Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

місто Київ

справа № 742/554/19

провадження № 61-20355св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Моторне (транспортне) страхове бюро України, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна», Управління Служби безпеки України в Чернігівській області,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року у складі судді Коваленко А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Е. М., Іванової Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

(далі - ПрАТ «СК «Провідна»), Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (далі - УСБУ в Чернігівській області, Управління) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 28 грудня 2016 року в результаті зіткнення автомобіля ВАЗ 21101, д/н № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_4 , з автомобілем «Пежо Боксер», кузов № НОМЕР_2 , який використовувався УСБУ в Чернігівській області і яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3 , дочка позивачів - пасажир автомобіля ВАЗ 21101 загинула на місці події. У момент цієї ДТП ОСОБА_3 виконував свої службові обов`язки.

Кримінальне провадження, що порушувалося за фактом пригоди, про яку йдеться, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України

(за відсутності у діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення).

Позивачі зазначають, що смертю дочки їм завдано значні й болісні моральні страждання. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_4 застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» згідно з полісом № АЕ 4731324, то моральна шкода в розмірі по 9 600, 00 грн кожному позивачу та шкода, заподіяна смертю їхньої дочки, в розмірі по 47 266, 20 грн у межах страхового відшкодування повинна бути стягнута з ПрАТ «СК «Провідна».

Цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 не була застрахована, а тому моральна шкода у розмірі по 9 600, 00 грн кожному позивачу та шкода, заподіяна смертю їх дочки, у розмірі по 47 266, 20 грн має відшкодовуватися МТСБУ. Враховуючи похилий вік позивачів, глибину їхніх душевних страждань, тяжкість вимушених змін у їхньому житті, відшкодування моральної шкоди у розмірі по 300 000, 00 грн вони просять стягнути з УСБУ в Чернігівській області, оскільки ОСОБА_3 під час ДТП перебував при виконанні службових обов`язків.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволені якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої ,апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року позов задоволено частково: стягнуто на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди: з ПрАТ «СК «Провідна» - по 9 600, 00грн, з УСБУ в Чернігівській області по 100 000, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що смерть ОСОБА_5 сталася в результаті взаємодії двох джерел підвищеної безпеки - автомобілів « Пежо Боксер », що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким у момент події керував його співробітник, виконуючи службове завдання, та автомобілем ВАЗ 21101, яким у момент події керував ОСОБА_4 ; вина третіх осіб у скоєнні цієї пригоди відсутня. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна», то це товариство має відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну позивачам смертю їхньої дочки, в межах ліміту відповідальності за таку шкоду. Оскільки автомобіль « Пежо Боксер », яким керував ОСОБА_3 у момент пригоди, в контексті пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не був ані у власності, ані у законному користуванні УСБУ в Чернігівській області, то в УСБУ в Чернігівській області не виникло обов`язку застрахувати цей автомобіль відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». В силу статті 1172 ЦК України моральна шкода, заподіяна позивачам цим автомобілем, підлягає відшкодуванню УСБУ в Чернігівській області, а не МТСБУ. Виходячи з принципів розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди визначено у сумі по 100 000, 00 грн кожному позивачеві. Також судом не встановлено наявність у позивачів потреби у допомозі дочки.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що у справі відсутні докази, що у ДТП, про яку йдеться, є вина ОСОБА_4 , і цей факт жодним з учасників справи не оспорюється. Отже для страховика його автомобіля - ПрАТ «СК «Провідна» ця подія не є страховим випадком. Тому підстави для задоволення позову за рахунок цього товариства відсутні. Суд дійшов висновку, що є протиправною експлуатація УСБУ в Чернігівській області автомобіля «Пежо Боксер», який цим Управлінням використовувався в момент ДТП. Відповідно є незаконною і передача для експлуатації цього автомобіля керівництвом УСБУ у Чернігівській області співробітникові цього Управління - старшому лейтенанту ОСОБА_3 В свою чергу, ОСОБА_3 , маючи посвідчення водія (що підтвердив апеляційному суду представник УСБУ в Чернігівській області), не міг бути необізнаним про неможливість експлуатації транспортного засобу, не зареєстрованого на території України та не забезпеченого полісом страхування цивільно-правової відповідальності. Також він не міг бути необізнаним і з приводу того, що автомобіль «Пежо Боксер», номер кузова НОМЕР_2 , не має державної реєстрації в Україні і що він не забезпечений договором обов`язкової цивільно-правової відповідальності.

В силу статті 60 Конституції України ОСОБА_3 зобов`язаний був відмовитися від експлуатації автомобіля. З наведених обставин випливає й те, що задовольняти позовні вимоги за рахунок МТСБУ також не є можливим внаслідок порушення посадовими особами УСБУ в Чернігівській області законодавчо встановленої заборони експлуатувати на території України не зареєстрований у встановленому порядку і не забезпечений договором обов`язкового страхування автомобіль « Пежо Боксер ».

Встановлено, що шкоду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 завдано внаслідок загибелі їхньої дочки ОСОБА_5 під час ДТП, спричиненої наїздом на автомобіль, у якому вона перебувала як пасажир, автомобілем, яким керував ОСОБА_3 , виконуючи посадові обов`язки офіцера УСБУ в Чернігівській області, і який експлуатував цей автомобіль без дотримання вимог законодавства за завданням посадової особи вищого рівня цього ж Управління (посадовими особами органу державної влади). Тобто позивачам (фізичним особам) завдано шкоди джерелом підвищеної небезпеки, яке неправомірно експлуатували посадові особи органу державної влади. Отже шкода, що є предметом судового розгляду у цій справі, у силу статті 1174 ЦК України, має відшкодовуватися державою. Відповідачами у цій справі мають бути УСБУ в Чернігівській області і держава в особі Державної казначейської служби України. Оскільки останню не залучено до участі у справі, то її розгляд не може закінчитися задоволенням позову. Ця обставина є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 ІІ . АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши позов повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У частині доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції зазначають, що МТСБУ має відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_1 й ОСОБА_2 незастрахованим автомобілем «Пежо Боксер ». Відсутність державної реєстрації цього автомобіля та не забезпечення його страховим полісом є підставою для подання регресного позову до власника або водія автомобіля, який спричинив ДТП, після сплати МТСБУ страхового відшкодування, а не підставою для відмови у сплаті страхового відшкодування. Також суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди кожному з позивачів до 100 000, 00 грн, хибно врахувавши відсутність вини учасників ДТП у спричиненні цієї шкоди та безпідставно не врахувавши як можливість відповідачів відшкодувати її у визначеному позивачами розмірі, так і приписи статті 1193 ЦК України. Окрім цього, суд неправильно застосував положення статті 1200 ЦК України, оскільки позивачі проживали разом із померлою, розмір їхньої пенсії майже дорівнював прожитковому мінімуму, а тому вони мали право на утримання.

У частині доводів про неправильність рішення суду апеляційної інстанції зазначили, що ОСОБА_3 як співробітник СБУ під час ДТП стосовно померлої ОСОБА_5 не реалізовував свої владні повноваження, а тому посилання на необхідність застосування статті 1174 ЦК України є безпідставним. Також суд не обґрунтував належним чином відмову у стягненні грошових коштів з ПрАТ «СК «Провідна».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві УСБУ в Чернігівській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційнепровадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 грудня 2016 року о 07:45 год. на автодорозі Чернігів-Прилуки-Пирятин, поблизу с. Тополя Прилуцького району, між автомобілем «Пежо Боксер», номер кузова НОМЕР_2 , що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3 , та автомобілем ВАЗ 21101, д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , сталася ДТП.

Внаслідок цієї ДТП ОСОБА_5 , яка була пасажиром автомобіля ВАЗ 21101, від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 травня 2014 року у справі № 751/4899/14 про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за частиною першою статті 483 МК України автомобіль «Пежо Боксер», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_2 , конфісковано на користь держави, що підтверджено копією цієї постанови, яка набрала законної сили.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області від 10 жовтня 2014 року ВП № 43647303, що прийнята під час примусового виконання зазначеної постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова, замінено зберігача майна у виконавчому провадженні з Чернігівської митниці Міндоходів України на Управління Служби безпеки України у Чернігівській області. Згідно з актом цього ж державного виконавця від 21 жовтня 2016 року автомобіль «Пежо Боксер» передано на зберігання УСБУ у Чернігівській області.

Рапортом заступника начальника - начальника ГВКР УСБУ в Чернігівській області на ім`я начальника цього Управління запитано дозвіл на право керування службовим автомобілем цього ж Управління його співробітникам у разі службової необхідності, в тому числі й дозвіл старшому лейтенанту ОСОБА_3 . На цьому рапорті наявна примітка начальника гаража УСБУ в Чернігівській області від 26 грудня 2016 року про те, що всі перелічені у ньому співробітники

(у тому числі й ОСОБА_3 ) склали заліки з перевірки знань Правил дорожнього руху та практичних навичок керування транспортними засобами, що всі вони проінструктовані щодо неухильного дотримання цих Правил тощо.

Згідно з копією акту приймання машини водієм від грудня 2016 року зазначений автомобіль прийнято водієм УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_3 .

Копією листа регіонального сервісного центру в Чернігівській області МВС України від 19 грудня 2016 року № 31/25/6-1318 підтверджено, що автомобіль «Пежо Боксер» відповідно до наявних баз даних серед зареєстрованих на території України не значиться.

У постанові слідчого військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України від 19 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42016270320000115 зазначено таке. 28 грудня 2016 року о 07:45 год. на автодорозі Чернігів-Прилуки-Пирятин, поблизу с. Тополя Прилуцького району, між автомобілем «Пежо Боксер», номер кузова НОМЕР_2 , що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3 , та автомобілем ВАЗ 21101, д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , на смузі руху останнього відбулося зіткнення.

28 грудня 2016 року інформацію про ДТП внесено до ЄРДР за № 42016270320000115 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 під час керування транспортним засобом «Пежо Боксер» не було допущено порушень Правил дорожнього руху, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією ДТП.

Кримінальне провадження № 42016270320000115 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Факт виконання ОСОБА_3 службового завдання у момент ДТП, що є об`єктом судового розгляду, жодним з учасників справи не оспорюється.

За змістом свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_4 , власником автомобіля ВАЗ 21101 є ОСОБА_4 , його цивільно-правова відповідальність на день події була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до поліса обов`язкового страхування від 12 лютого 2019 року № АЕ4731324.

Відповідно до свідоцтва про народження від 26 травня 1981 року, серії НОМЕР_5 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

08 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, після реєстрації якого остання змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

Щодо правової природи спірних правовідносин та належного кола відповідачів у справі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилом частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, враховуючи, що позивачам завдано шкоду спільними діями водіїв, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, питання про обов`язок відшкодувати завдану шкоду необхідно вирішувати за правилами частини другої статті 1188 ЦК України та незалежно від вини завдавачів такої шкоди.

При цьому, як встановлено судами, ОСОБА_3 під час ДТП виконував свої службові обов`язки.

Відповідальність роботодавця за шкоду завдану її працівником врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана працівником (службовцем) під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, зокрема й в результаті керування транспортним засобом, що призвело до зіткнення з іншим транспортним засобом, в результаті чого постраждала третя особа, відшкодовується саме роботодавцем.

Отже, за встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що особами, у яких виник обов`язок з відшкодування шкоди, є ОСОБА_4 та роботодавець ОСОБА_3 - УСБУ в Чернігівській області. При цьому, необхідно враховувати, що позов до ОСОБА_4 пред`явлений не був, а його відповідальність була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна».

Зазначене доводить, що належними відповідачами у справі є ПрАТ «СК «Провідна» (у межах ліміту страхової виплати) та роботодавець ОСОБА_3 - УСБУ в Чернігівській області.

В оцінці висновків суду апеляційної інстанції, що належним відповідачем у справі є держава в особі Державної казначейської служби України, Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України - це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

За правилом частини першої статті 5 Закону України «Про Службу безпеки України» діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 5 «Про Службу безпеки України» орган Служби безпеки України у разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов`язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що держава несе відповідальність за завдану шкоду фізичній або юридичній особі у разі ухвалення незаконного рішення, вчинення дій чи бездіяльності посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень.

У справах про відшкодування шкоди, завданої співробітником СБУ не під час реалізації ним адміністративно-владних, управлінських функцій або правоохоронної функції, а внаслідок ДТП, визначальне значення має саме кваліфікація відповідних конкретних дій посадових осіб, а не характер загальної діяльності організації, в якій працює безпосередній завдавач шкоди.

Співробітник СБУ, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони на пошкодження та знищення майна будь-якої особи.

Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої співробітниками СБУ в результаті ДТП, відповідачем є та юридична особа, у якій працевлаштований (проходить службу) такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини, є правила статей 1187, 1188, 1172 ЦК України.

У справі, яка переглядається, не встановлено, що шкоди позивачам завдано саме у результаті ухвалення незаконного рішення, вчинення дій чи бездіяльності УСБУ в Чернігівській області, під час здійснення ним своїх адміністративно-владних повноважень.

За сукупності таких умов за завдану співробітником СБУ шкоду відповідальність має нести його роботодавець, а тому позивачі пред`явили свої вимоги до належних відповідачів.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що шкода, що є предметом судового розгляду у цій справі, у силу статті 1174 ЦК України має відшкодовуватися державою і відповідачами у цій справі мають бути не тільки УСБУ в Чернігівській області, а й держава в особі Державної казначейської служби України.

Відповідно, належним відповідачем в частині вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди є назване Управління СБУ, працівник (службова особа) якої безпосередньо завдав шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, не пов`язаних з виконанням ним адміністративно-владних повноважень.

Щодо правових підстав пред`явлення позовних вимог до МТСБУ

В оцінці обґрунтованості заявлених позовних вимог до МТСБУ Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

За правилом пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно із пунктами 1.5, 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Отже, відповідно до зазначених положень Закону можливість його застосування до спірних правовідносин залежить від встановлення певних обставин, а саме, чи правомірно експлуатувався спірний транспортний засіб та, зокрема, чи допущений він до дорожнього руху.

За правилом частин першої-третьої, одинадцятої статті 34 Закону України

«Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про дорожній рух» забороняється експлуатація незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені чи підроблені, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерними знаками, які закріплені у не встановлених для цього місцях, закриті іншими предметами чи забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів, перевернуті чи не освітлені, а також транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його, та у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).

Отже, системний аналіз наведених правових норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закону України «Про дорожній рух» дозволяє зробити висновок, що положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не поширюють свою дію на незареєстрований транспортний засіб, оскільки його експлуатація забороняється і він не допущений до дорожнього руху.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, автомобіль «Пежо Боксер» не був належним чином зареєстрований на території України, отже, на МТСБУ не може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої транспортним засобом, який неправомірно використовувався чи недопущений до дорожнього руху на території України, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у позові до МТСБУ Верховний Суд визнає обґрунтованим.

Щодо наявності правових підстав відшкодування моральної шкоди

Положеннями статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Встановивши, що позивачам заподіяна моральна шкода, суд першої інстанції, з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди: з ПрАТ «СК «Провідна» - по 9 600, 00грн, з УСБУ в Чернігівській області по 100 000, 00 грн, кожному.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно.

Щодо відшкодування ПрАТ «СК «Провідна» майнової шкоди, завданої смертю потерпілої

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позові вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої смертю потерпілої, визначили відповідачами МТСБУ та ПрАТ «СК «Провідна». Такі позовні вимоги до УСБУ в Чернігівській області позивачами не заявлялися. Верховний Суд, як зазначалося, дійшов висновків про відсутність правових підстав покладення обов`язку з відшкодування шкоди на МТСБУ.

В оцінці наявності підстав для відшкодуванняПрАТ «СК «Провідна» шкоди, завданої смертю потерпілої, Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ЦК України та СК України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Відмовляючи у задоволенні наведених позовних вимог, суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 494/1682/15-ц (провадження

№ 61-3252зпв18), відповідно до якого право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Таким чином, у справі, що переглядається, суди, встановивши, що позивачі є непрацездатними в силу свого віку, передчасно відмовили у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та дійшли помилкового висновку про відсутність у позивачів потреби у матеріальній допомозі лише з тих підстав, що розмір отримуваної ними пенсії перевищує прожитковий мінімум.

Дійшовши формального висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із отриманням позивачами пенсії, що перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, суд першої інстанції не надав оцінки доказам, поданими ними на доведення обставин права на утримання від померлої.

При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебували позивачі на утриманні ОСОБА_5 на момент її смерті, однак відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Однак зазначеним доводам та доказам суд не надав належної оцінки.

За таких обставин, оскільки (з урахуванням повноважень касаційного суду) недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунені під час касаційного розгляду справи, судове рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), дослідити та дати оцінку доказам, наданим сторонами, зокрема, тим, які впливають на визначення розміру шкоди та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Одночасно, з урахуванням наведених обставин, Верховний Суд звертає увагу судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи на необхідність врахування такого.

За правилом частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Таким чином, з урахуванням частини другої статті 1188 ЦК України та частини першої статті 1190 ЦК України ПрАТ «СК «Провідна» (в межах ліміту суми страхового відшкодування) та УСБУ в Чернігівській області є особами, у яких виник обов`язок перед позивачами відшкодувати завдану шкоду (страхова компанія в силу укладеного з нею безпосереднім учасником ДТП договору, а Управління - за шкоду в результаті дій співробітника під час виконання ним службових обов`язків).

Враховуючи, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілої, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, позивачі пред`явили лише до ПрАТ «СК «Провідна» та МТСБУ (яке не є належним відповідачем у цій справі), зазначені вимоги до УСБУ в Чернігівській області не пред`явили, судам під час нового розгляду справу необхідно врахувати наведені положення Закону щодо відповідальності завдавачів шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зробив висновок про скасування постанови суду апеляційної інстанції та скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СК «Провідна» про відшкодування майнової шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За змістом статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування майнової шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А.С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко