open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 635/7711/17

Провадження по справі № 2/635/791/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бобко Т.В.,

секретар судового засідання Ус Ю.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

представник відповідача ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 пред`явила до суду позов шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_3 , в якій просила стягнути з відповідача на її користь 1399220,32 гривень за договором позики від 23 серпня 2014 року. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 23 серпня 2014 року відповідач позичила у неї 9827 доларів США та 7000 євро строком до 01 березня 2015 року, надавши позивачу відповідну розписку від 23 серпня 2014 року, що свідчить про укладення між сторонами договору позики. У визначений сторонами строк відповідач борг не повернула, уникала зустрічі з позивачем та повідомила, що борг повернути не може через відсутність у неї коштів. На сьогоднішній день борговий документ (оригінал розписки) знаходиться у позивача, що підтверджує невиконання відповідачем (боржником) своїх зобов`язань по поверненню позики. Сума основного боргу за договором позики від 23 серпня 2014 року в гривневому еквіваленті складає в загальному розмірі 510891,35 гривень. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язань відповідачем, позивач вважає, що з неї також підлягають стягненню штрафні санкції згідно вимог чинного законодавства, а саме: три відсотки річних, пеня та інфляційні витрати. Таким чином, станом на 22 грудня 2017 року сума боргу складає 510891,35 гривень, 3 відсотки річних за період з 01 березня 2015 року до 22 грудня 2017 року - 43125 гривень, пеня за період з 01 березня 2015 року до 22 грудня 2017 року - 544749,74 гривень та інфляційне збільшення боргу за період з 01 березня 2015 року по 22 грудня 2017 року - 341941,58 гривень. Отже, загальна сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій за договором позики складає 1399220,32 гривень.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу наданий строк - десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків. У визначений судом строк позивач усунула недоліки, надавши 12 січня 2018 року відповідну заяву.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 січня 2018 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

За наслідками повторного автоматичного розподілу справ автоматизованої системи документообігу, який було здійснено згідно Розпорядження керівника апарату Харківського районного суду Харківської області Мазур О.О. №01-02/61 від 01 серпня 2018 року у зв`язку з розглядом Вищою радою правосуддя 24 липня 2018 року заяви про відставку судді Харківського районного суду Харківської області Караченцева І.В. та відповідно до наказу голови Харківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року №05-05/76 «Про відрахування судді Харківського районного суду Харківської області Караченцева І.В.», зазначена справа була передана в провадження судді Харківського районного суду Харківської області Бобко Т.В.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2018 року цивільну справу прийнято до провадження судді Бобко Т.В., призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про повернення позовної заяви позивачу відмовлено.

Ухвалою суддіХарківського районногосуду Харківськоїобласті від21серпня 2019року підготовчепровадження усправі закрито,справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідачем ОСОБА_3 16 травня 2019 року наданий відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав. Так, в позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_3 1399220,32 гривень на свою користь за договором позики від 23 серпня 2014 року. Разом з тим, договору позики від 23 серпня 2014 року не існує, доказом даного факту є те, що у позивача відсутній такий договір. Відсутність обґрунтованого розрахунку щодо ціни позову унеможливлює відповідача надати свої заперечення щодо розрахунку, оскільки за змістом позовна заява не містить математичного розрахунку, з якого б вбачалось, що відповідач має повернути суму саме в розмірі 1399220,32 гривень. Крім того, позивач зазначає, що відповідач 23 серпня 2014 року позичила у неї 9827 доларів США та 7000 євро строком до 01 березня 2015 року, не надаючи доказів того, що позивач мала зазначені грошові кошти та доказів того, що їх отримала відповідач. Відповідач наголошує, що грошові кошти від позивача не отримувала. Відсутність доказів на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів не дає змогу з`ясувати обставини такого факту, зокрема: місця, способу передачі/отримання грошових коштів, чи були вони передані в готівковій, чи безготівковій формі, повною сумою або частинами протягом якогось проміжку часу. Позивач зазначає, що між сторонами фактично укладений договір позики, але яким чином позивач дійшов такого висновку вона не обґрунтовує, у зв`язку з чим відповідач наголошує, що договір не укладала і розписка не свідчить про укладення договору. Також, позивач не зазначає та не наводить доказів того, яким чином відповідач повинен був повернути грошові кошти: неподільною чи подільною сумою, готівкою чи в безготівковій формі шляхом переведення грошових коштів на банківський рахунок, в якому місці. Позивач, зазначаючи у своєму позові, що ОСОБА_3 уникала з нею зустрічі та відмовилась повертати кошти у зв`язку з їх відсутністю, не зазначає, де і коли відповідач уникала такої зустрічі та не надає жодного доказу, що вона взагалі зверталась до відповідача з вимогою повернення боргу. Відповідач наголошує, що позивач не зверталась до неї з вимогою щодо виконання зобов`язань за будь-яким договором. Позивач також не зазначає коли та яким чином вимагала від відповідача оплати штрафних санкцій. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), отже, позивач протиправно та необґрунтовано просить суд стягнути з відповідача суму 1399220,32 гривень, що включає штраф та пеню. Позивач зазначає, що борговий документ (оригінал розписки), який знаходиться у позивача, є підтвердженням невиконання відповідачем (боржником) своїх зобов`язань по поверненню позики, однак така розписка не має жодного юридичного значення, більш того, суперечить дійсності, адже будинок за адресою АДРЕСА_1 відповідач придбала у 2008 році.

25 липня 2018 року позивачем надана відповідь на відзив, в якому вона зазначила, що підтримує та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог, оскільки її права та інтереси були грубо порушені. Позивач зазначила, що нею був правильно проведений і обґрунтований розрахунок боргу відповідача, суму боргу за договором позики було вказано в гривневому еквіваленті, як того вимагає ЦК України, після чого проведений розрахунок суми відсотків за користування грошима і суми штрафних санкцій. Виходячи з аналізу норм ст..99 Конституції України, ст..ст.192, 533 ЦК України, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України гривня. Для зручності розрахунків були складені таблиці, які детально відображають результати математичних розрахунків по вирахуванню відсотків річних за користування грошима, штрафних санкцій та інфляційного збільшення суми боргу. Посилаючись на постанову судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі №6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року, позивач зазначає, що складену відповідачем розписку можна вважати документом, який повністю підтверджує правовідносини, яка склалися між позивачем і відповідачем, а також наявність боргового зобов`язання відповідача, оскільки в розписці відповідачем зазначено суму грошей, які вона має повернути, а також дату отримання грошових коштів.

Доводи, викладені відповідачем ОСОБА_5 у своєму відзиві на позов, що стосуються невідповідності позовної заяви вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, та пояснення, надані позивачем у відповіді на відзив в заперечення зазначених доводів, вже були предметом судового розгляду під час розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Ольховського М.М. про повернення позовної заяви, за результатами розгляду якого Харківським районним судом Харківської області 21 серпня 2019 року постановлена ухвала про відмову в задоволенні такого клопотання. Враховуючи викладене, суд не вбачає необхідності повторно надавати оцінку таким доводам.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, але надала суперечливі показання щодо обставин та часу отримання відповідачем грошових коштів в борг. Так, на початку судового розгляду позивач зазначила, що у 2014 році відповідачем була складена розписка, якою вона фактично підтвердила наявність боргових зобов`язань, що виникли в 2008 році. Саме в 2008 році відповідач отримала в борг грошові кошти на придбання житлового будинку, а в 2014 році склала розписку, якою засвідчила наявність боргових зобов`язань, зазначивши суму боргу, яка залишилась неповернутою. В подальшому позивач змінила свої показання, наполягала на тому, що правовідносини між сторонами з приводу договору позики виникли саме 23 серпня 2014 року в день складення розписки, коли позивач надала в борг відповідачу зазначену у вказаній розписці суму грошових коштів. При цьому зазначила, що у 2008 році між сторонами були зовсім інші правовідносини з приводу іншого боргового зобов`язання. В судовому засіданні суд намагався з`ясувати наявність розбіжностей в поясненнях позивача, але остання відмовилась відповідати на запитання та надавати будь-які пояснення з приводу зазначених обставин, наполягаючи на задоволення позовних вимог, викладених в редакції позовної заяви.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у зазначеній позивачем редакції, а також зазначив, що відповідач отримувала гроші саме в 2014 році в іноземній валюті, в подальшому представник позивача у судові засідання не з`являвся, за клопотанням позивача розгляд справи здійснювався за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву, а також зазначив, що відповідач дійсно позичала у ОСОБА_1 грошові кошти на придбання житлового будинку у 2008 році, про що відповідачем 24 червня 2008 року складено боргову розписку. Після цього частину коштів за вказаною розпискою відповідач повернула, а у 2014 році під психологічним тиском позивача, побоюючись за своє здоров`я та життя, відповідач склала розписку від 23 серпня 2014 року, розмір заборгованості в якій значно завищений позивачем та не відповідає дійсній сумі заборгованості, яка насправді складає 9827 доларі США.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, в ході судового розгляду сторонами надані наступні письмові докази.

Позивач надала до суду оригінал боргової розписки від 23 серпня 2014 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти на купівлю будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі, еквівалентній 7000 євро та 9827 доларів США, строком до березня 2015 року.

Відповідачем надана копія розписки від 24 червня 2008 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 101000 гривень, 3000 доларів та 7000 євро на строк 2 місяці під 2% на місяць, залишивши в заставу шкатулку з коштовностями з золота, а також рукописні записи щодо повернення часини грошових коштів.

Зі змісту договору купівлі-продажу, укладеного 27 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. за реєстровим №6264, копія якого надана відповідачем, вбачається, що 27 червня 2008 року ОСОБА_3 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений житловий будинок зареєстроване в Комунальному підприємстві «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 19 листопада 2008 року за реєстраційним номером 20497315, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» №20972462 від 19 листопада 2008 року.

Також за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7

В ході судового розгляду допитана в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_3 є її колегою по роботі, зі слів останньої свідку відомо, що в серпні 2008 році вона позичала гроші у позивача ОСОБА_1 на придбання будинку під заставу золотих виробів. В 2014 році позивач запропонувала свідку купити у неї зазначені золоті вироби за 40000 гривень, для чого вони зустрілися на ринку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де свідок купила золоті вироби у позивача приблизно за 3000 доларів.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що вона є донькою ОСОБА_3 . У 2008 році остання позичила у позивача ОСОБА_1 на придбання житлового будинку в борг грошові кошти у розмірі 101000 гривень, 3000 доларів США та 7000 Євро, в цьому ж році її мати придбала житловий будинок. Позивачу за вказаним договором позики було повернуто близько 21000 доларів США. Позивач стала дзвонити матері та висловлювати погрози завдати шкоду її дітям та онукам за допомогою інших людей, у зв`язку з чим в 2014 році її мати під психологічним тиском написала позивачу боргову розписку. Свідок зазначила, що при складенні розписки вона особисто не була присутньою, а ці обставини відомі їй зі слів матері.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049ЦК Україниу разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень законусуд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджуєне будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Саме до таких висновків дійшов Верховний суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц та в постанові від 22 серпня 2019 року № 369/3340/16-ц .

Суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 23 серпня 2014 року і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

Надаючи оцінку поясненням сторін у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що зобов`язальні правовідносини, які підтверджуються розпискою від 23 серпня 2014 року, між сторонами з приводу договору позики фактично склалися у 2008 році. При цьому, суд приймає до уваги первісні пояснення позивача, яка повністю підтвердила позицію відповідача, а у подальшому відмовилася надавати будь-які пояснення та відповідати на запитання з приводу дійсних стосунків, які склалися між сторонами. Крім аналізу пояснень сторін висновок суду про справжність правовідносин сторін також повністю підтверджується змістом документів, які були досліджені судом. Так, зі змісту боргової розписки від 23 серпня 2014 року, оригінал якої позивачем долучено до матеріалів справи, вбачається, що відповідач отримала від позивача в борг грошові кошти для придбання будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і саме в 2008 році відповідачем був придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 червня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим номером №6264. Крім того, текст розписки від 23 серпня 2014 року не містить дати фактичного отримання грошових коштів. Сукупність зазначених обставин беззаперечно вказує на той факт, що фактично гроші за спірним договором позики були отримані відповідачем у 2008 році, про що в подальшому була складена розписка, яка містить суму боргу.

Відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. При цьому, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Саме таку правову позицію виклав Верховний Суд України у своїй постанові від 02 липня 2017 року у справі №6-79цс14.

Суд не приймає до уваги показання свідків в частині часткового виконання відповідачем зобов`язань за договором позики.

Частина 2 ст. 78 ЦПК України встановлює вимоги щодо достовірності доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Факт виконання зобов`язання за договором позики, при цьому, не може бути доведений за допомогою пояснень сторони і показань свідка. Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 18 липня 2018 року по справі № 143/280/17.

Як передбачено п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК)

У суду відсутні підстави вважати, що розписка від 24 червня 2008 року, надана відповідачем в обґрунтування заперечень проти позову та рукописні записи щодо повернення грошових коштів, мають відношення до спірних правовідносин з приводу боргових зобов`язань відповідно до розписки від 23 серпня 2014 року та виконання зобов`язань за нею. Відповідачем та її представником не надано будь-яких достатніх та допустимих доказів на спростування пояснень позивача в цій частині, а також щодо часткового виконання боргових зобов`язань відповідно до розписки 2008 року.

Суд такожвважає безпідставнимидоводи представникавідповідача проте,що вказанарозписка буласкладена відповідачемпід тиском,оскільки вході судовогорозгляду стороноювідповідача ненадано жоднихдоказів напідтвердження такихобставин. Вматеріалах справивідсутні будь-яківідомості щодозвернення відповідачаз цьогоприводу доправоохоронних органів,також ненадано доказів,які бсвідчили,що відповідач зверталасьдо судуіз позовомпро визнаннядоговору недійснимз причинукладення йогопід тиском,погрозою,тощо,тобто підвпливом насильстваабо підвпливом тяжкоїобставини.Вказане свідчить,що розпискавід 23серпня 2014року всилу статті204Цивільного кодексуУкраїни єдійсною. Пояснення свідка ОСОБА_7 в цій частині в цій частині не можуть бути взяті судом до уваги без підкріплення іншим доказами, враховуючи можливу особисту зацікавленість, що може викликати у стороннього спостерігача сумніви у їх достовірності та правдивості. Крім того, свідок пояснила, що вона не була присутньою під час складення розписки, ці обставини відомі їй зі слів матері.

Отже, виходячи із наведених обставин, суд приходить до висновку, що розписка від 23 серпня 2014 року фактично була складена відповідачем з метою підтвердження боргових зобов`язань, які виникли у 2008 році.

Унаданій позивачем борговій розписці зазначені сторони зобов`язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення та особистий підпис позичальника, тому вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики.

Зі змістузазначеної розпискивід 23серпня 2014року вбачається,що позикодавецьвиконав своїзобов`язанняза договором,надавши позичальникуу власністьгрошові коштив розмірі7000євро та 9827доларів США. У зазначеній розписці встановлений строк повернення боргу, а саме до березня 2015 року. Отже, останнім днем повернення боргу за розпискою від 23 серпня 2014 року є 28 лютого 2015 року.

Статтею 545 ЦК Українипередбачено, щонаявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.Цією статтею передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Той факт, що оригінал розписки знаходиться упозикодавцясвідчить про невиконання відповідачем умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.598ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Главою 50ЦК України передбачений перелік підстав припинення зобов`язань, у тому числі виконання зобов`язання, проведеного належним чином.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст.545ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позики, в тому числі розписок або квитанцій про грошові перекази коштів, відповідач в ході судового розгляду не надала. Про факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики свідчить також наявна у позикодавця розписки про надання грошових коштів від 23 серпня 2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми грошового зобов`язання.

Як вбачається зі змісту розписки, позивач передала, а відповідач отримала в борг суму в іноземній валюті, зокрема в Євро та доларах США. На сьогоднішній день, згідно розписки від 23 серпня 2014 року неповернута сума боргу за договором позики складає 7000 Євро та 9827 доларів США.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Разом з тим, позивач у своїй позовній заяві просила стягнути з відповідача грошові кошти за договором позики саме у національній валюті гривні.

Відповідно до вимог ст.ст. 4,5 ЦПК України, спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.

При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Наведене з урахуванням положеньч. 1 ст. 2 ГПК Україниозначає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивач у своїй позовній заяві не ставить питання щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті, суд стягує суму боргу за договором позики та інші нарахування за договором позики саме в гривні з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, що відповідає нормам ЦК України та судовій практиці.

Станом на день ухвалення рішення курс гривні по відношенню до долара США становить 27,0485 гривні, курс гривні по відношенню до Євро 29,4274. Отже, загальна сума боргу за договором позики складає 511622,28 гривень ((9827Х27,0485) + (7000Х29,4274)).

Представник відповідача, заперечуючи проти розрахунку позивача суми боргу та трьох процентів річних, не надав альтернативного розрахунку суми боргу за договором позики.

В ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором позики, а також щодо відмови позивача прийняти виконання зобов`язання за договором позики.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором позики від 23 серпня 2014 року встановлений строк виконання зобов`язання - до 01 березня 2015 року.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В зв`язку з встановленим вище простроченням виконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за період часу з 01 березня 2015 року до 22 грудня 2017 року. При цьому, суд виходить з положень ч. 1 ст.13ЦПК України та розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Суд задовольняє позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 23 серпня 2014 року у межах заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що неповернута сума основного боргу за договором позики складає 471797 гривень 41 копійка, а тому саме на цю суму нараховуються три проценти річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Позивачем заявлені вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за період з 01 березня 2015 року до 22 грудня 2017 року, що складає 1027 днів.

З наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд не погоджується і вважає, що сума трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики за період з 01 березня 2015 року до 22 грудня 2017 року складає 39824 гривень 87 копійок (471797,41 Х 3 Х 1027 / 365 / 100).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже,індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі№ 6-284цс17.

Оскільки предметом грошового зобов`язання за вказаним договором позики є грошові кошти, визначені у доларах США та Євро, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні, що відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 20 лютого 2019 року по справі № 638/10417/15-ц, провадження № 61-21851св18.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 544749,74 гривень, суд зазначає наступне.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Натомість, нарахування пені, за змістом ст. 551 ЦК України, є одним із видом цивільно-правової відповідальності, тобто є договірною санкцією.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за договором позики у розмірі 544749,74 гривень, оскільки зазначеним договором не встановлена відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в своєму позові позивач визначає зазначену суму саме неустойкою (пенею), посилаючись на вимоги ст. 549 ЦК України, яка дає визначення пені як одного з різновидів неустойки та порядок її стягнення. Будь-яких вимог щодо стягнення процентів за користування коштами з посиланням на відповідні норми права позивач у своєму позові не ставить.

Отже, загальна сума боргу за договором позики грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 становить 511622 (п`ятсот одинадцять тисяч шістсот двадцять дві) гривні 28 (двадцять вісім) копійок, з яких: 471797 (чотириста сімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто сім) гривень - основний борг, 39824 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок - 3% річних від простроченої суми за період з 01 березня 2015 року по 22 грудня 2017 року.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір за пред`явлення вказаного позову, виходячи з вимог Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову (22.12.2017 року) та вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» складає 8000 гривень. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 511622,28 гривень, з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2924,80 гривень. Інша частина судових витрат компенсується за рахунок Кабінету Міністрів України, оскільки позивач відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір», будучи інвалідом ІІ групи, звільнена від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4,12,13,76,77,81,82,141,259,263-265ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 511622 (п`ятсот одинадцять тисяч шістсот двадцять дві) гривні 28 (двадцять вісім) копійок, з яких: 471797 (чотириста сімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто сім) гривень - основний борг, 39824 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок - 3% річних від простроченої суми за період з 01 березня 2015 року по 22 грудня 2017 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати по оплаті судового збору у розмірі 2924 (дві тисячі дев`ятсот двадцять чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 09 грудня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено 08 травня 2020 року.

Суддя Т.В. Бобко

Джерело: ЄДРСР 89150818
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку