ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006073

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (93 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 19.11.2019 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (93 прикордонний загін) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (93 прикордонний загін) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплаті у день виключення із списків частини 01.08.2019 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення;

- стягнути з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (93 прикордонний загін) середній заробіток в розмірі 36720,86 гривень за непроведення повного розрахунку при звільненні -невиплату в день виключення із списків частини 01.08.2019 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Згодом ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, про що подав відповідну заяву від 17.12.2019 (а.с. 43-44). В заяві змінив розрахунок суми середньоденного грошового забезпечення та, відповідно, збільшив суму коштів, яку стягнути за затримку фактичного розрахунку з 01.08.2019 по 22.10.2019 (83 дні). Відповідно до уточнених позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплаті у день виключення із списків частини 01.08.2019 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення;

- стягнути з Мостиського прикордонного загону середній заробіток в розмірі 49964,34 грн. за непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення із списків частини 01.08.2019 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. 01.08.2019 звільнений з військової служби військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з 01.08.2019. Перед своїм звільненням, 26.07.2019 позивач подав начальнику Мостиського прикордонного загону рапорт, в якому клопотав про нарахування йому грошової компенсації за неотримане речове майно. Наказом Начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України №208-ос від 01.08.2019 ОСОБА_1 з 01.08.2019 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач стверджує, що виплату належних йому при звільненні грошових сум (грошової компенсації за неотримане речове майно) Мостиський прикордонний загін здійснив 22.10.2019, тому період з 01.08.2019 по 22.10.2019 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи; середній заробіток за цей період (83 дні) становить 49964,34 грн. Як правову підставу позовних вимог ОСОБА_1 вказує на ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, постанову КМУ від 08.02.1995 №100.

Відповідач позов не визнає. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с. 26-33), просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Відповідач вказує, що на момент виключення із списків особового складу частини був поінформований про відсутність асигнувань на даний вид виплат. Пояснює, що відповідач є установою, яка фінансується з державного бюджету, перерахування коштів здійснюється по мірі їх надходження з бюджету, тому вини Мостиського прикордонного загону щодо несвоєчасної виплати компенсації за не отримане речове майно немає. Відповідач вказує, що 22.10.2019 ОСОБА_1 виплачена компенсація за неотримане речове майно в розмірі 25355,21 грн. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач проходив військову службу в Мостиському прикордонному загоні, тому питання, пов`язані із проходженням цієї служби врегульовано спеціальним законодавством, вважає безпідставним посилання позивача на норми статті 117 КЗпП України. В судовому засіданні представник відповідача звернув увагу суду судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, вказав на право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП і те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.38-42) з посиланням на судову практику Верховного Суду вказує, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за невиплату/несвоєчасну виплату всіх належних грошових сум при звільненні з роботи, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми відповідних статей КЗпП України.

ОСОБА_1 скерував суду клопотання про підтримання уточнених позовних вимог та розгляд справи без його участі. В судовому засіданні 31.03.2020 суд ухвалив завершити розгляд справи та постановити рішення суду 15.04.2020 в порядку письмового провадження.

Суд заслухав доводи сторін, дослідив долучені до матеріалів справи копії письмових доказів та встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Начальник Західного регіонального управління (І категорії) видав наказ №331-ос від 25.07.2019, відповідно до якого звільнив ОСОБА_1 з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з 01.08.2019 (а.с. 15).

26.07.2019 ОСОБА_1 подав начальнику Мостиського прикордонного загону рапорт, клопотав про нарахування йому грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до постанови КМУ №178 від 16.03.2016 (а.с. 17).

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної Служби України №208-ос від 01.08.2019 ОСОБА_1 виключений з 01.08.2019 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15).

При виключенні зі списків особового складу Мостиського прикордонного загону 01.08.2019 роботодавець не провів виплату ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

22.10.2019 на банківський рахунок ОСОБА_1 поступили кошти в сумі 25355,21 грн. за призначенням платежу: «Заробітна плата, НОМЕР_2 », що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 16).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV. Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII). В статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з статтею 91 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178). Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктом 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пунктом 5 Порядку №178).

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає:

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі №820/660/17 вказав:

« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;

«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;

«…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, 25.07.2019 прийняте рішення про його звільнення в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту, яке реалізоване 01.08.2019 шляхом видачі наказу по особовому складу, відповідно до якого позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби є 01.08.2019, про що зазначено в наказі №208-ос від 01.08.2019.

Відповідно до норм Порядку №178 грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцю у разі звільнення його з військової служби за умови подачі таким військовослужбовцем заяви (рапорту) про отримання грошової компенсації.

Суд констатує, що ОСОБА_2 26.07.2019 (за п`ять днів до звільнення) подав рапорт на ім`я начальника Мостиського прикордонного загону щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно; фактично ці кошти виплачені відповідачем 22.10.2019 (а.с. 17, 16).

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини (01.08.2019) відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку, а завершена виплата належних при звільненні сум 22.10.2019. Тому період з 02.08.2019 по 21.10.2019 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.

Факт вчасного звернення ОСОБА_1 з рапортом щодо нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач визнає. Разом з тим посилається на те, що на момент виключення зі списків особового складку частини позивач був поінформований про відсутність асигнувань на даний вид виплат, а повторно щодо виплати грошової компенсації такий не звертався. Відповідач представив телеграми (а.с. 34,35), відповідно до яких інформував Адміністрацію Державної прикордонної служби України про наявну заборгованість перед колишніми військовослужбовцями ВЧ НОМЕР_3 , звільненими в запас Збройних Сил України, за недоотримані протягом проходження військової служби предмети речового майна, зокрема, перед ОСОБА_1 в сумі 30374,77 грн. Після отримання фінансування провів з позивачем повний розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача та зауважує, що виплата належних при звільненні позивачу сум до дати звільнення та виключення ці списків особового складу військової частини не ставиться законом у залежність від бюджетних асигнувань відповідача. Позивач виконав вимоги пункту 4 Порядку №178 та до звільненні з військової служби звернувся до відповідача з відповідним рапортом. За цих обставин суд вважає протиправними дії відповідача, що полягали у проведенні неповного розрахунку з ОСОБА_1 станом на день виключення із списків військової частини.

Відповідно до довідки №369 від 01.08.2019 (а.с.18), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 перед звільненням за червень 2019 року становив 18360,54 грн., за липень 2019 року 18360,54 грн., усього 36721,08 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне грошове забезпечення (в календарних днях) становить 601,98 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (02.08.2019 по 21.10.2019) та становить 81 день. Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 48760,38 грн. (81*601,98). Відтак, відповідно до встановлених ст. 117 КЗпП правил відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 02.08.2019 по 21.10.2019 в сумі 48760,38 грн.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом з посиланням на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №815/2681/17, а.с. 92-95. Суд зауважує, що обставини цієї справи є відмінними від обставин у справі №815/2681/17. Як вказав Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. За обставин цієї справи виплату грошової компенсації за неотримане речове майно проведено відповідачем 22.10.2019 (а.с. 16), а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 15.11.2019 (а.с. 20), тобто в межах місячного строку.

Щодо покликання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020) про право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, суд враховує такі висновки Великої Палати:

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної ОСОБА_2 при звільненні суми 25355,21 грн. був відносно нетривалим (менше трьох місяців);

- відповідач в цей період (з серпня по жовтень 2019 року) двічі звертався до керівництва про необхідність виділення коштів для погашення заборгованості перед ОСОБА_2 в сумі 30374,77 грн. (25355,21 грн. після вирахування податків та зборів);

- ОСОБА_2 отримав при звільненні в серпні 2019 року вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму більше 230 тис.грн., тому затримка виплати 25 тис. грн. (враховуючи, що середньомісячний розмір його грошового забезпечення на час звільнення становив 18 тис. грн). на 81 день порушила права позивача, проте не залишила його без коштів на існування.

Тому суд вважає, що стягнення з відповідача 48760,38 грн. (обчислена на підставі встановлених ст. 117 КЗпП правил сума) буде покладенням на нього надмірного та непропорційного тягаря. Суд вважає достатнім та справедливим відшкодуванням ОСОБА_2 суму 18360,54 грн., що дорівнює його середньомісячному заробітку на час звільнення.

З огляду на висновки суду про невірний обрахунок позивачем періоду затримки (81, а не 83 дні), а також про необхідність зменшення визначеної на підставі правид ст. 117 КЗпП суми відшкодування позовні вимоги слід задовільнити частково.

З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення», пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні із списків військової частини повного розрахунку.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) 18360 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят) гривень 54 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 308 (триста вісім) гривень 97 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Москаль Р.М.