ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3880/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - державного підприємства «Південна залізниця» (далі - Підприємство) - Ущука П.З. ,

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державної адміністрації залізничного транспорту України (далі - Адміністрація) - Мельника М.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2019 (суддя Підченко Ю. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 [колегія суддів: Кравчук Г. А. (головуючий), Коробенко Г. П., Яковлєв М. Л.]

зі справи № 910/3880/19

за позовом Підприємства

до Антимонопольного комітету України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Адміністрація,

про визнання недійсним рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення АМК від 16.07.2013 № 576-р у справі № 136-26.13/386-12 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення № 576-р) у повному обсязі.

1.2. Позовна заява, зокрема, мотивована тим, що: АМК, приймаючи Рішення № 576-р стосовно підприємств залізничного транспорту, на порушення вимог Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210), не залучив Підприємство як особу, яка бере участь у справі, та не надіслав Підприємству Рішення № 576-р. При цьому Підприємству про Рішення № 576-р стало відомо з листа ПАТ «Укрзалізниця» від 20.11.2018 № ЦЦЮ-13/774; неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у Рішенні АМК № 576-р, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 4, 10 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96) та статті 60 Закону № 2210 мотивовано відсутністю підстав для залучення Підприємства як третьої особи окремо від Адміністрації у справі № 136-26.13/386-12 та зверненням Підприємства до суду про визнання недійсним Рішення № 576-р після спливу двомісячного присічного строку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Підприємство не належить до осіб, які зазначені в частині першій статті 60 Закону № 2210, а відтак має право на звернення до суду на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Зважаючи на відсутність у Адміністрації власної реалізації продукції, АМК фактично притягнув до відповідальності Підприємство та інші залізниці, адже розрахунок і сплата штрафу має здійснюватися за рахунок коштів Підприємства, що безпосередньо стосується його прав та інтересів.

4.1.3. Місцевий та апеляційний господарські суди застосували приписи статті 60 Закону № 2210 без врахування вказівок, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/251/18 та від 19.12.2019 у справі № 915/795/19.

4.1.4. Попередні судові інстанції, зазначивши про пропуск Підприємством двомісячного строку, передбаченого статтею 60 Закону № 2210, не встановили конкретної дати отримання Підприємством Рішення АМК.

4.2. Доводи інших учасників

АМК подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів, і просив зазначені судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Адміністрації відзив на касаційну скаргу не надходив.

5. Розгляд клопотань

Клопотання АМК про відкладення судового розгляду, яке мотивовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 установлено карантин, і пов`язані з цим обставини є поважною причиною для неявки в судове засідання, касаційною інстанцією залишено без задоволення з огляду на те, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, АМК подано відзив на касаційну скаргу, АМК не повідомляє про намір його представника взяти участь у судовому засіданні та не зазначає причин, які безпосередньо перешкоджають цьому, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

6.1. Рішенням № 576-р:

- визнано, що Адміністрація разом з іншими залізницями, об`єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування (пункт 1);

- визнано дії Адміністрації, які полягають у зобов`язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (далі - ТОВ «Нібулон») до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (TOB «Нібулон»), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- за вчинення вказаного порушення на Адміністрацію накладено штраф у розмірі 100 000 000 грн. (пункт 3);

- зобов`язано Адміністрацію розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення) (пункт 4).

6.2. Рішення № 576-р було надіслано супровідним листом від 01.08.2013 на адресу Адміністрації та отримано нею 01.08.2013. Адміністрація у визначений Законом № 2210 двомісячний строк з дня отримання Рішення № 576-р у судовому порядку не оскаржила;

не погоджуючись з Рішенням № 576-р, Адміністрація звернулася до АМК із заявою від 05.08.2013 № Ц-1/711 про його перегляд;

рішенням АМК від 03.06.2014 № 321-р (далі - Рішення № 321-р) було залишено без змін Рішення № 576-р;

рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/14542/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015, у задоволенні позову Адміністрації про визнання недійсним Рішення № 321-р відмовлено;

у березні 2019 року Підприємство, не погоджуючись з Рішенням № 576-р, звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання його недійсним;

6.3. Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 07.09.2011 № 351 Адміністрації, зокрема, підпорядковуються державне підприємство «Донецька залізниця», державне підприємство «Придніпровська залізниця», державне підприємство «Південна залізниця», державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця», державне підприємство «Одеська залізниця», державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» та інші об`єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту;

6.4. Адміністрація є органом адміністративно-господарського управління та контролю, яка відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт» здійснює функції господарюючого суб`єкта та яка з іншими залізницями (у т. ч. Підприємством) об`єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є групою суб`єктів господарювання, які утворюють єдиний суб`єкт господарювання в розумінні статті 1 Закону № 2210 та були визначені у справі № 136-26.13/386-12 відповідачем, тому у даному випадку відсутні обґрунтовані та об`єктивні підстави для залучення до участі у справі № 136-26.13/386-12 як третьої особи Підприємство окремо від Адміністрації.

6.5. Доходом Адміністрації є дохід залізниць, об`єднань, підприємств, установ та організацій залізничного транспорту.

6.6. Підприємством пропущений присічний строк на оскарження Рішення № 576-р.

7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

7.1. Закон України від 26.11.1993 № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України»:

пункт 1 статті 3:

- основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

пункти 1 та 2 частини першої статті 7:

- у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

частина перша статті 19:

- під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів.

7.2. Закон № 2210:

стаття 1:

- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;

контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами;

суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання;

пункт 1 статті 13:

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

частина перша та друга статті 39:

- особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники;

- сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).

Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв`язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі;

стаття 40:

- особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення), пропозиції щодо питань, які виносяться на експертизу;

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

- особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм правами;

пункт 2 статті 50:

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

абзац другий частини другої статті 52:

- за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

частина перша статті 59:

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права;

частина перша статті 60:

- заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

7.3. Закон № 273/96 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

частина п`ята та шоста статті 4:

- управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця), підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту;

- управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб`єкта;

частина перша та друга статті 10:

- економічні взаємовідносини між залізницями, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки, пов`язані з незабезпеченням схоронності вантажу та пошкодженням технічних засобів, розрахунки із заводами за ремонт рухомого складу та випуск запасних частин, іншими підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, пов`язаними з організацією та забезпеченням процесу перевезень, регулюються виходячи з єдиної технології роботи в порядку, який визначає Укрзалізниця, а також на підставі угод між цими підприємствами, установами та організаціями, що укладаються відповідно до зазначеного порядку;

- доходи залізниць за перевезення вантажів і пасажирів у прямому сполученні формуються з урахуванням їх конкретного внеску в процес перевезень. Організація розрахунків за ці перевезення та використання рухомого складу здійснюється через єдину систему розрахунків шляхом відкриття єдиного поточного рахунку Укрзалізниці із спеціальним режимом використання.

7.4. Положення «Про Державну адміністрацію залізничного транспорту України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 262:

пункт 1 та 2:

- Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінінфраструктури.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об`єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту (далі - підприємства) за переліком, визначеним Мінінфраструктури.

Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

- Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов`язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

7.5. ГПК України:

частина перша статті 4:

- право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

частина перша та пункт частини другої статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

- ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша стаття 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

стаття 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

- докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

стаття 86:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

частини перша, друга та третя статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

- у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається;

пункт 1 частина перша статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

- не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

8.1. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

8.2. Ступінь доступу до внутрішніх засобів правового захисту повинен бути достатнім, щоб забезпечити особі «право на суд», з урахуванням принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права і охоронювані законом інтереси.

8.3. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

8.4. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

8.5. Попередні судові інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених ними норм матеріального і процесуального права та з наведенням в оскаржуваних судових рішеннях зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги те, що за приписами статті 39 та 60 Закону № 2210 лише заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду, встановивши, що: Адміністрація є органом адміністративно-господарського управління та контролю, яка відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт» здійснює функції господарюючого суб`єкта та разом з іншими залізницями (у т. ч. Підприємством) об`єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є групою суб`єктів господарювання, які утворюють єдиний суб`єкт господарювання в розумінні статті 1 Закону № 2210 та були визначені у справі № 136-26.13/386-12 відповідачем через Адміністрацію; доходом Адміністрації є дохід залізниць, об`єднань, підприємств, установ та організацій залізничного транспорту; Адміністрація у визначений Законом № 2210 двомісячний строк з дня отримання Рішення № 576-р у судовому порядку не оскаржила; Рішенням № 321-р було залишено без змін Рішення № 576-р; рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/14542/14, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Адміністрації про визнання недійсним Рішення № 321-р відмовлено, - дійшли правомірного висновку що в даному випадку були відсутні обґрунтовані та об`єктивні підстави для залучення до участі у справі № 136-26.13/386-12 як третьої особи - Підприємство окремо від Адміністрації, а тому й правомірно відмовили в позові.

8.6. Водночас Верховний Суд не може погодитися з висновком попередніх судових інстанцій про пропуск Підприємством строку на оскарження Рішення АМК, оскільки:

- відповідно до приписів статті 39 Закону № 2240 особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники; сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою);

- за приписами статті 40 Закону № 2210 особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право, зокрема: одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі); оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом;

- згідно з приписами статті 56 Закону № 2210 рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб;

- за приписами статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Попередні судові інстанції, встановивши пропуск Підприємством строку на оскарження Рішення АМК, не звернули уваги на те, що Підприємство не є самостійною особою яка бере участь у справі № 136-26.13/386-12, та, відповідно, й не є особою, якій має бути направлено Рішення АМК.

Разом з тим помилкове посилання попередніх судових інстанції на пропуск Підприємством присічного строку на оскарження Рішення АМК, з урахуванням того, що Адміністрація здійснює функції господарюючого суб`єкта та разом з іншими залізницями (у т. ч. Підприємством) об`єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є групою суб`єктів господарювання, які утворюють єдиний суб`єкт господарювання та були визначені у справі № 136-26.13/386-12 відповідачем через Адміністрацію, не вплинуло на прийняття ними правильних по суті судових рішень.

8.7. Посилання скаржника на те, що у Адміністрації відсутня власна реалізація продукції АМК фактично притягнув до відповідальності Підприємство та інші залізниці, адже розрахунок та сплата штрафу має здійснюватися за рахунок коштів Підприємства, що безпосередньо стосується його прав та інтересів не можуть братися до уваги, оскільки, як було встановлено судами доходом Адміністрації є дохід залізниць, об`єднань, підприємств, установ та організацій залізничного транспорту.

8.8. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.9. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.10. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.11. Доводи, які викладені у відзиві АМК на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень зі справи.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення зі справи - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 зі справи № 910/3880/19 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства «Південна залізниця» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко