РІШЕННЯ

Іменем України

07 травня 2020 року

Київ

справа №9901/1/20

адміністративне провадження №П/9901/1/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В, Соколова В.М.,

розглянувши у письмовому судовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення №3364/0/15-19 від 5 грудня 2019 року;

- винести рішення, яким звільнити його з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, у зв`язку з досягненням 65 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за своєю юридичною природою його звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини п`ятої статі 126 Конституції України є конкретним проявом дисциплінарної відповідальності судді. Застосування ВРП при вирішенні питання про його відповідальність пункту 3 частини п`ятої статі 126 Конституції України, яка діє в редакції Закону України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, є поширенням положення, передбаченим зазначеним пунктом, на правовідносини, що виникли до набрання цим положенням чинності. Таким чином, при вирішенні питання про відповідальність ОСОБА_1 положення, передбачене пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України застосоване ВРП в режимі зворотної дії в часі.

Вважає, що ВРП на засіданні дисциплінарної комісії повинна була закрити провадження у дисциплінарній справі на підставі частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки з моменту скоєння ним правопорушення пройшло більше 12 років 9 місяців, а тому ВРП не може притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Тим більше, що рішення усіх судів про притягнення його до відповідальності скасовані, але незважаючи на це, члени ВРП все таки прийняли незаконне рішення про його звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва з 5 грудня 2019 року.

Частина одинадцята статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Отже, строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, становить три роки, а пройшло з моменту прийняття ним судових рішень більше 12 років 9 місяців, тобто більше чотирьох строків давності притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що суперечить приписам законодавства.

Посилання ВРП на те, що відсутність дисциплінарного провадження щодо нього, виключає необхідність застосування, встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону №1402-VIII строків, в межах яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення судді, вважає безпідставним, оскільки за змістом таких висновків притягнення його до дисциплінарної відповідальності взагалі не обмежується жодними строками позовної давності, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вважає, відсутність у спірному рішенні, постановленому ВРП стосовно нього будь-яких аргументів щодо правомірності застосування пункту 3 частини п`ятої статі 126 Конституції України в редакції Закону України від 2 червня 2016 року в режимі його зворотної дії в часі при вирішенні питання про відповідальність судді, дає безсумнівні підстави визнати таке рішення необґрунтованим, а відтак неправомірним (незаконним).

В свою чергу, на теперішній час, застосування до судді положення передбаченого пунктом 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України в редакції Закону України від 28 червня 1996 року, також є неможливими, оскільки відповідний суб`єкт - Верховна Рада України - позбавлена таких повноважень.

Зважаючи на викладене, на теперішній час відсутні належні правові підстави для покладення на нього дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені ним як суддею, у зв`язку з цим, його позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву ВРП просить відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення відповідача про звільнення судді з посади визначений частиною другою статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», однак жодна з них не є правовою підставою позову. Крім того, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма членами, які брали участь у його ухваленні. Вказане рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Позивач був належним чином повідомлений про засідання на якому прийнято оскаржуване рішення ВРП, був присутній на ньому та надав свої пояснення. Доказів про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення позивачем не наведено. Під час перевірки ВРП встановлено численні та грубі порушення норм процесуального законодавства, а саме: порушення правил юрисдикції, територіальної підсудності та складу суду, розгляд справи без належного виклику учасників справи, ухвалення невмотивованого рішення, постановлення ухвали, якою здійснено перешкоди у здійсненні діяльності політичним партіям, та розгляд справ всупереч запровадженій спеціалізації з розгляду конкретних категорій справ, без їхньої реєстрації у відповідному порядку. При цьому, сукупність допущених ОСОБА_1 під час розгляду справ порушень норм процесуального законодавства, які встановлено при дослідженні матеріалів перевірки, свідчать про умисне нехтування суддею нормами матеріального та процесуального права при здійсненні правосуддя. Враховуючи наведене, відповідачем при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано вимоги законодавства, зокрема, положень Конституції України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В судовому засіданні 27 квітня 2020 року Верховний Суд, взявши до уваги заяву позивача про розгляд справи без його участі та не допуск представника відповідача до розгляду справи, ухвалив здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи Верховний Суд встановив наступне.

Указом Президента України від 25 червня 1997 року №583/97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Києва, Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року №1004/2001 переведено на посаду судді новоутвореного Солом`янського районного суду міста Києва, Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року №334-IV обрано суддею цього суду безстроково.

23 квітня 2008 року Вищою радою юстиції ухвалені рішення №470/0/15-08 та №471/0/15-18 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Рішення №470/0/15-08 та Рішення №471/0/15-08).

15 травня 2010 року за вихідним №18/0/12-08 до Верховної Ради України направлено подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги (далі - Подання №18/0/12-08).

Постановою Верховної Ради України №1536-IV від 8 жовтня 2009 року (далі - Постанова №1536-IV) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Окружний адміністративний суд міста Києва (справа №800/428/15) за результатами повторного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 7 жовтня 2016 року прийняв постанову про задоволення позовних вимог. Визнав протиправними дії Вищої ради юстиції щодо прийняття Рішення №470/0/15-08 та Рішення №471/0/15-08, на підставі яких внесені подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги, та скасував їх як протиправні.

Суд мотивував своє рішення тим, що оскаржувані рішення прийнято Вищою радою юстиції з порушенням принципів, визначених Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення, оскільки склад членів ради був сформований із порушенням принципів, закріплених Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду юстиції», пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Вказане рішення набрало законної сили в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України у відповідній редакції (далі - КАС України).

Предметом розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва був також позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Солом`янського районного суду міста Києва, Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві про визнання протиправними дій та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії (справа №2а-12876/09/2670).

За результатами розгляду цього позову Окружним адміністративним судом міста Києва 11 жовтня 2018 року ухвалено рішення про часткове задоволення. Зокрема, визнано протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття Постанови №1536-IV. Визнано протиправною та скасовано вказану постанову. Скасовано наказ голови Солом`янського районного суду міста Києва №165-к від 28 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги». Передано на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що надання оцінки діям судді при здійсненні правосуддя і прийняття у зв`язку із цим рішення належить до повноважень ВРП, а тому заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав позивача у цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом (Вищою радою правосуддя) питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

З такими висновками Окружного адміністративного суду міста Києва погодився Шостий апеляційний адміністративний суд (постанова від 5 лютого 2019 року) та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року).

За результатами проведеної перевірки ВПР 5 грудня 2019 року прийняла рішення №3364/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Підставою для прийняття такого рішення стали встановлені ВРП обставини, які свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.

Так, до Вищої ради юстиції 17 квітня 2006 року надійшла скарга голови правління закритого акціонерного товариства «Жовтневий універмаг» (далі - ЗАТ «Жовтневий універмаг») ОСОБА_2 щодо порушень чинного законодавства, допущених суддями Солом`янського районного суду міста Києва при постановленні ухвал про забезпечення позову у справах стосовно ЗАТ «Жовтневий універмаг».

Враховуючи те, що кваліфікаційною комісією як органом, до повноважень якої на той час належало порушення дисциплінарного провадження і вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді, надавалася оцінка діям судді ОСОБА_1 під час постановлення ухвали у справі за позовом ОСОБА_3 до голови правління ЗАТ «Жовтневий універмаг» ОСОБА_12 про зобов`язання виконати рішення, і до нього було застосовано відповідне стягнення, ВРП дійшла висновку про недоцільність здійснення перевірки наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в цій частині.

12 березня 2007 року до Вищої ради юстиції надійшло звернення від народного депутата України ОСОБА_13 від 6 березня 2007 року щодо порушення норм чинного законодавства, допущених суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при постановленні ухвали про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_6 (депутата Дніпровської районної у місті Києві ради) до виборчого блоку місцевих організацій політичних партій «Блок Леоніда Черновецького» про визнання протиправним та нечинним рішення.

Даючи оцінку діям судді ОСОБА_1 під час вирішення питання про прийняття позову ОСОБА_6 до провадження Солом`янського районного суду міста Києва та вирішення клопотання про забезпечення позову, ВРП вказала на недотримання вимог Цивільного процесуального законодавства та відкриття провадження у справі, чим допустив порушення правил щодо юрисдикції.

Зокрема ВРП встановила, що забезпечуючи позов ОСОБА_6 про визнання протиправним та нечинним рішення III міжпартійної конференції виборчого блоку місцевих організацій політичних партій «Блок Леоніда Черновецького» щодо відкликання та дострокового припинення повноважень депутата Дніпровської районної у місті Києві ради, суддя ОСОБА_1 ухвалою від 5 березня 2007 року зупинив дію оскаржуваного рішення та заборонив Дніпровській районній у місті Києві територіальній виборчій комісії та Центральній виборчій комісії вчиняти дії щодо його виконання та виконання усіх рішень вищих керівних органів політичних партій (виборчих блоків) про відкликання та дострокове припинення повноважень депутатів місцевих рад до вирішення справи по суті.

Задовольняючи клопотання про забезпечення позову, у своїх висновках, не мотивував співмірних заявлених вимогам заходів. Суд, своєю ухвалою фактично заборонив політичним партіям (виборчим блокам) реалізувати права в частині відкликання та дострокового припинення повноважень депутата у разі виходу зі складу депутатської фракції, передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», чим втрутився у внутрішню діяльність політичних партій, що суперечить вимогам частини третьої статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні».

Також ВРП встановлено, що 6 березня 2007 року Солом`янським районним судом міста Києва (суддя ОСОБА_1) постановлено ухвалу про роз`яснення ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 5 березня 2007 року, зі змісту якої вбачається, що її постановлено на підставі заяв позивача та Центральної виборчої комісії, однак копія матеріалів не містить таких заяв. Вказане свідчить, що цю ухвалу постановленою суддею ОСОБА_1 із власної ініціативи, що не узгоджується з вимогами частини першої статті 221 ЦПК України. ВРП вказала, що підставою для роз`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Зокрема, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення. Фактично Солом`янським районним судом міста Києва ухвалою від 6 березня 2007 року доповнено ухвалу про забезпечення позову додатковими обмеженнями та заборонами Центральній виборчій комісії та територіальним виборчим комісіям вчиняти дії, що суперечить приписам статті 221 ЦПК.

Також суддя ОСОБА_1 прийняв до провадження справу за позовом ОСОБА_6 всупереч запровадженій спеціалізації з розгляду конкретних категорій справ, та зазначену позовну заяву до канцелярії суду для реєстрації надано особисто суддею ОСОБА_1, про що повідомила старший секретар суду ОСОБА_14 у своїх поясненнях від 2 квітня 2007 року, наданих голові Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_8 .

Як зазначено в рішенні ВРП, вказані грубі порушення норм цивільного процесуального законодавства та дії судді ОСОБА_1 свідчать про несумлінне його ставлення до виконання обов`язків судді та з огляду на приписи Закону України «Про статус суддів», чинного на час вчинення вказаних процесуальних дій, безсумнівно є порушенням присяги судді.

До Вищої ради юстиції 29 травня 2007 року надійшло звернення заступника Глави Секретаріату Президента України ОСОБА_10 щодо порушень норм чинного законодавства, допущених суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при розгляді адміністративної справи за позовом народного депутата України ОСОБА_11 до Президента України про припинення ним протиправних дій і визнання відсутньою у Президента України компетенції щодо призначення та звільнення Генерального прокурора України у спосіб та у порядку, які суперечать пункту 25 частини першої статті 85, статті 122 Конституції України, статті 2 Закону України «Про прокуратуру», та виведення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з підпорядкування Міністра внутрішніх справ України у підпорядкування Президента України всупереч статтям 19, 106 Конституції України, статті 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» і статті 9 Закону України «Про міліцію».

З метою належного реагування до Вищої ради юстиції 26 червня 2007 року надійшла окрема ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2007 року, в якій зазначається про порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права при розгляді вказаної адміністративної справи.

Перевіркою наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у цій частині встановлено, що в судовому засіданні 25 травня 2007 року Солом`янським районним судом міста Києва у складі головуючого ОСОБА_1 постановлена ухвала про часткове задоволення клопотання про забезпечення позову та ухвалено рішення про задоволення позову народного депутата України ОСОБА_11 до Президента України. Зокрема постановлено зупинити дію Указу Президента України від 24 травня 2007 року №469/2007 «Про визнання таким, що втратив чинність Указу Президента України від 26 квітня 2007 року №357», Указу Президента України від 24 травня 2007 року №470/2007 «Про тимчасове виконання обов`язків Генерального прокурора України» та Указу Президента України від 25 травня 2007 року №474/2007 «Про приведення системи управління внутрішніми військами у відповідність із Конституцією України» до вирішення справи по суті. У задоволенні решти клопотання про забезпечення позову відмовлено.

Цього дня рішенням Солом`янського районного суду міста Києва зобов`язано Президента України припинити протиправні дії щодо призначення та звільнення Генерального прокурора України у спосіб та порядок, що суперечить пункту 25 частини першої статті 85, статті 122 Конституції України, статті 2 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про Прокуратуру», та щодо виведення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з підпорядкування Міністра внутрішніх справ України та підпорядкування їх Президенту України всупереч статтям 19, 106, статті 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», стаття 9 Закону України «Про міліцію».

Визнано відсутньою у Президента України компетенцію щодо призначення та звільнення Генерального прокурора України у спосіб та порядку, що суперечать пункту 25 частини першої статті 85, статі 122 Конституції України, статті 2 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про Прокуратуру», та щодо виведення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з підпорядкування Міністра внутрішніх справ України та підпорядкування їх Президенту України всупереч статтям 19, 106, статті 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», стаття 9 Закону України «Про міліцію».

Визнано незаконним та скасовано Указ Президента України від 24 травня 2007 року №469/2007 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 квітня 2007 року №257», Указ Президента України від 24 травня 2007 року №470/2007 «Про тимчасове виконання обов`язків Генерального прокурора України» та Указу Президента України від 25 травня 2007 року №474/207 «Про приведення системи управління внутрішніми військами у відповідність з Конституцією України».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2007 року постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції до Печерського районного суду міста Києва.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом оскарження у справі за позовом ОСОБА_11 були дії Президента України, пов`язані з виданням указів стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Генерального прокурора України, а також зміни підпорядкування Внутрішніх військ МВС України, тому з урахуванням вимог частини першої статті 24 КАС України вказана справа підлягала розгляду колегією суддів у складі трьох суддів. Натомість, ігноруючи приписи вказаної норми суддя ОСОБА_1 здійснив розгляд справи за позовом ОСОБА_11 одноособово, що підтверджується матеріалами справи.

Також в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2007 року вказано на порушення Солом`янським районним судом міста Києва правил територіальної підсудності адміністративних справ, передбачених статтею 19 КАС України, якою передбачено, що адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Оскільки Секретаріат Президента України територіально розташований у Печерському районі міста Києва, справа за позовом ОСОБА_11 підлягала розгляду Печерським районним судом міста Києва, а не Солом`янським районним судом міста Києва, як визначив суддя ОСОБА_1

Київським апеляційним адміністративним судом встановлено також низку інших порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду справи за позовом ОСОБА_11 , про що 22 червня 2007 року постановлено окрему ухвалу, скеровану до відома Ради суддів України та Вищій раді правосуддя для належного реагування. Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що розгляд справи відбувся в день надходження позову ОСОБА_11 з порушенням правил територіальної підсудності адміністративних справ та без виконання процесуальних дій, передбачених статтею 107 КАС України. Недотримано вимог статей 33, 49, 122 КАС України щодо обов`язку суду повідомити сторони про дату, час та місце розгляду справи, а також права осіб, які беруть участь у справі, знати про це та брати участь у судовому засіданні.

Також ОСОБА_1 не виконав вимог статті 171 КАС України, якою визначені особливості розгляду адміністративних справ щодо законності указів та розпоряджень Президента України, відповідно до яких у разі відкриття провадження у адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно бути опубліковане не пізніше як за сім днів до судового розгляду.

В ході здійснення перевірки ВРП встановила, що крім порушень вчинених суддею ОСОБА_1 норм процесуального законодавства під час розгляду справи за позовом ОСОБА_11 , виявлених Київським апеляційним адміністративним судом, ним також було прийнято до розгляду вказану справу всупереч вимогам пункту 2.2. Інструкції щодо порядку приймання судових справ і кореспонденції.

За матеріалами перевірки ВРП встановила, що на час розгляду справи за позовом ОСОБА_11 , справа не була зареєстрована в Солом`янському районному суді міста Києва та працівниками апарату суду не передавалася судді ОСОБА_1 Отже, вказану справу суддею ОСОБА_1 прийнято до розгляду всупереч пункту 3.14 Інструкції та розпорядженню голови Солом`янського районного суду міста Києва №15 «Про порядок розподілу справ між суддями та спеціалізацію судів».

З огляду на наведене, ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що допущення суддею ОСОБА_1 численних та грубих порушень норм процесуального законодавства свідчить про створення ним видимості судового розгляду без дотримання ним навіть форми судового розгляду, що не узгоджується з покладеними на нього обов`язками щодо сумлінного ставлення до виконання обов`язків судді, а вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, у зв`язку з чим, дійшла висновку про порушення ним присяги судді.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

15 березня 2017 року завершено реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя.

Згідно з рішенням Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року №11/0/15-17 Вища рада правосуддя є правонаступником майна, прав та обов`язків Вищої ради юстиції.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення ВРП).

Частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII визначено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Втім, в доводах своєї позовної заяви ОСОБА_1 не наводить доказів про наявність зазначених виключних підстав для визнання протиправним та скасування рішення ВРП. Його доводи зводяться виключно до незгоди із притягненням його як судді до дисциплінарної відповідальності, вважаючи, що передбачене пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України застосоване ВРП в режимі його зворотної дії в часі.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності обумовлена ВРП виконанням судового рішення (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року, залишене без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного від 5 лютого 2019 року та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26 червня 2019 року).

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює судові рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З огляду на наведене, ВРП дотримуючись принципу обов`язковості виконання судового рішення здійснила перевірку наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, з врахуванням індивідуального характеру юридичної відповідальності, передбаченої вимогами частини другої статті 61 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана перевірка здійснювалась ВРП відповідно до законодавства, яке регулювало питання дисциплінарної відповідальності судді та підстави звільнення з посади судді, у редакції, чинній на момент розгляду суддею ОСОБА_1 справ №2-1607-1/07 та №2-а-354-1/07.

Підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності були визначені частиною першої статті 31 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII), а саме за порушення: законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; обов`язків, вказаних у статті 6 цього Закону.

У разі вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого вказаною статтею, до судді застосовувалося дисциплінарне стягнення відповідно до статті 32 Закону №2862-XII, зокрема догана або пониження кваліфікаційного класу.

Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час розгляду суддею ОСОБА_1 зазначених справ та пункту 5 частини першої статті 15 Закону №2862-XII суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про вищу раду юстиції» (далі - Закон №22/98-ВР) визначено, що порушення суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

В оскаржуваному рішенні ВРП зазначила, що на сьогодні правове регулювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та підстав для звільнення зазнало суттєвих змін. Із прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VII) значно збільшився перелік підстав дисциплінарної відповідальності, а підстава для звільнення судді з посади за особливих обставин «порушення присяги» виключена з тексту Конституції України. Натомість передбачено іншу - вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України).

У частині дев`ятій статті 109 Закону №1402-VII визначено перелік фактів, за яких може бути визнано істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі у питаннях моралі, чесності непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункти 1,7 частини дев`ятої статті 109 вказаного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками проведеної перевірки ВРП встановила, що сукупність допущених суддею ОСОБА_1 грубих порушень норм законодавства під час розгляду судових справ, свідчить про умисне нехтування суддею нормами матеріального та процесуального права при здійсненні правосуддя.

При цьому, слід звернути увагу на те, що критерії відповідальності передбачені законом за грубі порушення, допущені суддею ОСОБА_1 після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII фактично не змінились.

Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_1 , порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.