20

Номер провадження 22-ц/804/1660/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року (ухваленого під головуванням судді Кошлі А.О. у м. Добропілля, Донецької області, повний текст судового рішення складено 27 лютого 2020 року) у цивільній справі №227/5218/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. З 17.07.2017 року його було звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст.40 КЗпП України. У день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку.

Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 23588,58 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язка із порушенням термінів її виплати у розмірі 4952,94 грн..

Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень липень 2017 року у розмірі 21239,53 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 3719,63 грн.; стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 654,46 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що виробничий підрозділ «Іловайська дистанції сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснював господарську діяльність не території Донецької області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а доступ до виробничих потужностей позивача обмежений.

Відповідач відсутній за фактичним місцем ведення діяльності у місці роботи позивача через обставини непереборної сили, що у свою чергу обмежило доступ до первинних документів, зокрема і табелів обліку робочого часу, які на підставі законодавства про працю, затверджених наказом від 05.12.2008 року №489 Державного комітету статистики, є основною підставою для нарахування працівникові заробітної плати за умови, що підприємством здійснювалась господарська діяльність.

Відповідно до чинних норм КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за фактичне перебування у трудових відносинах.

Крім того, відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталася внаслідок форс-мажорних обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Лаврищев В.В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін. Зазначає, що надані позивачем документи та витребувані судом першої інстанції індивідуальні відомості про застраховану особу підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати та підтверджують недостовірність наданих відповідачем документів.

Крім того представник позивача зазначає, що саме на відповідача як роботодавця покладений обов`язок збереження та ведення первинної документації з питань трудових відносин. А також звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що підтверджують факт знаходження первинної документації з трудових відносин у паперовому вигляді на непідконтрольній території та відсутність у відповідача відповідної документації в електронному вигляді. Зауважує, що відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються первинною документацією, а висновок Торгово-промислової палати України не є документом, що засвідчує форс-мажорну обставини та не є підставою для звільнення відповідача від сплати обов`язкових платежів при звільненні.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 28541,52 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував із відповідачем в трудових правовідносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці та не оспорюється відповідачем.

Згідно наказу №6785/ДН-ОС від 10.07.2017 року ОСОБА_1 звільнений з посади електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 6 розряду бригади з ведення технічної документації і паспортизації пристроїв сигналізації, централізації, блокування, радіо та зв`язку виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату з виплатою компенсації за 27 днів відпустки та вихідної допомоги, про що у трудовій книжці зроблено запис.

В підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано копії розрахунків заробітної плати (табулеграм) за період з липня 2016 року по липень 2017 року, відповідно до яких нарахована позивачу заробітна плата становить: за березень 2017 року 4686,58 грн.,за квітень 2017 року 2678,99 грн., за травень 2017 року 3132,04 грн., за червень 2017 року 0,00 грн., за липень 2017 року 13090,97 грн., в тому числі компенсація за 27 днів невикористаної відпустки у розмірі 6 177,87 грн. та вихідна допомога у розмірі 6640,40 грн..

Правильність нарахованої суми заробітної плати за період з липня 2016 року по березень 2017 року підтверджується долученими до матеріалів справи даними, що містять індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного Фонду України форми ОК-5.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі та обґрунтовано стягнув на користь позивача суму заборгованості з урахуванням виплати позивачу частини заробітної плата за березень 2017 року.

Також суд першої інстанції у зв`язку із невиплатою заборгованості позивачу на момент ухвалення рішення і враховуючи те, що затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, прийшов до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є обґрунтованими.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати за березень - липень 2017 року, копії наказів, табелів обліку робочого часу та трудової книжки. Зазначені розрахунки та докази нічим не спростовані.

При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Позивачем в підтвердження не виплаченої заробітної плати за період з березня по липень 2017 року надані копії розрахунку заробітної плати (табулеграми), в яких зазначені нараховані суми щомісячно.

Оскаржуючи судове рішення, відповідач не надав інших доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем.

За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання на те, що відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами, а саме копіями табелів обліку використаного робочого часу. Підприємство працювало в умовах АТО з 2014 року і до 2017 року повинно було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників.

Із наданих позивачем розрахунків заробітної плати (табулеграм) вбачається, що починаючи з березня 2017 року по день звільнення позивачу нараховувалась оплата саме за простої.

Заробітна плата, нарахована ОСОБА_1 за березень 2017 року у розмірі 4686,58 грн., до якої входить як оплата почасової роботи у загальному порядку, так і оплата за час простою у березні 2017 року у повністю співпадає з відомостями Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині суми заробітку для нарахування пенсії за березень 2017 року, де зазначено, що це нарахування за 31 трудовий день.

Також слід зазначити, що витребувані судом першої інстанції індивідуальні відомості про застраховану особу, що надійшли на адресу суду першої інстанції підтверджують припинення нарахування заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовують той факт, що з березня 2017 року по день звільнення позивач виконував свої трудові обов`язки.

Доводи про те, що позивачем не надані табелі обліку робочого часу і у відповідача вони відсутні, а тому відступні підстави для нарахування заробітної плати, є безпідставними, оскільки до позовної зави вони додані. Крім того, відповідно до Наказу Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» табель обліку використання робочого часу це одна з типових форм первинної облікової документації підприємств, установ, організацій.

Типові форми первинного обліку використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці.

Зокрема, типова форма N П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

Отже, цей первинний документ повинен бути оформлений відповідачем.

Незалежно від виниклої ситуації відповідач мав можливість вирішити питання оперативно щодо звільнення працівників, однак вирішив це питання лише в липні 2017 року. Доказів того, що для вирішення питання про видання наказу про звільнення працівників існувала непереборна сила не надано.

Доводи відповідача щодо відсутності первинної документації, що унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються до уваги з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Відповідач не надав документального підтвердження щодо втрати запитуваної документації у разі її знаходження на непідконтрольній території та неможливості її поновлення.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги).

Із долучених до матеріалів справи довідки про доходи №210/2 від 30.01.2020 року та копії відомостей на виплату грошей №34 за березень 2017 року вбачається, що позивачу за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 2349,05 та виплачена у розмірі 1 867,94 грн., про що свідчить особистий підпис позивача у зазначеній відомості.

Зазначені виплати були правильно враховані судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі та розміру компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати, які підлягають стягненню на корись позивача.

Також ґрунтується на положеннях Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати.

Посилання на те, що судом першої інстанції не враховано неможливість виконання зобов`язань через настання форс-мажорних обставин є безпідставними.

Обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Наданий до суду науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не звільняє відповідача від обов`язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 28541,52грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: