Отже, визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі №12 по вул. Харківське шосе теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення нежитлового приміщення, що належить відповідачу на праві власності і є самостійним об`єктом нерухомого майна, яке не оснащене вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії.

Таким чином, розподіл визначеного за допомогою вузла комерційного обліку загального обсягу теплової енергії між такими споживачами пропорційно до опалюваної площі споживачів, застосований позивачем у розрахунках нарахувань за спожиту відповідачем теплову енергію за січень 2017 року - квітень 2019 року, узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Розрахунок спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії у сумі 52 392,19 грн здійснено позивачем вірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Отже, позивачем належними засобами доказування доведено обсяг споживання теплової енергії у визначеному розмірі (відповідно до займаної площі) та розмір заборгованості відповідача як споживача теплової енергії у гарячій воді.

Щодо твердження відповідача про те, що фактично з 2013 року в нежитловому приміщенні відповідача за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, будинок 12 приміщення №179 загальною площею 163,8 - взагалі відсутнє опалення, у зв`язку з його відключенням від тепломережі, то суд зазначає наступне.

Пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 р. із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року N 169 (чинним на момент виникнення правовідносин).

Проте, будь-якого належного доказу, зокрема акту про відключення будинку (нежитлового приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, будинок 12 приміщення №179 загальною площею 163,8 кв.м) від мережі централізованого опалення матеріали справи не містять.

Оскільки, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відключення від теплопостачання належного йому приміщення, колегія суддів, з огляду на вищенаведені правові норми, зазначає, що відповідач як особа, яка на відповідній правовій підставі займає нежиле приміщення №179 - магазин (літ. А), загальною площею 163,8 кв.м за адресою: м. Києві, Харківське шосе, будинок 12, за умови споживання теплової енергії у гарячій воді/парі, має відшкодувати її вартість.

Посилання відповідача на відсутність у нього обов`язку з оплати отриманої теплової енергії з огляду на те, що позивачем не виставлялись рахунки на оплату відповідних послуг, не можуть бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за невиконання обов`язку з оплати спожитих послуг. Окрім того, претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача не надходило.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості підлягаю задоволенню.

Стосовно посилання апелянта на те, що акти надання послуг підписано не уповноваженою особою, колегія суддів зазначає таке.

У відповіді на відзив (а.с. 147-152) позивач зазначає, що Джемесюк Г.О. - начальник відділу обліку та збуту теплової енергії Департаменту енергозбуту, яка виконує свої обов`язки на підставі посадової інструкції ТОВ «ЄВРО-Реконструкція».

Відповідно до пунктів 2.1., 3.1.24 посадової інструкції начальник відділу обліку та збуту теплової енергії повинен виконувати свої функції згідно закріпленої зони відповідальності, затвердженої цією посадовою інструкцією; забезпечує проведення щомісячних нарахувань за поставлену теплову енергію споживачами, підписує платіжні документи, які стосуються Департаменту енергозбуту, а саме: рахунки-фактури, акти надання послуг, акти звіряння.

Тобто, за доводами позивача повноваження щодо підписання актів надання послуг напряму передбачено посадовою інструкцією начальника відділу обліку та збуту теплової енергії.

Відтак, позивач підтверджує повноваження посадової особи - начальника відділу обліку та збуту теплової енергії Джемесюк Г.О. на підписання актів надання послуг, у зв`язку з чим посилання відповідача на протилежне, не приймаються судом до уваги.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 140,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 6 035,68 грн. та 3% річних у розмірі 2485,93 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

В позовній заяві при обрахування пені позивач посилається на Закон України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", проте, при нарахуванні пені застосовує розмір подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, суд зазначає, що нарахування пені здійснено більше ніж на 6 місяців.

Так, частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Оскільки Законом України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги, то нарахування пені має відбуватися відповідно саме до положень названого Закону, а приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" до таких правовідносин не застосовуються.

Таким чином, нарахування пені повинно здійснювати по спеціальному закону.

Проте, за перерахунком суду розмір пені розрахований по спеціальному закону перевищує розмір пені заявлений позивачем.

Оскільки, суд не може вийти за межі позовних вимог, тому вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 8 140,16 грн. підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до статті625 Цивільного кодексу України, якщо боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов`язання у встановлений законом строк, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 485,93грн. та інфляційних втрат в сумі 6 035,68 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунками позивача, перевіреними судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є законними і обґрунтованими, судом першої інстанції досліджено всі докази та обставини, що мають значення для справи та правильного вирішення спору по суті позовних вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/14708/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 240, 270, 273, 275, 276, 281- 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Меблісам" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/14708/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №910/14708/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14708/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 24.04.2020.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська