Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 158/1839/17

провадження № 61-15701св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Редакція Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом»,

третя особа - Первинна профспілкова організація «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», третя особа - Первинна профспілкова організація «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом», про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст обставин справи

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» покликаючись на такі обставини.

Наказом редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 15 червня 2017 року № 30 її було звільнено з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року. Також до її трудової книжки було внесено запис про участь у страйку в період з 19 вересня 2016 року до 13 березня 2017 року, який було визнано незаконним згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року.

Вважає, що наказ про її звільнення є незаконним, таким, що підлягає скасуванню, а вона - поновленню на роботі. Зазначала, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом в.о. редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» ОСОБА_3 до страйкового комітету у складі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання страйку незаконним, страйк оголошений трудовим колективом редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», розпочатий 19 вересня 2016 року визнано незаконним, зобов`язано учасників страйку - трудовий колектив редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» прийняти рішення про припинення оголошеного страйку та розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду страйковому комітету. Однак, їй (позивачу) про наявність вказаного судового рішення було невідомо, про наявність будь-яких рішень страйкового комітету про припинення оголошеного страйку та початку роботи їй не відомо також, про необхідність відновити роботу її ніхто не повідомляв, і тому вона продовжувала страйк. Таким чином, в період з 13 березня 2017 року до 15 червня 2017 року вона була відсутня на роботі з поважних причин.

25 квітня 2017 року позивач зверталася до редактора газети ОСОБА_3 з заявами про надання їй довідки про доходи та про звільнення з роботи, проте відповіді на ці заяви вона не отримала. 18 червня 2017 року поштовою кореспонденцією надіслано копію наказу про звільнення її з роботи з 13 березня 2017 року. Відповідачем не додержано вимог частини першої статті 149 КЗпП України про відібрання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, всупереч частин першої та другої статті 43 КЗпП України, звільнення відбулось без згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої вона є.

Просила суд скасувати наказ редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 15 червня 2017 року № 30 про звільнення її з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України з 13 березня 2017 року; поновити її на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» з 13 березня 2017 року; стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн., оскільки з роботи вона була звільнена без законної підстави, що потягло за собою порушення її життєвих зв`язків, вона змушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя, тривалий час знаходилася в стані нервового стресу.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково. Скасовано наказ редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 15 червня 2017 року № 30 про звільнення з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» ОСОБА_1 за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України з 13 березня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» з 13 березня 2017 року. Стягнуто з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без обов`язкових відрахувань за період з 15 червня 2017 року до 14 листопада 2017 року в сумі 17 394,00 грн та 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги та постановляючи рішення про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції виходив з того, що рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року, яким страйк трудового колективу редакції районної газети «Вільним шляхом» визнано незаконним, набрало законної сили 17 липня 2017 року, як на дату звільнення позивача, так і на дату видачі наказу воно не набрало законної сили, а отже, не було обов`язковим для виконання страйковим комітетом та трудовим колективом Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», тому у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за прогул - відсутність на роботі без поважних причин в період з 13 березня 2017 року до 15 червня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року у цій справі скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками останнього про те, що заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року набрало законної сили 17 липня 2017 року, та вказав, що у цьому випадку застосовуються загальні правила набрання рішенням законної сили. Строк на апеляційне оскарження закінчився 06 січня 2017 року.

Апеляційний суд також вказував, що позивач продовжувала страйк після визнання його в судовому порядку незаконним, що спричинило її відсутність на роботі у період з 13 березня 2017 року до 15 травня 2017 року, однак вона не дотрималась ні процедури страйку, викладеної у статті 19 Закону, ні вимог статті 23 Закону, яка покладає обов`язок саме на учасників страйку прийняти рішення про його припинення, а також не виконала рішення суду, яким зобов`язано працівників прийняти рішення про припинення страйку не пізніше наступної доби після вручення копії рішення страйковому комітету, і не довела, що їй якимось чином завадили дотриматись цього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув належну увагу на ту обставину, що позивач не виконувала своїх посадових обов`язків у зв`язку із тим, що трудовим колективом було оголошено та розпочато безстроковий страйк. Вказує, що про заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року, яким страйк було визнано незаконним їй нічого не було відомо, члени страйкового комітету про ухвалення вказаного рішення їй не повідомили, а матеріали справи жодних доказів про прийняте страйковим комітетом рішення про припинення страйку не містять. Вважає, що висновок апеляційного суду про те, що вона не дотрималася процедури страйку та не виконала рішення суду про припинення страйку не відповідає дійсним обставинам справи.

ОСОБА_1 вказує що застосування до неї дисциплінарного стягнення відбулося з порушенням встановленого місячного строку, адже порушення трудової дисципліни було виявлено 13 березня 2017 року, а наказ про звільнення датований 15 червня 2017 року.

Доводом касаційної скарги є також те, що відповідачем допущено порушення процедури звільнення позивача з роботи, адже із поданням про її звільнення за ініціативи власника він до первинної профспілкової організації не звертався.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1021/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 10 лютого 2004 року працювала на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом».

19 вересня 2016 року трудовий колектив Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» розпочав безстроковий страйк.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року, ухваленим у справі № 158/2007/16 за позовом в.о. редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» ОСОБА_3 до страйкового комітету у складі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання страйку незаконним, позов було задоволено - визнано страйк, оголошений трудовим колективом редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 19 вересня 2016 року незаконним, зобов`язано учасників страйку - трудовий колектив Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» прийняти рішення про припинення оголошеного страйку та розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду страйковому комітету (далі - справа № 158/2007/16).

Наказом редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 15 червня 2017 року № 30 ОСОБА_1 було звільнено з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за пунктом четвертим статті 40 КЗпП за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з часу оголошення страйку - 19 вересня 2016 року, який визнаний незаконним, до дня свого звільнення на роботу не виходила.

З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 встановлено, що заочне рішення вручено членам страйкового комітету, зокрема: 24 грудня 2016 року ОСОБА_5 та 27 грудня 2016 року ОСОБА_6 .

З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 встановлено, що апеляційна скарга на заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року не подавалась, тому це рішення не переглядалось в апеляційному порядку.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Ківерцівського районного суду від 13 червня 2017 року у справі № 158/2007/16-ц залишено без розгляду заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення з підстав пропуску строку. Увалою апеляційного суду від 11 липня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 після набрання рішенням законної сили про визнання страйку незаконним до дня винесення наказу про звільнення з роботи - 15 червня 2017 року, не виходила на роботу. У суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що їй не було відомо про заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року, це рішення їй для відома не надсилалось, а тому не виходила на роботу з поважних причин, вважала, що перебувала у страйку.

У відзиві на апеляційну скаргу від 22 грудня 2017 року, а також у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що відбулося 30 січня 2018 року ОСОБА_1 неодноразово зазначила, що вона продовжувала страйк аж до дня свого звільнення.

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що 18 березня 2017 року в газеті «Вільним шляхом» було опубліковано рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2017 року про визнання страйку незаконним.

Відповідач, зажадав пояснень від ОСОБА_1 , але остання пояснень не надала, що підтверджується актами від 25 квітня 2017 року, від 15 червня 2017 року про ненадання пояснень щодо відсутності на робочому місці.

Відповідачем неодноразово на адресу ОСОБА_1 надсилались повідомлення з пропозицією надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці, та позивач ухилялась від отримання повідомлень. У судовому засіданні, що відбулося 30 січня 2018 року позивач повідомила, що заблокувала свою сторінку у Фейсбуці для головного редактора газети - ОСОБА_3 , оскільки не бажала з нею спілкуватись. Також було заблоковано надходження СМС повідомлень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16, встановлював для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (статті 228-232 ЦПК України 2004 року), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (стаття 232 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з частиною четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У частині першій статті 294 ЦПК України 2004 року визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 встановлено, що апеляційна скарга на заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року не подавалась, тому це рішення не переглядалось в апеляційному порядку. Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що з наведеного слідує, що відповідно до положень статей 223, 233 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судом, та враховуючи святкові і вихідні дні, це заочне рішення набрало законної сили 10 січня 2017 року.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Ківерцівського районного суду від 13 червня 2017 року у справі № 158/2007/16-ц залишено без розгляду заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення з підстав пропуску строку. Увалою апеляційного суду від 11 липня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Отже з огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що висновок місцевого про те, що заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 158/2007/16-ц на дату звільнення позивача та на дату винесення наказу набрало законної сили є неправильним.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не звернув належну увагу на ту обставину, що про заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року, яким страйк було визнано незаконним їй нічого не було відомо, члени страйкового комітету про ухвалення вказаного рішення їй не повідомили, а матеріали справи жодних доказів про прийняте страйковим комітетом рішення про припинення страйку не містять, висновок апеляційного суду про те, що вона не дотрималася процедури страйку та не виконала рішення суду про припинення страйку не відповідає дійсним обставинам справи колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Норми частини третьої статті 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вказують, що рішення суду про визнання страйку незаконним зобов`язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 брала участь у страйку, який рішенням Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2016 року визнаний незаконним. У відзиві на апеляційну скаргу від 22 грудня 2017 року, також у судовому засіданні ОСОБА_1 неодноразово зазначила, що вона продовжувала страйк аж до дня свого звільнення. 18 березня 2017 року в газеті «Вільним шляхом» було опубліковано рішення Ківерцівського районного суду від 20 грудня 2017 року про визнання страйку незаконним.

Статтею 6 Правил поведінки найманих працівників, органів профспілки, іншого уповноваженого ними органу, власника або уповноваженого ним органу (представника), органу (особи), що очолює страйк, під час страйку передбачено, що наймані працівники, які беруть участь у страйку, зобов`язані: прийняти та затвердити на загальних зборах (конференції) рішення про оголошення страйку, оформити його протоколом; чітко виконувати вимоги законодавства щодо порядку проведення страйку; додержуватися законності та громадського порядку; дотримуватися вимог щодо забезпечення під час страйку життєздатності підприємства, збереження майна, недопущення загрози життю і здоров`ю людей, навколишньому середовищу; у разі визнання в установленому Законом порядку страйку незаконним виконати рішення суду щодо його припинення та стати до роботи.

Заочне рішення вручено членам страйкового комітету, зокрема: 24 грудня 2016 року ОСОБА_5 та 27 грудня 2016 року

ОСОБА_6 ОСОБА_1 покладеного на неї обов`язку статтею 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк рішення не виконала.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що працівник, який є учасником страйку, зобов`язаний вчиняти активні дії, цікавитись питанням вирішення колективного трудового спору. Вказаними вище нормативними актами передбачено не лише право найманих працівників на страйк, а і передбачено відповідні їх обов`язки.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення відбулося з порушенням встановленого місячного строку, адже порушення трудової дисципліни було виявлено 13 березня 2017 року, а наказ про звільнення датований 15 червня 2017 року не заслуговують на увагу, адже судами було встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 19 вересня 2016 року (дня оголошення страйку) до дня свого звільнення на роботу не виходила, тобто у цьому випадку, з часу оголошення страйку незаконним та набрання відповідним рішенням законної сили та до для свого звільнення позивач допустила порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, яке носило триваючий характер.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно того, що відповідачем допущено порушення процедури звільнення позивача з роботи, адже із поданням про її звільнення за ініціативи власника він до первинної профспілкової організації не звертався колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.

Приписами статті 29 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» встановлено, особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Вказаним Законом, яким встановлено відповідальність працівників, які перебувають у трудових правовідносинах є Кодекс Законів про працю.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена підстава припинення трудового договору - розірвання трудового договору з ініціативи власника у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством. До зазначених осіб не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 Кодексу законів про працю України.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що, оскільки ОСОБА_1 , без поважних причин не виходила на роботу, редакція Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» обґрунтовано кваліфікувала її дії як порушення трудової дисципліни - прогул, що і послугувало підставою звільнення на підставі пункту четвертого статті 40 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська