ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №460/520/19

адміністративне провадження №К/9901/32725/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губська О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 460/520/19

за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання бездіяльності протиправною,

за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року (прийняте головуючим суддею Борискіним С.А.), на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Улицького В.З., суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.)

УСТАНОВИВ:

І.Рух справи

1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (далі - відповідач, Колонія, ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)"), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

1.1. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що за період відбування ним покарання у вигляді довічного позбавлення волі у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)", з 19 вересня 2010 року по 02 жовтня 2018 року, адміністрацією установи порушувались житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов тримання засуджених, зокрема: приміщення камери, в якій його утримували, є надто вузьким, штучне освітлення недостатнє, природне освітлення та вікна відсутні, вентиляція дуже слабка; площа приміщення, в якому він проживав до етапування замала; незадовільний стан санвузлів; прогулянковий дворик не відповідає встановленим вимогам через вкрай недостатню площу. Зазначає, що наведені порушення підтверджуються звітами моніторингової місії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, з 19 вересня 2010 року по 02 жовтня 2018 року відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна колонія №96".

3. 14 вересня 2018 року листом за №19.4/9-В325678.18/17-114 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відповідь на звернення позивача від 03 вересня 2018 року стосовно надання інформації щодо моніторингових візитів до ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)", які відбулись 04 квітня 2013 року та 22 серпня 2018 року, надіслав йому відповідні матеріали на 26 арк.

4. Відповідно до вказаного звіту моніторингової групи у Колонії виявлено ряд недоліків. За результатами проведення моніторингового візиту рекомендовано:

1) Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№ 96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання;

2) вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови в санітарних вузлах, замінити застарілий інвентар, обладнати їх напівавтоматичним зливом води; спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення;

3) забезпечити належне фінансування планових та капітальних ремонтів приміщень Городищенської виправної колонії (№ 96), у тому числі заміни застарілого та зношеного обладнання кімнат побачень, інженерних споруд, тепло- та електромереж тощо;

4) організувати та провести перевірку фінансової діяльності Городищенської виправної колонії (№ 96) щодо неповного перерахунку особистих коштів засуджених на депозитний рахунок в казначействі;

5) у Городищенській виправній колонії (№ 96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі;

6) при стимулюванні правослухняної поведінки засуджених виключити випадки зловживання виховною функцією режиму. Переглянути застосування до засуджених дисциплінарних заходів у вигляді поміщення в ПКТ та ДІЗО на відповідність їх тяжкості вчиненого проступку;

7) рекомендувати адміністрації Городищенської виправної колонії (№96) вжити заходів щодо покращення умов праці засуджених. Провести капітальні та поточні ремонти відповідно до визначених законодавством для виробничих об`єктів норм, працю засуджених організувати з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки та ї санітарії.

5. Згідно зі звітом за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, проведеного 22 серпня 2018 року, у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" виявлено факти порушень прав засуджених, а також недоліки, які призводять до порушення права людини на належні умови тримання, в результаті чого Міністерству юстиції України рекомендовано:

1) забезпечити право на приватність засуджених у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками);

2)забезпечити належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації Городищенської ВК (№96);

3)забезпечити норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ре соціалізації Городищенської ВК (№96);

4) провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених з Городищенської ВК (№96) та вжити заходів щодо недопущення порушення права засуджених на листування;

5) вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки Городищенської ВК (№96), в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності;

6) організувати безперервний прийом засудженими препаратів антиретровірусної та замісної підтримувальної терапії, які хворі на ВІЛ/СНІД та перебувають на програмі замісної підтримувальної терапії;

7) вжити заходів щодо приведення трудових договорів із засудженими у відповідність до законодавства про працю з урахуванням особливостей, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України. Забезпечити належні умови тривалості робочого часу та відпочинку засуджених, що працюють у харчоблоці;

8) повідомити до 28 вересня 2018 року Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про вжиті заходи реагування за фактами виявлених порушень прав людини, додавши копії матеріалів перевірки та управлінських рішень.

6. Листом від 03 жовтня 2018 року №2/9-003622.18-1/3і-65 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за результатами розгляду звернення позивача щодо отримання публічної інформації стосовно заходів реагування за фактом виявлених порушень за результатами моніторингового візиту 22 серпня 2018 року до ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)", повідомив позивача, що станом на 02 жовтня 2018 року до Секретаріату Уповноваженого з прав людини не надходило відповіді про вжиті заходи реагування за фактами виявлених порушень прав людини.

7. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

8.1. Визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" щодо незабезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача відповідно до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

10. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила в скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

11. В касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідно до звітів моніторингових візитів вжиття заходів щодо неналежного забезпечення умов утримання засуджених ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» рекомендовано вжити Державній пенітеціарній службі України та Міністерства юстиції України, а не відповідачу.

12. Представником Колонії наголошено, що моніторингові візити здійснювались у 2013 та 2018 роках, і у звіті 2018 року відмічено активну поведінку відповідача, пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених. Отже, адміністрацією здійснювались відповідні дії для приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених.

13. Відповідачем вказано, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, не взяли до уваги, що проведення ремонтно-будівельних робіт стосовно приведення сектору максимального рівня безпеки до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) можливе лише з дозволу власника нерухомого майна - Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст). У зв`язку з тим, що структура та штат виправної колонії затверджується Мін`юстом, а кошторис - Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, відповідачем були надіслані листи до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в яких він просив розглянути питання щодо збільшення норм жилої площі на одного засудженого шляхом проведення поточних ремонтів (демонтажу стін між камерами), об`єднання декількох одномісних камер у двомісні; та щодо виділення фінансування для проведення відповідних робіт. Однак, вказані докази не були досліджені судом та не взяті до уваги.

14. У касаційній скарзі зазначено, що судами не прийнято до уваги, що позивач жодного разу не звертався до Колонії із заявами стосовно покращення його житлово-побутових чи матеріальних умов утримання під час відбування покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», адже обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень цих прав на момент звернення до суду.

15. Представник Колонії наголосила про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки до спірних правовідносин було застосовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, яким затверджено Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки (далі - Положення №124) та Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, такий наказ не розповсюджується на відповідача, оскільки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» має максимальний рівень безпеки.

16. У касаційній скарзі зазначено, що стаття 115 КВК України покладає на відповідача обов`язок створити позивачу необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. При цьому норми КВК України та Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не містять приписів, які б розкривали поняття «житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», та встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії. Відсутність законодавчого врегулювання такого питання позбавляють надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача щодо порушення вимог діючого законодавства, яке регулює порядок утримання засуджених в установах відбування покарання.

17. ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якій просив скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

18. Зазначив, що моніторингові звіти є доказами того, що умови утримання позивача в Колонії в 2013 році були неналежними, а в 2018 році вони погіршились, що зафіксовано такими звітами.

19. Позивач, керуючись положенням статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» вказав, що саме на відповідача покладено обов`язок забезпечення реалізації прав засуджених, а тому представник відповідача безпідставно стверджує, що виправлення встановлених моніторинговими звітами порушень не входить до компетенції адміністрації Колонії.

20. ОСОБА_1 у відзиві наголосив, що покращення умов тримання засуджених у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» з 2013 по 2018 роки, про які зазначає представник Колонії у касаційній скарзі, стосуються структурних дільниць установи, які не мають жодного відношення до дільниць, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі, зокрема, і позивач. А щодо дільниць, в яких утримуються засуджені до довічного позбавлення волі, в яких відбуває покарання позивач з 19 вересня 2010 року по 02 жовтня 2018 року, відбувається погіршення умов, саме вони і стали підставою звернення до суду із позовом.

21. На думку позивача, він не зобов`язаний звертатись до адміністрації Колонії із відповідними заявами щодо поліпшення умов відбування покарання, оскільки приведення умов утримання засуджених до норм чинного законодавства є прямим обов`язком відповідача.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

22. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

23. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно зі статтею 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

25. Відповідно до частини першої статті 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

26. Згідно зі статтями 2, 3 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

27. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

28. Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

29. Відповідно до частини другої статті 97 КВК України у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу.

30. За приписами частини першої статті 102 КВК України, режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

31. Частинами першою, другою статті 115 КВК України передбачає, зокрема, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

32. Відповідно до частини другої статті 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

33. Частиною другою статті 151 КВК України передбачено, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

34. Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

35. Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.

36. Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.

37. Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

38. Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу Городищенська виправна колонія (№96), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

40. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

41. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Предметом спору в даній справі є бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо не забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засуджених до довічного ув`язнення.

43. Як вже зазначалось, ОСОБА_1 з вересня 2010 року відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». Матеріалами справи підтверджено та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, що протягом цього часу посадовими особами уповноважених органів неодноразово проводилися контрольні заходи щодо дотримання прав людини на належне утримання, зокрема, в секторі максимального рівня безпеки Колонії.

44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)", не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено станом на 2013 рік за результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, моніторингом 2018 року, а також перевірками органів прокуратури Рівненської області станом на 2017 рік. Позивач у вказаний період утримувався в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№96)".

45. У касаційній скарзі відповідач не спростовує факт виявлення відповідних порушень, а лише не погоджується з оцінкою судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що відповідно до висновків моніторингу поліпшення умов ув`язнених покладено не на Колонію, а на Мін`юст та Державну пенітеціарну службу України, вказуючи при цьому, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року N 124.

46. Частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування в адміністративних справах про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень покладається саме на відповідача.

47. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що, враховуючи надані відповідачу КВК України та Законом № 2713-IV обов`язки щодо належного утримання засуджених, адміністрація Колонії повинна вчиняти дії, які сприяли б усуненню порушень, встановлених під час перевірок (моніторингів), однак жодних доказів про вчинення таких дій відповідачем не надано. Доводи представника відповідача у касаційній скарзі про звернення Колонії із відповідними листами до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України стосовно виділення коштів для проведення ремонтних робіт, не підтверджені жодним доказом, у відзиві на позов та в апеляційній скарзі про дані обставини представником Колонії не зазначалось.

48. Щодо відсутності законодавчого регулювання поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», на яку посилаються відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає наступне.

49. Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади. Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного і міжнародного законодавства.

50. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №460/2999/18, від 17 березня 2020 року у справі №460/2703/18, від 27 березня 2020 року у справі №460/2834/18.

51. Є необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності доказів звернення позивача до адміністрації Колонії із заявами щодо неналежних умов утримання ув`язнених, оскільки наявність неналежних умов в Колонії було встановлено звітами миніторингів у 2013 та 2018 роках, про що адміністрації Колонії було відомо.

52. Верховний Суд погоджується з тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року №124 у цій справі, оскільки даний акт визначає умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки. Однак, таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи.

53. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача стосовно не забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

54. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

55. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

56. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 351 КАС України, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції, виключивши із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року №124.

СУДОВІ ВИТРАТИ

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задовольнити частково.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28 липня 2005 року.

3. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

____________

____________

____________

О. В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська

Судді Верховного Суду