ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 року м. Київ № 640/925/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків

фінансових послуг

про визнання протиправним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі-відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 10.12.2019 №2589 «Про застосування заходу впливу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що розпорядження відповідача прийнято в результаті неправильного застосування суб`єктом владних повноважень норм матеріального права, з перевищенням повноважень, визначених Конституцією та Законами України, в зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач із доводами позивача не погодився, надав відзив на адміністративний позов, в якому вказав на протиправність надання фінансових послуг відповідно до договорів, умови яких є несправедливими, що є порушенням п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на адресу ТОВ «ВЕЛЛФІН» винесено вимогу від 12.03.2019 року №1424/16-8 щодо надання інформацію та документів. Вказаною вимогою було зобов`язано позивача надати: інформацію про укладені кредитні договори (договори позики) з фізичними особами за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 окремо за кожним місяцем зазначеного періоду; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копії примірних договорів надання фінансових послуг; копії десяти будь-яких договорів позики, укладених з позичальниками в період дії кожної редакції правил та договорів; у випадку укладення товариством електронних договорів надати інформацію щодо порядку (процедури), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладення електронних договорів, вчинених товариством та позичальником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень) роздрукованих у паперовій формі, що підтверджують такі дії.

26.03.2019 року позивач листом (вхідний № 3218/ФК від 26.03.2019р.) направив на адресу Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком «Носій інформації».

01 листопада 2019 року відповідачем надіслано в адресу ТОВ «ВЕЛЛФІН» вимогу за реєстраційним номером 8912/16-8, в якій комісія вимагає надати станом на 31.10.2019 року протягом 10 календарних днів інформацію та документи (про укладені договори згідно Додатку 1 до вимоги, з фізичними особами; зміни протягом вересня 2019р. до внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; зміни протягом вересня 2019р. до примірних договорів надання фінансових послуг; копії десяти будь - яких укладених договорів з фізичними особами тощо).

Позивач листом від 07 листопада 2019 року (вхідний № 10224/ФК від 07.11.2019р.) надав Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком «Носій інформації».

04 листопада 2019р. відповідачем надіслано в адресу ТОВ «ВЕЛЛФІН» чергову вимогу за реєстраційним номером 8978/16-8 про надання даних та документів. Позивачем надано запитувані відомості листом від 21 листопада 2019р. за № 523 (вхідний № 10655/ФК від 21.11.2019р.)

За наслідками проведеного відповідачем аналізу отриманих від ТОВ «ВЕЛЛФІН» відомостей, даних та документів, комісією складено та направлено позивачу супровідним листом від 26 листопада 2019р. № 9686/16-8 акт від 22 листопада 2019р. про правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, за реєстраційним номером 2000/16- 5/15, який складено відповідно до п. 1.11 та 4.2 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 листопада 2012р. № 2319 (далі - Положення № 2319).

Вказаним актом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» вимог законодавства про фінансові послуги, а саме:

- частини другої статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка встановлює, що фінансові установи в України діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм закону України, які встановлюють особливості їх діяльності;

- пункту 5 частин третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

20 грудня 2019 року позивачем отримано розпорядження від 10.12.2019 року №2589 «Про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», відповідно до якого Нацкомфінпослуг постановила зобов`язати ТОВ «ВЕЛЛФІН» усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити комісію про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 09.01.2020 року.

Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 №2664-III встановлено, що ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Згідно абзацу четвертого частини першої статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Відповідно до пункту 2, 3 частини першої статті 27 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є: здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, серед іншого: розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов`язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об`єднаннями, контролює їх виконання; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має право проводити в межах своїх повноважень перевірку (інспекцію) діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), їх афілійованих та споріднених осіб.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що Нацкомфінпослуг уповноважена на здійснення державного нагляду (контролю) за наданням фінансових послуг із дотримання вимог та додержанням законодавства у цій сфері учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг).

Відповідно до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Відповідно до частин першої статті 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати, серед іншого, такі заходи впливу як, зокрема: зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення; тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 1.3 розділу I Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.11.2012 №2319, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.12.2012 №2112/22424 (надалі - Положення №2319), метою цього Положення є врегулювання правовідносин, пов`язаних із складанням уповноваженими та посадовими особами Нацкомфінпослуг документів про порушення законодавства про фінансові послуги застосуванням Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг заходів впливу; захистом прав учасників ринків фінансових послуг під час застосування Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг заходів впливу; оскарженням рішень Нацкомфінпослуг або уповноважених осіб Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу.

Згідно п. 1.5 розділу I Положення №2319, Нацкомфінпослуг як колегіальний орган або уповноважені особи Нацкомфінпослуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів. Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися, зокрема, в матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Посадова особа Нацкомфінпослуг при виявленні порушення законодавства про фінансові послуги, за яке застосовується захід впливу, складає акт про правопорушення (п. 1.11 розділу I Положення №2319).

Виявлені посадовими особами Нацкомфінпослуг факти порушення законодавства про фінансові послуги викладаються в акті про правопорушення із зазначенням доказів (документів, даних та інформації), що підтверджують факт вчинення порушення законодавства про фінансові послуги, та з посиланням на відповідну норму закону та/або іншого нормативно-правового акта. Акт про правопорушення, складений посадовою особою Нацкомфінпослуг, повинен містити документи, дані та інформацію, які підтверджують факт вчинення порушення законодавства про фінансові послуги. Такі документи, дані та інформація долучаються до акта про правопорушення (абз. 1, 2 п. 4.2 розд. IV Положення №2319).

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що Нацкомфінпослуг було дотримано процедурні моменти при прийнятті оскаржуваного розпорядження.

Стосовно доводів, покладених в основу спірного розпорядження та акту перевірки, суд зазначає наступне.

Основними доводами покладеними в основу оскаржуваного розпорядження та акту перевірки було порушення позивачем пункту 5 частин третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

При цьому, відповідно до статті 215 ЦК України визначено: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд приходить до висновку, що недійсність (несправедливість) умов укладених договорів позики повинна встановлюватися судовим рішенням.

У даному випадку договори або їх частини недійсними, в тому числі і умови примірного договору, у судовому порядку не визнавалися. При виявленні несправедливих умов договору Нацкомфінпослуг не наділена повноваженнями визнавати окремі положення договору недійсними (нікчемними). Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення контролюючого органу.

Поряд з цим, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження обставин про те, що досліджувані умови договору були визнанні несправедливими у судовому порядку.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Надаючи правову оцінку вказаним вище рішеннях суб`єкта владних повноважень суд, відповідно до частин 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин та враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження не відповідає критеріям правомірності, встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення №1371 від 11.01.2020 року позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, ЄДРПОУ 39952398) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 10 грудня 2019 року №2589 «Про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН».

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, ЄДРПОУ 39952398) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 3, ЄДРПОУ 38062828).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко